Глобальні соціально-економічні проблеми.

       Цей комплекс проблем пов’язаний із взаємовідносинами суспільства і оточуючого середовища, з виникненням і труднощами подолання екологічної кризи, яка виникла на планеті внаслідок руйнівної дії людей на природу, довкілля. Річ у тім, що природа відіграє у розвитку людства двояку роль: 1) як джерело ресурсів для виробництва і 2) як середовище існування людей. І за необережне споживацьке господарське вторгнення природа “відповідає” людям не лише виснаженням ресурсів, але й неминучим погіршенням умов існування і здоров’я людей. У якості основних проявів екологічної кризи найчастіше називають наступні:

• Забруднення повітряного і водного басейнів Землі; утворення парнікового ефекту, “озонових дір”, “кислотних дощів”, отруєння озер і річок, цілих зон екологічного лиха із масовими захворюваннями людей, тварин і рослин. • Глобальні зміни клімату, які загрожують людству кліматичною катастрофою (глобальне потепління, нестійка важкопрогнозована погода, посухи, таяння полярних крижаних масивів, підвищення рівня Світового океану, затоплення великих населених територій, родючих земель, скорочення врожайності і т. ін. • Знищення й стрімке вимирання лісів (легень планети). Вже втрачено 33% зеленого покрова планета; збіднення і загибельтваринного й рослинного світу, лавіноподібний викід у довкілля відходів виробничої діяльності людей і т. ін. • Скорочення орних угідь і погіршення родючості земель через надмірну експлуатацію, ерозії (видування родючого шару), отруєння, засолення, заболочування, наступу пустель (з 1975 по 2000 рр. площа пустель збільшилась на 20%), наступу міст на землі сільскогосподарського призначення.

Науково-технічна революція озброїла людину небувалої сили засобами дії на природний процес. Сьогодні на кожного жителя Землі щороку виробляється до 20 т відходів, які викидаються у біосферу. У силу цього ризик загинути від “кислотних опадів” в індустріально розвинених країнах у 2 рази вище за ризик загинути у автомобільній катастрофі; а ризик померти від “отруєння” пестицидами перевищує “автомобільний ризик” у 10 разів. Сьогодні тільки через ерозії планета втратила майже третину родючих земель. ¾ угідь у засушливих регіонах вже опустелілись і цей процес продовжується із швидкістю приблизно 6 млн. га родючої землі на рік. У Світовий океан у ХХ ст. скинуто більше 20 млрд. тон сміття – від консервних банок до хімікаліїв. У результаті в тушах морських тварин і рибах знайдено до 150 різних шкідливих хімічних речовин. Кількість озону у Північній напівкулі у 1975-1990 рр. зменшилась на 3%, а у 1999-2001 рр. – на 6%. Щороку на планеті гине декілька видів тварин і рослин, а усього до 2000 р. припинили своє існування близько 1 млн. живих організмів.

Катастрофічними темпами відбувається накопичення в атмосфері вуглецю (0,4% на рік), метану (1%), окису азоту (0,2%). Газовий склад повітря не можна буде відтворити протягом сотен років. Міжурядова комісія щодо кліматичних змін (РСС) прогнозує, що за ХХІ ст. температура підніметься на 3,5^оС. Внаслідок чого виникає реальна загроза кліматичних змін, які приведуть до непередбачуваного збільшення стихійних лих – землетрусів, повеней, буревіїв, циклонів, цунамі, у результаті яких, за 1971-2001 рр. загинуло 4 млн. осіб, а 1,5 млрд. осіб постраждали. Причому інтервали між значними стихійними лихами зменьшуються, й вони відбуваються все частіше й частіше. Так, у 1973-1982 рр. відбулось 1,5 тис. стихійних катастроф; у 1983-1992 – 3,5 тис.; у 1993-2002 рр. – 6 тис. стихійних лих. У грудні 2003 р. у тихоокеанському регіоні цунамі одномоментно забрало життя 226 тис. осіб! Вже сьогодні від кліматичних змін, викликаних, у тому числі, й внаслідок техногенної діяльності людей, помирають мільйони людей щороку, але через глобальне потепління частішають хвороби і смертні випадки, пов’язані із спекою. Збільшиться частота та кількість лісових пожеж, підвищиться рівень моря.

