Використання прав інтелектуальної власності у сфері господарювання

У сфері господарювання широко застосовуються об'єкти права промислової власності або так звані «промислові права». Право промислової власності - це суб'єктивні права на різноманітні ре­зультати інтелектуальної творчості (технічні та нетехнічні), яким надається спеціальна правова охорона з огляду на їх важливе зна­чення для господарської діяльності (виробничої та торговельної")¹. До об'єктів права промислової власності належать;

• винаходи та корисні моделі;

• промислові зразки;

• сорти рослин та породи тварин;

• торговельні марки (знаки для товарів і послуг);

• комерційне (фірмове) найменування;

• географічне зазначення;

• комерційна таємниця;

• комп'ютерні програми;

• компіляція даних (бази даних);

• виконання;

• наукові відкриття;

• компонування (топографія) інтегральних мікросхем;

• фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мов­
лення;

• інші об'єкти, передбачені законом.

¹ Гражданское и торговое право капиталистических государств: Учеб­ник / Под ред. Васильева Е. А.- М.: Международные отношения, 1993.-С. 486.

175

З огляду на надання особливої охорони об'єктам права промис­лової власності, їм притаманний спеціальний правовий режим, що характеризується такими рисами:

Спеціальне правове регулювання здійснюється за допомогою системи нормативно-правових актів: Кодексів::

Господарського кодексу, який містить главу 16 «Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності» (стат­ті 154-162);

Цивільного кодексу, в якому ціла книга (кн. 4 «Право інтелекту­альної власності» з 12 глав); присвячена регулюванню відносин, пов'язаних з використанням об'єктів права промислової власності. Законів:

загального - від 23.12.1993 р. «Про авторське право і суміжні права» (в редакції Закону від 11.07.2001 p.);

спеціальних - (щодо певних об'єктів права промислової власності):

від 18.09.3991 р. «Про інвестиційну діяльність», який регулює відносини, пов'язані із використанням інвестиційного проекту будів­ництва, в т. ч проведення обов'язкової державної комплексної екс­пертизи цих проектів як необхідної умови їх реалізації;

від 13.12.1991 р. «Про основи державної політики у сфері нау­ки і наукової діяльності»;

від 21.04.1993 р. «Про охорону прав на сорти рослин»; від 25.06.1993 р. «Про науково-технічну інформацію»; від 15.12.1993 р. «Про охорону прав на винаходи і корисні мо­делі» (в редакції Закону від 01.06.2000 p.);

від 15.12.1993 р. «Про племінне тваринництво»; від 15.12.1993 р. «Про охорону прав на промислові зразки»; від 15.12.1993 р. «Про насіння»;

від 07.06.1996 р. «Про захист від недобросовісної конкурен­ції» (передбачає захист від неправомірного використання комер­ційної таємниці, товарного знаку та інших об'єктів права проми­слової власності для досягнення переваг у сфері економічної конкуренції);

від 05.11.1997 р. «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»;

Акти Уряду України:

Постанова Кабінету Міністрів України від 09.08.1993 р. № 611 «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці»;

Положення про представників у справах інтелектуальної влас-

176

ності: Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1994 р. №545 та ін.

Відомчі нормативно-правові акти:

Правила складання, подання та розгляду заявки на видачу свідо­цтва України на знаки для товарів і послуг: Затверджено наказом Держпатенту України від 28.07.1995 р. № 116;

Правила складання та подання заявок на винахід та заявки на корисну модель: Затверджено наказом Міністерства освіти і науки України від 22.01.2001 р. № 22;

Положення про Державний реєстр патентів і деклараційних па­тентів України на винаходи: Затверджено наказом Міністерства освіти і науки України від 12.04.2001 р. № 291;

Правила складання, подання та проведення експертизи заявки на реєстрацію кваліфікованого походження товару: Затверджено наказом Міністерства освіти і науки України від 17.08.2001 р. № 598;

Правила складання та подання заявки на промисловий зразок: Затверджено наказом Міністерства освіти і науки України від 18.02.2002 р. № 110 та інші.

Міжнародні договори (конвенції):

Паризька конвенція щодо охорони промислової власності нід 29 березня 1883 р.

Суб'єкти господарювання на мають правомочності щодо ви­користання певних об'єктів права промислової власності відпо­відно до Цивільного та Господарського кодексів, вищезгаданих законів.

