Норми регулювання праці осіб з сімейними обов’язками

Термін «працівники з сімейними обов’язками» (Workers with Family Responsibilities), вперше згадується в Конвенції МОП № 156 «Про рівне ставлення і рівні можливості для трудящих чоловіків і жінок: трудящі із сімейними обов’язками», яка ратифікована Законом України від 22 жовтня 1999 року. Згадана Конвенція прийнята з метою реалізації норм Конвенції Організації Об’єднаних Націй 1979 р [38]. «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок». Положення Конвенції №156 набули детального розвитку у Рекомендації №165 «Про рівне ставлення і рівні можливості для трудящих чоловіків і жінок: трудящі із сімейними обов’язками». Конвенція і Рекомендація визначають коло працівників з сімейними обов’язками:

- чоловіки і жінки, які мають сімейні обов’язки щодо дітей, які перебувають на їхньому утриманні;

- чоловіки і жінки, які мають зобов’язання щодо інших найближчих родичів - членів їхньої сім’ї, котрі дійсно потребують на їхній догляд чи допомогу. Поняття «дитина, що перебуває на утриманні» та «інший найближчий родич - член сім’ї», який дійсно потребує допомоги, згідно Конвенції, визначаються в кожній країні у національному законодавстві.

Питанню правового регулювання праці та захисту трудових прав працівників з сімейними обов’язками присвячено цілу низку наукових праць, переважно російських авторів. Серед них Дзгоєва Ф. О., Кисєльов І. Я., Москвичева Т. М., Слугіна Н. П., Харитонова А. О. та інші. Серед низки важливих питань, які піднімають дослідники, в тому числі, визначення поняття «працівники з сімейними обов’язками», його ознак та змісту, конкретизація кола осіб, які перебувають на утриманні працівників (тобто входять до складу сім’ї), які перебувають у трудових відносинах з підприємством, установою, організацію та потребують додаткових гарантій для успішного поєднання виконання ними трудової функції та сімейних обов’язків. Так, Н. П. Слугіна вважає поняття «працівники з сімейними обов’язками» видовим відносно поняття «працівник» і називає ряд його суттєвих ознак:

1) наявність неповнолітніх дітей і непрацездатних членів сім’ї, які потребують догляду і допомоги;

2) обов’язок по забезпеченню життєдіяльності і всебічного фізичного і психічного розвитку неповнолітніх дітей і здійснення догляду та допомоги непрацездатним членам сім’ї.

Харитонова А.О. до працівників з сімейними обов’язками відносить - працівників (чоловіків і жінок), які мають сімейні обов’язки щодо дітей, які перебувають на їх утриманні та до інших найближчих родичів - членів сім’ї, які потребують догляду чи допомоги. Тобто в першу чергу, мова йде саме про обов’язок щодо дітей. Сімейні обов’язки щодо повнолітніх членів сім’ї приймаються до уваги у разі їх непрацездатності, потреби в догляді або допомозі. До таких членів сім’ї Харитонова А.О. відносить найближчих родичів-членів сім’ї: чоловік (дружина), батьки працівника, брати і сестри, а також внук [11,c. 323-324].

Дзгоєва Ф.О. називає коло осіб, які об’єднані єдиним терміном «сім’я» - подружжя (чоловік, дружина), батьки (мати, батько, усиновителі), особи, що замінюють батьків (опікуни, піклувальники, прийомні батьки), діти, батьки подружжя (баба, дід), вітчим, мачуха, фактичні вихователі. Науковець, виходячи із теоретико-правового аналізу спеціальної літератури та російського законодавства визначає осіб з сімейними обов’язками, як осіб пов’язаних особистими немайновими і майновими правами та обов’язками, що витікають із шлюбу (юридичного або фактичного), рідства, свояцтва, усиновлення або іншої форми прийняття дітей на виховання в сім’ю. Таким чином, досліджуючи поняття «працівники з сімейними обов’язками» та визначення кола осіб, на яких ці обов’язки мають поширюватись, автори одностайні щодо: неповнолітніх дітей та непрацездатних членів сім’ї. У питанні конкретизації інших близьких родичів, які потребують догляду та допомоги та об’єднані єдиним терміном «сім’я» позиції авторів відрізняються.

Слід виділити такі категорії осіб із сімейними обов'язками: вагітні жінки; матері, що кормлять дитину груддю (з грудними дітьми); трудящі, на утриманні яких знаходяться неповнолітні діти, непрацездатні особи; трудящі, що мають обов'язки по відношенню до інших родичів, опікунів, піклувальників, що потребують нагляду чи допомоги. Уявляється, у новому Трудовому кодексі України треба визначити поняття осіб із сімейними обов'язками, вказавши на те, що це особи, пов'язані відносинами, що випливають із шлюбу (юридичного чи фактичного), родинності, усиновлення чи іншої форми прийняття дітей на виховання у сім'ю. Уявляється також, що громадяни, які взяли за договором патронату на виховання у сім'ю дитину, можуть бути визнані особами із сімейними обов'язками.

В науці трудового права традиційно досліджується питання щодо диференціації правового регулювання праці жінок і розглядається вона як втілення принципу рівноправності жінок у сфері праці. При цьому під підставою диференціації розуміють фізіологічні особливості жіночого організму, пов'язані з його материнською функцією; стан активного материнства трудящих — жінок (вагітність, пологи, вигодування дитини); соціальна роль жінки-матері по вихованню дітей; сімейний стан [29]. Не погоджуючись з цим, деякі автори пропонують розглядати як підставу диференціації ознаку статі. Інші, підрозділяючи підстави диференціації на загальні та спеціальні, пропонують соціальну функцію по вихованню дітей розглядати у двох аспектах: першій — коли мова йде про жінку-матір (наприклад, коли жінці, що має дитину, надається право працювати неповний робочий день чи неповний робочий тиждень; працювати за гнучким графіком); другий — коли ми маємо на увазі інших осіб, що виконують функцію виховання дітей (наприклад, у випадку надання відпустки по нагляду за дитиною батькові, бабусі чи іншим родичам, які здійснюють нагляд за дитиною). Тому дані підстави відносять як до загальної підстави диференціації (другий аспект), так і до спеціальної, коли мова йде про соціальну роль жінки-матері по вихованню дітей. З такою підставою диференціації погодитись не можна, право працювати неповний робочий день чи неповний робочий тиждень; працювати за гнучким графіком повинно надаватися не тільки за ознакою статі, а за ознакою виконання сімейних обов'язків іншим працівникам.