Серед шляхів рішення екологічних проблем можна виділити наступні: 1) Розробка та здійснення погодженої міжнародної програми охорони довкілля, яка б складалась з таких, наприклад, заходів: - створення фонду для проведення природозберігаючих дій світового значення (скажімо, по припиненню вирубки тропічних лісів, покращення якості питної води і т. ін.); - встановлення міжнародних екологічних стандартів й контролю за станом природного середовища (з правом інспектування будь-якої країни); - введення міжнародних обмежуючих квот (норм) для кожної країни на шкідливі викиди в атмосферу (що вже діє по відношенню озоноруйнуючих газів; причому, країни можуть продавати одна одній свої невикористані квоти)1 – проголошення природного середовища надбанням усього людства і введення у міжнародну практику принципа “платить той, що забруднює” через податок на шкідливі викиди, спеціальні податки за користування Світовим океаном, Антарктидою, навколоземним космічним простором і т. п.).

2) Створення обгрунтованого природоохоронного законодавства, у якому б вбачалися: - дійові стимули до охорони довкілля (наприклад, введення спеціальних “екологічних податків” на використання найбільш “брудних” технологій і навпаки – податкових пільг для економічно чистих виробництв і технологій).

3) Перехід до нової, екологічної технологічної культури (раціональні підходи до використання природних ресурсів, застосування найбільш безпечних і найменш рідких з них, турбота про відтворення ресурсів, що поповнюються, впровадження безвідходних (або маловідходних), ресурсо- і природосберігаючих технологій, екозахисних систем і т. ін.

4) Постійне, повне і правдиве інформування людей про стан середовища їх існування і формування екологічного світогляду людства.

                                  

Глобальні проблеми людини. Зрозуміло, що у центрі усіх глобальних проблем сучасності знаходиться людина. Саме вона страждає від ворожнечі, війн і насилля, від егоїзму і прорахунків й помилок політиків, від економічної відсталості країн, браку харчів, загибелі природи, екологічних катастроф і т.д. Тим не менш, можна виділити проблеми Людини в окрему групу, до них можна віднести наступні: страждання від війн, конфліктів, розповсюдження насилля, тероризму; ворожнеча та зростання недовіри між людьми; ущемлення прав і свобод громадян; низька якість матеріального і духовного життя; криза культури; фізичне і психічне нездоров’я людини; криза сім’ї і втрата людиною індивідуальності.

       Масова загибель людей, каліцтва, втрата близьких, невпевненість у завтрашньому дні у результаті війн, насилля, тероризму, бандитизму стали характерними ознаками сучасності у багатьох регіонах світу. Націоналістичний, релігійний та ідеологічний фанатизм, ворожнеча між народами набув вже ознак хронічних явищ існування людства. Ущемлення прав і свобод особистості, дискримінація жінок, національних і релігійних меншин, дискримінація дітей залишаються ганебними фактами. Наприклад, у багатьох мусульманських країнах обмеженою залишається можливість жінок навчатись і працювати; у багатьох країнах жінки майже не представлені в органах влади, отримують за однакову працю меншу зарплату, ніж чоловіки, звільняються у першу чергу. Згідно за даними Міжнародної організації праці (МОП), у країнах, що розвиваються, кількість малолітніх працівників віком від 5 до 14 років становить 250 млн. Вважається, що 61% їх – в Азії, 32% - в Африці, 7% - в Латинській Америці, хоча проблема дитячої праці існує й в індустріально розвинутих країнах. За підрахунками Надзвичайного фонду допомоги дітям при ООН (ЮНІСЕФ) приблизно 130 млн. дітей у країнах, що розвиваються, не вчаться у початковій школі; близько 160 млн. страждають від недоїдання; 600 млн. дітей живуть у цілковитій бідності.

       Особливе занепокоєння як чинник порушення прав людини викликає наявність на планеті на початку ХХІ ст. великої зони голоду. Так, у результаті недоїдання за кількістю жертв голодної смерті людство щороку як би переживає Другу світову війну. Світова картина є такою: 10% населення знаходиться на межі голодної смерті, 30% - отримують харчування низької якості; 30% - не доїдають; 20% - харчуються нормально, 10% - переїдають. На планеті існує голод явний, прихований й хронічний. Все це не може не турбувати людство, оскільки проблема голоду у країнах, що розвиваються, безпосередньо стосується не лише питання низької якості життя, але й питання якості майбутнього людства. Трагедія полягає у тому, що часто дитина у “зоні голоду” отримує недостатнє харучання ще до свого народження. У нормальних умовах, жінка під час вагітності повинна набрати близько 12-12,5 кг, а у відсталих бідних країнах ця прибавка ваги складає усього 3-4 кг. Тому дитина отримує недостатню кількість поживних речовин, щоб народитися нормальною людиною. Причому це стосується як її фізичного, так і розумового стану, зрозуміло, у тому випадку, якщо вона взагалі залишиться живою. Отож, матеріальне й духовне неблагополуччя людей – безробіття, голод, злидні, біженці й волоцюги, неграмотність і невігластво – всі ці проблеми є наслідками відсталості великої кількості країн, яка сама є глобальною проблемою проблемного людства.

