Вишукування джерел для покриття дефіциту бюджету.

У ході формування бюджету відбувається тривалий обмін ві­домостями, пропозиціями, оцінками між главою держави, мініс­терством фінансів (чи спеціальним органом), міністрами та ін­шими головами державних відомств. Розв'язання суперечливих питань іноді вимагає втручання глави держави. При прийнятті рішень про бюджет враховуються перспективи економічного розвитку, ступінь інфляції, рівень зайнятості, число тих, хто ко­ристується соціальною підтримкою. Погоджені бюджетні рішен­ня приймаються з обліком даних виконаного раніше затвердже­ного бюджету, включаючи бюджет поточного року. Потім Міністерство фінансів (Спеціальний орган) починає розробляти бюджетні показники й інші бюджетні документи.

При розробці проекту бюджету на майбутній рік, а в багатьох розвинутих країнах — на тривалу перспективу (чотири — п'ять років) використовують програмно-цільовий метод обчислення доходів та видатків, у тому числі системний аналіз, економічні моделі, електронно-обчислювальну техніку.

Розгляд і затвердження проекту бюджету. Після схвалення вищим виконавчим органом (кабінетом міністрів у Великій Британії, Японії, канцлером у ФРН, президентом у США, Франції) проект бюджету надходить у законодавчий орган — Парламент для розгляду і затвердження його. Як правило, проект бюджету обговорюється кожною палатою окремо (спочатку ни­жньою, а потім верхньою — у Франції або одночасно в обох па­латах — у США, ФРН). У кожній палаті Парламенту функціо­нують спеціальні комітети і комісії, які займаються конкретними бюджетними питаннями, часто за програмами. Вони детально аналізують відповідні статті проекту бюджету, вносять корективи та дають висновок з пояснювальною запискою.

Після прийняття бюджету кожною палатою при відсутності розбіжностей між ними виноситься загальне рішення Парламен­ту про бюджет. Якщо ж розбіжності виникли, то їх повинна зня­ти погоджувальна комісія, що складається з представників двох палат.

При розгляді проекту бюджету в Парламенті важливе зна­чення має бюджетна ініціатива, тобто право членів Парламен­ту вносити зміни в представлений урядом проект бюджету. У деяких країнах (Франція, Велика Британія та ін.) члени Па­рламенту, які не є членами уряду, не мають права вносити про­позиції по збільшенню передбачених видатків чи встановленню нових податків. Таке правило розширює можливості уряду впливати на мінливу економічну ситуацію в країні. У США бю­джетні права Конгресу значно ширші. Обмеження бюджетних прав Парламентів виявляються й у тому, що законодавча влада приймає не бюджет як єдиний документ у цілому (США), а що­річні постанови про бюджетні призначення, надаючи повнова­ження президенту витрачати кошти на певні цілі, але встанов­люючи верхню межу. Деякі статті бюджету взагалі не розглядаються, а затверджуються автоматично. Друга стадія бюджетного процесу закінчується прийняттям закону про бю­джет у цілому чи затвердженням окремих бюджетних призна­чень за статтями (програмами) і підписується головою держа­ви — президентом у США, Франції, королевою у Великій Британії, імператором — в Японії.

Виконання бюджету означає одержання затверджених доходів, в основному податків, й здійснення передбачених бюджетних ви­трат відповідно до виділених асигнувань. Цей етап триває протягом року, який називається фінансовим чи бюджетним роком. Бюдже­тний рік — це період, протягом якого діє затверджений бюджет. Він не завжди збігається з календарним роком, що пояснюється істори­чно сформованою практикою, термінами скликання сесій Парламе­нтів. У Франції, ФРН, Італії, Бельгії, Нідерландах, Швейцарії бюджетний рік збігається з календарним роком. У Великій Брита­нії, Канаді, Японії бюджетний рік починається 1 квітня і закінчу­ється 31 березня наступного року. У США бюджетний рік охоплює період з 1 жовтня по 30 вересня наступного року.

Важливий елемент цієї стадії бюджетного процесу — касове виконання бюджету, тобто організація збору бюджетних коштів на території країни, їхнє збереження і видача, а також ведення обліку та звітності. У більшості країн існує банківська система касового виконання бюджету, тобто банки, в основному центра­льний банк, є головним касиром держави. В основі касового ви­конання бюджету лежить принцип єдності каси: усі бюджетні кошти надходять на єдиний рахунок Міністерства фінансів (Каз­начейства) у центральному банку, з якого і здійснюються усі ви­трати держави. Виконання бюджету включає контроль на всіх етапах процесу витрати коштів, у числі яких:

етап зобов'язань: зобов'язання означає встановлення і резер­вування частини бюджетних асигнувань для покриття конкрет­них видатків відповідно до затвердженого бюджету;

етап перевірки: на цьому етапі отримувач бюджетних коштів підтверджує, що усі вимоги відносно оплати конкретних видатків виконані (наприклад, товар доставлений, послуги зроблені);

етап оплати: на цьому етапі виконується оплата взятих зо­бов'язань.

У деяких розвинутих країн діє правило секвестру, яке припу­скає право уряду пропорційно знижувати статті видатків прийня­того бюджету протягом часу, що залишився до кінця поточного року. Так, у США секвестр застосовується до певних програм і вводиться при можливому перевищенні встановленої межі вида­тків. Прийняття закону Конгресом про секвестр обумовлюється певними умовами.

Складання звіту про виконання бюджету міністерством фі­нансів та затвердження його Парламентом — остання стадія бюджетного процесу, що починається після закінчення фінансо­вого року.