Підрозділ 1.2 Історія та досвід вітчизняних та іноземних мас-медіа у висвітленні екологічної проблематики

Одна з найболючіших проблем сьогодення в Україні та й в усьому світі – зростаюче забруднення довкілля. Журналісти одними з перших звернули увагу на це й вимушені були зробити цю тематику постійною в пресі, адже природа є запорукою всього нашого життя.

Тривалий час термін "екологiя" був відомий хіба що фахівцям. Уперше його використав німецький біолог Ернст Геккель у 1866 р. Дещо символічно, що перша частина слова в перекладi з грецької означає "дiм". "Логос" – наука. Отже, стати мудрими хазяями в нашому домі ми можемо лише за умови опанування науки про нього.

Фундаментальну специфіку екології визначено її міждисциплінарним статусом. Вона має зв'язки, наприклад, з історією і філософією, із соціологією і математикою, фізикою та хімією, правом і психологією, економікою і біологією, етикою та естетикою, демографією і природокористуванням. На думку багатьох дослідників, екологія є природною і гуманітарною наукою. Як природна – вона не може виключити людину, а як гуманітарна – не може бути відокремлена від природи.

Екологічна рівновага на планеті є передумовою виживання людини. Працівникам засобів масової інформації необхідно усвідомити це в першу чергу, аби потім донести цю істину до кожного. Журналісти мають оволодівати екологічними знаннями й поширювати їх у суспільстві. Саме тому екологічна освіта є однією з передумов їхнього професіоналізму.

У Порядку Денному на ХХI сторіччя, що його було прийнято на конференції ООН у Ріо-де-Жанейро, підкреслено: "ЮНЕСКО, ЮНЕП та університети повинні постійно доповнювати навчальну програму для майбутніх журналістів з теми охорони природи й розвитку".

Біля джерел природоохоронного руху в усьому світі стоять саме журналісти та письменники. Підтвердження цьому є в різних країнах. Поштовхом для розвитку екологічної політики і журналістики стала діяльність науковця, журналістки й письменниці зі Сполучених Штатів Америки Рейчел Карсон. Вона дослідила протягом багатьох років отруєння довкілля хімікатами, особливо пестицидами. Висновки було оприлюднено в книзі "Безмовна весна". Спочатку хімічна індустрія спробувала запобігти впливу цього видання на громадськість, придбавши його примірники. Проте книга вже стала бестселером. Позиція журналістки та письменниці мала величезний вплив на громадськість. Тоді з'явилися і природоохоронні громадські ініціативи.

Саме люди мистецтва з естетичним (універсальним, екологічно-культурним) ставленням до природи глибоко відчували суспільну потребу в оптимізації й соціоприродної взаємодії та всіма доступними засобами сприяли формуванню екологічної культури суспільства: прозою і римою, художніми та документальними кінострічками, публіцистичними статтями й усними виступами.

Екологічна освіта журналістів потребує значно більшої уваги, ніж їй приділено сьогодні. На жаль, такий стан викликано поки що недостатньою розробкою відповідних програм та посібників на українському матеріалі, браком викладацьких кадрів, готових працювати з цією тематикою, слабкими матеріальними ресурсами вищих навчальних закладів.

Сучасна екологічна криза набрала глобального характеру. Цим зумовлена активізація екологічної тематики в ЗМІ України, покликаної не лише інформувати громадян про можливу небезпеку, а й знаходити шляхи її усунення, подавати уроки екологічної профілактики духовного здоров'я нації, формувати її екологічне мислення.

Екологічна публіцистика посідає все більше місця на екранах телебачення, в радіоефірі, на сторінках українських мас-медіа [4]. Донедавна вітчизняні вчені досить скептично ставилися до цього різновиду української журналістики. Поодинокі наукові праці О. Бєлякова, В. Бугрима, Є. Шевченка  а також дисертаційні дослідження О. Бєлякова, 3. Безверхої, Д. Олтаржевського,  матеріали Першої Міжнародної науково-практичної конференції «Чорнобиль у засобах інформації» (1992) порушили ряд актуальних питань екологічної журналістики, хоча про письменницьку публіцистику в них практично не йшлося [4]. Дещо краще виглядала ситуація в російському журналістикознавстві, про що свідчать праця Т. Беневоленської «Екологічні проблеми в сучасній публіцистиці» та пізніші розвідки

Л. Коханової,  А. Кочинєвої, О. Берлової, В. Колесникової. Проте в Україні екологічна журналістика своїм народженням та вершинними здобутками багато в чому завдячує письменницькій публіцистиці. Олесю Гончару належить значний пріоритет у цьому напрямку журналістики. На тлі глобальних проблем, з якими стикнулося людство на рубежі XX— XXI століть, дослідження екологічних мотивів у письменницькій публіцистиці постає досить актуальним і перспективним напрямком вітчизняного журналістикознавства [3, 40].

