Домашнє завдання. Прочитати поему «Давня казка», скласти характеристику головних героїв.

 

9 клас – 02.04.

Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за новим стилем) 1814 р. у с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородський район Черкаської області) у родині Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко.

Батьки Шевченка були кріпаками поміщика Василя Васильовича Енгельгардта й жили дуже бідно. У родині, окрім Тараса, було 6 дітей – старші – Катерина та Марія, брат Микита, молодші – Ярина, Марія, брат Йосип. У 1816 році родина переселилася до Кирилівки, яка належала тому самому поміщику. Природа рідного краю була першим Тарасовим джерелом розуміння краси, формувала його смаки, мислення. У надзвичайно допитливої дитини все побачене викликало бажання творити. За переказами сучасників, малий Тарас був хлопцем моторним, веселої вдачі й чутливим до всякого горя. Одного разу пішов він шукати «залізні стовпи, що підпирають небо», і заблукав у полі. Чумаки, зустрівши хлопця, забрали його з собою й увечері привезли до Кирилівки. Коли Тарасові було вісім років, батько віддав його до школи, до кирилівського дячка-вчителя Павла Рубана (1823 р.). 20 серпня (1 вересня) 1823 року від тяжкої праці й злиднів померла мати Катерина, а 7 (19) жовтня того ж року батько одружився вдруге з удовою Оксаною Терещенко, у якої вже було троє дітей. Мачуха жорстоко поводилася з нерідними дітьми, зокрема з малим Тарасом. У сім’ї хлопчик відчував себе самотнім. Крім того, 21 березня (2 квітня) 1825 року від тяжкої праці на панщині помер Григорій Шевченко, і невдовзі мачуха повернулася з власними дітьми до Моринців, а Тараса віддала в пастухи. Старша сестра Катруся вийшла заміж і стала мешкати в сусідньому селі. Цілі дні проводив хлопчик на пасовищі в степу, малюючи прутиком на землі високі кургани.

Він жив образами народних казок і повір’їв. Напіввисохлий став, порослий осокою, оточений сивими вербами, породжував думки про русалок і утоплениць, а з високих курганів, викликані його фантазією, вставали богатирі.  Із задоволенням слухав Тарас бродячих сліпих співаків – кобзарів, бандуристів, лірників. Дід Іван довгими зимовими вечорами розповідав онукові про збройну боротьбу проти польської шляхти, про Богдана Хмельницького, про ватажків могутнього повстання ХVІІІ століття – Гонту й Залізняка.

Залишившись сиротою, Тарас пішов у найми до дяка Петра Богорського. Як школяр-попихач, Тарас носив воду, опалював школу, обслуговував дяка, читав псалтир над померлими й навчався далі. Саме тоді Шевченко ознайомився з деякими творами української літератури. Не стерпівши знущань дяка, Тарас утік від нього й почав шукати в навколишніх селах учителя-маляра. Відчуваючи великий потяг до живопису, кілька днів наймитував і «вчився» малярства в диякона Єфрема. Та пізніше повернувся до Кирилівки, де пас громадську череду і майже рік наймитував у священика Григорія Кошиця.

Наприкінці 1828 р. або на початку 1829 р. Тараса взято до поміщицького двору у Вільшані, яка дісталася в спадщину П. Енгельгардту. Восени 1829 р. Шевченко супроводжує валку з майном молодого пана до Вільно. У списку дворових його записано здатним «на комнатного живописца».  У Вільно Шевченко виконує обов’язки козачка в панських покоях, іноді перемальовує потай від пана лубочні картинки.

