Система формування основ читацької самостійності молодших школярів

 

Вирішення першочергового завдання сучасної школи – створення умов розвитку й самореалізації кожної особистості – потребує використання нових резервів її початкової ланки. Особливо актуальною стала проблема розвитку читацької самостійності молодших школярів, оскільки саме сформованість навичок самостійної роботи з книжкою є однією з передумов інтелектуального й духовного розвитку.

У становленні і розвитку творчих здібностей особистості молодшого школяра допоможе, за нашим переконанням, основний навчальний предмет – читання – літературне читання.

Тому читацькій діяльності і самостійності відводиться у початкових класах чільне місце. Адже освітніми результатами мають бути повноцінні мовленнєві та читацькі уміння і навички, узагальненні знання про реальний світ у його зв’язках і залежностях, достатньо розвинені мислення, уява, пам’ять, сенсорні вміння, здатність до творчого самовираження.

Мета читання — навчити свідомо читати, навчити «самостійної бесіди з книжкою».Ці слова вперше сказав К. Д. Ушинський, хоч до кінця і не роз’яснив їх значення. Продовжили цю думку його послідовники, та досконало розробила наукові твердження про формування сучасного читача Н. М. Свєтловська. В. О. Сухомлинський довів, що на розвиток творчих здібностей особистості має вплив художня література, основною особливістю якої є змалювання життя в образах, створених засобами слова.

Саме в художній літературі, дитячій книжці відтворюється внутрішній світ людини – її думки, життя, мрії, настрої і прагнення. Дитяча книжка і література спроможні надати реальну допомогу кожній дитині «знайти себе», стати людиною розумною, доброю. Але це можливо у тому випадку, коли молодший школяр навчений літературний твір читати.

Пошук шляхів удосконалення процесу літературного читання послужили створенню різноманітних сучасних освітніх систем. А це в свою чергу покликало до інтенсивного розвитку варіативності навчальних програм, створення нових підручників, навчально-методичних комплектів, до введення нових навчальних предметів у початкових класах.

Сьогодні діючі Державні стандарти з розділу «Читання» зобов’язують засвоювати літературу як вид мистецтва з першого класу, зближуючи методику сприйняття художнього твору молодшими школярами з методикою літературного читання в середній ланці школи.

Чи повинна бути дитяча література самостійною? Це питання у багатьох країнах світу завжди було темою палких суперечок і обговорень. Щоб відповісти на це запитання, треба поставити наступне питання: чи свідомість дитини і свідомість дорослої людини однакові?

Дитина і дорослий сприймають світ по-різному. Критерії пізнання дійсності, світосприйняття у них різні.

Наступність системи викладання літератури у початковій і середній шкільній ланці забезпечує єдину безперервну систему літературної освіти і є, безперечно, показником еволюції методичної науки. Разом з тим, не менш важливою стала у цій галузі знань проблема збереження особливостей початкового етапу навчання, збереження досвіду організації читацької діяльності, формування типу правильної читацької самостійності.

Педагог-практик став перед вибором: До якої системи примкнути? Яка з них краща? За якою програмою чи підручником працювати? Як не втратити набутий попередніми роками досвід роботи за традиційною системою? Як забезпечити наступність і безперервність літературної освіти і не втратити специфіку початкового етапу? Тут не обійтися без науки, і перш за все, методичної науки.

Методика навчання читання – це розділ методики рідної мови, тобто органічна частина науки про те, як найбільш економно, розумно і продуктивно побудувати процес формування у молодших школярів типу правильної читацької діяльності і самостійності.

Як зацікавити дітей книжкою? Чого навчати в першу чергу? Які способи навчання читання є провідними? Кожне із цих запитань і є методичною проблемою.

Щоб зацікавити книжкою, треба допомогти дитині переконатися в тому, що будь-яка книжка завжди готова з читачем розмовляти, постійно демонструвати радість і користь від уміння читати. І якщо робота організована правильно, то бажання самостійно «поговорити» з книжкою обов’язково настане у кожної дитини.

У першу чергу дітей слід навчати грамоти, слухання і говоріння, вміння розкодовувати текст (читати). Щоб дитина випробувала себе читачем і при цьому не злякалась книжки та не розчарувалась у читацькій діяльності, треба зразу ж дати дитині мінімум елементарних знань про мову книжки, показати «вхід» в книгу, допомогти разом з учителем успішно проходити шлях самостійного виділення зовнішніх прикмет змісту на обкладинці і в тексті, усвідомлення їх обов’язкових зв’язків. І якщо дитина зрадіє, одержить задоволення від того, що чогось уже навчилась – це велика сила для нових кроків оволодіння типом правильної читацької діяльності.

Основні способи навчання – читання вчителем вголос дібраної книжки, аналітико-синтетична діяльність зі складами, словами, реченнями – зберігаються і використовуються як методичні прийоми. Разом з тим не треба зациклюватись лише на одній книжці, а головне – спонукати до читацької діяльності, тобто «бесіди» з будь-якою книжкою. Це, впевнені, допоможе кожній дитині віднайти згодом своє коло читання, свій світ книжок, свого співбесідника.