Особливості використання прав на об'єкти промислової власно­сті передбачені Господарським кодексом (щодо відносин, не вре­гульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України та.законів):

• щодо використання винаходу, корисної моделі та проми­ слового зразка, а також прав на сорти рослин і породу тварин (ст. 156 ГК України; глави 39 і 42 ЦК України; закони «Про охо­рону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки»; «Про охорону прав на сорти рослин», «Про племінне тваринництво»);

а) право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель,
промисловий зразок відповідно до законодавства України засвідчу­
ється патентом;

б) використанням винаходу, корисної моделі чи промислового
зразка у сфері господарювання є:

177

виготовлення, пропонування для продажу, запровадження в гос­подарський (комерційний) обіг, застосування, ввезення чи зберіган­ня із зазначеною метою продукту, що охороняється відповідно до закону;

застосування способу, що охороняється відповідно до закону, або пропонування його для застосування в Україні за умов, перед­бачених Цивільним кодексом України;

пропонування для продажу, запровадження в господарський (комерційний) обіг, застосування, ввезення чи зберігання із зазначе­ною метою продукту, виготовленого безпосередньо способом, що охороняється відповідно до закону;

в) володілець патенту може передавати свої права щодо викори­стання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка як вклад у статутний фонд підприємства;

• щодо використання торговельної марки (статті 157-158 ГК України; глава 44 ЦК України):

а) право інтелектуальної власності на торговельну марку засвід­
чується свідоцтвом у випадках і порядку, передбачених законом;
торговельна марка, що належить кільком особам (торговельна мар­
ка об'єднання, спільна торговельна марка), підлягає реєстрації
в установленому законом порядку;

б) використанням торговельної марки у сфері господарювання
визнається застосування її на товарах та при наданні послуг, для яких
вона зареєстрована, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих ви­
даннях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмар­
ках, що проводяться в Україні, у проспектах, рахунках, на бланках та
в іншій документації, пов'язаній з впровадженням зазначених товарів
і послуг у господарський (комерційний) обіг. Свідоцтво надає право
його володільцеві забороняти іншим особам використовувати зареєст­
ровану торговельну марку без його дозволу, за винятком випадків
правомірного використання торговельної марки без його дозволу;

в) суб'єкти права на торговельну марку можуть проставляти по­
переджувальне маркування, яке вказує на те, що торговельна марка,
яка застосовується, зареєстрована в Україні;

г) суб'єкти права на торговельну марку, які здійснюють посеред­
ницьку діяльність, можуть на підставі договору з виробником това­
ру (послуг) використовувати свою торговельну марку з торговель­
ною маркою виробника, а також замість його торговельної марки;

д) право інтелектуальної власності на торговельну марку може
бути передано як вклад до статутного фонду суб'єкта господарю­
вання;

178

є) у разі банкрутства суб'єкта господарювання право на торговель­ну марку оцінюється разом з іншим майном цього суб'єкта.

• щодо комерційного найменування (ст. 159 ГК України; гла­
ва 43 ЦК України):

а) комерційне найменування індивідуалізує суб'єкт господарю­
вання - юридичну особу або громадянина-підприємця, які можуть
мати таке найменування - як повне, так і скорочене; громадянин-
підприємець має право заявити як комерційне найменування своє
прізвище або ім'я;

б) відомості про комерційне найменування суб'єкта господа­
рювання вносяться за його поданням до відповідних реєстрів, по­
рядок ведення яких встановлюється законом. Суб'єкт господарю­
вання, комерційне найменування якого було включено до реєстру
раніше, має пріоритетне право захисту перед будь-яким іншим
суб'єктом, тотожне комерційне найменування якого включено до
реєстру пізніше;

в) у разі якщо комерційне найменування суб'єкта господарю­
вання є елементом його торговельної марки, здійснюється правова
охорона і комерційного найменування, і торговельної марки;

г) особа, яка використовує чуже комерційне найменування, на
вимогу його власника зобов'язана припинити таке використання і
відшкодувати завдані збитки;

• щодо використання географічного зазначення (ст. 160 ГК
України; глава 45 ЦК України):

а) право на використання географічного зазначення мають ли­
ше суб'єкти господарювання, які виробляють товари (надають по­
слуги), щодо яких здійснено державну реєстрацію відповідного
географічного зазначення;

б) використанням географічного зазначення суб'єктом господа­
рювання вважається: застосування його на товарах, для яких зареєс­
тровано це географічне зазначення, а також на упаковці; застосу­
вання в рекламі, проспектах, рахунках, друкованих виданнях, офі­
ційних бланках, вивісках тощо;

г) суб'єкти господарювання, які здійснюють посередницьку дія­
льність, можуть використовувати свою торговельну марку поряд з
географічним зазначенням товару виробника не інакше як на під­
ставі договору;

д) правова охорона географічного зазначення надається з дати,
наступної за датою державної реєстрації, і охороняється безстроково
за умови збереження характеристик товару (послуги), позначених
цим позначенням.

