Диференціація обліку природно-заповідних територій

           

Одним із напрямів вдосконалення обліку є диференціація даних за функціональними, а в перспективі – і за режимними зонами. Для природничонаукових, в тому числі созологічних, узагальнень даних щодо природно-заповідного фонду важливою є однорідність одиниць обліку за такими характеристиками як природоохоронні завдання, режим, освоєність територоії, а організаційні особливості природно-заповідних об'єктів не відіграють великої ролі. Об'єкти деяких категорій (національний природний парк, регіональний ландшафтний парк, біосферний заповідник) характеризуються високою неоднорідністю території за цими показниками. Дуже великими є відмінності за цими показниками і між різними об'єктами одної категорії (наприклад між НПП "Вижницький" і між НПП "Подільські Товтри"). Об'єкти згаданих "неоднорідних" категорій здебільшого мають функціональні зони, які значно однорідніші, ніж об'єкти в цілому. Тому доцільним є облік цих територій за функціональними зонами. Слід наводити площу функціональних зон у всіх реєстрах та в узагальненнях по областях і Україні в цілому. Інвентаризацію природних комплексів також слід проводити за функціональними зонами.

Кількість категорій природно-заповідного фонду України (11) досить велика. Врахування функціональних зон ще збільшує кількість одиниць обліку, тому доцільним є групування цих одиниць. Для оцінки стану охорони певних природних об'єктів виникає інколи потреба включати до аналізу лише території певного достатньо високого рівня охорони. Тому може бути корисним групування категорій природно-заповідного фонду та функціональних зон за рівнем охорони та об'єднання даних по тих із них, які мають близький режим. Природно-заповідні території (без "колекційного блоку", об'єкти якого різко виділяються за завданнями і не є природно-заповідними територіями в міжнародному розумінні) можна приблизно ранжувати за ступенем охорони природних комплексів. Різноманіття завдань об'єктів та їх зон не дозволяє створити схему, яка б не викликала заперечень. Але все таки, на нашу думку, можна виділити три основних "рівні охорони" для об'єктів як загальнодержавного, так і місцевого значення. Схема може мати наступний виглял.

І. Об'єкти загальнодержавного значення.

1. Території високого рівня охорони: природний заповідник, заповідна зона БЗ, заповідна зона НПП;

2. Території середнього рівня охорони: пам'ятка природи, зона регульованої рекреації НПП, заказник, буферна зона БЗ частково (землі в користуванні БЗ та землі лісового фонду).

3. Території низького рівня охорони: зони стаціонарної рекреації та господарська НПП, буферна зона БЗ частково (крім земель у користуванні БЗ та земель лісового фонду), зона антропогенних ландшафтів БЗ.

4. Території об'єктів "колекційного блоку".

ІІ. Об'єкти місцевого значення.

1. Території високого рівня охорони: заповідне урочище (доцільність віднесення заповідних урочищ до цього рівня викликає сумніви);

2. Території середнього рівня охорони: пам'ятка природи, заказник, заказна (заповідна) зона РЛП,.

3. Території низького рівня охорони: зони регульованої та стаціонарної рекреації РЛП, господарська зона РЛП.

4. Території об'єктів "колекційного блоку".

 

Виділення цих рівнів, як і виділення категорій, доцільно проводити окремо для об'єктів загальнодержавного та місцевого значення із зазначенням їх перекриття. Якщо певна ділянка належить більш, ніж до однієї категорії (зони), то при підрахунку сумарних показників за рівнями площа враховується лише у складі вищого рівня.

Одиниці цієї схеми ("рівні") значно однорідніші за такими показниками як природоохоронні завдання та режим, ніж категорії природно-заповідного фонду. Тому вони більше, ніж категорії, підходять для природничо-наукових узагальнень, де організаційні особливості природно-заповідних територій не мають великого значення.

Серед інтегральних показників більш значущим, ніж площа природно-заповідного фонду, який нині широко застосовується, є площа природно-заповідних територій та зон високого та середнього рівнів разом (без врахування територій низького рівня охорони та територій об'єктів "колекційного блоку").

 

Території об'єктів, які не мають функціонального зонування, також не є однорідними за завданнями та режимом. Так, наприклад, в природних заповідниках є ділянки з режимом невтручання, ділянки, на яких з созологічною метою здійснюються регуляційні заходи (наприклад, викошування), і господарські ділянки – садиби, рілля, дороги. Подібна диференціація має місце і в межах функціональних зон.

       Корисним для теорії і практики заповідної справи може бути інше, більш тонке режимне зонування. Воно потрібне:

а) для обліку представленості природних об’єктів в ПЗФ, який би більш точно відображав завдання і режим кожної ділянки природно-заповідної території;

б) для оптимізації режиму;

в) для покращення класифікації природно-заповідних територій.