 

Поштовхом для розвитку екологічної журналістики можна вважати діяльність журналістки й письменниці зі Сполучених Штатів Америки Рейчел Карсон, яка у своїй книзі «Мовчазна весна», 1962 року, показала світові наслідки масового застосування пестицидів і агрохімікатів для довкілля [4]. Ця непересічна людина, зібравши великий фактичний матеріал, закликала науковців, що працювали в галузі сільського господарства, та урядовців відмовитись від повсюдного отруєння планети пестицидами, а громадськість – змінити ставлення до ролі людини в природі. Активна громадська позиція і широке висвітлення проблеми перемогли шалений спротив виробників небезпечних хімікатів – використання сумнозвісного ДДТ було майже повністю заборонене в США у 1972 році. Через активність Америки та Скандинавії екологічні проблеми прийшли до Організації Об'єднаних Націй. У 1972 році в Стокгольмі пройшла всесвітня конференція, яка наголосила важливість вирішення екологічних проблем в усьому світі та стимулювала розвиток екологічної політики [8].

Якщо політику визначають як мистецтво управління державою, або як організацію суспільства, що знаходиться під владою, то "екологічна політика – система заходів, спрямована на забезпечення якості навколишнього середовища, відтворення природних ресурсів і створення відповідних екологічних умов для життя населення. За характером здійснення виділяють такі види: глобальна, державна, локальна; за засобами здійснення – адміністративна та за допомогою економічних (ринкових) методів регулювання. Глобальна – здійснення комплексу заходів з поліпшення якості середовища, які мають планетарний (глобальний) характер; державна – забезпечення якості середовища шляхом законодавчих актів, методів адміністративного втручання та економічних механізмів у межах певної держави " [8].

У Міжнародній організації журналістів створено клуб

працівників засобів масової інформації, що займаються проблемами

екології. У 1994 році відбувся конгрес Міжнародної федерації екологічних

журналістів. Для успішного розвитку екожурналістики в Україні також

необхідна інтеграція творчих сил у міжнародні організації.

Співробітництво екологів та журналістів покликано сприяти кращому й

більш повному інформуванню громадськості з проблем навколишнього

середовища, особливо з тих із них, які мають міжнародне значення.

Сьогодні Інститут журналістики Київського національного університета

імені Тараса Шевченка єдиний вуз України, де висвітлення екологічних

проблем вивчається з 1995 року. Але й тут кількість годин порівняно

невелика, а сам термін "екологічна журналістика" ще досить скептично

сприймається вітчизняними журналістикознавцями. Хоча, для порівняння, у США понад 30 вузів готують фахівців за спеціальністю "екологічна

журналістика". А в Україні курси з екологічної журналістики існують лише

в Києві та на факультеті журналістики Таврійського екологічного

інституту.

Екологічні кризи перетворили екологічну журналістику на журналістику

катастроф, яка вимагає розслідувань та опрацювання складної наукової

інформації. Тому журналістам усе частіше бракує екологічних знань. Як їх

отримати? Чи стане екологічна журналістика складовою професіональної

підготовки? Відповіді на ці питання шукають як професіонали ЗМК, так і

викладачі вузів.

Проблем у журналістів, котрі пишуть про стан довкілля, вистачає. Це,

зокрема, засвідчив і міжнародний семінар "Екологічна журналістика:

практика та методологія", що проходив у Києві 2000 року. Його

організували проект "Громадянська освіта" в Україні та IREX ProMedia.

Розглядалася роль ЗМК у формуванні громадської думки з екологічних

проблем, зокрема з питань ядерної енергетики. Як реалізуються екологічні

права громадян, доповів лідер громадської організації "ЕкоправоКиїв"

Борис Васільківський. Він розповів про парадоксальну ситуацію, коли

журналісти скоріше напишуть про акцію із збирання сміття громадськістю,

ніж про виграну нею судову справу проти адміністрації, винної в появі

цього сміття та примушеної його прибрати. Олександр Стегній, завідувач

відділу соціальнополітичних досліджень СоцисГеллап Україна, зазначив, що головний ворог екології в нашій країні це бідність.

Журналісти, котрі постійно висвітлюють екологічну тематику, мали змогу

обговорити серед колег власні матеріали. Наприклад, про висвітлення

екологічної ситуації в Миколаївській області розповіла Наталя Музика з

"Вечірнього Миколаєва", а на Житомирщині журналісти Олександр Ігонінта Сергій Бекета. Про свій досвід повідомили також Ніна Полуцька з

Білоруської ділової газети" (Гродно) та Микола Крисковець  

з "Комсомольской правды" в Украине". Володимир Кузнецов показав фільми про ЧАЕС та сучасний стан "саркофагу" [1, 77]. Тамара Малькова розповіла про випуски екологічних новин "Зеленого досьє" у співпраці з англійською службою БіБіСі. Про західний досвід та навчання екожурналістів відповідальності доповіла Діана Ердж Форзац, викладач Центральноєвропейського університету в Будапешті.

Було прийнято резолюцію, в якій учасники закликають більше уваги

приділяти екологічній освіті журналістів та забезпечувати вільний доступ

до екологічної інформації в Україні не лише на словах.

Відзначено, що останнім часом в українських масмедіа кількість

матеріалів про стан довкілля зростає, але здебільшого це пов'язано з

екологічними негараздами та катастрофами. Загальний рівень обізнаності