Читацький кругозір молодшого школяра та його методичні характеристики

 

Важливим завданням нашої школи є формування особистості. Особистість – людина як суспільна істота, сформована в системі певних суспільних стосунків, що визначають її громадянську спрямованість, безпосередньо зв’язану з її світоглядом. Однією з сторін особистості є рівень її читацької культури, яка виявляється в щоденній потребі працювати з текстом, в ступені естетичної розвиненості, зокрема художніх смаків, кола й напрямку читацьких інтересів, в умінні дібрати книжку. Художня література є невичерпним джерелом постійного збагачення й розвитку духовної сфери людини, зокрема молодої.

У наш час склалися три форми читання школярами художньої літератури: навчальне читання, додаткове, вільне. Перша форма – класне й домашнє читання творів, передбачених програмою для текстуального вивчення; друга – самостійне читання рекомендованих учителем творів, які потім обговорюються на уроках-бесідах; третя – дібраних учнями самостійно. Всі ці форми читання знаходяться в тісних взаємозв’язках, доповнюють одна одну, сприяючи набуттю учнями повноцінної літературної освіти, формуючи їх читацьку культуру, виховуючи естетично, розширюючи кругозір молодших школярів[65, С.263-264].

Підвищити вплив книжок на формування читацької самостійності і розвитку інтересів читачів, спрямувати їх у потрібне русло, виробити у молодших школярів звичку шукати відповіді на свої «чому?» у книжці, задовольняти читацькі потреби – завдання уроків класного, а особливо позакласного читання. Саме ці уроки покликані формувати активного читача, підготувати до самостійного використання книги у подальшому навчанні, виробити вміння орієнтуватися в читацькому колі.

«Коло» - це замкнена область, сфера чого-небудь (в нашому випадку – дитячих книг), яке вичерпує в своїй сукупності розвиток.

Книг є надзвичайно багато, але людина давно вже навчилася представляти це «книжкове багатство» у всіх його деталях і різноманітності, підібравши для цього практично універсальний засіб – систематизацію об’єктів.

Обов’язок кожного вчителя – дати дітям загальне уявлення про можливе і доступне для них, в їхньому віці коло читання. Але перед цим вчитель сам повинен засвоїти основні параметри систематизації дитячих книг і навчити дітей знаходити в цьому «книжковому багатстві» саме те, що їм потрібно.

Основними параметрами систематизації дитячих книг, як і подій в історичному процесі розвитку людства, є фактори часу і місця. Тому і дитяча література, яка адресована молодшим школярам, перш за все, систематизується за епохами її створення, країнами, областям, де жили ті люди, досвід яких передається в книгах.

Якщо ж говорити про коло читання, яке систематизується за місцем створення творів дитячої літератури, то отримати відповідні уявлення буде з однієї сторони – легше, ніж уявлення про тимчасове коло читання, а з іншої - важче. Легше тому, що в любій дитячій бібліотеці книги, призначені для самостійного читання школярами 3 - 4-х класів, неодмінно систематизовані за країнами. Але часто ця систематизація, так би мовити, прихована всередині розділів дитячого читання, які розкласифіковані за принципом жанру або жанрово-видових різновидностей літературних творів. Тим не менше, звернувшись до «полички відкритого доступу», де розміщені казки, можна побачити роздільники, які говорять читачу про те, казки яких народів тут представлені: українські, російські, білоруські, німецькі, англійські і т.д. Отже, навіть недосвідченому читачу неважко співставити книгу з країною, яка в ній представлена. Однак ця простота ускладнюється тим, що до кінця ХХ ст. на планеті земля майже не залишилось країн і народів, у яких не було б спеціальної літератури для дітей.

Систематизація за видо-жанровим розмежуванням творів дитячої літератури – це також своєрідне коло читання сучасного молодшого школяра. І кожний сектор цієї системи, вчитель може заповнювати для себе конкретним і потрібним для справи просвітительства дітей, літературним матеріалом.

