Екологічна мережа як ефективний інструмент протидії негативним тенденціям в екології

 

Незважаючи на певні здобутки України у розв’язанні екологічних проблем, втілення урядових програм та дотримання норм законодавства про довкілля все ще є її слабкими сторонами. Одним з напрямів, які вимагають термінової розробки, є підготовка підґрунтя та втілення у життя механізмів, які б дозволили швидко та ефективно врахувати проблеми збереження біологічного та ландшафтного різноманіття при формуванні відомчих політик. Створення Національної екологічної мережі, яка буде складовою частиною Всеєвропейскої екомережі, переслідує саме таку мету.

Уряд України, зокрема Міністерство екології та природних ресурсів, підписав низку міжнародних угод стосовно збереження біорізноманіття. В результаті цього було створено програму “Заповідники”, Загальнодержавну програму формування Національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки, Загальнодержавну програму охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів. Однак, на практиці природоохоронна політика часто вступає у протиріччя з відомчими політиками, зокрема, з транспортною, сільськогосподарською, лісогосподарською, рибництвом та туризмом. Це відбувається через відсутність в Україні спільного підґрунтя та механізмів за допомогою яких збалансоване природокористування та планування простору стають можливими.

Передумовою для виникнення ідеї Всеєвропейської екологічної мережі можна вважати певну зміну поглядів щодо стратегії та тактики охорони природи, переоцінку значення та функціональної ролі заповідних територій. Серед фахівців з охорони природи провідних країн поширилося переконання, що заповідні об’єкти та ділянки з різним природоохоронним статусом та режимом мають, передусім, не лише функцію збереження та розселення рідкісних та зникаючих, науково- або естетично цінних видів біоти, важливих конкретних територій, екосистем, ландшафтів або інших окремих об’єктів природи, осередків біорізноманіття (біотичний аспект екомережі), а і функцію забезпечення регуляції біосферних процесів та підтримки екологічної рівноваги, посилення здатності біогеоценотичного покриву до самовідновлення (екостабілізуючий аспект екомережі).

Згідно з більшістю існуючих поглядів, головною метою створення екомережі можна вважати загальне покращання стану довкілля, а також умов життя людини, забезпечення сталості існування біосфери через усунення антропогенної фрагментації біогеоценотичного покриву, що склалася в процесі історичного розвитку суспільства, створення його неперервності та функціональної цілісності і посилення, за рахунок цього, здатності до самовідновлення [7].

Згідно загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки її складовими є такі структурні елементи:

Природний регіон – природно-територіальне утворення значної площі, суцільність якого визначається характерними для нього фітоландшафтними, фізико-географічними, адміністративними та іншими ознаками, що характеризуються типовими та унікальними природними комплексами, різноманітним рослинним і тваринним світом, і яке виконує регіональну екостабілізуючу роль.

Природний коридор - природна або приведена до природного стану ділянка землі чи водної поверхні, яка на різних півнях організації екологічної мережі забезпечує для природного середовища умови безперервності, системної єдності та функції біокомунікації.

Прибережні морські природні ландшафти являють собою територіально-аквальні природні комплекси, які формуються у стиковій смузі „суша-море”.

Буферна зона – місцевість з природним або частково зміненим станом ландшафту, що оточує найбільш цінні ділянки екологічної мережі та захищає їх від зовнішніх негативних факторів природного походження або спричинених діяльністю людини.

Основними елементами національної екологічної мережі України загальнодержавного значення, які розміщені в межах Одещини, є такі природні регіони та природні коридори:

- природні регіони: 

1) Нижньо-Дунайський (міжнародний), розміщений у пониззях долини р.Дунай і представлений Дунайським біосферним заповідником;

 2) Нижньо-Дністровський, що охоплює пониззя долини Дністра і основним природоохоронним об’єктом якого повинен стати Нижньодністровський національний природний парк;

3) Чорноморський, який охоплює північно західний шельф Чорного моря і включатиме національні парки Велике філлофорне поле Зернова, Мале філлофорне поле.

- природні коридори:

1) Азово-Чорноморський (міжнародний), що включає прибережні смуги та внутрішні морські води, пляжі, коси, відмілини, острови;

2) Галицько-Слобожанський, що охоплює смугу лісостепової зони і включає ліси, лісосмуги, луки та пасовища (на території Кодимського, Савранського і частково Балтського районів);

3) Південно-Український, що включає лісосмуги, пасовища і сіножаті степової зони (цей коридор на даний час не має чіткої прив'язки);

4) Прибережно-Дністровський - долина р.Дністра із заплавними луками, чагарниками, силовими землями із незначним рослинним покривом, ліси, водні об'єкти;

5) Прибережно-Бузький, що проходить долиною р.Південний Буг в Савранському районі і включає заплавні луки, чагарники, сіножаті, схилові землі з незначним рослинним покривом, ліси, водні об’єкти.

На територіях, що являють собою складові частини регіональної екологічної мережі, необхідно забезпечити спеціальні заходи, спрямовані на запобігання знищенню чи пошкодженню природних ландшафтів, природних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України, збереження видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, поліпшення середовища їх існування, створення належних умов для розмноження у природних умовах та розселення. Зокрема, програма передбачає здійснення таких заходів:

1) захист середовища існування тварин під час міграції і зимівлі та створення системи їх охорони;

2) створення умов для відтворення різноманіття видів рослин, тварин і фітоценозів у природних зонах та ландшафтах регіону;

3) забезпечення охорони водно-болотних угідь міжнародного, загальнодержавного та регіонального значення;

4) здійснення заходів щодо запобігання негативному впливу на природні комплекси елементів національної екологічної мережі;

5) впровадження системи природоохоронних заходів для збереження природних комплексів елементів національної екологічної мережі;

6) здійснення заходів щодо запобігання негативному впливу на природні комплекси регіональної екологічної мережі, їх збереження та відновлення;

7) забезпечення збереження популяцій видів рослин і тварин, здійснення спеціальних заходів для забезпечення міграції тварин і рослин в місцях перетину природних і транспортних коридорів.       

Для збереження ландшафтного і біологічного різноманіття рекомендовані такі заходи:

1) технологічні заходи, пов’язані з вдосконаленням існуючих та введенням нових, екологічно безпечних технологій у сільському й рибному господарстві, промисловості, транспорті, комунальному господарстві;

2) інженерно-технічні заходи, спрямовані на захист природного середовища від несприятливих природних процесів та від надмірних антропогенно-техногенних навантажень;

3) заходи, пов’язані з новими принципами господарської та природоохоронної організації території (агроландшафтна та контурно-меліоративна системи) та вдосконаленням територіального планування життєдіяльності суспільства;

4) заходи щодо вдосконалення екологічного контролю та розвитку системного екологічного моніторингу довкілля;

5) вдосконалення соціально-економічних відносин у системі природокористування та охорони природи;

6) впровадження еколого-економічних норм використання окремих видів ресурсів та рекреаційних територій;

7) екологічна освіта та екологічне виховання населення, зокрема учнівської молоді;

8) систематичне інформування громадськості щодо розв’язання проблем збереження ландшафтного та біологічного різноманіття регіону; залучення громадських організацій до розв’язання цих проблем;

9) вдосконалення екологічної нормативно-правової бази та її гармонізація з міжнародними стандартами [6].