1832 року Енгельгардт законтрактовує Шевченка на чотири роки майстрові петербурзького малярного цеху В. Ширяєву. Разом з його учнями Шевченко бере участь у розписах Великого та інших петербурзьких театрів. Очевидно, 1835 р. з Шевченком познайомився учень Академії мистецтв І. Сошенко. робить усе, щоб якось полегшити його долю: знайомить з Є. Гребінкою і конференц-секретарем Академії мистецтв В. Григоровичем, який дозволяє Шевченкові відвідувати рисувальні класи Товариства заохочування художників (1835). Згодом відбувається знайомство Шевченка з К. Брюлловим і В. Жуковським.

У квітні 1837 року Брюллов створює портрет Жуковського, який був розіграний у лотереї за 2 500 карбованців. За ці гроші було викуплено Тараса Шевченка з кріпацтва. 25 квітня 1838 року на квартирі Брюллова йому була вручена Жуковським відпускна.

Цього ж року Т.Г. Шевченка було офіційно зараховано «стороннім учнем» до Академії мистецтв. Український митець із великою жадобою слухає лекції в академії, багато читає, користується бібліотекою Брюллова, пише вірші, відвідує театр, виставки, музеї – швидко здобуває знання. У цей період життя митця захоплює й літературна творчість.

1837 року ним була написана балада «Причинна», 1838 – поема «Катерина», елегія «На вічну пам’ять Котляревському», 1839 – поезія «Тополя», «До Основ’яненка».

1840 року побачила світ збірка творів Шевченка «Кобзар», що містила вісім творів: «Думи мої …», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». 1841 року вийшов альманах «Ластівка» із п’ятьма творами Шевченка: баладою «Причинна», поезіями «Вітре буйний», «На вічну пам’ять Котляревському», «Тече вода в синє море …», першим розділом поеми «Гайдамаки» – «Галайда», окремим виданням вийшла поема «Гайдамаки».  З-під пензля Шевченка виходять малюнки «Натурниця» (1840) та низка портретів, він ілюструє чимало художніх творів. 1840 р. з’являється «Марія» – малюнок до поеми О.С. Пушкіна «Полтава», 1841 – до оповідань Квітки-Основ’яненка «Знахарь», 1842 – «Зустріч Тараса Бульби з синами» до повісті «Тарас Бульба». Визначним твором цього періоду є картина олійними фарбами «Катерина» 1842 року. Захоплюючись театром, Шевченко пробував свої сили і в драматургії. 1842 року з’явився уривок із п’єси «Никита Гайдай», написаної російською мовою, та поема «Слепая». 1843 року Шевченко завершив драму «Назар Стодоля», а 1844 р. у Петербурзі окремим виданням вийшла поема «Гамалія». 13 (25) травня 1843 року Шевченко з Петербурга виїхав до України. У червні 1843-го побував у Києві, де познайомився з Михайлом Максимовичем та Пантелеймоном Кулішем, на Полтавщині відвідав Євгена Гребінку. 20 вересня (2 жовтня) 1843 року гостював у рідному селі Кирилівці в сестри та братів. Протягом жовтня – грудня 1843 року перебував у Яготині в Репніних, де на замовлення Олексія Капніста виконав дві копії з портрета Миколи Рєпніна.

На початку 1844 р. виїхав до Москви, де познайомився з істориком Бодянським, Шафариком, зустрівся з Щепкіним. Пише поезію «Чигирине, Чигирине…». Із Москви Шевченко виїхав до Петербурга.  1844 р. поет закінчує поему «Сова», створює поему «Сон», поезії «Дівичії ночі», «У неділю не гуляла …», «Чого мені тяжко, чого мені нудно …», «Заворожи мені, волхве …» та вірш «Гоголю».  У березні 1845 р. Т. Шевченко закінчив навчання в Академії мистецтв, йому було присвоєно звання «некласного художника». У кінці березня Шевченко виїздить до Москви, де зустрічається зі Щепкіним та Бодянським. У квітні 1845 року Шевченко приїздить в Україну, щоб постійно тут жити і працювати.

