Регіональні ландшафтні парки

 

Регіональні ландшафтні парки (РЛП) як категорія природно-заповідного фонду були введені в нашій країні у 1992 році Законом України “Про природно-заповідний фонд України”. Особливістю регіональних ландшафтних парків є те, що створення їх має на меті як охорону і раціональне використання цінних природних територій, так і збереження історико-культурних комплексів та об’єктів, проведення туризму, відпочинку в природі. Саме в цій категорії зближуються дві лінії охорони, які існують в Україні – охорони об’єктів природи і історико-культурних об’єктів. За своїм статусом РЛП є природоохоронними рекреаційними установами місцевого або регіонального значення. Вони створюються з метою збереження в природному стані типових і унікальних природних комплексів та об’єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення. Значну роль відіграють РЛП в проведенні екологічного виховання в природі, насамперед, молоді.

Існує великий міжнародний досвід функціонування таких парків, які мають назву природних, ландшафтних, регіональних тощо; особливо поширені вони в країнах Європи. Такі парки, які створюються в регіональних, найчастіше адміністративних одиницях країн (і, як правило, підпорядковуються регіональній адміністрації), доповнюють і розширюють мережу національних парків. В деяких країнах (Німеччині, Польщі) число їх перевищує кількість національних парків. РЛП, як вже відмічалось, в більшій мірі, ніж національні, поєднують в собі природоохоронні і суто соціальні функції.

Особливо велику роль відіграють РЛП в Польщі, де їх існує понад 100, а їх площа становить близько 9% від загальної площі країни [35]. Це – здебільшого заліснені території, середня лісистість на яких становить 57%. Вже понад 35 років РЛП функціонують у Польщі, процес їх створення продовжується і досі. В Законі про охорону природи Польщі (1991 р.) вказується: “Ландшафтний парк є територією, що охороняється в зв’язку з природничою, історичною та культурною цінністю; метою його створення є збереження, популяризація та розширення цієї цінності в умовах раціонального господарювання. Орні, лісові землі та інша нерухомість, що знаходяться в межах ландшафтного парку, мають рекреаційне значення і служать для виховання молоді в дусі шанування рідної природи, культури та історії”.

Для України потреба в РЛП є дуже значною, враховуючи те, що наша держава – густонаселена країна з високим ступенем розораності території і низькою (близько 15%) лісистістю. Створення РЛП дозволяє використовувати наявний рекреаційний потенціал регіонів. Особливо актуальним є формування мережі РЛП для центральної частини України, де незначна кількість заповідників і національних парків. Водночас, саме в цьому регіоні є багато історико-культурних цінностей та місць, пов’язаних з історією нашого народу. В цих парках можливий широкий розвиток екологічного і пізнавального туризму, організація спортивного мисливства та рибальства. Важливу роль будуть відігравати РЛП при створенні екологічної мережі України. Значний екологічний потенціал мають такі території України як Карпати, Прикарпаття і Західне Поділля, які відзначаються красою ландшафтів, багатим рослинним та тваринним світом, наявністю мінеральних джерел, а також археологічних та історико-культурних пам'яток. Ще однією територією, яка має багатий рекреаційний потенціал, є прибережна смуга Чорного та Азовського морів. В східній частині України створення регіональних ландшафтних парків особливо важливе у зв’язку зі значною урбанізованістю. Саме тому в нашій країні нині вже завершується формування першої лінії РЛП.

Першим в Україні у 1990 році, тобто ще до офіційного затвердження цієї категорії, був створений ландшафтний парк “Дністровський каньйон” у Тернопільській області площею 42 тис. га. Формування мережі РЛП в Україні йшло інтенсивно – на 1.01.1996 р. в її західній та південній частинах було створено 17 регіональних ландшафтних парків; потім створення РЛП почалося і в інших регіонах. Нині в Україні існує 35 РЛП. В таблиці 5 наводимо інформацію про них.

Цінність території, придатність її для створення РЛП залежить від наявності природних, культурних та історичних цінностей, можливостей проведення на їх базі екологічного виховання і туризму.

Пропонуються такі критерії для вибору території з метою створення РЛП.

1. Переважання на території відносно незміненого природного ландшафту – характерного або унікального для певних регіонів.

2. Відсутність на території, яка пропонується для створення парку, великих промислових центрів, значного забруднення природних комплексів тощо – тобто територія не повинна мати значного ступеня екологічної загрози.

3. Наявність на території осередків природних екотопів з цінним рослинним та тваринним світом, на яких встановлений охоронний режим (заказників, заповідних урочищ, пам’яток природи), або ділянок, на яких можливе створення таких об’єктів.