 

Розглянемо ці пункти докладніше.

1. Для аналізу репрезентативності існуючої мережі природно-заповідних територій і для розробки оптимальних шляхів її розвитку необхідно знати, в якій кількості природні об’єкти (біологічні види, типи екотопів тощо) охороняються і в якому режимі. Типові об'єкти повинні бути представлені на територіях з абсолютно заповідним режимом, найбільш рідкісні – в режимі суворої регуляції, при якому ці об’єкти визнані созологічним пріоритетом.

2. Подання експлуатації природних ресурсів під виглядом регуляційних заходів дуже поширене в Україні. З метою протидії цьому негативному явищу території, які не потребують регуляційних заходів, і де ці заходи заборонені, мають бути максимально чітко і всіма можливими способами відділені від тих, де регуляція проводиться. Має існувати сувора режимна зона, для якої в жодному офіційному документі не вказується можливість втручань-винятків. Дуже важливо також провести чітку межу між регуляцією та частковою експлуатацією, хоча в ряді випадків це зробити важко.

3. Застосування співвідношення площ режимних зон може і має бути одним із основних критеріїв для віднесення конкретної природно-заповідної території до певної категорії території ПЗФ. Задання відносно вузьких діапазонів площ режимних зон для різних категорій зробить ці категорії одноріднішими і такими, що краще підходять для аналізів, які згадуються в пункті 1.

Режимні зони відрізняються між собою за такими ознаками як допустимість втручань, наявність або відсутність созологічних пріоритетів, наявність або відсутність господарських завдань, інтенсивність допустимих господарських втручань.

       Пропонуємо застосування таких уточнених за своїм режимом зон на природно-заповідних територіях різних категорій:

1. Зона невтручання. Відповідає територіям з пріоритетом “всі природні процеси та об’єкти”. Заборонені всі типи організованих втручань, в тому числі санітарні рубки, очищення від захаращеності (в тому числі після вітровалів), створення і підтримання доріг та просік, протипожежні заходи, які включають порушення грунту або рослинності, боротьба із "шкідниками", регулювання чисельності тварин. Як виняток, може бути дозволене гасіння пожежі, реінтродукція тварин та рослин. Цей виняток обов’язково має бути відмічено в положенні про ПЗТ або в проекті організації території. В типовому випадку, без спеціальних відміток в згаданих документах, ці втручання заборонені. Ця режимна зона має бути основною (переважаючою за площею) в природних заповідниках, заповідних зонах біосферних заповідників та національних природних парків, в зоні регульованої рекреації національних природних парків та в заповідних урочищах.

2. Зона суворої регуляції. Виключно на основі спеціального наукового обгрунтування дозволяються регуляційні заходи, які відповідають чітко сформульованому созологічному пріоритету. Не вважаються науковим обгрунтуванням матеріали лісового впорядкування. Не беруться до уваги обгрунтування, спрямовані на підтримку об’єкту, який офіційно не визнаний созологічним пріоритетом на даній ділянці. Ця режимна зона має бути основною зоною в пам’ятках природи. Цілком можливими і, мабуть, переважаючими за площею будуть території цієї режимної зони, в яких протягом тривалого часу (наприклад, десятки років) не буде ніяких втручань. Віднесення до цієї зони свідчить про можливість і необхідність втручань в разі їх потреби з боку пріоритетного об’єкту охорони. У випадку, коли об’єкт, визначений як созологічний пріоритет, не потребує активної підтримки, втручання не повинні здійснюватись. Прикладом частих регуляційних заходів може бути викошування лучних або степових ділянок. З іншого боку лісові екосистеми здебільшого можуть стабільно існувати без будь-якої регуляції практично необмежений час, але при цьому належати до цієї режимної зони.

3. Зона часткової охорони (заказна). Можливими є втручання з господарською метою, які не є потрібними для збереження пріоритетних об’єктів. Ці втручання повинні бути дозволеними в положенні або в проекті організації території. Типова режимна зона для заказників.

4. Природно-господарська зона виділяється в межах природних та напівприродних територій. Дозволяється експлуатація природних ресурсів, яка не призводить до появи неприродних екосистем, які перераховані в наступному пункті. Території, які за станом природних комплексів відповідають тим, що перераховані в наступному пункті можуть бути включені до природно-господарської зони у випадку, коли припинено ті форми експлуатації, які призводять до утворення неприродних екосистем. До цієї режимної зони належать, зокрема: природні сінокоси (на яких заборонене корінне покращення), за винятком тих, для яких сформульовано созологічний пріоритет і які тому належать до другої або третьої режимних зон, пасовища, ліси, в яких дозволені рубки головного користування, а також лісові просіки, що не є дорогами, в лісах вищих зон.