Але коло читання сучасного молодшого школяра може і повинне розмежовуватись за цілим рядом ознак:

- за ознакою форми того словесного вираження досвіду, який закладений в книзі, а саме: дитячі книги віршів і прози;

- за ознакою пріоритету образності чи зрозумілості в осмисленні явищ навколишнього світу: література художня і науково-популярна;

- за ознакою віри і знань: література духовна і свіцька;

- за ознакою обов’язковості і вибірковості при читанні і вивченні: література навчальна і для вільного читання;

- за ознакою повторного видання: література періодична (газети і журнали) і власне книги.

Крім цих основних загальних підходів, існують ще й специфічні, професіональні:

1. За наповненням книг літературними творами:

- книга-твір;

- книга-збірник (авторський чи тематичний), в тому числі книга, яка містить вибрані твори письменника;

- збірник творів дитячого письменника.

2. За форматом видавництва:

- книги-великоформатні;

- книги середнього формату;

- книги малоформатні, або так звані «малюки»;

- книги нестандартного формату (різні за конструктивно-оформлювальними елементами) (Див. дод. Д).

3. За значенням того, що представлено читачу-початківцю: так звані «серійні книги» [98, С. 78-82].

Як відомо, твори, що вивчаються за програмою, учні читають з меншою зацікавленістю, ніж ті, які добирають самостійно: елемент обов’язковості й перспектива аналізу дещо приглушують інтерес.

Керівництво самостійним читанням, зокрема в дитячому та підлітковому віці, необхідне, бо учні часом захоплюються низькопробними в художньому відношенні творами [65, С.264].

Книга із кола читання молодших школярів хороша в тому випадку, коли вона досконала за змістом, а як інструмент для читання – вміло готує читача-початківця до сприймання підсумованого в ній досвіду, зосереджуючи увагу на важливій його стороні, і помагає недосвідченому читачу, в міру його сил, цей досвід засвоїти, а також виховує естетично. Якщо перераховані функції дитяча книга виконує, її потрібно ввести в коло читання дітей, якщо не виконує хоча б за одним параметром, спеціально показувати її дітям не потрібно; якщо ж дитяча книга відволікає дитину від повноцінного засвоєння свого змісту, перешкоджає сприйманню підсумованого в ній досвіду чи заперечує йому, вона з методичної точки зору є поганою. Мається на увазі, що досвід, який відображає зміст книги, є важливим, потрібним, цікавим для дитини з точки зору освіти, виховання і розвитку як індивіда, як людини [92, С. 113].

Учням молодшого шкільного віку притаманний так званий наївний реалізм, тобто розуміння зображеного в художніх творах як такого, що було насправді, в самому житті. Це заважає формуванню в учнів поняття про типізацію в мистецтві, процес творення художніх образів, соціальну обумовленість тем та ідейної спрямованості твору тощо. Проте люди навіть з високою читацькою культурою, читаючи літературні твори, сприймають зображене в них як сущу правду, живу дійсність. Ось чому вчителеві не потрібно прагнути до цілковитого переборення первинного наївного реалізму своїх учнів, але його слід підносити на вищий рівень, коли читач розуміє, що дійсно відбувалося, а про те, «що могло бути», однак ставиться до художньої літератури як до джерела знань і естетичної насолоди.

Вирішальне значення для успішного розвитку інтересу учнів до творів словесного мистецтва має постановка викладання літератури як шкільного предмета, успішного засвоєння навчального матеріалу. Чим повніше засвоює школяр історико- і теоретико-літературні відомості, передбачені програмою, чим сформованіші вміння аналітико-синтетичної роботи, чим краще розвинена здатність сприймати зразки словесного мистецтва в єдності змісту й форми, співпереживати з героями, пройматися їх настроями й інтересами, прагненнями, усвідомлювати авторську оцінку зображеного, тим ширші будуть читацькі інтереси й запити в майбутньому, що в свою чергу сприяє розвитку духовної сфери людини.

