Види господарських зобов ' язань і

Різноманітність господаських зобов'язань зумовлює необхід-] ність їх класифікації з практичних міркувань (виявлення характер- } них рис у процесі наукового дослідження з метою розробки пропо-< зицій щодо правового регулювання; врахуванні специфіки в процесі правового регулювання; полегшенні вивчення в процесі навчання та ін.).

Основними видами господарських зобов'язань згідно з ч. 2 ст. 173 є майново-господарські зобов'язання та організаційно-госпо­дарські зобов'язання.

Майново-господарськими (згідно із ч. 1 ст. 175) визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками гос­подарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господар­ську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Ці відносини регулюються Цивільним кодексом України з ураху­ванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути:

• суб'єкти господарювання, зазначені у статті 55 ГК;

• негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи, які вступають у
відносини із суб'єктами господарювання з метою забезпечення влас­
них господарських потреб;                                                                    -

• органи державної влади, наділені господарською компетенцією;

• органи місцевого самоврядування, що діють у межах своєї гос­
подарської компетеції.

Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єк­
тами господарювання або між суб'єктами господарювання і негос-;
подарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною і
та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і і
кредитор.                                                                                              j

Проте від майново-господарських слід відрізняти негосподар-,] ські зобов'язання майнового характеру, що виникають іміж \ суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами - j громадянами (споживачами, зокрема) та регулюються іншими актами законодавства (Законом «Про захист прав споживачів»,; зокрема).

Організаційно-господарськими (згідно з ч. 1 ст. 176 ГК України}-j визнаються господарські зобов'язання, що виникають у процесі;

■"і

206                                                                                                      ^

управління господарською діяльністю між суб'єктом господарю­вання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, у силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Суб'єктами господарювання є особи, визначені ст. 55 ГК України.

До категорії суб'єктів організаційно-господарських зобов'язань

належать:

• органи державної влади, наділені господарською компетен­
цією,- щодо підпорядкованих їм державних підприємств та підконт­
рольних (з певних питань) підприємств та інших господарських ор­
ганізацій будь-яких форм власності;

• органи місцевого самоврядування, що діють у межах своєї гос­
подарської компетенції,- щодо комунальних підприємств і органі­
зацій та підконтрольних (з певних питань) підприємств і організацій
будь-яких форм власності, що розташовані на території відповідної
територіальної громади;

• господарські об'єднання - щодо підприємств-учасників;

• головне підприємство промислово-фінансової групи — щодо
інших учасників такої групи;

 

• засновники унітарних підприємств (у т. ч. дочірніх) та влас­
ники їх майна (ними можуть бути суб'єкти господарювання - гос­
подарські товариства, виробничі кооперативи, господарські об'єд­
нання та ін.);

• учасники господарських організацій корпоративного типу, що
володіють корпоративними правами (в т. ч. правом брати участь в
управлінні організацією такого типу);

• суб'єкти господарювання, наділені управлінськими повнова­
женнями щодо інших суб'єктів на підставі укладених між ними до­
говорів підприємницького характеру,- щодо делегування управлін­
ських повноважень одному з них, щодо підпорядкування двох і
більше суб'єктів господарювання іншому та ін.

Відтак, розрізняють окремі підвиди організаційно-господарсь­ких зобов'язань залежно від підстав виникнення (закон, договір, акт управління), від складу суб'єктів, у т. ч.:

• між суб'єктом господарювання та власником, який є заснов­
ником даного суб'єкта;

• між суб'єктом господарювання та органом державної влади,
органом місцевого самоврядування, наділеним господарською ком­
петенцією щодо цього суб'єкта;

207

• між суб'єктами господарювання, які разом організовують об'єд­
нання підприємств чи господарське товариство, та органами управ­
ління цих об'єднань чи товариств;

• між суб'єктами господарювання, у разі якщо один з них є що­
до іншого дочірнім підприємством;

• між двома і більше суб'єктами господарювання відповідно до
укладеного між ними договору про спільну діяльність, за яким керів­
ництво спільною діяльністю доручається одному з учасників з по­
кладенням на нього обов'язку ведення спільних справ (такий учас­
ник здійснює організаційно-управлінські повноваження на підставі
доручення, підписаного іншими учасниками);

• в інших випадках, передбачених ГК, іншими законодавчими
актами або установчими документами суб'єкта господарювання.

