Особливості розлучення у мусульманському праві

Одним з центральних інститутів сімейного права арабських країн виступає припинення шлюбу. У справі розлучення чоловік більш вільний у своїх діях, ніж жінка, хоча їй формально дається аналогічне право. Єдині умови, які шаріат ставить перед чоловіком, бажаючим розлучитися, - він повинен бути при здоровому глузді і не бути ніким примушеним до розлучення.

При тимчасовому шлюбі розлучення не потрібно. Після закінчення терміну тимчасового шлюбу шлюбний договір вважається розірваним автоматично. Але чоловік має право дати розлучення дружині, з якою він перебуває у тимчасовому шлюбі, якщо він захоче цього раніше, ніж закінчиться термін тимчасового шлюбу. Жінка, що отримала розлучення, як і вдова, не може відразу вийти заміж. Шаріат встановлює такі правила: відразу після розлучення може вийти заміж жінка, якій не виповнилося дев'яти років, і вдова старше 50 років, так як вважається, що жінки ні в тому, ні в іншому віці не можуть мати дітей і тому їм не потрібно очікувати закінчення після розвідного терміну, встановленого шаріатом. Термін, якого жінки-вдови повинні дотримуватися після розлучення, називається ідда і триває протягом трьох менструальних циклів. Має право не чекати терміну і вийти заміж вдруге тут же після розлучення з першим чоловіком і жінка, яка не мала близьких відносин з чоловіком, отримуючи розлучення. Термін ідда має на меті з'ясувати, чи не вагітна жінка, що овдовіла або отримала розлучення. Звільнення від вагітності також вважається закінченням терміну ідда. Наприклад, якщо чоловік дав розлучення дружині, і вона буквально через годину народила, вважається, що минув її термін ідда.

Підставами для розлучення у мусульманському праві є:

- у чоловіка є недоліки, або хвороба, що заважає йому виконувати шлюбні обов’язки;

- чоловік зійшов з розуму;

- чоловік відсутній 3 роки у зв’язку з тюремним засудженням;

- неотримання жінкою утримання протягом року за відсутності чоловіка.

Якщо одруження відбувається з вини жінки - суддя може відмінити калим, а за вини і ініціативи чоловіка – 3 роки утримання жінки. За ініціативою чоловіка розлучення проходить в три етапи:

І. Талак – період недоторканості (задля перевірки чи не вагітна вона; в цей період дружина може повернутися);

ІІ. Талак – мають право укласти новий шлюб;

ІІІ. Талак – кінцеве розлучення (ніколи не одружаться один з одним, хоча можливі винятки).

За зраду жінка позбавляється волі на 2 роки, а чоловік і його коханка від 1 місяця – до 1 року. Розлучена дружина повертається до будинку батька, де вона виконує «брудну роботу», а діти перебувають під захистом батька. Матір може виступати у якості виховательки. Син з матір’ю може жити до 13 років, а дочка до 15-ти.

 

28.Спадкові відносини у МПрП та особливості їх колізійно-правового регулювання

 

Міжнародні договори, де зачіпаються питання успадкування

На міжнародному рівні відбувається уніфікація проблем, які виникають під час успадкування:

- Гаазька конвенція про колізію законів щодо форми заповіту (1961) – заповіт може бути складений у формі, яка передбачається першим із наступних законів: право держави місця укладення заповіту, право держави доміцилію спадкодавця, право держави місця проживання у момент складання заповіту або смерті заповідача. За Конвенцією щодо нерухомого майна визнається достатнім дотримання закону місця знаходження нерухомості;

- Вашингтонська конвенція про форму міжнародного заповіту (1973) – увела єдину форму складання заповіту (Україна не ратифікувала);

- Кодекс Бустаманте (1928) – для держав Латинської Америки;

- Мінська конвенція (1993) – стаття 44: "Громадяни договірних держав у питаннях успадкування користуються національним режимом”. Стаття 45: "Право успадкування нерухомого майна визначається за законодавством договірної сторони, на території якої майно знаходиться.

У цих випадках застосовують три колізійні прив’язки:

· особистий закон спадкодавця ("lex patria domicilii”);

· закон місця знаходження майна ("lex rei sitae”);

· закон місця смерті спадкодавця.

Статті (71-73 Закону про МПП)

1.Спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання, якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був. Вибір права спадкодавцем буде недійсним, якщо після складання заповіту його громадянство змінилося.

2.Спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України.

3. Здатність особи на складання і скасування заповіту, а також форма заповіту і акта його скасування визначаються правом держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання в момент складання акта або в момент смерті. Заповіт або акт його скасування не можуть бути визнані недійсними внаслідок 
недодержання форми, якщо остання відповідає вимогам права місця складання заповіту або права громадянства, або права звичайного місця перебування спадкодавця у момент складання акта чи в момент смерті, а також права держави, у якій знаходиться нерухоме майно.

В Україні іноземці користуються безумовним національним режимом, визнаються всі спадкові права громадян України, які виникли на підставі іноземних законів, у нотаріальному порядку оформляються акти та засвідчуються документи, які є необхідними для захисту відповідних спадкових прав.