Ідейно-політичні джерела гендерної рівності в Новітній час та поява феміністичного руху

Значний внесок у розробку жіночого питання у XIX столітті зробив Шарль Фур’є, який перший висловлює думку про те, що «міра визволення жінки є природним мірилом загального визволення» [25, с.402]. Він критикував тогочасний шлюб, який, на його думку, перетворив жінку в рабиню домогосподарства. Гармонією Фур’є називав суспільний лад, в якому панує організоване колективне домоводство, що спирається на кооперативну

організацію промислового, ремісничого, селянського і домашнього виробництва та господарювання. Тут жінка має стати цілком рівноправним членом суспільства, в якому не буде «виключення жінок із галузі медицини і освіти, зведення їх діяльності до шиття і горщика» [25, с.400].

У XIX столітті, в часи розвитку капіталізму, формуванню специфіки дискусій навколо жіночих проблем сприяли дослідження Джона Стюарта Міля, Ф. Енгельса, Августа Бебеля та інших. У цей період і в політико-правовій думці України поряд з ідеями соціального і національного визволення виникають прогресивні ідеї емансипації жінки. Ідеологічне, філософське та політичне обґрунтування ідеї жіночого визволення знайшли в працях І. Франка, Л Українки, М. Коцюбинського, М. Драгоманова, Н. Кобринської та інших прогресивних діячів української культури.

На наш погляд, ідейні концепції щодо прав жінки та її місця в суспільстві XIX – початку XX століття доцільно розглядати за такими напрямками: ліберальний, феміністський, радикально-демократичний і соціалістичний.

Лібералізм – ідейно-політична течія, яка ставить за мету визволення суспільства від опіки держави, а особистості – від тиску авторитарної колективності. Засновниками лібералізму в західній європейській політичній думці були І. Бентам, Дж. С. Міль, А. Сміт, Г. Спенсер. Ліберальний підхід до рівності статей полягає в усуненні перешкод на шляху до жіночої освіти, працевлаштування тощо. 

Один із засновників ліберальної доктрини – англійський філософ і економіст Джон С. Міль – у своїй праці «Підпорядкованість жінки» виділяв два чинники, що ставлять жінку в підпорядковане становище: по-перше, любов чоловіків до влади, і, по-друге, їх перевага у фізичній силі. Він заперечував поширені в ті часи твердження про розумову і моральну неповноцінність жінки, відкидав ідею про те, що є «якась різниця між обома статями, що розглядаються як розумні і моральні істоти» [16, с.16].Визначаючи основні шляхи вирішення жіночого питання, Джон С. Міль наполягав на правовій рівності чоловіка й жінки і вважав, що для розвитку  всіх здібностей жінки необхідно надати їй можливості вільної конкуренції з чоловіками.

В Україні представники ліберального напрямку (М. Драгоманов, М. Грушевський, С. Русова) розглядали емансипацію жінки як процес становлення особистості і її самореалізацію. Виключно важливе значення в цьому процесі відводилось розвитку духовної культури і освіти серед жінок. Своєю теоретичною і практичною діяльністю цю ідею підтримав український історик і громадський діяч М. Драгоманов. Він вважав, що при вирішенні жіночого питання не потрібно створювати окремі жіночі організації, бо жіноча справа не існує відокремлено від загальнолюдської і культурної справи. Підсумовуючи погляди представників ліберального напрямку можна зробити висновок, що соціокультурний підхід є для них основним у процесі вирішення жіночого питання, вони говорять про найбільш важливе і на сьогоднішній день: про необхідність відродження людської особистості і її гідності.

Методологічне та теоретичне забезпечення жіночого руху з кінця XIX і протягом усього XX століття брав на себе фемінізм.  Фемінізм (фр. feminisme, від лат. femina – жінка) – загальна назва широкого руху за зрівняння в правах жінок із чоловіками, що в першу чергу ставили своїм завданням домогтися надання жінкам виборчих прав. При історичному вивченні фемінізму дослідники виділяють три основні хвилі: боротьба за політичні права – XIX – початок XX століття; боротьба за права та рівні можливості – 1920–1960-ті роки XX століття; модерний фемінізм – початок 1970-х років, боротьба проти насильства та завуальованих форм дискримінації. Феміністки виступають проти обмеження в правах, позбавлення рівноправності, патріархальних стосунків, ідеології жіночого призначення, подвійних стандартів моралі щодо поведінки для чоловіків та жінок, насильства у відношенні жінок.