Як окремі види господарських зобов'язань ГК України визна­чає соціально-комунальні зобов'язання суб'єктів господарювання (ст. 177, ч. 4 ст. 175) та публічні зобов'язання суб'єктів господа­рювання (ст. 178).

Соціально-комунальні зобов'язання суб'єктів господарювання можуть виникати:

• за рішенням місцевої ради, відповідно до якого на суб'єктів
господарювання покладається обов'язок за рахунок власних коштів
відповідно до закону створювати спеціальні робочі місця для осіб з
обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підго­
товку (ч. 1 ст. 177 ГК);

• за власним бажанням суб'єктів господарювання щодо покла­
дення на себе зобов'язання про: (а) господарську допомогу у вирі­
шенні питань соціального розвитку населених пунктів за їх місце­
знаходженням, у будівництві й утриманні соціально-культурних
об'єктів та об'єктів комунального господарства і побутового обслуго­
вування, наданні іншої господарської допомоги з метою розв'язання
місцевих проблем; (б) участь у формуванні відповідних фондів міс­
цевих рад (якщо інше не встановлено законом) та у виконанні робіт
щодо комплексного економічного і соціального розвитку територій
(ч. 4 ст. 175, ч. 2 ст. 177 ГК). Проте такі добровільні зобов'язання не
є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.

Публічні зобов'язання суб'єктів господарювання (ст. 178 ГіК) виникають відповідно до закону та установчих документів суб'єк­та господарювання, на якого покладається обов'язок здійснювати виконання робіт, надання послуг або продаж товарів кожному, хто до нього звертається на законних підставах. При цьому суб'єкт господа­рювання не має права відмовити у виконанні робіт, наданні послуг,

208

продажу товару за наявності у нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими, крім випадків, передба­чених законодавством. У разі безпідставного ухилення від виконання публічного зобов'язання суб'єкт господарювання повинен відшкоду­вати другій стороні завдані ним збитки в порядку, визначеному за­коном. Кабінет Міністрів України може у визначених законом ви­падках видавати правила, обов'язкові для сторін публічного зо­бов'язання, в тому числі щодо встановлення або регулювання цін. Умови зобов'язання, що не відповідають цим правилам або вста­новленим цінам, є недійсними.

Положенням ст. 178 ГК значною мірою відповідають положен­ня ст. 633 ЦК щодо публічних договорів.

3. Виконання господарських зобов'язань

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських від­носин повинні виконувати господарські зобов'язання належним

чином і в натурі.

Належність полягає у виконанні зобов'язання належним чи­ ном - відповідно до вимог закону, інших нормативно-правових актів, договору, а за відсутності в цих правових документах конк­ретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (іншими словами,- від­повідно до звичаїв господарсько-ділового обігу). Це стосується і місця, і часу виконання зобов'язання, і можливості (неможливості) розстрочення виконання.

Відповідно до ст. 197 ГК господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським дого­вором, або місцем, яке визначено змістом зобов'язання.

У разі якщо місце виконання зобов'язання не визначено, зо­бов'язання повинно бути виконано:

• за зобов'язаннями, змістом яких є передача прав на нерухоме
майно (будівлю, земельну ділянку, інше нерухоме майно) - за міс­
цезнаходженням нерухомості;

• за грошовими зобов'язаннями - за місцем розташування
управненої сторони на момент виникнення зобов'язання або за но­
вим місцем її розташування за умови, що управнена сторона своє­
часно повідомила про нього зобов'язану сторону;

• за іншими зобов'язаннями - за місцезнаходженням постійно
діючого органу управління (місцем проживання) зобов'язаної сто­
рони, якщо інше не передбачено законом.

209

• У разі відсутності управненої сторони, ухилення її від при­йняття виконання або іншого прострочення нею виконання зобов'я­зана сторона за грошовим зобов'язанням має право внести належні з неї гроші або передати за зобов'язанням цінні папери до депозиту нотаріальної контори, яка повідомляє про це управнену сторону. Внесення грошей (цінних паперів) до депозиту нотаріальної конто­ри вважається виконанням зобов'язання.

