Правові засади кошторисно-бюджетного фінансування»

План семінару:

1. Поняття та види видатків.

2. Поняття та принципи бюджетного фінансування.

3. Поняття та порядок кошторисно-бюджетного фінансування.

4. Фінансування соціально-культурних видатків та охорони здоров’я.

5. Видатки на національну оборону.

6. Видатки на утримання органів державного управління, органів місцевої

влади та місцевого самоврядування.

7. Особливості правових відносин з приводу державних та місцевих видатків

8. Розподіл видатків поміж державним та місцевими бюджетами.

9. Видатки на культуру та мистецтво.

10. Видатки на фізичну культуру та спорт.

11. Позабюджетні кошти бюджетних установ.

Література: 1-2, 3-13, 24, 32, 56-75, 76, 90, 93, 100, 105, 107, 109-111, 112-

                  113, 118-119, 120-123, 125-126, 132-133, 144-145, 147-149.

 

Семінарське заняття № 10

«Банківська система України.

Правові засади грошового обігу та розрахунків»

План семінару:

1. Правове регулювання банківської діяльності в Україні.

2. Поняття та склад банківської системи України.

3. Національний банк України та його правовий статус.

4. Правове регулювання грошового обігу та грошова система України.

5. Поняття та законодавче забезпечення проведення касових операцій.

6. Поняття і порядок проведення безготівкових розрахунків.

7. Поняття банку, як кредитно-фінансової установи.

8. Види банків за законодавством України.

9. Грошово-кредитна політика та банківський нагляд.

10. Порядок відкриття та обслуговування банківських рахунків.

Література: 1-2, 3-4, 13-15, 76-79, 118-119, 120-123, 129, 144-145, 149, 151.

 

Семінарське заняття № 11

«Валютне регулювання і контроль»

План семінару:

1. Поняття валюти та валютних операцій.

2. Поняття і зміст валютного регулювання.

3. Валютний контроль.

4. Відповідальність за порушення валютного законодавства.

5. Порядок проведення та види валютних операцій.

6. Повноваження органів державної влади у сфері валютного регулювання і

валютного контролю.

7. Правовий режим державних та місцевих валютних фондів.

Література: 1-2, 3-4, 13-15, 80-82, 120-123, 130, 134, 144-145, 152.

 

 

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

 

Самостійна робота є важливою складовою роботи студента, які направлена на вивчення дисципліни і поглиблення знань із неї на основі самостійного опрацювання матеріалу за рекомендаціями викладача та за допомогою власного творчого підходу до вивчення окремих питань і тем дисципліни.

Зважаючи на це студентам необхідно враховувати необхідність самостійного опрацювання навчальної літератури, нормативних джерел та наукових і науково-методичних праць, які стосуються вивчаємої дисципліни. При цьому, студенти мають застосовувати певні алгоритми роботи з інформацією, що дасть змогу найбільш ефективно та з найменшими затратами часу вивчати окремі питання і теми дисципліни та сформувати загальне уявлення поняття і систему дисципліни, предмет її вивчення, метод правового регулювання, а також про правове регулювання окремих відносин і груп відносин, що належать до сфери даної дисципліни.

 

Робота з книгою

У самостійні роботі з вивчення дисципліни студентам доводиться використовувати різноманітну літературу, переважно юридичну, та велику кількість законів і підзаконних нормативно-правових актів. Для того щоб глибоко зрозуміти зміст підручника, чи вникнути в сутність, сферу регулювання та взаємодію між статтями нормативно-правового акту потрібно вміти раціонально їх читати. Попередній перегляд книг чи нормативно-правових актів дозволить вирішити питання, чи варто їх читати (попередній перегляд включає ознайомлення з титульним листом книги чи нормативно-правового акту, анотацією, передмовою, змістом). При ознайомленні зі змістом необхідно виділити глави, розділи, параграфи та статті, що представляють для вас інтерес, швидко їх переглянути, знайти місця, що стосуються обраної теми (абзаци, сторінки, параграфи, статті чи пункти статей), і познайомитися з ними загалом.

Наступний етап роботи з книгою чи нормативно-правовим актом – читання виділених місць у швидкому темпі. Ціль швидкого читання – визначити до якого питання доповіді або реферату має відношення інформація і що з нею робити, як застосувати, чим доповнити.