4. Привабливість території для населення (її ландшафтний та історико-культурний імідж) з метою проведення регламентованої рекреації і екотуризму.

5. Наявність історичних та культурних цінностей, місць, пов’язаних з минулим нашого народу, центрів народних ремесел та ін.

6. Важлива роль території, як частини більш широких територіальних природоохоронних мереж (екологічної мережі, прикордонних природоохоронних смуг, мережі цінних водно-болотних угідь тощо).

7. Можливість організації на цій території наукового, екологічного, мисливського, рибальського туризму, а також природоохоронних екскурсій (в перспективі – по прокладеній мережі стежок).

8. Велике екологічне значення території майбутнього парку у відповідному природному регіоні – насамперед, для регіонів зі значним антропогенним навантаженням.

 

 

Таблиця 5. Мережа регіональних ландшафтних парків в Україні (за даними Головного управління національних природних парків і заповідної справи Мінекоресурсів України, відділу аналітичної роботи, державного кадастру та проектних робіт).

 

№	Назва	Адміністративна одиниця	Площа (га)	Рік створення	Примітки
1.	Прип'ять-Стохід	Волинська	22628,0	1997	Загальна площа -
		Рівненська	21600,0	1997	44228,0 га
2.	Донецький кряж	Донецька	3952,2	2000
3.	Клебан-Бик	Донецька	1874,0	2000
4.	Половецький степ	Донецька	1335,0	2000
5.	Меотида	Донецька	13016,9	2000
6.	Панай	Запорізька	1025,0	1998
7.	Дністровський	Івано-Франківська	19656,0	1993
8.	Поляницький	Івано-Франківська	1070,0	1996
9.	Галицький	Івано-Франківська	8306,0	1996
10.	Гуцульщина	Івано-Франківська	50000,0	1997
11.	Калиновський	АР Крим	1200,0	2000
12.	Бакальська коса	АР Крим	1520,0	2000
13.	Трахтемирів	Київська	5148,7	2000	Загальна
		Черкаська	5562,5	2000	площа - 10711,2 га
14.	Знесіння	Львівська	312,1	1993
15.	Надсянський	Львівська	19428,0	1997
16.	Вер­хньо­дніс­тровсь­кі Бескиди	Львівська	8536,0	1997
17.	Кінбурнська коса	Миколаївська	17890,2	1992
18.	Гранітно-степове Побужжя	Миколаївська	6266,8	1994
19.	Тилігульський	Миколаївська	8195,4	1995	Загальна
		Одеська	13954,0	1997	площа - 22149,2 га
20.	Ізмаїльські острови	Одеська	1366,0	1993
21.	Диканський	Полтавська	11945,0	1994
22.	Надслучанський	Рівненська	17271,0	2000
23.	Сеймський	Сумська	98857,9	1995
24.	Прудищанський	Сумська	2538,0	1995
25.	Дністровський каньйон	Тернопільська	19656,0	1990
26.	Зарваницький	Тернопільська	283,0	1994
27.	Загребелля	Тернопільська	630,0	1994
28.	Чернівецький	Чернівецька	21504,2	1996
29.	Черемошський	Чернівецька	6555,8	1997
30.	Голосіївський	м. Київ	6165,0	1995
31.	Лиса Гора	м. Київ	137,1	1994
32.	Партизанська Слава	м. Київ	115,0	1994
33.	Печенізьке поле	Харківська	4997,6	1999
34.	Великобур­луць­кий степ	Харківська	2042,6	2000
35.	Мальованка	Хмельницька	15660,3	1999
	Всього:		464492,2

 

Примітка: територія РЛП "Лиса Гора" (137,1 га) входить до складу території РЛП "Голосіївський".

 

Зонування РЛП має свої особливості у порівнянні із зонуванням національних природних парків, що витікає із статусу цих територій. Автори вважають, що на території РЛП доцільним є виділення таких зон [4]:

    1. Заказна (резерватна) зона, що об’єднує території природно-заповідних категорій (заказників, пам’яток природи, заповідних урочищ) на території парку. Вона здебільшого буде територіально роз’єднаною. Тут встановлюється режим, передбачений для заказників та пам’яток природи, тому недоцільно називати цю зону заповідною, як це прийнято в національних парках. В межах заказної зони недоцільне проведення масових екскурсій та рекреації, можливе здійснення спеціальних екологічних екскурсій та відвідування з іншими науковими та пізнавальними цілями. Площа заказної зони різна, рекомендована – 10-25% від площі парку.