Підраховано, що екологічні проблеми напряму викликають низку проблем Людини у сучасному світі. Так, більше 100 тис. найменувань різних химічних сполук, які знаходяться в обігу й застосовуються у людській діяльності здатні викликати досить поширені і небезпечні хвороби. На додачу до більш ніж 30 тис. людських хвороб щоразу з’являються десятки нових. Епідемічні 1 й пандемічні 2 захворювання (грип різних мутацій, туберкульоз, СНІД (сіндром набутого імунодефіциту), від якого, за даними ООН, вже померло 16 млн осіб і понад 50 млн. інфіковано); нездоровий спосіб життя (наркоманія, пияцтво, алкоголізм, паління, гиподинамія, неправильне харчування, що приводить до ожиріння населення розвинутих країн – все це прояви як фізичного, так і психічного нездоров’я людства.

Глобальний характер проблем Людини проявляється у їх розповсюдженості, загострюючись в одних країнах, вони неминуче зачіпають інші. Злочинність, хвороби, наркоманія, проституція, отруєння атмосфери, океанів, річок взагалі не визнають державних кордонів.

Насамкінець, варто підкреслити, що глобальні проблеми сучасного людства спричинені самими людьми, погіршення морально етичного, духовного стану людства.

 

люд и н а Що посієш     То й пожнеш          ↓                                                                               ↓ • ненавість і ворожнеча                                                 - війна, конфлікти, • насилля й війни                                                           - гонка озброєнь, • властолюбство і егоїзм                                    - злочинність, • надмірне виробництво й                                - дискримінація, експлуатація, споживання                                                                 - нестача ресурсів, забруднене • пасивність і лінь                                              довкілля, • легковажність і тяжіння до                                         - відсталість й бідність, задоволень і т. ін.                                            - фізичне й духовне нездоров’я,                                                                                          бездуховність.

 

Кожній людині треба пам’ятати про “ефект бумеранга”, глибоко усвідомити, що причини сучасної кризи людства не навколо, а всередині нас. Людина через власні безвідповідальні дії, політичну й соціальну пасивність сама завела себе у глобальний тупик – у кризу на межу виживання. І щоб мати майбутнє, щоб жили наші діти та онуки, ці проблеми усім світом “глобально” треба вирішувати вже сьогодні. Завтра може бути запізно.

 

 

25. СУЧАСНІ ФУТУРОЛОГІЧНІ КОНЦЕПЦІЇ ПРО СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ПЕРСПЕКТИВИ ЛЮДСТВА

 

Таємниця майбутнього – це таємниця часу. І тому футурологічні прогнози соціально-політичних перспектив розвитку людства, як правило викликають особливий інтерес у людей, оскільки, на даний час все, що стосується „передбачення” і „прогнозування” стає популярним і актуальним. Але на хвилях кон’юктури з’являються безліч невігласів і шарлатанів, „прогнози” і „передбачення” яких не тільки не виправдовуються, але й можуть завдати суспільству і особливо масовій свідомості серйозної шкоди.

Необхідно спеціально підкреслити, що футурологія як науковий напрямок і футурологічні прогнози соціально-політичних перспектив розвитку людства повинні базуватися на тотальному аналізі, на залученні найновіших досягнень величезної кількості наук як соціально-гуманітарного, так і природничо-математичного циклу.

Футурологія (від лат. „футурум” – майбутнє і „логія” – судження) – загальна концепція майбутнього Землі і людей, що її населяють.

Німецький політолог О.Флехтхайм, визнаний на Заході „батьком футурології”, вже у 1943 р. писав, що можливість вижити залежить від вирішення деяких суттєвих проблем, які хвилюють нас з 1914 р. Він вважав за необхідне розробити особливу, що має прогностичну функцію, науку, яку назвав футурологією.

