Розвиток психології в період Середньовіччя та Нового часу.

В період Середньовіччя в розумового життя Європи запанувала схоластика (від грец. "схоластікос" - шкільний, вчений). Цей особливий тип філософствування ("шкільна філософія"), що панував з XI по XVI століття, зводився до раціонального, що використовує логічні прийоми, обґрунтування християнського віровчення.

В схоластиці були різні течії. Спадщина Аристотеля католицька церква спочатку заборонила, але потім почала "освоювати", адаптувати відповідно до своїх потребам. З цим завданням найбільш тонко впорався Фома Аквінський вчення якого пізніше було канонізований у папської енцикліці (1879) як істинно католицька філософія (і психологія) і отримало назву томізму.

Томізм складався на противагу стихійно-матеріалістичних трактувань Аристотеля, в надрах яких зароджувалася концепція двоїстої істини. Фома ж відстоював одну істину - релігійну, "спадну зверху". Він вважав, що розум повинен служити їй так само щиро, як і релігійне почуття.

Поняття про інтроспекції, що зародився у Гребля, перетворилося на найважливіше джерело релігійного самозаглиблення в Августина і знову виступила як опора модернізованої теологічної психології у Фоми Аквінського. Роботу душі останній представив у вигляді такої схеми: спочатку вона здійснює акт пізнання - Їй є образ об'єкта (відчуття або поняття); потім усвідомлює, що нею зроблений цей акт; нарешті, виконавши обидві операції, душа "повертається" до себе, пізнаючи вже не образ і не акт, а саме себе як унікальну сутність.

В Англії проти томістской концепції душі виступив номіналізм. Він віз нік у зв'язку з суперечкою про природу загальних понять, або універсалій. Суть спору полягала в тому, чи існують ці загальні поняття самі по собі, самостійно і незалежно від нашого мислення, або представляють собою тільки імена, реально ж пізнаються лише конкретні явища. Енергійним проповідником номіналізму був професор Оксфордського університету Вільям Оккам

Номіналізм сприяв розвитку природничо-наукових поглядів на пізнавальні можливості людини.

Отже, в ранньому Середньовіччі під шаром чисто розумових побудов, чужих реальним особливостям психічної діяльності, пробивався джерело нових ідей, пов'язаних з досвідченим пізнанням душі і її проявів. На противагу прийнятим схоластикою прийомам виведення окремих психічних явищ із сутності душі і її сил, для дії яких немає інших підстав, крім волі божої, складалася методологія, заснована на дослідному, детерміністськими підході.

За Нового часу психологія продовжує свій розвиток у межах філософських систем Рене Декарта, Лейбніца, Локка, Ґартлі та інших. Для цього періоду характерним є проникнення в гуманітарне знання концепцій та законів природничих наук.На українських теренах вивчення психології розгортається в Києво-Могилянській Академії.

Досягненнями періоду XVII–XVIII ст можна вважати:

· вчення про рефлексію та рефлекс, першу модель нервової системи, постановку питання про свідомість як предмет психологічної науки (Декарт)

· теорії емоцій, свободи та вчення про людину як цілісну істоту (Спіноза)

· концепції несвідомого в психічній структурі та психофізичного паралелізму (Лейбніц)

· питання про набуте й наслідуване, розуміння ваги досвіду в формуванні психіки (емпірики Локк, Гоббс)

· вчення про асоціації як основу психічних процесів, теорія виховання (Ґартлі)

· періодизація психічного розвитку та освітньо-виховна теорія заснована на ній (Руссо).

Впродовж XVIII–XIX століть активний розвиток дістала асоціативна психологія, асоціація розглядалась у механістичному значенні як сполучення, з'єднання елементів в єдине ціле. Асоціативна психологія у свій спосіб прагнула побудови об'єктивного методу. Її представник, Джон Стюарт Мілль (1806–1873) сподівався створити щось на кшталт таблиці душевних елементів: відчуттів, думок та мотивів,- а плодами їх комбінування уявляв усю сукупність психічних явищ. Крім того, він запропонував концепцію психологізму, згідно з якою всі явища культури та громадського життя (виховання, право, політика, мистецтво тощо) мають розглядатись крізь призму психологічних законів. Психологія в рамках його вчення виступила як самостійна галузь наукового знання.