Одержавши від Київської археологічної комісії доручення зарисувати історичні пам’ятки, Шевченко вирушає на Звенигородщину. У Густинському монастирі він виконує кілька малюнків. У середині серпня Т. Шевченко приїздить до Переяслава, де змальовує кілька пам’яток. Тут він живе у Козачковського, пише поеми «Наймичка», «Кавказ», вступ до поеми «Єретик». Завершені твори 1843-1845 років Шевченко об’єднав в альбом «Три літа».  У квітні 1946 року пристав до Кирило-Мефодіївського братства. 5 квітня 1847 року Тараса Григоровича заарештували й відправили до Петербурга, ув’язнили в казематі. Потім заслали в солдати до Оренбурга із забороною писати й малювати.

В Орській фортеці, усупереч забороні, Шевченко таємно малював і писав вірші, які йому вдалося переховати й зберегти в чотирьох «захалявних книжечках» (1847, 1848, 1849, 1850 рр.). Тоді ним було написано поеми «Княжна», «Варнак», «Іржавець», «Чернець», «Москалева криниця» та багато поезій. Тарас Григорович цікавився життям казахів, що кочували в околицях фортеці, вивчав їхні пісні та легенди й малював сценки з їхнього побуту.  Деяке полегшення Шевченкового становища настало з весни 1848 року, коли його ввели як штатного художника до складу Аральської експедиції.  Перебування на острові Кос-Аралі було дуже продуктивним у творчості митця. Окрім виконання численних малюнків, сепій та акварелей, Шевченко написав поеми «Царі», «Титарівна», «Марина», «Сотник» і понад 70 поезій, які відбивали емоційний стан поета.  У квітні 1850 року Шевченка вдруге заарештували й після піврічного ув'язнення помістили в вопетровському береговому форті, що на півострові Мангишлак. Там він перебував сім років і навіть таємно провадив малярську й літературну діяльність. Поет тоді почав писати російською мовою повісті з українською тематикою й багатим автобіографічним матеріалом («Наймичка», «Варнак», «Княгиня», «Музыкант», «Художник», «Несчастный», «Близнецы» та інші).  Шевченкові друзі клопотали про його звільнення, однак тільки 1857-го, через два роки після смерті імператора Миколи I, клопотання увінчались успіхом, і поета звільнили із заслання. У серпні Шевченко залишив Новопетровськ і дістався до Астрахані, а звідти пароплавом прибув до Нижнього Новгорода. Тут поетові довелося затриматися майже на півроку. В'їзд до Москви й Петербурга йому було заборонено. Хоч жив письменник під пильним наглядом поліції, він не тільки брав участь у культурному житті міста, а й написав поеми «Неофіти», «Юродивий», триптих «Доля», «Муза», «Слава», закінчив повість «Прогулка с удовольствием и не без морали», створив двадцять портретів і зробив чимало архітектурних малюнків.

Навесні 1858-го поет прибув до Петербурга, де його зустріли друзі та численні прихильники, серед них і родина Федора Толстого. У червні того ж року Шевченко оселився в Академії мистецтв, де жив до кінця своїх днів. Для знайомства з видатною людиною туди приїжджали Іван Тургенєв і Марко Вовчок.

Улітку 1859 року повернувся до України, де не був дванадцять років. Тут відвідав своїх рідних у Кирилівці та декого з давніх знайомих. Подорожуючи в 1859 році Україною, Шевченко облюбував невеличку ділянку землі на кручах Дніпра, щоб оселитися тут після одруження. Проте мрія не здійснилася. Поет не отримав дозвіл на поселення в Україні, тому через нетривалий час покинув рідні краї назавжди.  Повернувшись з України, Тарас Григорович продовжує активну громадську діяльність, зближується з Чернишевським, встановлює зв’язки з Герценим, що жив у Лондоні. Його дні сповнені напруженої творчої праці, він пише поему «Марія», ряд віршів, а головне – видає «Кобзар» (1860 р.). Уже тяжко хворий він складає і видає український «Буквар», планує видання ряду підручників.