В 70-х рр. американський соціолог Д.Белл писав про нагальну необхідність розробки нового підходу до регулювання соціальних відносин, заснованому на врахуванні специфіки розвитку боротьби класів. Він вважав необхідним перехід „від управління, яке керується політичною економією, до управління, що керується політичною філософією”.

Поступово сформувались дві стратегічні задачі, які вирішує сучасна ідеологія:

1) намагання передбачати можливі катаклізми, що породжуються загостренням соціальних протиріч, науково-технічною революцією;

2) знайти знаряддя контролю за ходом подій, засоби соціального виживання.

Прогнози західної футурології вкрай неоднозначні. Висунуті десятки можливих версій майбутнього – від рожево оптимістичних до настільки сумних і катастрофічних, що перед ними картини Апокаліпсиса – пустощі. З цього приводу президент Римського клубу – неурядової міжнародної організації майбутнього, – писав: „В свое время наблюдалась тенденция рассматривать Римский клуб как некоего „прорицателя Страшного суда” или даже „вершителя Страшного суда”. Чтобы не подразумевалось под всем этим, мы то всегда считали себя скорее „избавителями от Страшного суда”… мы просто сочли необходимым подать сигнал тревоги”.

Дослідженням майбутнього сьогодні займаються урядові і громадські організації як у національному, так і у міжнародному масштабі, у тому числі і ООН. Створено Міжнародний науковий центр „Людство у 2000 р.”, Римський клуб, доповіді якого користуються великою популярністю у всьому світі.

Поступово політична футурологія перетворюється у провідну течію політичної думки на Заході.

Були видані широко розрекламовані книги політичних футурологів: „Рік 2000: основи для роздумів про наступні 33 роки” Г.Кана і А.Вінера; „Прихід постіндустріального суспільства”, „Культурні протиріччя капіталізму” Д.Белла; „Історія футурології”, „Футурологія як боротьба за майбутнє” О.Флехтхайма; „Футурошок”, „Третя хвиля” О.Тоффлера; „Великий провал: народження і смерть комунізму у XX столітті” З.Бжезінського; „Як реформувати державу? Три країни, три стратегії: Швеція, Японія, США: Доповідь міністру державних служб і адміністративних реформ” М.Кроз’є та ін.

– 2 –

1. Оптимістичні футурологічні концепції виражають віру у майбутнє, причому найкраще майбутнє. Це концепції: „народний капіталізм”, „теорія росту”, „суспільство всезагального добробуту”, „постіндустріальне суспільство”, „технотронне суспільство”, „інформаційне суспільство” та інші. Автори-оптимісти: Р.Арон, Д.Белл, З.Бжезінський, О.Тоффлер, Ж.П. Пігас, Б.Гаврілішин (Канада), М.Кроз’є та ін.. Всі вони стверджують, що сучасна західна цивілізація (капіталізм), використовуючи досягнення науково-технічною революцією, суттєво підвищить ефективність своєї економіки і тому отримає „друге дихання”. У зв’язку з чим майбутнє уявляється ними як еволюційний розвиток оновленого, омоложенного НТР капіталізму або абсолютно зміненого капіталізму, який навіть отримає нову назву.

1. Концепція „народний капіталізм” широко розповсюдилось у 50-60-х рр. XX ст. Вона стверджує, що у капіталістичній господарчій системі має місце розпорошеність власності, що зникли антагоністичні протиріччя між буржуазією і пролетаріатом; що встановився новий лад, який відповідає інтересам всього народу.

Головна теза – про демократизацію капіталу – тобто розпорошення дрібних акцій серед маси володарів і перетворення їх у співвласників капіталістичних підприємств. Таким чином має місце зрівнюється прибутків, підвищився купівельний попит, зникли економічні кризи. Йдеться про співучасть робітників і службовців в управлінні, в акціонерному капіталі корпорацій, розподілі плодів НТР.

2. Концепція „індустріального суспільства”  з її багаточисельними модифікаціями, побудованими на засадах так званої теорії конвергенції капіталізму і соціалізму (злиття). В її основі, за Р.Ароном покладена ідея про наявність певних етапів (стадій) промислового розвитку індустріальних країн. Відповідно до цієї ідеї, розвиток людського суспільства розглядається не як зміна суспільно-економічних формацій, а як процес проходження стадій індустріалізації, що має подальший розвиток в концепціях технотронного суспільства (З.Бжезінський та ін.) і постіндустріального суспільства (Д.Белл та ін). Ці автори за основу розвитку суспільства мають техніку виробництва, а також галузевий та професійний розподіл праці, не звертають уваги на суспільні відносини, відносини власності, класової боротьби; головною революцією вважають технологічну. Провідну роль вони надають сфері послуг, науці й освіті, тобто вченим і спеціалістам, до яких переходить управління суспільством.

