Основи правового статусу суб ' єктів господарювання

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи гос­подарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'яз­ків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Ч. 2 ст. 55 ГК розрізняє такі категорії суб'єктів:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповід­
но до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші
підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу, а також
інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та
зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які
здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до
закону як підприємці;

3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господар­
ських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснен­
ня господарської діяльності.

Проте в цій статті не враховані суб'єкти господарювання, які важко віднести до зазначених категорій, зокрема: пайові інвести­ційні фонди, які створюються на договірних засадах і не мають ста­тусу юридичної особи (Закон України від 15.03.2001 р. «Про інсти­тути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»; особисте селянське господарство, яке може реалізовувати надлишки сільськогосподарської продукції та надавати послуги зе­леного туризму на платних засадах, проте не визнається юридичною особою і суб'єктом підприємництва та відповідно не підлягає дер­жавній реєстрації, а лише обліку, що здійснюється сільськими, се­лищними, міськими радами народних депутатів за місцем розташу­вання земельної ділянки (правове становище визначається Законом України від 15.05.2003 р. «Про особисте селянське господарство»).

Стаття 56 Господарського кодексу України визначає загальні за­
сади створення суб'єкта господарювання, в т. ч. правові підстави,
форми створення, необхідність додержання вимог чинного законо­
давства,                                                                                     і

Правовою підставою створення суб'єкта господарювання є рі­шення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством,

60

також рішення інших органів, організацій і громадян. При цьому можуть застосовуватися різні форми — заснування нового чи реор­ ганізації (злиття, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта (суб'єктів) господарювання. Суб'єкт господарювання може бути утворений шляхом примусового поділу (виділення) діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних орга­нів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України (частини 3-5 ст. 40 ГК; ст. 53 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).

Створення суб'єкта господарювання має здійснюватися з обов'яз­ ковим додержанням вимог господарського законодавства, вклю­чаючи антимонопольно-конкурентне (статті 25—41, 126, 251-257 ГК України, Закон від 11.01.2001 р. «Про захист економічної конкурен­ції» та ін.), щодо запобігання економічній концентрації.

Суб'єкт господарювання створюється і діє на підставі установ­чих документів (документа), які мають відповідати встановленим вимогам. Загальні вимоги до установчих документів визначаються ст. 57 Господарського кодексу України, а спеціальні - в законах, які визначають особливості правового статусу суб'єктів господа­рювання з виключними видами діяльності: «Про банки і банківську діяльність» (статті 17-18, 22)); «Про цінні папери і фондову бір­жу» (ст. 34); «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (пункти 13-14 ч. 2 ст. 7); «Про інститути спільного інвес­тування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» (статті 9, 23-24), «Про страхування» (статті 2, 30, 31) та ін.

Загальні вимоги щодо установчих документів стосуються:

- видів установчих документів: рішення про утворення су­
б'єкта господарювання (приймається при створенні господарської
організації унітарного типу), засновницький договір (укладається
у разі заснування суб'єкта господарювання двома і більше особа­
ми), статут (приймається в передбачених законом випадках - при
створенні підприємства; господарських товариств, що належать до
об'єднань капіталів; виробничого кооперативу), положення (філії,
представництва, інші відокремлені підрозділи господарських ор­
ганізацій зі статусом юридичної особи);

- змісту установчих документів (в них мають бути зазначені
найменування та місцезнаходження суб'єкта господарювання, ме­
та і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його
органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок фор­
мування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реор­
ганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом);

61

- спеціальні вимоги до засновницького договору, статуту, по­ложення. У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого май­на, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також поря­док його реорганізації та ліквідації відповідно до закону; ста­тут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування і місцезнаходження, мету і предмет діяльнос­ті, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, поря­док розподілу прибутків і збитків, про органи управління і конт­ролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством); положенням визначається госпо­дарська компетенція органів державної влади, органів місцевого самоврядування, відокремлених підрозділів господарської орга­нізації зі статусом юридичної особи.

Загальні засади державної реєстрації суб'єктів господарювання закріплюються в ст. 58 Господарського кодексу України. Положення про державну реєстрацію також містяться: в Цивільному кодексі - в ч. 2 ст. 50 (щодо фізичних осіб - підприємців), в ст. 89 (щодо юри­дичних осіб), в Законі України від 15.03.2003 р. «Про державну ре­єстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (набув чинності з 1.07.2004 p.). Зазначений Закон досить ґрунтовно в своїх 53 статтях регулює більшість питань, пов'язаних з державною ре­єстрацією вказаних осіб (місце проведення - у виконавчому комі­теті міської ради міста, обласного значення або у районній, район­ній у містах Києві і Севастополі державній адміністрації за місце­знаходженням юридичної особи або за місцем проживання індивідуального підприємця - ст. 5; документи, які подаються для державної реєстрації - статті 8, 24, 42; відомості, що заносяться до Єдиного державного реєстру - ст. 17; порядок їх отримання та обов'яз­кова публікація - статті 20-22; строк державної реєстрації - не біль­ше трьох робочих днів з дати надходження необхідних документів для реєстрації юридичної особи — статті 25 і двох робочих днів — для реєстрації індивідуального підприємця - ст. 43; підстави відмови в державній реєстрації - статті 27, 30) і містить принципово нові по­ложення (щодо державного реєстратора як посадової особи, йідпо-