Останні дні життя поета були сповнені нестерпних мук: він тяжко дихав, не міг говорити. Уночі з 9 на 10 березня 1861 року ще надходили телеграми від друзів із Харкова та Полтави з днем народження, а вранці – перервалося життя Великого Кобзаря.  У травні того ж року тіло поета було перевезено з Петербурга до Канева, де його й поховали 22 травня 1861 року на Чернечій горі.

 

Класна робота. Зробити конспект за біографією Т.Г.Шевченка.

 

Домашня робота. Прочитати поеми «Причина», «Наймичка».

 

 

Клас – 30.03

Одним з найпоширеніших жанрів публіцистики є нарис.

Нарис – 1. Невеликий літературний твір, короткий опис життєвих подій (зазвичай соціально значущих). Документальний, публіцистичний, побутовий нарис. 2. Загальний виклад якого-небудь питання. Нарис російської історії (Тлумачний словник).

Нарис – 1. У художній літературі один із різновидів оповідання, відрізняється великою описовістю, зачіпає переважно соціальні проблеми. 2. Публіцистичний, у тому числі документальний, нарис викладає і аналізує різні факти і явища суспільного життя, як правило в супроводі прямого тлумачення їх автором (Енциклопедичний словник).

Характерною особливістю нарису є документальність, достовірність фактів, подій, про які йде мова. У ньому називаються справжні імена та прізвища зображуваних осіб, дійсні, а не вигадані місця подій, описується реальна обстановка, вказується час дії. У нарисі, як і в художньому творі, використовуються зображальні засоби, вводяться елементи художньої типізації.  Глибина авторського осмислення – характерна риса нарису.

Особистість у нарисі набуває особливих якостей літературного героя. Сутність нарису багато в чому зумовлена тим, що в ньому з'єднується репортажне (наочно-образне) та дослідницьке (аналітичне) начало.

Види нарису

портретний нарис – розповідь про людину, її життя, погляди;

 проблемний нарис – автор насамперед аналізує важливу проблему в її проявах через дії людей. Тому людина залишається на другому плані;

 науково-популярний нарис розповідає про наукову проблему глибоко й доказово, але доступно й популярно;

 подорожній нарис – розповідь про подорож до визначних місць.

Портретний нарис. Його герой – конкретна людина, що володіє тими чи іншими перевагами і недоліками. У портретному нарисі автор дає не лише портрет у вузькому сенсі цього слова, але й опис обстановки, у якій живе і працює герой нарису, розповідає про його роботу, інтереси, захоплення, про його взаємини з оточуючими. Усе це разом допомагає розкрити внутрішній світ героя нарису. Цей портретний нарис виникає в результаті художнього аналізу особистості героя, що спирається на дослідження різних її сторін (моральної, інтелектуальної, творчої тощо), тобто в результаті виявлення характеру героя.

Структура нарису

Заголовок повинен бути помітним, привертати увагу, і водночас має відбивати зміст нарису.  У вступі до нарису вимальовується основна проблема і головна тема нарису. Тут окреслюються питання, на які дає відповідь нарис, описується вихідна ситуація і основне його завдання.  Далі йде розвиток даної теми. Ця тема описується з усіх боків, з різних точок зору. Детальний виклад теми є головним при написанні нарису. Паралельно можуть розкриватися й інші, супутні теми, що мають зв'язок з основною темою і дозволяють краще розкрити її. Як супутні можуть виступати нотатки з особистого досвіду автора, коментарі до теми експертів, екскурс в історію тощо.  У висновку всі теми об’єднуються в одну. У ньому даються відповіді на всі питання, порушені в нарисі, висловлюється ставлення автора до всього написаного, робляться прогнози майбутнього стану справ. У висновках підбиваються підсумки нарису. Висновки мають бути короткими – одне-два речення, що запам’ятовуються, влучними, конкретними.