Пізнавальний інтерес до літератури зароджується вже в дошкільному віці, коли дітям читають старші. Якщо таке читання проводиться систематично, добір книжок продуманий, ступінь розуміння їх дитиною з’ясовується постійно, то інтерес до словесного мистецтва формується з належним успіхом. Це позитивно впливає й на розвиток інтересу до читання художніх творів, до самостійного їх осмислення, розмірковування над ними. Ця дорогоцінна якість читацького таланту особливо успішно розвивається в процесі самостійного читання [65, С.264-265].

Для успішного формування пізнавального інтересу необхідно використовувати різноманітні методичні прийоми як на самому уроці, так і під час підготовки до нього. Так, першокласники вже можуть виготовляти найпростіші каталожні картки, на яких графічно зображують назву прослуханого твору, малюють свій малюнок або наклеюють витинанку. Такий вид роботи організовує читацьку діяльність школярів, спрямовує на розвиток умінь точно називати твір і висловлювати свої думки, про що в ньому йдеться.

Цікавим видом роботи є використання елементів дидактичної гри, яка називається «Кошик кмітливих». Щоб кошичок поповнювався, учні приносять до класу книжки, які їм сподобались, і виставляють поряд з ним. Питання, які цікавлять дітей, вони записують на картках у вигляді різних геометричних фігур, різнокольорових квіточок, листочків чи трафаретів фруктів (овочів) і опускають в кошичок. Учень, книга якого викликала інтерес, повинен до наступного уроку підготувати відповідь на нього. У кошичку починають з’являтися дивні квіти-картинки із зображенням того, про що би хотілось дізнатись на наступному уроці позакласного читання. Ці квіти перетворюються у своєрідний рекомендаційний список. Все це разом розширює читацький кругозір молодших школярів, спрямовує розвиток читацьких інтересів [31, С.158-159].

На сьогоднішній день книг є надзвичайно багато, тобто можна говорити про так званий «золотий фонд» дитячих книг, який є частиною доступного для молодших школярів кола читання і відображає такий досвід, про існування якого повинна отримати уявлення кожна дитина, щоб при необхідності відразу ним скористатися. Іншими словами, «золотий фонд» дитячих книг – це ядро, в якості якого суспільство впевнене і тому намагається всіма доступними засобами і способами привернути на нього увагу юних громадян – майбутнього країни.

Історія науки, яка вивчала книги і їх долю в мирний час та в роки великих потрясінь, давно визначила, що, забезпечуючи зв'язок часів і поколінь, людство завжди і всюди, але в різних формах, пропагувало читання одних книг і забороняло – читання інших.

Одним із принципів систематизації кола дитячого читання є принцип систематизації об’єктів за якістю, чи за серіями.

Серії книг – це групи книг, які характеризуються певною загальною істотною ознакою і мають спільне призначення. Зазвичай, для такої групи книг видавці виготовляють і відповідний серійний знак, який вирізняє її від усіх інших книг.

Проілюструємо це на прикладі серії книжок «Дітям про письменників».

Книги про письменників – це наймолодший розділ кола читання сучасного молодшого школяра. Починати формувати читача потрібно не з уміння вчитуватися в зміст книги, вслухатися в голос, який розкриває перед ним картини життя, образи людей, наміри героїв, передбачати їх поступки, радіти за них, а з розповіді про те, хто, чому все це написав, а це означає руйнувати основи і дар слова, творче уявлення і літературний розвиток читача-початківця.

Майбутньому вчителю потрібно запам’ятати, що будь-який творець викликає у нас справжній інтерес тільки тоді, коли ми повноцінно сприйняли результат його творчості і захопились ним. У випадку читання літературних творів закономірність така ж, крім того дитина – читач-початківець повинна зустрітися із творами талановитого письменника не раз. Саме злиття неповторного захоплення читача з тим, що і як йому розказала книга, примушує його спочатку запам’ятати прізвище того, хто написав цю книгу, а потім, коли читач переконається, що в автора і всі інші книги не менш цікаві, як і попередні, взнати, хто вона – ця людина, яка володіє не тільки унікальним життєвим досвідом, але й умінням передавати його іншим [98, С.82-89].