Найсучасніша різновидність цієї концепції – концепція інформаційного суспільства, у якій виробництво, розподіл і споживання інформації розглядається як головна сфера діяльності суспільства і зменшується роль праці та інших суспільних сфер. Затвердяться загальнолюдські цінності, що змінить існуюче суспільство і створить нове – „суспільство масового високого споживання”.

2. Песимістичні концепції футурології. Глобальні проблеми в умовах поширення НТР і росту взаємозалежності держав і народів при збереженні існуючих тенденцій розвитку обумовили виникнення у 70-х рр. концепцій, що проголошують відсутність віри у майбутнє. Вони обґрунтовують причини неминучості катастрофи людської цивілізації у різноманітних варіантах. При цьому провину при зростанні глобальної загрози світовій цивілізації вони закидають науці, техніці, технології, тотальній термоядерній війні. Існує цілий комплекс таких концепцій: „нульовий цикл розвитку”, „технологічний песимізм”, екологічний песимізм”, „неомальтузіанські концепції”, „есхатологічні мотиви”, „екокатастрофа”, „генетичне виродження людства” і т. ін. Виникнення їх співпало за часом із серією енергетичних, екологічних, економічних та інших криз, світових і національних катастроф, що вразили світ. Розчарування у прогресі, втрата віри у майбутнє, вибух антитехнічних настроїв, багаточисельні пророчества близької екологічної катастрофи – це лейтмотив песимістичної футурології. Концепція нульового циклу розвитку пропонує загальмувати НТР та перейти від розширеного до простого виробництва. Теорії технологічного песимізму представлені в працях: Ж.Елюля,Е.Фромма, Г.Мюллера, Дж. Мак-Дермонта, Б.Скиннера.

Л.Мемфорд, В.Феркисс, Т.Роззак вважають, що саме сучасна технологія є причиною усіх основних катаклізмів сучасного „механізованого” суспільства. Некеровані сили НТР вступили у конфлікт із адапційними можливостями біосфери і знищать цивілізацію, створюючи на її місці „перенаселений механізований і тотально дегуманізований світ”. Майбутні цивілізації нагадують картини „Страшного суду”, у яких апокаліптичні бачення майбутніх катастроф переміжаються із релігійними проповідями і віщуваннями генетичної і духовної деградації людства.

В одному з докладів Римського клубу „Мікроелектроніка і суспільство” прогнозується відмирання виробничої та політичної активності, а в якості компенсації пропонується активізація людства у веденні домашнього господарства, організації соціального життя, рості добробуту, сервісній діяльності і організації дозвілля.

Апофеозом технологічного песимізму визнаються роботи Е.Мюреза, Р.Хейленда та ін. авторів локальних термоядерних війн (Г.Кан), які „придатною стратегією виживання” людства вважають „обмежений обмін” ядерними ударами.

В результаті так званого обмеженого ядерного конфлікту, на їх думку, різко зменшаться, будуть зруйновані антагоністичні суспільно-політичні системи і одночасно вирішаються всі екологічні проблеми, пов’язані із урбанізацією, нестачею продуктів харчування, використанням природних ресурсів, духовною спустошеністю, світоглядного нігілізму, кризи моральних цінностей, відсутністю ідеалів і т. ін.

3. Альтернативістські футурологічні концепції також характеризуються неспокоєм і хвилюванням за майбутній розвиток людської цивілізації. Автори цих концепцій доводять необхідність трансформації існуючої західної цивілізації наступними поколіннями. Концепції „суспільство, що самопідтримується”, „екологічно збалансоване суспільство”, „гуманістичне суспільство”.

Німецький футуролог Р.Дарендорф висунув концепцію суспільства, що вдосконалюється „зверху”. Тобто влаштування такого суспільства є можливим тільки за рахунок волюнтаристські декларованих змін через політичні інститути. Альтернативісти виступають за відмову від існуючих глобальних економічних систем, що базуються на устремлінні до максимального росту і на масовому вжитку. Вони закликають до творчого аскетизму, переносять акцент з матеріальних благ на внутрішній світ людини. Вони шукають паростки нової цивілізації, якій належить майбутнє і яка немає нічого спільного ні з капіталізмом, ні з соціалізмом. Вони вважають, що треба вдосконалювати людину на індивідуальному рівні, і таке заміщення, насамперед, на рівні „екологічної свідомості” забезпечить добровільний перехід від державного устрою до федерацій комун, дрібних кооперативів, напівкустарних виробництв, що само управляються. Це забезпечить нову якість життя.