    2. Зона регульованої рекреації (екскурсійна зона) охоплює маршрути постійних екскурсій та екологічного туризму на території парку. Є найбільшою на його території (50-70% площі парку). Основна вимога до режиму – збереження існуючого ландшафту, заборона будівництва великих промислових об’єктів. Тут можливі заходи по реконструкції ландшафту і ренатуралізації окремих ділянок, прокладаються та обладнуються маршрути екскурсій для різних груп відвідувачів і екологічні стежки. На господарських угіддях цієї зони ведеться традиційне господарювання з деякими екологічними обмеженнями.

    3. Зона стаціонарної рекреації є невеликою за площею (вона займає до 5-10% території парку), і призначена для розміщення об’єктів обслуговування відвідувачів – готелів, мотелів, кемпінгів тощо. Саме тут бажано розмістити садибу парку, дирекцію, науковий штат, центр екологічного навчання та екскурсійного обслуговування.

    4. Господарська зона включає території населених пунктів та сільськогосподарських угідь, які входять до меж парку. Тут ведеться традиційне господарство із додержанням вимог щодо охорони навколишнього природного середовища. Здійснюється природоосвітня та еколого-виховна робота серед населення, яку спрямовує дирекція парку.

РЛП є об’єктами місцевого підпорядкування і створюються за рішенням обласної Ради, а у випадках делегування повноважень – облдержадміністрацією (можливо двох або більше областей, якщо парк є міжобласним). Для прийняття рішення необхідні: клопотання щодо доцільності організації РЛП; проект створення з погодженнями землекористувачів, сільських рад, районної ради, районного архітектора, санітарно-епідеміологічної служби, районного відділу земельних ресурсів. Парки здебільшого підпорядковуються органам, які їх створили, і фінансуються ними. В окремих випадках можуть бути підпорядковані акціонерним товариствам, які їх і фінансують (Печенізьке поле, Трахтемирів). Після прийняття рішення про створення парку створюється дирекція та формується штат співробітників. Діяльність РЛП регламентується Положенням, яке розробляє дирекція. На першому етапі діяльності необхідні: служба охорони парку; організатор туристичних заходів; співробітник, відповідальний за екологічне виховання; співробітник, що контролює екологічний стан території і співпрацює з господарствами, на землях яких знаходиться парк. З розвитком парку до штату доцільно ввести науковців, насамперед, організаторів проведення наукових досліджень силами співробітників наукових установ.

Створення РЛП, як правило, не передбачає вилучення земельних ділянок у землекористувачів. Тому дирекції РЛП доцільно проводити роботу з керівництвом місцевих господарств і з населенням щодо спрямування їх господарської діяльності на вирощування екологічно чистих продуктів харчування та виготовлення сувенірних виробів для потреб туристів.

Існуючі РЛП нині ще здебільшого не розгорнули свою діяльність, в багатьох з них немає дирекції і штату. Фінансова скрута затримує розвиток діяльності парків. Проте, ряд парків вже підготував і видав інформаційні матеріали про природні умови, біорізноманіття, особливості парків – наприклад, Тілігульський РЛП на Одещині, Орільський на Дніпропетровщині, “Прип’ять-Стохід” (Волинська та Рівненська обл.) та деякі інші. Про один з наймолодших в Україні РЛП “Мальованка” на Хмельниччині (створений 11.05.1999 р.) видана брошюра-розповідь “Мальованка, чарівний край”. Проте, в цілому створення і діяльність РЛП в межах України висвітлюються недостатньо.

 

Заповідні урочища

 

Заповідні урочища є дещо особливою категорією в природно-заповідному фонді. Якщо решта категорій виділена за функціональними ознаками, в категорії “заповідне урочище” вимогою є наявність “відокремлених цілісних ландшафтів”, тобто необхідними є територіальна цілісність і природність границь території. Водночас від заказників заповідні урочища у режимному плані відрізняються режимом невтручання – тут заборонена “будь-яка діяльність, що порушує природні процеси … відповідно до вимог, встановлених до природних заповідників”. Це робить заповідні урочища важливими для комплексного збереження біорізноманіття та вивчення протікання природних процесів. Причому це вивчення може не мати постійного моніторигнового характеру, а проводитись періодично, через певний період часу науковими установами, в тому числі неподалік розташованими заповідниками та національними природними парками.

В Україні заповідні урочища можуть бути лише місцевого значення. Вважається, що на загальнодержавному рівні ці функції виконують природні заповідники, заповідні зони біосферних заповідників та національних природних парків. Проте, об’єкти цих категорій є установами, для їх створення і функціонування необхідні значні кошти. Тому постає питання про створення нової категорії з режимом невтручання, проте без організації природоохоронних установ на їх базі.