179

• щодо назви країни походження товару (ст. 161 ГК Ук­
раїни):

а) вироби іноземного походження або у встановлених законо­
давством випадках їх упаковка, а також вироби вітчизняного вироб­
ництва чи їх упаковка, призначені для експорту, повинні містити
інформацію про країну їх походження;

б) інформація про країну походження має міститися у доступ­
ному місці виробу (упаковки) та нанесена у спосіб, що відповідає
встановленим вимогам;

в) забороняється використання суб'єктами господарювання на­
пису (клейма) «Виготовлено в Україні» або аналогічного за змістом
щодо товарів, які мають іноземне походження;

г) уповноважені органи державної влади контролюють дотри­
мання зазначених вимог відповідно до закону;

• щодо комерційної таємниці (ст. 162 ГК України; глава 46
ЦК України, Закон України від 07.06.1996 р. «Про захист від недоб­
росовісної конкуренції»):

а) суб'єкт господарювання, що є володільцем технічної, органі­
заційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від
незаконного використання цієї інформації третіми особами за умов,
що ця інформація маг. комерційну цінність у зв'язку з тим, що вона
невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб­
на законних підставах, а володілець інформації вживає належних
заходів до охорони її конфіденційності;

б) майновими правами на комерційну таємницю є: право на ви­
користання комерційної таємниці; виключне право дозволяти ви­
користання комерційної таємниці; виключне право перешкоджати
неправомірному розголошенню, збиранню або використанню ко­
мерційної таємниці; інші права, встановлені законом;

в) строк правової охорони комерційної таємниці обмежується
часом дії сукупності вищезазначених (в пункті «а») умов;

г) особа, яка протиправно збирає, розголошує та/або використо­
вує комерційну інформацію, що належить суб'єктові господарюван­
ня, зобов'язана відшкодувати завдані йому такими діями збитки
відповідно до ст. 24 Закону «Про захист від недоброеовісної конку­
ренції»; особа, яка самостійно і добросовісно одержала інформацію,
що є комерційною таємницею, має право використовувати цю інфор­
мацію на свій розсуд;

д) в передбачених законом випадках органи державної влади
зобов'язані охороняти комерційну таємницю від недобросовісного
використання.                                                                             ^

180

6. Поняття та загальні засади здійснення корпоративних прав

У Господарському кодексі України ціла глава (гл. 18) присвя­чена корпоративним правам. Відповідно до ст. 167 ГК, корпоратив­ ні права — це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомоч­ності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та установчими документами.

Корпоративні права виникають у особи, яка в обмін на майнову участь у господарській організації, отримує право на частку у її статутному фонді (майні). Комплекс корпоративних прав складний і включає такі їх види:

основні корпоративні права (притаманні учасникові будь-якої господарської організації) визначаються цим Кодексом та загаль­ними законами («Про господарські товариства» - ст. 10, «Про цінні папери і фондову біржу» — ст. 5;

спеціальні, наявність яких пов'язується з участю в суб'єкті гос­подарювання певної організаційно-правової форми або в госпо­дарській організації з певним видом виключної діяльності та за­кріплюється спеціальними законами;

локальні - передбачаються установчими документами конкрет­ної господарської організації з врахуванням специфіки корпорати­вних відносин, що складаються між нею та її засновниками і учас­никами.

Основні корпоративні права включають правомочності на участь суб'єкта цих прав в управління господарською організа­цією, отриманні певної частки прибутку (дивідендів) даної органі­зації та активів у разі її ліквідації відповідно до закону. Прикладом спеціальних корпоративних прав може бути право учасника пов­ного товариства на участь у безпосередньому веденні справ това­риства (ст. 68 Закону «Про господарські товариства») або сукуп­ність прав засновників/акціонерів фондової біржі, пов'язаних з їх додатковим статусом - членів біржі (статті 33, 34, 36 Закону «Про цінні папери і фондову біржу»).