Багаточисельні подібні об’єднання постійно створюються у США, Голландії, Франції, ФРН та інших країнах є прямими спробами реалізувати ці ідеї на практиці. Але, як правило, такі об’єднання чи поселення знаходяться під постійною загрозою переродження у відверто комерційне підприємство або у замкнуті релігійні секти.

Світовому співтовариству сьогодні найбільш відомі три поселення альтернати вістів: Аркосанті (пустеля штату Невада, США, 1971 р.), Файндхорн, заснований у старому замку на необжитому узбережжі Північного моря (Шотландія, 1962 р.); Ауровіль, створений на землях південного узбережжя Індії (1968 р.).

Найбільш успішною спробою є Ауровіль, який користується підтримкою ЮНЕСКО і уряду Індії. Там мешкають біля 300 чоловік – представники націй, які завдяки наполегливій праці і постійній фінансовій і політичній підтримці з боку ЮНЕСКО створили квітуче поселення із власною системою освіти, охорони здоров’я і соціального забезпечення. „Ауровіль – місце освіти, постійного прогресу і молодості”, „Ауровіль – не належить нікому, він належить людству” – їх гасла.

 

 

З метою з’ясування прогнозів соціально-політичних перспектив розвитку людства більш детально зупинимось на книзі відомих американських футурологів Джона Несбіта і Патриції Абурден „Мегатенденції. Рік 2000.”, яка всього за декілька місяців стала бестселером. Причому відразу у 32 державах світу. Цей науковий фоліант обсягом майже 400 сторінок з’явився у Нью-Йорку у січні 1990 р., а до кінця того ж року по світу розійшлися вже 9 млн. його примірників. Причому це суто спеціалізоване футурологічне дослідження, яке базується на міцному фундаменті комп’ютерних розрахунків і величезному статистичному матеріалі.

Ще у 1982 р. Джон Несбіт у своїй книзі „Мегатенденції: десять нових напрямків, перетворюючих наше життя” майже безпомилково спрогнозував подальше посилення у 80-ті рр. ролі передових технологій і інформатизації суспільного розвитку, інтеграційних сил у світовій економіці і центробіжних сил у світовій політиці. Ось як виглядали 10 мегатенденцій на 80-ті роки:

1. Від індустріального суспільства – до інформаційного.

2. Від форсованого технологічного розвитку – до передових технологій.

3. Від національних економік – до світової економіки.

4. Від короткочасних тенденцій – до довготривалих.

5. Від централізації – до децентралізації.

6. Від інституціональної допомоги – до управління своїми силами.

7. Від представницької демократії - до демократії співучасті.

8. Від ієрархічних структур – до сітьових структур.

9. Від безумовного примату Півночі – до вирівнювання Півдня.

10. Від вузького вибору з двох можливостей (або-або) – до вибору з декількох можливих варіантів.

Сьогодні навіть неспеціалісту ясно все те, що намічалося в цих прогнозах, здійснилося, або здійснюється. Несбіт, що називається, потрапив у „десятку”.

Звернемося до книги „Мегатенденції. Рік 2000.” В ній теж визначено 10 мегетенденцій. Які вони ці мегатенденції? По яких напрямках буде розвиватися сучасна цивілізація?

1. Перша мегатенденція – глобальний економічний бум. Його сутність у заміщенні політичних пріоритетів економічними, в зміцненні міжнародних економічних зв’язків, посиленні позиції вільної торгівлі, зростанні телекомунікацій у прийнятті економічних рішень.

Ряд футурологів 70-80-х рр. говорили про межі зростання, про вичерпність енергетичних, продовольчих та інших ресурсів, про неможливість вирішення економічних проблем.

Несбіт і Абурден доводять іншу позицію: 90-ті рр., за оцінками американських вчених, покажуть, що багато подібних побоювань перебільшені – з’являються інші джерела сировини і ресурсів; біотехнології зроблять можливим подальше розповсюдження і поширення „зеленої революції”, що наблизить вирішення проблеми голоду; різко підніметься в ціні „інтелектуальна власність”.