У системі формування читача, розширенні його читацького кругозору чільне місце відводиться бібліографії – опису книг, складанні їх переліків та покажчиків, спрямованих на те, щоб одні книги зближувати з читачем, а про інші умовчувати або забороняти їх. Відомо, що «списки справжніх і помилкових книг» складалися для боротьби з літературою «єретичною» з незапам'ятних часів. В усякому разі, на Русі з моменту прийняття християнства в такі списки вносилися грецькі книги, а з XIV століття, за свідченням Л. М. Равіча, — і книги російські. Але, зрозуміло, мова йшла про книги для дорослого читача. Оскільки дитяча книга завжди сприймалася дорослими як «підручник життя» для дітей, мета опису дитячих книг була, з одного боку, чисто комерційна (просування подарункових видань в заможні сім'ї), а з іншого - вибір книг, які гідні того, щоб привертати дитячу увагу і ставати частиною дитячого життя.

Природно, що перші бібліографічні списки і покажчики власне дитячих книг також були адресовані дорослим: батькам, наставникам, вчителям. Тільки на початку XX століття, як стверджують фахівці, великий російський просвітитель і книжник Микола Олександрович Рубакін вперше підняв питання про необхідність складати списки і покажчики для самих дітей. «Чому ж, — писав він, — самі юні читачі не можуть вибрати книги для свого читання за власним розумінням і бажанням... Вкажіть дітям, р. дорослі, на існування можливо більшого числа хороших книг, а скористатися вашими вказівками за своїм бажанням і вибрати з них по своєму ж розумінню найбільш для них цікаве, — це зуміє і сам юний читач»[85].

Потрібно чітко розрізняти поняття «рекомендація» і «вимога». Так от, бібліографія — це рекомендація того, що існує і що може стати предметом ваших теперішніх інтересів. Тому в 30-70-их роках на адресу молодших школярів розроблялися і публікувалися рекомендаційні списки і рекомендаційні покажчики самих різних типів і з самих різних питань, як загальних, так і спеціальних, але які відображали значну частину інтересів дітей [98, С. 97-99].

Саме тому, чільне місце відводиться так званим «бібліотечним урокам», а це може бути: урок у бібліотеці; урок проведений разом з працівниками бібліотеки; урок, на якому розповідається про бібліотеку та бібліотечну справу. Звичайно, що спеціальних годин для таких уроків не виділяється, але кілька годин за весь навчальний рік учитель все ж таки має. Тому, укладаючи календарно-тематичне планування на початку навчального року, вчителю важливо спланувати бібліотечні уроки. Необхідно враховувати вікові особливості школярів, їхні інтереси та рівень пізнання оточуючого світу. Так, приблизна тематика бібліотечних уроків може бути такою:

Урок 1. Оповіді про книгу. Як книга прийшла до людей.

Урок 2. Знайомство з бібліотекою. Фонди бібліотеки. Функції та обов’язки бібліотекаря.

Урок 3. Бесіда з працівниками бібліотеки «Як вибрати необхідну цікаву книгу?»

Урок 4. Бібліографія та анотація до книги.

Урок 5. Твоя домашня бібліотека.

Урок 6. Вікторина. «По книжкових морях пригод».

Урок 7. На гостину до дитячих журналів.

Урок 8. Знайомство з додатковою літературою. Довідники та спеціалізовані словники.

Урок 9. Робота з каталогом. Види каталогів.

Така серія бібліотечних уроків допоможе вчителю зорієнтувати школярів у книжковому світі, буде сприяти відвідування бібліотек, навчить користуватися додатковою літературою і каталогом, буде в цілому залучати до книги, формувати вдумливого та уважного читача. Пропонуємо фрагмент одного з таких уроків (Див. дод. Е).

Тема. На гостину до книжкового дому(знайомство з бібліотекою. Фонди бібліотеки. Функції та обов’язки бібліотекаря).

Мета. Дати уявлення учням про бібліотеку, її фонди, розкрити функції та обов’язки працівників бібліотеки; розвивати читацькі інтереси школярів; виховувати шанобливе та бережливе ставлення до бібліотечних фондів.