Локальними корпоративними правами зазвичай є дистрибуції (переваги), що надаються учасникам господарської організації відповідно до її установчих та внутрішніх документів (право на отримання продукції/робіт/послуг даної організації за пільговими

181

цінами; право на користування соціальною інфраструктурою гос­подарської організації та ін.).

За загальним правилом, володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Однак про своєрідний виняток з цього правила свідчить вимога (ч. 7 ст. 80 ГК) щодо обов'язкової наявності в учасників повного товариства та повних учасників ко-мандитного товариства, які в межах («під дахом») товариства спі­льно здійснюють підприємницьку діяльність, статусу зареєстрова­ного суб'єкта підприємництва.

Кодекс закріплює можливість встановлення на рівні закону обмежень для певних категорій осіб щодо володіння корпоратив­ними правами та/або їх здійснення (наприклад, учасники повного товариства та повні учасники командитного не можуть конкурува­ти з товариством) - ст. 70 Закону «Про господарські товариства».

Корпоративними правами, за загальним правилом, можуть воло­діти будь-які особи, що мають відповідний обсяг право- і дієздатнос­ті, в т. ч. суб'єкти господарювання, громадяни, юридичні особи, дер­жава, територіальні громади. Порядок здійснення корпоративних прав визначається на рівні закону (відповідними положеннями ГК, ЦК, законів «Про господарські товариства», «Про цінні папери і фон­дову біржу» та низки спеціальних законів, що закріплюють особли­вості правового становища господарських товариств з виключним предметом діяльності - банківської, страхової, спільного інвестуван­ня). Це відповідає вимогам Конституції (ст. 92) щодо регулювання відносин власності та основних засад підприємництва у формі нор­мативно-правового акта вищої юридичної сили. Проте до прийняття спеціального закону про підприємства та організації публічних (дер­жавної та комунальної) форм власності порядок здійснення корпора­тивних прав держави регулюється ГК (статті 167-172, що містять за­гальні положення) та постановами Кабінету Міністрів України.

Правовий режим державних корпоративних корпоративних прав полягає у такому:

І. Реалізація цих прав покладається на визначені законом цент­ральні органи виконавчої влади (їх представників) та уповноваже­них осіб в порядку, встановленому Урядом. Центральними органа­ми виконавчої влади є міністерства, відомства та інші підпорядко­вані Кабінету Міністрів України органи (їх правове становище регулюється загальним Положенням про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади, затвердженим Ука­зом Президента України від 12.03.1996 р., та спеціальними - щодо певного міністерства, відомства тощо).

182

Повноваження центральних органів виконавчої влади та упов­новажених осіб полягають у здійсненні сукупності пправомочнос-тейщодо:

• участі в управлінні господарською організацією відповідно
до частки (акцій, паїв), що належать державі у статутному фонді
(майні) цієї організації;

• ведення реєстру державних корпоративних прав згідно із
встановленим Кабінетом Міністрів України порядком (стосується
лише центрального органу виконавчої влади, визначеного Урядом);

• проведення оцінки державних корпоративних прав відповід­
но до встановленої методики;

• контролю за ефективністю роботи господарської організації
у частині реалізації належних державі корпоративних прав.

Уповноваженою на управління державними корпоративними правами є особа (фізична або юридична), яка у встановленому по­рядку визнана переможцем конкурсу з визначення уповноваженої особи на виконання функцій з управління державними корпоратив­ними правами та уклала (на підставі Типового) договір доручення на здійснення зазначених функцій.

Визначення особи (відповідного органу виконавчої влади чи уповноваженої особи), яка має здійснювати правомочності з управління корпоративними правами держави, відбувається за критеріями, що визначаються ГК та іншими законами. Так, покла­дення зазначених правомочностей безпосередньо на відповідний орган виконавчої влади здійснюється у разі, якщо:

- частка держави у статутному фонді господарської організації
становить 100% часток/акцій (це, так звані, державні/національні
акціонерні товариства чи холдингові компанії);

- суб'єкт господарювання, щодо якого здійснюються корпо­
ративні права держави, залучений до участі в державних та регіо­
нальних програмах, що фінансуються з Державного бюджету
України;

- не відбувся конкурс з призначення уповноваженої особи че­
рез відсутність претендентів, або якщо пропозиції конкурсантів не
відповідають умовам конкурсу;

- в інших випадках, передбачених законом.