5. Зона неприродних екосистем. Включає площі, в межах яких дозволене продовження антропогенних впливів, що призводять до утворення неприродних екосистем (розорювання, будівництво тощо). До неприродних екосистем належать, зокрема, орні землі, сади, виноградники, дороги, кар’єри, відвали, забудовані території тощо.

 

До будь-якої зони можуть бути включені площі будь-якої порушеності. Режимна зони визначається природоохоронними та господарськими завданнями, а не станом природних комплексів. В даній схемі свідомо не враховано такий показник як відвідування людьми, це – інше питання. Можливі будь-які комбінації організованих втручань і відвідування, наприклад, заборона відвідування в зонах природно-господарській або неприродних екосистем і дозволене відвідування в зоні невтручання (наприклад, екскурсії з пізнавальною метою).

В Законі України “Про природно-заповідний фонд України” [13] практично відсутні кількісні показники режиму і (або) освоєності території для категорій ПЗФ та для функціональних зон. Застосування кількісних обмежень для площ різних режимних зон допоможе підвищити реальний режим природно-заповідних територій.

В табл. 2 вказані можливі діапазони площ (у відсотках від загальної площі природно-заповідного об’єкту або його зони) охарактеризованих вище режимних зон в межах категорій ПЗФ та функціональних зон національних природних парків. В деяких категоріях та зонах окремо виділяються ліси. Це пов'язано з тим, що лісові екосистеми в середньому значно менше потребують регуляційних втручань, ніж, наприклад, степові. З іншого боку, більшість втручань у лісах є необгрунтованими, часто це просто прихована експлуатація, тому введення кількісних обмежень сприятиме покращенню режиму.

 

Таблиця 2.

Пропоновані обмеження площі режимних зон в межах об’єктів ПЗФ та їх функціональних зон

Категорія або функціональна зона	Характер території	Режимні зони (% від загальної площі)
		1+2	1	2	3	4	5
Природний заповідник, БЗ (заповідна зона),	Територія в цілому	95-100	25-100	-	-	-	0-2
НПП (заповідна зона)	Заліснена територія	95-100	80-100	-	-	-	-
Заповідне урочище	Територія в цілому	95-100	80-100	-	-	-	-
Національний природний парк	Територія в цілому	67-100	67-100	-	-	-	0-10
Зона регульованої рекреації НПП	Територія в цілому	80-100	50-100	-	-	-	0-2

 

Звичайно, якщо подібні кількісні обмеження будуть прийматися, конкретні значення площ можуть бути дещо зміненими. Важливим є сам принцим регламентування цих характеристик.

       Режим невтручання має бути основним в межах природних заповідників, заповідних урочищ, заповідних зон біосферних заповідників та національних природних парків (див. розділ “Національні природні парки”) та зон регульованої рекреації національних парків. Режим суворої регуляції – основний для пам’яток природи, часткової охорони – для заказників.      

В розрізі режимних зон мають наводитись характеристики природних комплексів. Якщо наводиться, наприклад, список червонокнижних видів, то має вказуватись окремо, чи зустрічається цей вид на територіях абсолютно заповідних, суворої регуляції тощо. Крім того, для зон суворої регуляції та часткової охорони обов’язково треба вказувати, чи є об’єкт, що наводиться, созологічним пріоритетом. Для ділянок високого ступеня унікальності (наприклад, з дуже рідкісними, зникаючими видами рослин або тварин) доцільно рекомендувати встановлення тут режиму зони суворої регуляції. Це дозволить застосування заходів підтримки унікального об’єкту, якщо в цьому виникне потреба. До розроблення тонкого режимного зонування тимчасово може проводитись інвентаризація в розрізі функціональних зон.

Наявні дані про режим природно-заповідних територій України дають підстави стверджувати, що загальна площа двох перших режимних зон незначна. Велика частина території заповідників і заповідних зон парків мають режим, який відповідає третій (заказній) зоні. Насамперед, це стосується лісових екосистем рівнинної частини України. Так, наприклад, у заповіднику Медобори офіційно затверджені хоча б на рівні заповідника території з режимом першої та другої режимної зон до 1997 року були відсутні. З 1997 року фактичний розподіл за режимними зонами згідно рішення науково-технічної ради заповідника (хоча поняття режимних зон і не застосоване) в медоборській частині заповідника має такий вигляд: І зона – 17,5%, ІІ зона – 0,7 %, ІІІ зона – 80%, V зона – 1,5 %.