62

відальної за державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - статті 1, 5, 6; спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації - ст. 7 та ін.). Спеціальний порядок державної реєстрації може бути основним (Закон «Про банки і бан­ківську діяльність» (статті 17-18, 22) або додатковим (Закон «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (пункти 13-14 ч. 2 ст. 7); Закон «Про інститути спільного інвесту­вання (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» - щодо корпо­ративних інвестиційних фондів передбачає загальну (ст. 8) та спе­ціальну реєстрацію (ст. 11), а щодо пайових інвестиційних фондів - лише спеціальну (ст. 23).

Обсяг правосуб'єктності (прав та обов'язків) і суб'єктів госпо­дарювання залежить від низки чинників, у т. ч. від правового титулу майна (право власності, право господарського відання, право опера­тивного управління, право оперативно-господарського використан­ня), від основного виду діяльності та відповідно - можливості чи неможливості здійснювати інші види господарської діяльності (спеціальна правосуб'єктність і відповідно - можливість здійснюва­ти лише окремі види діяльності характерна, наприклад, для інститу­тів спільного інвестування, комерційних банків, страхових компа­ній, фондових бірж).

Права та обов'язки суб'єктів господарювання можна поділити на дві категорії - загальні права та обов 'язки, які притаманні всім суб'єктам господарювання, і спеціальні - які характерні лише для певних видів суб'єктів господарювання.

Обсяг загальних прав залежить від правового титулу майна суб'єкта господарювання. Право власності забезпечує суб'єктові господарювання максимальний обсяг прав, серед яких: право ви­бору видів господарської діяльності (з дотриманням вимог зако­ну); право вибору контрагентів та укладення з ними господарсь­ких договорів; право розпорядження отриманим прибутком та іншим майном, що належить суб'єктові господарювання на праві власності; право на визначення внутрішньої структури господар­ської організації та створення філій, представництв, інших від­окремлених підрозділів та ін. Суб'єкти господарювання, за якими майно закріплено на праві господарського відання або оператив­ного, управління, мають право використовувати таке майно та отриманий прибуток в межах, встановлених власником. Так само власник встановлює для таких суб'єктів межі договірної свободи, організаційно-управлінські повноваження. Проте будь-який суб'єкт господарювання повинен мати широкий спектр прав при здійс-

63

ненні оперативно-господарської діяльності (щодо забезпечення виробництва необхідними матеріальними та трудовими ресурса­ми, щодо відвантаження/реалізації продукції, робіт, послуг від­повідно до укладених договорів, щодо захисту своїх прав та за­конних інтересів у разі їх порушення іншими особами).

Спеціальні права необхідні суб'єктам господарювання з виключ­ними видами діяльності (банківські операції, страхування, спільне інвестування, біржові операції) і передбачаються у відповідних за­конах - «Про банки і банківську діяльність» (ст. 9 - право комер­ційних банків створювати та брати участь у банківському об'єд­нанні, ст. 47 - право здійснювати на підставі банківської ліцензії банківські операції та ін.), «Про страхування» (статті 3, 10-11 - пра­во страховиків здійснювати на договірних засадах страхування, співстрахування, перестрахування; ст. 12 - право створювати та брати участь в об'єднаннях страховиків; ст. 14 - право здійснювати страхування через страхових посередників (страхових агентів і страхових брокерів).

Загальні обов'язки суб'єктів господарювання досить численні, а саме:

• отримати дозволи ліцензії для здійснення тих видів госпо­дарської діяльності, щодо яких закон (частинами 3 та 4 ст. 4 Зако­ну України «Про підприємництво») передбачає необхідність отри­мання спеціальних дозволів (ліцензій) в порядку, визначеному За­коном України від 01.06.2000 р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Для отримання ліцензії суб'єкт підпри­ємницької діяльності подає органу, що визначається Кабінетом Міністрів України (це підпорядковані Кабінету Міністрів мініс­терства та відомства, до сфери діяльності яких входить той вид підприємницької діяльності, що підлягає ліцензуванню) заяву про видачу ліцензії, в якій зазначаються: відомості про суб'єкта госпо­дарювання - заявника; найменування, місцезнаходження, банків­ські реквізити, ідентифікаційний код - для юридичної особи; прі­звище, ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових плате­жів - для фізичної особи; вид господарської діяльності, на прова­дження якого заявник має намір одержати ліцензію. До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстра­цію суб'єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організа­цій України, засвідчена нотаріально або органом, який видав,ори-

64

гінал документа. Для окремих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, до заяви про видачу ліцензії також до­даються документи, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 04.07.2001 р. № 756.

Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі (що може мати місце у разі виявлення не­достовірних даних у поданих заявником документах, а також у разі неможливості здійснення заявником певного виду діяльності відповідно до ліцензійних умов) у строк не пізніше ніж десять робочих днів від дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо спеціальним законом, що регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності;

• отримати в передбачених законом випадках патент. Для
здійснення окремих видів підприємницької діяльності (роздрібна
та оптова торгівля за грошові кошти, за винятком сільськогос­
подарських товаровиробників - платників фіксованого сільсько­
господарського податку, гральний бізнес, валютні операції, на­
дання побутових послуг за готівку) законодавством України (Закон
від 23.03.1996 р. «Про патентування деяких видів підприємниць­
кої діяльності») передбачається необхідність отримання торгового
патенту - дозволу на торгівлю, що видається за плату суб'єктам
підприємницької діяльності, в т. ч. індивідуальним підприємцям)
державними податковими органами за місцезнаходженням цих
суб'єктів (за місцезнаходженням пункту продажу товарів або
пункту з надання побутових послуг), а при застосуванні пересув­
ної торговельної мережі - за місцем реєстрації суб'єктів підпри­
ємницької діяльності. Порядок надання торгового патенту вста­
новлюється згаданим законом;

• дотримуватися вимог антимонопольного - конкурентного
законодавства;

• вести бухгалтерський облік і звітність;

• сплачувати податки та інші обов'язкові платежі;

• забезпечувати безпеку виробництва (екологічну, пожежну,
радіаційну, санітарно-епідеміологічну, щодо охорони праці тощо);

• не порушувати права та законні інтереси інших осіб;

• виконувати інші вимоги, передбачені законодавством.
Спеціальні обов'язки притаманні для суб'єктів господарських

правовідносин із спеціальним (виключним) предметом діяльності. Так, комерційні банки, страхові компанії, інститути спільного ін-

65

веслування зобов'язані дотримуватися вимог відповідних законів щодо розміру та складу майна, видів діяльності (операцій), конт­ролю за використанням активів та ін.

Основні засади припинення діяльності суб'єктів господарюван­ня визначаються Господарським кодексом України (статті 59-61), а спеціальні - законами, що визначають особливості правового ста­тусу суб'єктів господарювання зі спеціальним (виключним) видом діяльності.

Основні засади, закріплені в Господарському кодексі України, передбачають:

- форми припинення (реорганізація шляхом злиття, приєднан­
ня, поділу, перетворення чи ліквідація);

- підстави припинення діяльності, відповідно до яких розріз­
няють: добровільне припинення - ліквідацію чи реорганізацію (за
рішенням власника чи уповноваженого ним органу або вищого
органу управління суб'єкта господарювання, яким зазвичай є зага­
льні збори учасників (акціонерів, членів кооперативу), у зв'язку із
закінченням строку, на який створювався суб'єкт господарювання,
чи у разі досягнення мети, заради якої його було створено) та при­
мусове припинення (за рішенням антимонопольних органів чи суду
у передбачених законом випадках, в т. ч. у разі визнання суб'єкта
господарювання в установленому порядку банкрутом, крім випад­
ків, передбачених законом; у разі скасування його державної ре­
єстрації у передбачених законом випадках);

- принцип публічності прийняття рішення про припинення
діяльності суб 'єкта господарювання (оголошення про реорганіза­
цію чи ліквідацію господарської організації або припинення діяль­
ності індивідуального підприємця підлягає опублікуванню реєст­
руючим органом у спеціальному додатку до газети «Урядовий
кур'єр» та/або в офіційному друкованому виданні органу держав­
ної влади або органу місцевого самоврядування за місцезнахо­
дженням суб'єкта господарювання протягом десяти днів з дня
припинення діяльності суб'єкта господарювання - ч. 8 ст. 59 ГК);

- форми захисту інтересів кредиторів (щодо реорганізації —
визначення правонаступників суб'єкта господарювання, який при­
пиняє свою діяльність в результаті реорганізації; щодо ліквідації -
встановлення порядку ліквідації та задоволення вимог кредиторів
(задоволення претензій кредиторів з майна суб'єкта господарюван­
ня, що ліквідується; повернення майна, що залишилося після задо­
волення претензій кредиторів, його власникові (учасникам суб'єкта
господарювання, що ліквідується). Стаття 112 ЦК більш ґрунтовно

66

регулює питання задоволення вимог кредиторів, встановлюючи черговість (чотири черги). Спеціальні порядки черговості встанов­люються законами: «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (ст. 31); «Про інститути спільного інве­стування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» (частини 2-4 ст. 21).

Питання припинення діяльності суб'єктів господарювання, крім статей 59-61 Господарського кодексу, регулюються Цивіль­ним кодексом (стосовно юридичних осіб - статті 104-112), а та­кож низкою законів: «Про банки і банківську діяльність» (стат­ті 26, 28, 87-98); «Про цінні папери і фондову біржу» (ст. 36); «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» (статті 20-21); «Про страхування» (ст. 43); «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (статті 22-34) та ін.