Управління державними корпоративними правами держави по­кладається у встановленому порядку на уповноважену особу, якщо відсутні вищезазначені обставини.

Порядок передачі повноважень щодо управління державни­ми корпоративними правами уповноваженій особі (в т. ч. умови,

183

завдання, обсяг правомочностей, істотні умови договору доручення, юридична відповідальність за невиконання чи неналежне вико­нання договірних зобов'язань) визначаються Кабінетом Міністрів України.

II. Корпоративні права держави та активи суб'єктів господарю­
вання, у статутному фонді яких визначено частку держави, підля­
гають оцінці за встановленою Урядом методикою (Методика оцін­
ки вартості майна під час приватизації, затверджена постановою
Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000 р. № 1554).

III. Визначення уповноваженої особи з управління корпоратив­
ними правами держави здійснюється відповідно до затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 15 травня 2000 р.
№ 791 Порядку проведення конкурсу з визначення уповноваженої
особи на виконання функцій з управління державними корпоратив­
ними правами. Крім того, це питання регулюється низкою відом­
чих нормативно-правових актів, серед яких: Положення про кон­
курсну комісію з відбору уповноважених осіб на виконання функцій
управління державними корпоративними правами, затверджене
наказом ФДМУ від і 8 травня 2000 р. № 1014; Типовий договір до­
ручення на здійснення уповноваженою особою функцій з управ­
ління державними корпоративними правами та Типовий договір
доручення на виконання функцій управління пакетом акцій, що
належить державі, затверджені наказами ФДМУ відповідно - від
18 травня 2000 р. № 1014 та від 24 травня 2000 р. № 1065.

IV. Реєстрація корпоративних прав держави в спеціальному ре­
єстрі, який формує та веде центральний орган виконавчої влади,
уповноважений Кабінетом Міністрів України для здійснення необ­
хідних заходів з управління корпоративними правами держави, ко­
ординації діяльності органів виконавчої влади у цій сфері та надан­
ня необхідних відомостей іншим органам державної влади. Поло­
ження про реєстр державних корпоративних прав, затверджене
наказом Національного агентства України з управління державни­
ми корпоративними правами від 14 травня 1999 р. № 72, визна­
чає: поняття Реєстру державних корпоративних прав; мету та
форму його ведення; підстави реєстрації; перелік інформації, що
вноситься до Реєстру; підстави і порядок виключення з Реєстру.

Управління корпоративними правами територіальних громад
має певну специфіку. Це стосується, зокрема, суб'єкта корпоратив­
них прав - територіальної громади, від імені якої діє відповідна
рада народних депутатів, а в межах наданих останньою повнова­
жень - виконком відповідної ради.                                            ^і

184

Управління корпоративними правами інших осіб (суб'єктів гос­подарювання, фізичних та юридичних осіб) здійснюється відповід­но до законодавства про господарські товариства, про цінні папери.

7. Правовий режим цінних паперів у господарській діяльності

Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і ви­значає відносини між суб'єктом господарювання, який його випус­тив (видав), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що ви­пливають з цього документа, іншим особам.

Правовий режим цінних паперів визначається такими норматив­но-правовими актами:

Кодексами:

Господарським кодексом України, який містить окрему главу -гл. 17 «Цінні папери у господарській діяльності», в якій визнача­ються: поняття та види цінних паперів (ст. 163), умови і порядок випуску цінних паперів суб'єктами господарювання (ст. 164), ос­новні засади придбання цінних паперів суб'єктами господарювання (ст. 165), державне регулювання ринку цінних паперів -ст. 166;

Цивільним кодексом України, в якому також є окрема глава — гл. 14 «Цінні папери»: в ст. 194 закріплено поняття цінного папера, ст. 195 визначає групи та види цінних паперів, в ст. 196 встанов­люються вимоги до цінних паперів, ст. 197 містить положення про порядок передання прав за цінними паперами, а ст. 198 - про вико­нання зобов'язань за цінними паперами.