Читацька самостійність – це інтегративна особистісна якість, яка характеризується наявністю у читача мотивів, що спонукають його звертатися до книжок і системи знань, умінь і навичок, які дають можливість з найменшою затратою сил і часу реалізувати ці мотиви у читанні. Читацька самостійність виражається у тому, що читач відчуває внутрішню потребу і виявляє стійке вміння читати книжки за самостійним і усвідомленим вибором [31, С.66-67].

Формування читацької самостійності проходить під впливом як внутрішніх причин – вікових особливостей школярів, так і зовнішніх, до яких в першу чергу належить навчання.

Педагоги мало приділяють уваги розумінню дітьми мотивів читання, а зокрема таким питанням: для чого вони читають книги, чого від них очікують, які духовні потреби задовольняються при читанні книг. Розуміючи мотиви читання відображається особистість школяра, а це дуже важливо, бо вони не завчаються, як правило, а сприймаються в процесі росту і розвитку учня як читача. «Через свою мотивацію людина вплетена у контекст дійсності», - говорить С. Л. Рубінштейн [86, С. 345]. Розуміючи мотиви читання, учень цілеспрямовано організовує свою діяльність, що відіграє важливу роль в його духовному розвитку.

Основним мотивом читацької діяльності є пізнавальний. Людина, яка постійно розвивається не задовільняється своїм особистим досвідом у пізнанні життя і читанні книг, вона домагається чогось більшого, поле її пізнання розширюється. Не менш важливою є виховна функція читання. Книжка розуміється школярами не тільки як джерело життєвого досвіду, але як друг і вчитель життя.

Важливим питанням є формування потреби в читанні. Така потреба не формується прямолінійним навчанням, вона є результатом всієї роботи вчителя, спрямованої на те, щоб книга крім пізнання приносила дітям радість і насолоду. Таке розуміння свого відношення до читання стає одним із показників розвитку школярів; їх читання наповнюється конкретним змістом. Більшість учнів розуміють, що потрібно читати, щоб отримувати задоволення від пізнання нового.

Розвиток проявляється також в розумінні своєї діяльності, в даному випадку у виборі книг і його напрямку.

Читацька діяльність знаходить своє об’єктивне вираження в інтересі до книжки взагалі і в умінні думати над книжкою під час вибору, під час читання першої фрази і першого слова, це творче осмислення прочитаного після того, коли книжка закрита.

Тип правильної читацької діяльності – це обов’язкова умова для формування читацької самостійності, а читацька самостійність – це гарантійний результат типу правильної читацької діяльності. Отже, ці два поняття взаємозв’язані, взаємопроникливі, а саме: одночасне формування в учнів всіх основних компонентів і зв’язків забезпечують тип правильної читацької діяльності.

Виникнення потреби у спілкуванні з текстом прямо і безпосередньо залежить від уміння і звички сприймати книжку як об’єкт живий, як співрозмовника, що вступає з читачем у діалог, веде до самостійної читацької діяльності.

Процес становлення кваліфікованого читача має бути спрямований на знання книг і вміння ними користуватись.

Отже, теорією формування читацької самостійності абсолютно точно визначені роль і місце книжки в житті читача, зокрема читача-початківця. Тому місце книжки – бути постійно в оточенні школяра [31, С. 66-68].

- Якою є сучасна дитяча література?

«У запальних дискусіях час від часу можна почути твердження, що на Україні немає літератури для дітей або, принаймні, вона така бідна, що годі й говорити про неї як самостійно існуючий підрозділ красного письменства. А вже розвінчування подібної тези так захопило багатьох промовців, що про саму дитячу літературу, її особливості, проблеми, успіхи і невдачі майже й не йдеться» [103, С. 42]. Гадаємо, що саме у бідності системних наукових досліджень, надто скупій увазі нашої критики – першопричина крайнощів в оцінці надбань української літератури для дітей. А тим часом видавництво «Веселка» продовжує видавати твори для дітей, не дивлячись на фінансово-економічні труднощі. Ці книги мають свої позитиви й негативи, але вони дають однозначну відповідь скептикам: на Україні є література для дітей, вона має свою історію, глибоке коріння, багаті традиції і розвивається в органічній єдності з усією літературою.

Сьогодні в нашому суспільстві відбувається поворот до глибшого й критичнішого осмислення всіх процесів і явищ давньої і недавньої історії. Розважливішого, вимогливішого підходу вимагає і погляд на літературний процес. Зокрема, заслуговують на увагу книги історичного спрямування, заздалегідь спрямовані на формування правильного враження у дитини щодо минулого її країни.

Але це стосується якості й наповнення самих книжок. А що ж до самих маленьких читачів, тих, для кого створюється уся ця література? Як на їхні літературні смаки впливає сучасне оточення, чи стимулює наше сьогодення до прочитання звичайних народних чи авторських казок? Адже «… будь-яка спроба дослідити образність сучасної казки приречена на невдачу – і не лише через кризу книговидання, але перш за все через відсутність самого об’єкту дослідження» [72, С. 46]. Протягом кількох десятиліть казку активно витісняли мультфільми, а завершили цей процес комп’ютерні ігри, мабуть, в «епоху науково-технічної революції» так і мало статися. Та чи адекватна відбулася заміна – ерзац замість натурпродукту?

