Підрозділ 1.1  Методологія наукової діяльності

 Методологія наукової діяльності – сукупність методів дослідження, що застосовується в науці відповідно до специфіки об*єкта її пізнання. Метод – спосіб пізнання явищ, прийом або система прийомів, що застосовуються в якій-небудь галузі діяльності. Існують такі методи наукових досліджень: описовий, метод аналізу документальної інформації, спостереження та опитування [17, 11]. Проаналізовані публікації дають підстави твердити, що екологічна криза вписується в загальну тенденцію духовної спустошеності, морального нігілізму, недієздатності демократичних інституцій, зниження рівня інтелекту, руйнування сім’ї та інші небезпечні явища, серед яких і деантропологізація (обездуховлення людини на тлі деградації довкілля). А втрата духовного компаса (тобто культури сприйняття світу), нав’язування постулатів предметної свідомості, плаского позитивізму, неминуче призводять до самодеструкції і журналістики, яка вимушена діяти переважно постфактум (оскільки залежна від комерціалізації та монополізації). Найголовніші дискурсивні елементи, які моделюють світоглядну матрицю, або переінакшені, або спрофановані, або звульгаризовані. Вони розмивають стрижень розуміння суті процесів і явищ, тенденцій розвитку світу. Як і на Заході, так і посткомуністичному просторі медійна сфера ще не зуміла виховати в кожної людини органічну потребу відчувати себе часткою природи. Враховано й негативний закордонний досвід (суто інформаційне зазначення проблеми, брак філософських розмислень, пошуку істини) [4].

На думку українського дослідника В.С.Скляра, до екополітичних стратегій належать:

· – технократична (вирішення екологічних проблем на основі розвитку науки і технологій),

· – утилітаристська (принцип "ліквідації наслідків"),

· – ліберальна (ринкові відношення, але "природний" регулятор взаємодії суспільства й природи),

· – плановоцентралізована тощо.

Як зазначено, наприклад, у законодавчих актах Європейської Спільноти: "Екологічна політика Спільноти має на меті:

· підтримувати довкілля, зберігати його та поліпшувати його якість;

· сприяти захисту людського здоров'я;

· гарантувати обачне та раціональне використання природних ресурсів" [9].

"Екологія – система знань про взаємовідносини організмів рослинного і тваринного світу й середовища їх існування." Одне з найкоротших визначень екології дає американський учений Одум, який називає її біологією навколишнього середовища. Сьогодні екологія вивчає також взаємодію людини та біосфери, суспільного виробництва з довкіллям тощо [16].

Відомий еколог із Санкт-Петербурга, професор Новіков, маючи ще й гарне почуття гумору, зібрав деякі вирази, котрі з"явилися в пресі в 1970-ті роки: "екологічна жилетка", "екологічний велосипед" і навіть "екологічна порнографія".

На думку низки російських дослідників (А.Кочиннева, О.Берлова, В.Колесникова), функціями журналіста, що займається висвітленням проблем довкілля, є такі:

 інформаційна: надання аудиторії даних про стан навколишнього середовища, інформування про існуючий чи потенційний ризик для здоров"я людини й екосистем;

 просвітницька: ознайомлення читачів з основними законами екосистем, із небезпекою і негативними наслідками антропогенного впливу на довкілля; встановлення взаємозв"язків між окремими явищами, що спричиняють зміну клімату чи виникнення іншого ризику для здоров"я людей;

 організаційна: "стимулювання" населення до прийняття тих чи інших рішень, до конкретних дій;

 контролююча: інформуючи про діяльність влади, підприємств, котрі забруднюють навколишнє середовище, журналіст допомагає громадянам реалізувати право на інформацію про стан довкілля і захищати право на існування в безпечному світі.

Поки журналісти винаходили черговий, на цей раз "екологічний велосипед", стан природи погіршувався. До вирішення цих проблем долучалося все більше фахівців із різних галузей, що призвело до ще більшої плутанини. Термін "екологія" набував популярності. Авторитетні науковці сприяли його популяризації й винайшли вже навіть "екологію душі".

На думку філософів Ф.М.Канака та Т.В.Гардашука, екологічні питання при першому наближенні видаються простими й однозначними.

