Розлучення, ускладнене іноземним елементом

Згідно з Законом України про міжнародне приватне право припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу. Розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем, а також шлюбу іноземців між собою в Україні здійснюється за законом України, що означає, що розірвання шлюбу в Україні не залежить від громадянства подружжя і буде здійснюватися на підставах і в порядку, передбачених СК.

Український суд компетентний розглядати справи про розірвання як «змішаних шлюбів», зареєстрованих між особами, що є громадянами різних держав, так і шлюбів між громадянами України, відповідно до сімейного законодавства України й у випадку, коли обоє одружених проживають за кордоном. Згідно з СК, громадянин України, який проживає за межами України, має право звернутися з позовом про розірвання шлюбу до суду України, якщо другий з подружжя, незалежно від його громадянства, проживає за межами України. Наведене правило закріплене з метою захисту прав й інтересів насамперед громадян України, що уклали шлюб з іноземцями, законодавство країни громадянства яких забороняє розірвання шлюбу (наприклад Ірландія). Подібне розірвання, будучи дійсним в Україні, може бути невизнаним у країні проживання «колишнього» подружжя, якщо відсутні відповідні уніфіковані колізійні норми.

Визнання розірвання шлюбу, укладеного поза межами України, залежить від низки обставин, а саме: чи є подружжя, що розводиться, іноземцями або ж тільки один з одружених є іноземцем, а інший — громадянином України; чи проживає подружжя постійно в одній країні, чи в країні, у якій ініційований шлюборозлучний процес, постійно проживає лише один з подружжя. Розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем, здійснене за межами України за законом відповідної держави, є дійсним в Україні, якщо в момент розірвання шлюбу хоча б один із подружжя проживав за межами України. Зазначене правило можна за аналогією застосовувати і до випадків розірвання за кордоном шлюбу громадянина України з особою без громадянства, що постійно проживає за межами України. Громадяни України, що постійно чи переважно проживають за кордоном, не завжди мають можливість звернутися для розірвання шлюбу до українського суду. Тому розірвання шлюбу між громадянами України, здійснене за межами України за законом відповідної держави, є дійсним в Україні, якщо обоє з подружжя в момент розірвання шлюбу проживали за межами України.

Разом із тим, громадяни України, що проживають за її межами, мають можливість розірвати шлюб у порядку і на підставах, установлених сімейним законодавством України, у країні проживання, звернувшись до консульських установ чи дипломатичних представництв України, але лише у випадках, коли відповідно до Сімейного кодексу України подібний шлюб може бути розірваним у державних органах реєстрації актів цивільного стану. Розірвання шлюбу між іноземцями, здійснене за межами України за законом відповідної держави, є дійсним в Україні. При цьому визнання дійсності вищевказаного розірвання шлюбу між іноземцями не залежить ні від процедури (світської чи церковної), ні від підстави розлучення.

У багатьох державах існує принцип свободи розлучення. Од_нак у тих, де на формування права вплинула католицька церква, розірвання шлюбу заборонено. Розірвання шлюбу означає припинення статусу, що був утво_рений шлюбом: сторони можуть вступати у новий шлюб; вони отримують право вибору самостійного місця проживання; жінка може обрати дошлюбне прізвище. Відбувається ліквідація право_вого режиму майна, встановленого шлюбом. Особа, що потребує матеріальної допомоги та на користь якої винесено відповідне рі_шення суду, має право на отримання такої допомоги.

Правові системи, які допускають розірвання шлюбу, можна поділити на дві групи, залежно від вирішення ними питання рів_ності чоловіка й дружини щодо ініціативи розірвання шлюбу. Так, в одних державах обоє з подружжя знаходяться в рівному стано_вищі, в інших - чоловік перебуває в привілейованому поло_женні (зокрема, держави із санкціонованою мусульманською релі_гією).

Розірвання шлюбу є одним зі способів його припинення (як і в ра_зі смерті одного з подружжя чи оголошення його померлим). Підставою для розлучення, передбаченою у багатьох державах, є воля одного чи обох із подружжя. Фактичний розпад шлюбу є підставою для його розірвання у більшості держав. Свідченням розпаду шлюбу в правових системах можуть бути: тривале розділь_не проживання подружжя; вагомі розбіжності в поглядах на життя між подружжям; зрада одного з них, після чого сумісне життя для іншої особи стає неможливим; жорстока поведінка одного з подруж_жя; зловживання алкоголем; залишення одним із подружжя сім'ї на тривалий час. У державах «сім'ї загального права» підставами розірвання шлюбу вважаються: подружня зрада; залишення одного з подруж_жя на певний строк; жорстоке поводження чи аморальність; алкоголізм; душевна хвороба; тюремне ув 'язнення на певний тер_мін тощо. Особливістю англійської правової системи стосовно розірвання шлюбу є те, що заява про розлучення не може бути по_дана, якщо з моменту укладення шлюбу не минуло трьох років. Тільки у випадках, коли вимога про розлучення грунтується на ви_ключній жорстокості та аморальності відповідача, суд може при_йняти до розгляду позов про розлучення і до спливу трирічного терміну.

Правовим системам сучасності відомим є інститут сепарації, тобто окремого (роздільного) проживання подружжя, запозичений з католицького церковного права. Для встановлення окремого проживання подружжя суд бере за ос_нову підстави, що передбачені правовою системою для розлучення. Сімейний кодекс України від 2002 р. запроваджує в Україні інститут сепарації. Режим окремого проживання може встановлюватися рішенням суду за заявою подружжя або позовом одного з них у разі неможливості чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно. Режим окремого прожи_вання припиняється у разі поновлення сімейних відносин або за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя. Встановлення режиму окремого проживання подружжя не припи_няє прав та обов'язків подружжя, які встановлено Сімейному ко_дексі України і які дружина та чоловік мали до встановлення цього режиму, а також прав та обов'язків, які встановлено шлюбним до_говором. Норми Кодексу встановлюють, що у разі застосування до осіб інституту сепарації: 1) майно, набуте в май_бутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі; 2) дитина, народжена дружиною після спливу десяти міся_ців, не вважатиметься такою, що походить від її чоловіка; 3) дру_жина, чоловік можуть усиновлювати дитину без згоди другого з подружжя.