Фемінізм, як ідейно-політична течія, виникає в Україні в 70-ті роки XIX століття в східній Галичині і на Буковині. У його витоків стояли: українська письменниця, перший організатор жіночого руху в Галичині Наталія Кобринська, Євгенія Ярошинська, Уляна Кравченко, Клементина Попович-Боярська та інші.

Представники радикально-демократичного напрямку другої половини XIX – початку XX століття виступали за необхідність корінних соціально-економічних  змін існуючого суспільства, що, на їх думку, знаходилось в органічному зв’язку з жіночою емансипацією.

Таким чином, представники українських  радикальних демократів на відміну від лібералів, виступали не тільки за розвиток жіночої освіти, надання жінкам права займатися усіма видами діяльності, які були привілеєм чоловіків, але й проводили і нерозривний зв’язок між проблемою емансипації і необхідністю корінних соціально-економічних

змін існуючого суспільства[9,с. 89-93].  

На початку ХХ ст. в більшості країн Європи й Америки жінки домоглися значних успіхів у вирішенні питання про політичну і юридичну рівноправність з чоловіками. Вони брали участь у політичних процесах, сфері освіти і зайнятості, а також користувалися значним обсягом майнових і особистих немайнових прав.

Нова система соціального забезпечення Великої Британії передбачала виплату державної допомоги матерям при народженні другої та наступних дітей. І хоча ці заходи були недостатніми для повної економічної незалежності жінок, вони багато в чому полегшили вирішення проблем, пов’язаних із слабким здоров’ям і бідністю. Відбулися значні досягнення й у сфері зайнятості. Під час Другої світової війни біля 80 % заміжніх жінок працювали в різних сферах воєнної промисловості, займаючись висококваліфікованими видами професійної діяльності, яка раніше вважалася для них недоступною. Коли після 1945 р. жінок стали витісняти чоловіки, які повернулися з війни, дефіцит робочої сили і необхідність реструктуризації економіки забезпечили подальший розвиток цієї тенденції. До 50-х рр. ХХ ст. як у Великій Британії, так і в Америці спостерігалося збільшення кількості жінок, зайнятих у сфері оплачуваної праці. Через використання складних побутових приладів домашня робота перестала бути рутинною, і домогосподарка могла більше часу приділяти дітям та родині, а ті жінки, які обрали професійну діяльність, успішно робили кар’єру.

Проте формальна рівність жінки і чоловіка була лише прикриттям фактичної нерівності. Жінки становили меншість на всіх рівнях політичного життя, вони були недостатньо представлені на керівних посадах, їх дискримінували у сфері зайнятості та оплаті праці, а соціальні гарантії були розраховані на залежність від чоловіка, тому багатьом жінкам переваги нового «суспільства добробуту» були недоступні.

Феміністський рух, що виник в 60-х рр., обумовлювався кількома причинами і ґрунтувався на певних політичних традиціях і новій радикальній теорії.

Симона де Бовуар завжди стверджувала, що ніколи «не лише не страждала через жіночу стать, а навпаки, починаючи з двадцяти років користувалася перевагами обох статей» [6,с.175]. Працюючи над автобіографією, вона вирішила, з’ясувати, що таке бути жінкою. Результатом її дослідження стала праця «Друга стать», опублікована у 1949 р., де використано весь спектр філософського, психологічного, антропологічного, історичного, літературного і життєвого матеріалу, щоб довести, що найголовнішою перешкодою до жіночої свободи є не біологія або політичні та юридичні обмеження, і навіть не економічна залежність жінки, а процес формування суспільством ознак «жіночності». Її знаменита фраза «Жінкою не народжуються, нею стають» та роздуми про способи, за допомогою яких виховують дівчат, відмовляючи їм у належному вияві їх людської природи, ґрунтувалися на обговоренні заборонених раніше тем [5, с.56]  . Подібно радикальним феміністкам, С. де Бовуар визначила, яким чином неполітичні сфери життя (родина) пов’язані зі структурами влади. Однак, як і марксистські феміністки, вона не вважала, що звільнення жінки можливо лише в нових умовах виробництва, коли жінка зможє реалізувати свій потенціал вільної й автономної особистості.