Український філософ, дослідник екологічної політики М.І.Хилько вважає, що в сучасних умовах форми охорони природи набувають більш універсального характеру. На порядку денному постала велика кількість проблем, пов"язаних із виробленням специфічних засобів захисту людини від шкідливого впливу нею ж створеного штучного оточення, тобто по суті – нового середовища її проживання. Саме на цьому етапі все частіше замість терміну "охорона природи" використовується новий – "захист навколишнього середовища". Це, на думку деяких дослідників, є новою формою охорони природи. Протиставлення поглядів щодо використання понять "охорона природи" й "охорона навколишнього середовища" останніми роками не підтримується, оскільки, як вважає В.Соколов, "в основі обидва поняття відбивають єдиний процес – здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження тієї самої природи, поза якою людина просто немислима... і на сучасному етапі розвитку суспільства "природа" і "навколишнє середовище" дуже близькі за змістом, і в найближчій перспективі вони виявляються еквівалентними".

Якщо розмірковувати не про семантичний обсяг названих понять, а про суть тенденції розвитку, то з таким твердженням можна погодитись, оскільки воно відображає динаміку розширення змісту виразу "охорона природи".

Філософія буття
Стара	Нова
Довкілля, природні ресурси безмежні, тому вичерпавши потрібне в одному місці, можна пересуватися в інше й продовжувати споживати стільки, скільки хочеш (або можеш).	Визнання незаперечного факту обмеженості природних ресурсів. Рециклічність, оптимальність і найширше використання відновних ресурсів допоможе запобігти їх виснаженню.
Життя людей можна зробити кращим завдяки постійному нарощуванню наших матеріальних достатків і прибутків.	Життєва цінність – це не проста сума наших загальних банківських рахунків.
Вартість будь-якого проекту визначалася сумарною властивістю матеріалів, необхідної енергії, праці, тобто на першому плані була економічна доцільність, вигода.	Вартість проекту – це не просто сума вартості енергії, праці й сировини, це, у першу чергу, екологічні збитки, вартість погіршення людського здоров'я та стану екосистем.
Природа має бути переможена.	Ми повинні знати, розуміти природні процеси й співпрацювати з Природою, ураховуючи її закони.
Нові технології допоможуть вирішити всі наші проблеми.	Тільки розумне поєднання нових технологій із зусиллями кожного члена суспільства у вирішенні природоохоронних заходів допоможе вийти з глобальної екологічної кризи.
Людина стала над природою, відокремилась від неї і повинна керувати природними процесами.	Ми – невід\'ємна частка природи, Всесвіту й мусимо керуватися законами Природи, поважати всі елементи довкілля. Усі інші живі істоти – такі самі рівноправні члени біосфери, як і ми.
Відходи є неприємним, але неминучим продуктом людської діяльності.	Відходів не має бути взагалі. Як і в Природі, де відходи одних організмів є ресурсами інших, так і в людській діяльності вони повинні органічно вписуватися в природний кругообіг речовин.

 

Науковці хоча й погоджуються з тим, що поняття "природа" та "навколишнє середовище" дуже подібні, зауважують: поняття "природа" значно ширше. Автор одного з екологічних посібників В.С.Джигирей зауважує: "Навколишнім середовищем називають ту частину земної природи, з якою людське суспільство безпосередньо взаємодіє у своєму житті й виробничій діяльності".

Варто звернути увагу й на значення слів "оточуюче" та "навколишнє". Словосполучення "оточуюче середовище" сприймається як стилістично невправне. У матеріалах екологічної спрямованості йдеться саме про "навколишнє середовище".

Визначившись з цими термінами, звернемо увагу на те, яким чином журналісти оцінюють уже сам стан навколишнього середовища. Розглянемо різницю між кризою, катастрофою та аварією.

Екологічна криза – критичний стан довкілля, що загрожує існуванню людини. Формується як результат хижацького використання основних природних ресурсів та інтенсивного забруднення навколишнього середовища. Є одним із проявів загальної кризи [2].

Екологічна катастрофа – вкрай незадовільна зміна умов природного середовища на великій території, що виникає в результаті дії руйнівних природних і антропогенних сил і супроводжується великою екологічною втратою – масовою загибеллю живих організмів, зруйнуванням екологічних систем і деградацією природних територіальних комплексів [2].