2. Друга мегатенденція – відродження забутого в „індустріальному суспільстві” „художнього життя”: помітно збільшиться відвідуваність музеїв, залучення у спорт з елементами мистецтва, зросте інтерес до класичного театру і музики; економічне зростання посилить потяг до духовності, до нових форм „художнього життя”, більш інтенсивним стануть культурні контакти між народами. Від масової до високої культури. „Від бейсболу – до балету” – так афористично розуміють автори новий стиль „художнього життя” Заходу, а у подальшому і всього світу.

3. Третя мегатенденція. До 2000 р. у світі може з’явитися новий гібрид – соціалізм з ринковими механізмами: приватизацією засобів виробництва, появою бірж, децентралізацією управління, банкрутствами, ринковими цінами. Економічна перебудова буде передбачати політичні реформи, а останні – індивідуальні свободи.

4. Четверта мегатенденція – нове співвідношення стилю життя, що поширюється в глобальних масштабах і культурного націоналізму, що посилюється; націоналізм може породити реакцію відчуження глобальних цінностей, але коли він виявляється повною мірою в плані культури – зароджується проблема його взаємодії з іншими культурами, чіткіше усвідомлюються права людини; звідси можливість глобального ренесансу в культурі і мистецтві, але націоналізм на фоні економічних невдач може вести до хаосу.

5. П’ятамегатенденція. Приватизація держави – в цьому плані моделлю для інших країн слугувала Британія, де М.Тетчер „розгорнула назад рух до соціалізму”. У 1988 р. число держателів акцій в цій країні перебільшило число членів тред-юніонів; в країні спостерігається колаж не тільки кейнсіанства, але навіть 100-річної ідеї кооперації; в глобальному масштабі приватизація проходила під різними гаслами: в Британії – „народженого капіталізму”, в Данії – відмови від „турботливої держави”, в США – „економічної свободи.

„По всьому світові, – констатують автори, – явно простежуються тепер зрушення до індивідуальних форм від класових і групових. Раніше говорилося – „Ми робимо для них”, сьогодні – „індивід робить для себе”. І вступ до XXІ ст. буде відзначений переглядом ролі уряду по відношенню до громадян, особливо тих, хто може робити все сам; прийде постдержава загального добробуту, яка буде забезпечувати лише немічних.

6. Шоста мегатенденція – виникнення подібності „Римської імперії” у країнах Тихоокеанського регіону; Тихий океан – „Середземне море нової цивілізації”, він володіє невичерпним економічним потенціалом (сюди входять Каліфорнія, частина РФ, Японія, „чотири дракони”, більша частина Китаю, Австралія, інші країни).

Прийде століття Тихого океану.

7. Сьома мегатенденція – залучення жінок на провідні посади в економіці, політиці, науці, різко підвищується їхня кількість та рівень значущості у бізнесі, причому жінки виступають на рівних з чоловіками в інформаційних технологіях, виробництвах, що потребують високого рівня освіти; жінки збільшать свою присутність у здатному до інновацій дрібному бізнесі. Символом цієї мегатенденції називають М.Тетчер.

8. Восьма мегатенденція – XXI ст. – це століття біології, що заміщає століття фізики; воно знаменує пріоритети інформаційної інтенсифікації перед енергетичною, мікропроцесів над макропроцесами, внутрішньої орієнтованості перед механічною нав’язуваністю; „все більше відчутними в нашому житті стають біотехнології”. Але наслідки їх впровадження непрості і викликають реакцію відчуження, адже деякі маніпуляції з генами можуть мати непередбачувані наслідки; і все ж лише за допомогою вказаних технологій можна виграти війну з голодом, перемогти ряд хвороб, покращити природу людини. Пошук нових етичних цінностей у зв’язку з генною інженерією породить попит на філософів і технологів, до цього хронічно безробітних; „біотехнології” можуть олюднити і бізнес, створюючи нові способи відношення до виробництва і до життя в цілому.

9. Дев’ята мегатенденція – невпинно зближуються релігія і наука, аж до створення специфічної „релігії науки”, падає авторитет старих церков і одночасно зростає тяга до спіритуалізму, посилюється „електронна церква, „нові”, а по суті – найдавніші релігії Сходу і Заходу.

2000 рік – час відкидання соціальних утопій, міфів про прогрес, час повернення віри в Бога, причому в глобальному масштабі.

