Форми і методи активізації виховання та навчання в сучасній школі.

Виховання і навчання - випробуваний шлях підготовки людини до участі у творенні матеріальних І духовних цінностей, необхідних для суспільства і для неї самої. Ефективність виховання й навчання залежить від багатьох чинників і, зокрема, від шляхів організації спільної та самостійної навчальної і виховної діяльності дитини. У психології розроблені форми і методи активізації навчально-виховного процесу, які впроваджуються у педагогічну практику, визначаючи перспективи її розвитку.Одним із перспективних методів у сучасній школі вважається проблемне навчання. На відміну від традиційного навчання, якому властиве подання готових знань учителем з розрахунком на запам'ятовування їх учнями, проблемне навчання активізує мислення, спрямовує особистість на творчий пошук істини в процесі навчальної діяльності. В центрі проблемного навчання лежить проблемна ситуація, що є рушієм мислення, джерелом творчого пошуку знань.Ще один перспективний метод розвитку мислення високого рівня в молодшому шкільному віці створений на основі теорії змістового узагальнення у школі В. В. Давидова. Після проведення експерименту в школі, зробили висновок, що теоретичне узагальнення згодом допомагає самостійно аналізувати умови завдань, виділяють у них суттєві відношення, а потім ставитись до наступної задачі як до варіанта тієї задачі, що була розв'язана теоретичним шляхом на початку.Останнім часом у психології та педагогіці знову посилився інтерес до програмованого навчання. Великого значення при цьому надається формуванню мети навчання, визначенню вихідного рівня пізнавальної діяльності учня та критеріїв ефективності навчання, принципам відбору знань і вмінь, що підлягають засвоєнню, забезпеченню адекватних засобів прийому інформації та діалогу з комп'ютером, розробці навчальних алгоритмів, забезпеченню зворотного зв'язку та управлінню навчальним процесом. Одними з важливих засобів активізації навчально-виховної роботи є індивідуалізація та диференціація. Під індивідуалізацією розуміють урахування індивідуальних особливостей учнів. Диференціація означає розподіл учнів на певні групи для навчання з урахуванням індивідуальних особливостей. Відповідно до цього існують різні рівні диференціації освітнього процесу: соціальний, шкільний, класний, індивідуальне навчання тощо.Одним із перспективних напрямів такої роботи є реалізація особистісного підходу педагогів і психологів до учня.Особистісний підхід у системі освіти передбачає реальну переорієнтацію роботи педагогів на розвиток не окремих сторін особистості, а всієї системи психічних властивостей учня. Формування особистості має здійснюватися завдяки участі учнів у системі діяльностей різного типу. Йдеться про діяльність спілкування (комунікативну, організаційну тощо); планування майбутнього; формування адекватних рис характеру; самопізнання, самовиховання, саморегуляції, самореалізації; власне навчальну діяльність - засвоєння необхідних знань, умінь, навичок; інтелектуальну, пізнавальну та перетворюючу діяльність; діяльність з відпрацювання адекватного індивідуального стилю тощо. Ці види діяльності організовуються і здійснюються у відповідних до вікових та індивідуальних можливостей учнів формах - ігровій, творчій, трудовій, діалоговій та груповій, тренувальній, у формі вправ тощо.Формування гармонійно розвиненої, творчої особистості потребує "особистісної" переорієнтації, трансформації всього навчально-виховного процесу в системі освіти. Це можливо за умови, коли педагога добре розумітимуть природу, побудову і закономірності розвитку особистості, орієнтуватимуться у своїй практичній роботі на систему и психічних властивостей, володітимуть на рівні психолого-педагогічної майстерності засобами організації системи навчально-виховних діяльностей, через які формуються необхідні властивості особистості