Виконання грошових зобов'язань має певну специфіку, що ви­значена ст. 198 ГК. Так, платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, (а) здійснюються у безготів­ковій формі або готівкою через установи банків (якщо інше не вста­новлено законом), (б) повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях (в іноземній валюті - лише у випадках, передбачених актами законодавства, та відповідно до встановленого ним порядку); (в) на­рахування відсотків за такими зобов'язаннями застосовується у випа­дках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Господарське зобов'язання має виконуватися зазвичай зобов'я­зана особа. Проте відповідно до ст. 194 ГК виконання господарсь­кого зобов'язання може бути покладено в цілому або в частині на третю особу, що не є стороною в зобов'язанні. При цьому управ-нена сторона зобов'язана прийняти виконання, запропоноване тре­тьою особою - безпосереднім виконавцем, якщо із закону, госпо­дарського договору або характеру зобов'язання не випливає обо­в'язок сторони виконати зобов'язання особисто.

Статтею 195 ГК передбачається можливість делегування прав у господарських зобов'язаннях. Управнений суб'єкт господарського зобов'язання вправі (якщо інше не передбачено законом) передати другій стороні, за її згодою, належні йому за законом, статутом чи договором права (з обумовленням певним строком або без такого) на одержання майна від третьої особи з метою вирішення певних питань щодо управління майном або делегувати права для здійс­нення господарсько-управлінських повноважень. Передача прав має бути документально оформлена - актом передачі, що вважа­ється чинним з дня одержання повідомлення про це зобов'язаною стороною, а акт делегування господарсько-управлінських повно­важень іншому суб'єктові - від дня офіційного опублікування цього акта. Передача (делегування) прав тягне за собою обов'язок єу-б'єкта, який одержав у результаті такої передачі (делегування) до­даткові повноваження, вирішувати відповідне до цих повноважень коло господарських питань та нести відповідальність за наслідки рішень, що ним приймаються.

210

У господарському зобов'язанні можуть брати участь кілька управнених або кілька зобов'язаних суб'єктів (ст. 196 ГК). В тако­му випадку кожний з управнених суб'єктів має право вимагати виконання, а кожний із зобов'язаних суб'єктів повинен виконати зобов'язання відповідно до частки цього суб'єкта, визначеної зо­бов'язанням. Виконання за участю кількох зобов'язаних осіб має бути солідарним, якщо це передбачено законодавством або дого­вором. При такому виконанні господарських зобов'язань застосо­вуються відповідні положення Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено законом.

Вимога закону щодо виконання господарського зобов'язання в натурі підкріплюється положенням ч. 2 ст. 194 ГК України, відпо­відно до якого неналежне виконання зобов'язання третьою особою не звільняє сторони від обов'язку виконати зобов'язання в нату­рі, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 193 ГК: (1) якщо інше передбачено законом або договором; (2) якщо управ-нена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Кожна сторона господарського зобов'язання повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'я­зання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загаль­ногосподарського (публічного) інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК, іншими законами або договором. Проте застосування госпо­дарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звіль­няє його (суб'єкта) від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'я­зання.

Зобов'язання має бути виконане також:

• у повному обсязі (управнена сторона має право не приймати
виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено за­
коном, іншими нормативно-правовими актами або договором, або
не випливає зі змісту зобов'язання;

• вчасно (зобов'язана сторона має право виконати зобов'язання
достроково, якщо інше не передбачено законом, іншим нормативно-
правовим актом або договором, або не випливає зі змісту зобов'я­
зання).

і Одностороння відмова від виконання господарського зобов'я­зання зазвичай вважається порушенням. Проте вона допускається у випадках:

• передбачених законом;

211

• у разі неналежного виконання іншою стороною (згідно із ч. 6
ст. 193 зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання
зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною
обов'язків, що є необхідною умовою виконання);

• у разі відмови від виконання або відстрочки виконання з мо­
тиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було
виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК).

Управнена сторона, приймаючи виконання господарського зо­бов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати пись­мове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його час­тини.