Законами:

від 18.06.1991 р. «Про цінні папери та фондову біржу»: визна­чає поняття та види цінних паперів, порядок їх випуску та основні засади державного регулювання на ринку цінних паперів;

від 19.09.1991 р. «Про господарські товариства»: регулює низ­ку питань, пов'язаних з випуском акцій при створенні акціонерно­го товариства, зміні його статутного фонду та ін.;

від 04.03.1992 р.. «Про приватизацію державного майна» (в ре­дакції Закону від 19.02.1997 р.): визначає акції як один з видів об'єктів приватизації та застосування акціонування (перетворення державних унітарних підприємств у відкриті акціонерні товарист­ва та продаж акцій таких товариств відповідно до затверджених планів приватизації) основним способом приватизації;

185

від 30.10.1996 р. «Про державне регулювання ринку цінних па­перів в Україні»: визначає основні засади державного регулювання на ринку цінних паперів, функції та компетенцію Державної комі­сії з цінних паперів та фондового ринку як спеціально уповнова­женого державного органу в цій сфері;

від 10.12.1997 р. «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»: перед­бачає можливість випуску цінних паперів в одній із форм - доку­ментарній (паперовій) або бездокументарній (у формі облікового запису на електронних носіях, що здійснюється зберігачем на під­твердження права власності на цінні папери);

від 15.03.2001 р. «Про інститути спільного інвестування (пайо­ві та корпоративні інвестиційні фонди)»: закріплює особливість правового режиму акцій корпоративного інвестиційного фонду, а також правовий режим інвестиційних сертифікатів пайового інвес­тиційного фонду;

від 05.06.2003 р. «Про іпотеку»: визначає правовий режим за­ставних (боргового цінного паперу) та можливість забезпечення ними випуску іпотечних цінних паперів - іпотечних облігацій та іпотечних сертифікатів;

від 19.06.2003 р. «Про іпотечне кредитування, операції з кон­солідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»: встанов­лює порядок випуску та обігу іпотечних сертифікатів, які можуть бути випущені із фіксованою дохідністю та сертифікатів без участі.

Укази Президента:

від 15.06.1993 р. «Про корпоратизацію підприємств»: визначає основні засади перетворення державних унітарних підприємств у відкриті акціонерні товариства з метою їх підготовки до наступної приватизації;

від 11.05.1994 р. «Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації»: регулює створення на ба­зі державних господарських об'єднань, державних унітарних під­приємств та структурних підрозділів їх холдингових компаній з мережею дочірніх підприємств корпоративного типу з метою збе­реження цілісних виробничих комплексів у процесі їх приватизації;

від 26.03.2001 р. «Про додаткові заходи щодо розвитку фондо­вого ринку України»;

Положення про Державну комісію з цінних паперів та фондово­го ринку; затверджене Указом Президента України від 25.09.2002 р. «Про додаткові заходи щодо вдосконалення діяльності Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку».

186

Постанови Кабінету Міністрів України:

від 11.09.1996 р. № 1099 «Про затвердження Порядку перетво­рення у процесі приватизації державних, орендних підприємств і підприємств зі змішаною формою власності у відкриті акціонерні товариства»;

від 10.01.2002 р. № 15 «Про випуск казначейських зобов'язань»;

від 31.01.2001 р. «Про випуски облігацій внутрішніх держав­них позик»;

від 10.01.2002 р. № 15 «Про випуск казначейських зобов'язань» та ін.

Відомчі нормативно-правові акти:

Положення про порядок погодження з Антимонопольним комі­тетом України проектів установчих документів та планів розмі­щення акцій холдингових компаній, що створюються в процесі корпоратизації і приватизації, затверджене розпорядженням АМК України від 21.06.1994 р. № 7-р;

Положення про порядок реєстрації випуску акцій відкритих ак­ціонерних товариств та облігацій підприємств, затверджене наказом ДКЦПФР від 20.09.1996 р. № 210 (в редакції рішення ДКЦПФР від 09.02.2001р. №18);

Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затверджене рішенням ДКЦПФР від 26.05.1998 р. № 60;

Положення про депозитарну діяльність, затверджене рішенням ДКЦПФР від 26.05.1998 р. № 61;

Положення про порядок випуску облігацій підприємств: за­тверджене рішенням ДКЦПФР від 17.07.2003 р. № 322 та ін.

Цінні папері залежно від їх призначення та ролі у сфері госпо­дарсько-майнових відносин поділяються на певні види та групи.

Відповідно до ст. З Закону «Про цінні папери і фондову біржу», в Україні можуть випускатися такі види цінних паперів: акції; об­ лігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; облігації місце­вих позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання рес­публіки; ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі; приватизаційні папери; заставні; іпотечні цінні папери.