10. Десята мегатенденція – найважливіша кінця XX ст. – тріумф індивідуума, особистісного начала у всіх сферах життя.

Термін „масовий рух” характеризується сьогодні як непридатний, рухи ж на захист оточуючого середовища, феміністські, антиядерні будуються на свідомій участі в них індивіду, що робить ставку на особисту відповідальність; це індивідуалізм етичної відповідальності і глобального бачення, а не егоцентричний. Пріоритети колективізму падають в ціні, але зростає ціна співтовариств, що добровільно влаштовуються індивідами; в економіці, наприклад, висунуть гасло – „мале – це прекрасно”, що відображає недовіру до великих корпорацій. Нові технології при цьому – джерело підвищення значущості індивідууму, здатного концентрувати в своєму розумі надзвичайно продуктивну інформацію; те ж проявляється у політиці.

Один з проявів домінування індивідуума – примат споживача, який активно втручається в хід виробничих процесів; „стає законом виробництва, і нова відповідальність суспільства – зворотній бік подібних ініціатив індивіда”. Вони будуть зростати не тільки в країнах Заходу, але і в рамках  „соціалізму вільного ринку”, тому є підстави говорити про „пришестя століття індивідуума”. Таким є прогноз на майбутнє.

 

26. ПОЛІТИЧНА ІДЕОЛОГІЯ. ОСНОВНІ ІДЕЙНО-ПОЛІТИЧНІ ТЕЧІЇ СУЧАСНОСТІ.

 

 Слово "ідеологія" вперше було вживано у 1796 р. французьким філософом і економістом Дестютом де Трасі, який визначив його як нову науку, що вивчає людську свідомість в усіх її аспектах. Найчастіше під цим поняттям розуміється система цінностей чи поглядів, визнаних як факт чи істина окремою групою людей, в яких відображається і оцінюється ставлення людей як один до одного, так і до тієї або іншої дійсності.

Сукупність же політичних інтересів, ідей, програм та політичних відносин певного класу (групи) з іншими соціальними спільнотами дозволяє ввести в ужиток окремо поняття "політична ідеологія".

Політична ідеологія (від грец. ідеа - поняття і Іоgоs - вчення) - це система концептуально оформлених політичних, правових, релігійних, філософських уявлень, поглядів та ідей на політичне життя, яка відбиває інтереси, світогляд, ідеали, умонастрої людей, класів, націй, суспільства, політичних партій, громадських рухів та інших суб'єктів політики.

Особливістю політичної ідеології є те, що вона створюється діяльністю певних сил - теоретиків, політичних діячів, учених, які представляють штереси того чи іншого класу або соціальної групи. Народні ж маси, різні соціальні спільноти безпосередньо участі у цих процесах не беруть, хоча їхні інтереси, уявлення про суспільно - політичне життя є визначальним фактором і найважливішим поживним ґрунтом для її формування.

 Політична ідеологія як особлива форма суспільної свідомості, як специфічний вид ідеології має свою внутрішню структуру, котра являє собою комплекс окремих елементів, а саме: ідей, гіпотез, концепцій, теорій, ідеалів, гасел, програм політичного розвитку

Головним для її збереження структури і забезпечення її функціональної дієвості є системність, скоординованість дій, несуперечливість змісту її елементів, логічна і смислова впорядкованість зв'язків і відносин між ними, політична стабільність.

 Первинним, вихідним елементом політичної ідеології є політична ідея, яка в сучасній політологічній літературі розуміється як форма відображення політичної дійсності, як результат осягнення думкою предмету пізнання - політичного процесу. Вона виступає своєрідним "містком" переходу від думки до дії, від свідомості до активності.

Важливим етапом для політичної ідеї є її поступовий перехід в політичну гіпотезу. Цей етап є завжди надзвичайно складним, оскільки факти, які слугують відправним моментом при формуванні гіпотези, не будучи оформлені в цілісну систему знання, продовжують залишатись лише матеріалом для її вироблення. Наукова гіпотеза опирається на результати спостереження та експерименту, розробники намагаються узгодити її не лише з відомими фактами суспільного розвитку, а й теоретичними принципами, що перевірені практикою. Однак є чимало гіпотез, які невірно, часом однобоко тлумачать відомі факти і штовхають до помилкових висновків.

Кожна наукова гіпотеза не має самодостатнього значення, а тому прагне "пережити себе", вчасно самоліквідуватися, поступово або якісним стрибком перетворитись у концепцію політичного розвитку.