Таке становище було споконвічно можливим, стверджувала С. де Бовуар, тому що недостатня фізична сила і дітородна функція жінки виключили її з процесів виробництва. Однак це не означає, що біологічні або матеріальні причини самі по собі пояснюють підпорядкування жінки. Важливе місце серед усіх причин посідає споконвічне прагнення чоловіків домінувати в суспільстві. Проте з появою нових технологій і контрацепції підпорядкування жінки перестало визначатися лише фізичними причинами. Єдине, що перешкоджало жінці сприймати себе суб’єктом права, була сформована суспільством штучна ідея жіночності, яка розглядає жінку як вторинний щодо чоловіка суб’єкт. [3, с.292] Тому для звільнення жінки необхідно насамперед спростувати зазначені панівні ідеї та зорієнтувати жінок на відповідальність за свою долю, а не на гарантії залежності або «нерозумні переконання», що виражені в реформованому ідеалі жіночності. Таким чином, книга «Друга стать» викрила штучну природу жіночого підпорядкування чоловікові, оскільки ні біологія, ні психіка, ні економіка, не здатні визначити той образ, що приймає в суспільстві людина.

У 60-ті роки ХХ ст. в США розпочалася «друга хвиля» феміністського руху як протест проти того, що суспільство не змогло надати жінкам обіцяні незалежність і самореалізацію, що сприймалися суспільством як найважливіші чинники втілення американської мрії. Фемінізм «другої хвилі» сприймав суспільство у вигляді домінуючої системи, що ненасильницьким шляхом придушує свободу людини, використовуючи такі інститути, як родина, шлюб, любов тощо.

Ідеї ліберального фемінізму найповніше відображені в книзі Бетті Фрідан «Загадка жіночності», в якій авторка доводить, що з часів Другої світової війни американськими жінками маніпулювали, переконуючи, що свої здібності вони можуть реалізувати винятково в домашній сфері. Вимоги ранніх феміністок про освіту і незалежність жінки були замінені тим образом, що Б. Фрідан назвала «загадкою жіночності [24 с.44 ]. В основі цього образу – переконання, що жінки не можуть бажати собі кращої долі, як прославляти власну жіночність. Цей образ підтримується псевдонауковими теоріями, поширюється жіночими журналами і всією рекламною індустрією, що на думку Б. Фрідан, є більш небезпечним і підступним за попередні традиційні цінності. Суспільству нав’язується думка, що жінкам, які володіють своєю жіночністю, не потрібні кар’єра, вища освіта і політичні права. Усе, що їм необхідно — це з раннього дівоцтва присвятити себе пошукам чоловіка і народженню дітей. Оскільки жінці було відмовлено у вираженні власних інтересів, вона змушена «жити чужим життям, або фантазією, або життям членів своєї сімї» [. Таке життя, заявляла Б.Фрідан, не приносить щастя жінкам, тому що ніяка кількість товарів не може компенсувати відчуття спустошеності, небуття, нереалізованності. Воно призводить до пасивності, або до «похмурого розпачу», який неможливо сформулювати, оскільки його існування заперечується «загадкою жіночності», що тлумачить нещастя жінок як їх власне невміння «пристосуватися до ролі жінки». Домогосподарці, яка ізольована у своєму приміському «затишному концтаборі», «було соромно навіть допустити думку про незадоволеність, вона й уявити не могла, скільки інших жінок відчувають те ж саме». Джерелом «проблеми, у якої немає назви», за словами Фрідан, був той факт, що американським жінкам було відмовлено в будь-якій можливості одержати незалежність та розвивати свою індивідуальність. Найбільш драматичним результатом цього було зростання хвороб серцево-судинної системи, алкоголізму і самогубств серед жінок, що надзвичайно шкідливо відзначилося на наступних поколіннях. Б. Фрідан зазначає, що «створюючи мільйони молодих матерів, які припинили свою освіту, не розкривши власної індивідуальності, без міцного стрижня людських цінностей для передачі своїм дітям, ми творимо попросту геноцид, починаючи з масового поховання американських жінок і завершуючи прогресуючою дегуманізацією їх дочок і синів» [ 24,с.352]. Отже, враховуючи інтереси суспільства і потреби жінок, необхідно звільнити жінок від їх «загадки(містики) жіночності».