Тема 1. Поняття, предмет, система та історія розвитку кримінології.

При вивченні цієї теми, слід звернути увагу, що кримінологія на відміну від кримінального права й інших правових наук не має своєї власної систематизованої сукупності правових норм, що були би предметом її вивчення. Тому ми маємо тут справу в основному з галуззю наукових знань, з особливою галуззю науки.

Зазначимо, кримінологія є однією з суспільних наук і її міс­це на стику філософії, соціології, психології, правознавства та деяких інших наук. До правознавства кримінологія має відношення тому, що яви­ща, які вона вивчає, базуються на кримінально-правових поняттях “злочин” і “злочинець”. Профілактика злочинів теж має правову основу або правовий аспект. А детермінанти злочинності, особа злочинця пов’язані з дефектами правосвідомості, психології тощо. Разом з тим вивчення злочинності як соціального явища, особи злочинця та засобів протидії злочин­ності не обмежується тільки правовими характеристиками. Аналіз цих проблем лежить у сфері предмета соціології. Вже тому кримінологія є не чисто правова, а соціолого-правова на­ука.

Предмет кримінології — характеризує загальний зміст науки кримінології, визначає напрямки та завдання наукового дослідження. У процесі свого розвитку кримінологія окреслила свій предмет, до якого нині входять чотири основні елементи: злочинність, особа злочинця, причини та умови злочинності, протидія злочинності

Звичайно, основні елементи предмета кримінології не вичерпують усього її змісту. Щоб повніше, глибше й ефективніше вирішувати завдання, які стоять перед кримінологією, вона вивчає і проблеми, що безпосередньо не входять до її предмета. Це питання є дискусійним у зв’язку з тим, що до цих проблем мають певне відношення інші юридичні та неюридичні науки. До цих елементів відносять: жертва злочину; супутні злочинності негативні соціальні явища; суїцидальна поведінка (проблема самогуб­ства); прогнозування злочинності, а також планування заходів протидії їй; кримінально-правова статистика, яка є основою аналізу стану злочинності у суспільстві; методика вивчення злочинності.

Слід звернути увагу, кримінологія, як і будь-яка наука, має свою систему, поділяється на Загальну і Особливу (спеціальну) частини.

Загальна частина вивчає загальнотеоретич­ні питання (поняття криміноло­гії як науки, її предмет, завдання, функції, система, методологія і методика досліджень, історія розвитку кримінології та аналіз її основних теорій). В особливій частині міститься кримінологічна характеристика різних видів і груп злочинів: корисливої й насильницької злочинності, професійної й організованої, рецидивної, економічної, злочинності неповнолітніх, жінок, злочинності в місцях позбавлення волі та ін.

З метою глибокого вивчення будь-якої науки, в тому числі й кримінології, необхідно засвоїти не тільки сучасне становище розвитку науки, а й дослідити її початки становлення, основні етапи розвитку, основні ідеї, концепції, погляди. Починаючи з стародавніх часів проблеми злочинності, заходи боротьби з нею приваблювали увагу філософів, юристів, представників інших галузей знань.

Одна з найбільш розповсюджених класифікацій кримінологічної думки, відокремлює три основних періоди розвитку науки: класичний (друга половина XVІІІ ст. до останньої треті XІX ст.); позитивістський (з останньої третини XIX ст. до 20-х років XX ст.); сучасний — з 30-х років XX ст. дотепер.

Класичний період кримінології випливає безпосередньо з ідейних течій просвіти періоду переходу від феодалізму до капіталізму (ХVІІ-ХVІІІ ст.). Він передував, а потім супроводжував перетворення в державному, суспільному та духовному житті, що зумовлювались буржуазно-демократичними революціями в Європі. Під класичною школою кримінології слід розуміти систему ідей про злочини й боротьбу з ними, що сформувались у межах так званої класичної школи кримінального права, яку заснував дворянин Ч. Беккаріа з Мілана. Основні положення свого вчення він сформулював у вже згадуваній праці "Про злочини і покарання".

Від науки класичного періоду позитивістська кримінологія відрізнялася широким застосуванням статистичних та інших фактичних даних про вчинені злочини. Позитивістська кримінологія розвивалась у двох основних напрямах — біологічному та соціологічному. Незважаючи на суттєву відмінність поглядів крайніх представників цих напрямів, межа між ними з часом дещо розмилась і відбулося взаємне проникнення, яке виявилося, зокрема, у появі психологічних теорій кримінології.

На сучасному етапі розвитку суспільства, коли поглиблюється прірва між добром і злом, потреба у глибоких кримінологічних теоріях і побудовах виявляється дуже гостро, оскільки злочин є одним з крайніх проявів зла і потребує глибокого осмислення з позицій як філософії, так і практики юриспруденції.

Але, ще до виникнення кримінології як науки, питання запобігання злочинів були об’єктом зацікавленості багатьох вчених, починаючи з античного часу.