Акція - цінний папір без установленого строку обігу, що за­свідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товари­ства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одер­жання частини прибутку у виді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства (ч. 1

187

ст. 4 Закону «Про цінні папери...»). Можуть випускатися в доку­ментарній (паперовій) або бездокументарній (з фіксацією відомо­стей про власника та належні йому акції на електронних носіях, що здійснює зберігай) формі. Акції класифікують за різними ознаками:

• залежно від обсягу прав, що засвідчуються акцією, останні
поділяються на: прості (засвідчують стандартний набір корпора­
тивних прав) та привілейовані (надають привілей - як правило,
у формі отримання фіксованих відсотків, що безпосередньо не за­
лежать від розміру отриманого товариством прибутку, проте зазви­
чай не забезпечують право участі в управлінні товариством);

• за принципом визначення власника акції можуть бути імен­
ними (власником є зазначена в акції особа) або на пред'явника
(власником вважається фактичний володілець).

Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах (ч. 1 ст. 10 Закону «Про цінні папери...»).

Залежно від емітента розрізняють:

а) облігації внутрішніх і місцевих позик (випускаються за рі­
шенням, відповідно,- Кабінету Міністрів України і місцевих рад);

б) облігації підприємств (випускаються підприємствами усіх
передбачених законом форм власності, об'єднаннями підприємств,
акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам
права на участь в управлінні);

в) облігації зовнішніх державних позик України - цінні папери,
що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і
підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам
цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповід­
но до умов випуску облігацій.

Казначейські зобов'язання України - вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового дохо­ду (ст. 15 Закону «Про цінні папери...»). Казначейські зобов'я­зання залежно від строків поділяються на: а) довгострокові - від 5 до 10 років; б) середньострокові - від одного до 5 років; в) коротко­строкові - до одного року.

188

Ощадний сертифікат - письмове свідоцтво банку про депо­нування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одер­жання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів по ньому (ч. 1 ст. 18 Закону «Про цінні папери...»). Ощадні сер­тифікати видаються строкові (під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред'явника. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним.

Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зо­бов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначе­ну суму грошей власникові векселя/векселедержателеві (ч. 1 ст. 21 Закону «Про цінні папери...»). Векселі можуть випускатися таких видів: 1) простий вексель: містить реквізити: а) найменування -«вексель»; б) просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити ви­значену суму; в) зазначення строку платежу; г) зазначення місця, в якому повинен здійснитись платіж; д) найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений; є) дату і міс­це складання векселя; є) підпис того, хто видає документ (векселе­давця); 2) переказний вексель: повинен містити вищезазначені рек­візити «а», «в - є», а також: просту і нічим не обумовлену пропо­зицію сплатити певну суму; найменування того, хто повинен платити (платника).

Цінні папери поділяються на групи залежно від їх ролі в май­нових (господарських) відносинах (ч. 1 ст. 195 ГК України, ч. 2 ст. 163 ГК України):

• пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному
капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітен­
том і одержання частини прибутку у виді дивідендів та частини
майна при ліквідації емітента. До таких паперів належать акції (їх
емітентом може бути лише акціонерне товариство) та інвестиційні
сертифікати (цінний папір, який випускається компанією з
управління активами пайового інвестиційного фонду та засвідчує
право власності інвестора на частку в пайовому інвестиційному
фонді):

• боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і пе­
редбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк
кошти відповідно до зобов'язання. До таких паперів належать ви­
щезгадані облігації, казначейські зобов'язання України, ощадні
сертифікати, вексель, а також чек (документ, що містить письмо­
ве розпорядження власника рахунка/чекодавця установі банку, яка
веде його рахунок, сплатити чекодержателеві зазначену в чеку суму

189

коштів¹), заставна (борговий цінний папір, який засвідчує безумо­вне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов'язанням, за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі, а в разі невиконання основного зобов'язання -право звернути стягнення на предмет іпотеки²), іпотечні сертифі­ кати (особливий вид цінного паперу, забезпечений іпотечними активами або іпотеками³);

• похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких
пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку,
встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або
товарних ресурсів. Різновидом таких паперів є дериватив - стандарт­
ний документ, що засвідчує право та/або зобов'язання придбати або
продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також
кошти на визначених ним умовах в майбутньому⁴. Залежно від виду
цінностей розрізняють фондові деривативі, валютні деривативи,
товарні деривативи. До деривативів належать: форвардний конт­
ракт, фъючерсний контракт, ощіон.