Злочинності неповнолітніх та рецидиву злочинів.

Аналізуючи основні показники злочинності неповнолітніх, важливо виділити дві статево-вікових підгрупи неповнолітніх чоловічої і жіночої статі – 14-15 і 16-17 років. Важливо також мати на увазі антигромадські прояви «малолітніх» (осіб, які не досягли 14 років), які багато в чому визначають перспективи злочинності неповнолітніх.

Оцінюючи дані офіційної кримінальної статистики злочинності неповнолітніх, потрібно враховувати обставини, в силу яких статистичні показники не цілком відображають справжню картину злочинності підлітків. Це передусім висока латентність сімейно-побутових злочинів неповнолітніх, практика звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності з застосуванням заходів виховного впливу, вікові обмеження кримінальної відповідальності неповнолітніх 14-15 років за багато антигромадських посягань тощо.

Вивчаючи структуру злочинності неповнолітніх і особливості вчинення ними різних злочинів, потрібно звернути увагу на специфічну підліткову мотивацію, характерну для багатьох крадіжок, грабежів, розбоїв, хуліганства і насильницьких злочинів, вчинених неповнолітніми. Оцінюючи показники злочинності неповнолітніх, дані про рецидив, групову злочинність і деякі інші показники, доцільно порівнювати їх з аналогічними показниками «дорослої» злочинності.

Дуже важливим питанням цієї теми є кримінологічна характеристика особи неповнолітніх злочинців. Особливо суттєві дані про особливості психіки неповнолітніх, їх морально-правові погляди і уявлення, які багато в чому визначають і пояснюють їх злочинну поведінку. Знання цих особливостей потрібне для успішного здійснення загальної й індивідуальної профілактики підліткової злочинності. Настільки ж важливе для організації ефективної профілактики злочинності неповнолітніх виявлення причин і умов їх антигромадської поведінки. У цьому випадку також важливе детальне знання всіх можливих несприятливих умов морального формування підлітків у сім’ї, навчальному і виробничому колективах, побутовому оточенні тощо. Специфічною для підлітків є криміногенна ситуація, що безпосередньо сприяє вчиненню ними конкретних злочинів.

Рецидивна злочинність – один з видів злочинності, що являє підвищену суспільну небезпеку і відрізняється сукупністю особливостей, які відносяться до детермінантів рецидивної злочинності, особи злочинців-рецидивістів, а також і до специфіки попередження злочинного рецидиву. Боротьба з рецидивною злочинністю – важлива ділянка діяльності правоохоронних органів, і тому вивченню цієї проблеми потрібно приділити підвищену увагу.

Насамперед варто розібратися в поняттях «рецидивна злочинність», «рецидив злочинів», «злочинний рецидив». Скласти чітке уявлення про види злочинного рецидиву, розмежувавши їх за правовим змістом на фактичний, кримінально-правовий, пенітенціарний; за характером вчинених злочинів – на загальний, спеціальний, кримінальний професіоналізм; за кількістю вчинених злочинів – на однократний і багаторазовий; за ступенем небезпеки – на простий, небезпечний, особливо небезпечний і т. ін. Соціальна оцінка злочинного рецидиву повинна відбивати його підвищену суспільну небезпеку з урахуванням особливостей особи рецидивіста, його негативного впливу на осіб, схильних до вчинення правопорушень. При цьому варто мати на увазі взаємозв’язок злочинного рецидиву з первинною злочинністю, що є необхідною передумовою і джерелом рецидивної злочинності і, певною мірою, містить у собі своєрідний криміногенний потенціал.

Розглядаючи основні показники рецидивної злочинності, - стан, структуру, рівень, динаміку, треба звернути увагу на порівняльну рецидивну небезпечність різних злочинів, а також зв’язок між кількістю судимостей особи і ступенем імовірності вчинення нею нового злочину. Заслуговує на особливу увагу характеристика особи злочинців-рецидивістів. Тут важливо виділити особливості їх соціально-демографічних характеристик на відміну від первинних злочинців – за статтю, віком, освітою, сімейним станом, соціальним статусом, а також за особливістю морально-психологічної сфери – потребами, інтересами, ціннісними орієнтаціями, моральними уявленнями і позиціями, рівнем інтелектуального розвитку, емоційними і вольовими якостями. Разом з тим загальна кримінологічна характеристика особи злочинців-рецидивістів повинна поєднувати і доповнюватися їх класифікацією у вигляді розмежування основних типів рецидивістів (антисоціальний, асоціальний, ситуативний) і змістовною характеристикою кожного з них.

Встановлення специфічних детермінант рецидивної злочинності дозволяє визначити й основні напрямки профілактики цього виду злочинності як на загальних, так і спеціально-кримінологічному рівнях, що регламентовано нормативними актами загальнодержавного і відомчого рівнів.