Сформулюємо наступні рекомендації швидкого читання:

- ясно усвідомити і чітко зафіксувати мету читання: з якого саме питання потрібна інформація, для чого вона потрібна, її характер і т.д.;

- оперативно змінювати швидкість читання, сповільнюючи темп на інформації, що представляє інтерес, збільшувати швидкість читання інших частин. Описовий текст читається швидше, ніж текст складних умовиводів, доказів;

- зосереджено працювати над текстом, без відволікання. Це забезпечить глибоке розуміння тексту;

- уміти визначати структуру тексту - співпідпорядкованість його частин (глав, параграфів, рубрик), взаємозв'язок тексту з малюнками, таблицями, графіками, виносками, примітками і додатками;

- розуміти зміст прочитаного при швидкому ознайомленні з текстом (виробити здатність при прочитанні цілого речення відразу розуміти його зміст і значення).

Швидкість правильного читання повинна бути в 3-4 рази вище швидкості мови.

Багато наукових книг і статей мають у своєму апараті списки літератури і нормативно-правових джерел, що підвищують інформаційну цінність видання і дають читачам можливість підібрати додаткову літературу і законодавчі акти з даної тематики.

Якщо видання включає велике число матеріалів, орієнтуватися в них допомагають спеціальні покажчики.

Науково-довідковий апарат, при вмілому його використанні, сприяє більш глибокому засвоєнню змісту книги.

Окремий етап вивчення книги чи нормативно-правового акту - це ведення запису прочитаного. Існує кілька форм ведення записів - план (простий та розгорнутий), виписки, тези, анотація, резюме, конспект.

План являє собою перелік питань, розглянутих у книзі, статті або нормативно-правовому акті. Планом, особливо розгорнутим, зручно користуватися при підготовці тексту власного виступу або статті на яку-небудь тему. Кожен пункт плану розкриває одну зі сторін обраної теми, а всі пункти в сукупності охоплюють її цілком. Більш складною формою записів є тези - стислий виклад основних положень тексту у формі твердження або заперечення. Тези складаються після попереднього знайомства з текстом, при повторному прочитанні. Вони служать для збереження інформації в пам'яті і є основою для дискусії.

Анотація - короткий виклад змісту - дає загальне уявлення про книгу, брошуру, статтю чи нормативно-правовий акт. Резюме коротко характеризує висновки, головні підсумки добутку.

Найбільш розповсюдженою формою записів є конспект. Бажано починати конспектування після того, як все джерело прочитане і складено його план. Основну тканину конспекту складають тези, доповнені міркуваннями і доказами. Конспект може бути текстуальним, вільним або тематичним. Текстуальний конспект створюється і уривків оригіналу - цитат, зі збереженням логіки і структури тексту. Вільний конспект ґрунтується на викладі матеріалу в зручному для читача порядку (наприклад, думки, розкидані по всій книзі, зводяться воєдино). У тематичному конспекті за основу береться тема або проблема, він може бути складений по декількох джерелах.

Економію часу при конспектуванні дає використання різного роду скорочень, абревіатури і т.п.

 

 

2. Реферування літератури

Для всебічного знайомства з літературою і нормативно-правовими актами з обраної теми істотне значення має підготовка реферату. Реферат, що розуміється як виклад у письмовій формі змісту книги, статті, наукової праці, нормативно-правового акту чи коментарю до нього створить можливість комплексно використовувати набуті навички роботи з книгою чи нормативно-правовим актом, розвиває самостійність мислення, уміння аналізувати явища дійсності. Рефератом називають також доповіді або письмові дослідження на визначену тему, що включають критичний огляд джерел. На відміну від конспекту реферат вимагає незрівнянно більшої творчої активності, самостійності в узагальненні вивченої літератури.

У залежності від способу реферативного викладу можна виділити три типи рефератів: 1) реферат-екстракт, складений з оригінальних речень первинного документа; 2) перефразований реферат, отриманий на основі перефразовування первинного тексту; 3) інтерпретований реферат, отриманий на основі інтерпретації першоджерела. При інтерпретуванні текст першоджерела залишається незмінним, оскільки референт оперує не самим текстом, а його змістом.

Академічна структура реферату така:

Зміст.

План.

Вступ.

Розділ 1. § 1, § 2.

Розділ 2. § 1, § 2.

Висновок.