Ні більшість мультиків, ні комп’ютерні забавки, ні наповнені спецефектами фільми про космічних зайд ми не можемо вважати сучасною трансформацією дитячої літератури принаймні з трьох причин. По-перше, вся ця продукція зорієнтована на комерційний успіх. По-друге, у дитячих творах не повинно бути жорстокості. А у сучасних комп’ютерних «війнах» вбивство є обов’язковою умовою переходу на вищий рівень гри. І по-третє, дитяча література за допомогою слова стимулювала розвиток дитячої фантазії. Натомість, електронна псевдо-казка через засилля спецефектів та зловживання підвищеними швидкостями (не плутати з динамікою) практично не залишає дитині шансу для думання., і цим притуплює фантазію. А персонажі з комп’ютерних моніторів до всього ще й позбавлені індивідуальності.

Висновками з цього може стати порада батькам не покидати дитину на телевізор чи комп’ютер, а самим підібрати для неї літературу. Із запитань чи емоцій дитини, викликаних прочитанням тієї чи іншої книжки, можна дізнатись, про що вона думає, як і що переживає. Таким чином, буде відбуватися процес спілкування батьків із дітьми – необхідний як для взаємного пізнання та зближення, так і для виховання й формування дитини.

Виховання ж потреби в читанні, зміцнення інтересу до художнього слова, вироблення самостійності та високих естетичних смаків треба починати культивувати це у молодших школярів. Формування першооснов читацької культури молодших школярів, емоційно-ціннісного ставлення до змісту прочитаного, формування особистості дитини засобами художнього слова, творів мистецтва є основними завданнями початкового курсу літератури і реалізуються на уроці читання, який є пропедевтичним стосовно систематичного курсу української літератури в середній ланці школи.

Процес становлення читача націлений на знання книг, а головну роль у навчанні самостійного читання відіграє книга. Звідси постає питання: що є предметом і об’єктом читацької діяльності і самостійності?

Об’єктом є книжка, світ книжок й окремі твори. Предметом – процес формування типу правильної читацької діяльності і самостійності через літературний твір і його мову. Тому, так важливо зосереджувати увагу на книжках – об’єктах, враховувати специфіку засвоєння світу книг і читання творів дітьми, володіти методом діяльнісного підходу до навчання читацької самостійності, починати формувати її з першого року навчання, а потім лише стабілізувати і поглиблювати.

Використання книжки як навчального матеріалу за своїм прямим призначенням створює основу для ефективної організації самостійної читацької діяльності.

Доведено, що кваліфікований читач володіє типом правильної читацької діяльності, а звідси – і читацькою самостійністю. Це означає, що читач усвідомлює свої духовні запити і впевнений, що їх можна реалізувати шляхом читання книжок. На схемі це виглядає так:

Схема 3

Мета читання (усвідомлені духовні запити згідно заданої теми)

Коло читання (світ доступних книжок для заданої теми)

Книга-об’єкт (усвідомлення читаного і мети читання)

 

Серед компонентів типу правильної читацької діяльності, як видно зі схеми, явно надається пріоритет знанню книг із доступного кола читання, саме на ньому замикаються всі зв’язки.

Універсальний шлях формування у дитини – читача типу правильної читацької діяльності: від книги-об’єкта → до групи книг → у світ доступних книг → без обмежень. Такий підхід гарантує упорядковані знання книг за зв’язками: книга – тема, книга – жанр, книга – автор, тема – книги, жанр – книги, автор – книги, тема, жанр – автори в т. ін., допомагає уявити світ дитячих книжок як замкнуте коло доступного читання.

Все це стосується лише кваліфікованого читача. Для ненавченого книжка мовчить, і тому дуже швидко стає нецікавою, Звідси, дитині потрібні питання, які б збуджували думку і вимагали відповіді, їй потрібне спілкування, підтвердження чи заперечення своїх думок, здогадок, одним словом – потрібний помічник, який допоможе знайти ту книжку, з якою хочеться спілкуватись. Тільки в такому випадку світ стане школяреві цікавим, а окрема книжка бажаною, як мудрий співбесідник.

Залучити дитину до цікавого і прекрасного світу книг покликані уроки позакласного читання, на які в програмі з читання відведено спеціальні години. Основними завданнями позакласного читання є подальший розвиток в учнів читацької самостійності, формування умінь самостійно орієнтуватись у світі дитячої літератури, повноцінно сприймати та усвідомлювати зміст незнайомої книжки, здобувати нові знання, здійснювати пошук потрібної інформації в різних джерелах друкованої продукції.

Дуже важливо, щоб книга увійшла в життя дитини якомога раніше. Адже вона є джерелом знань, засобом передачі інформації, досягнень науки, культури. Тому робота, спрямована на виховання любові до книги, формування читацьких інтересів розпочинається ще з дошкільного закладу.

Плануючи уроки позакласного читання, класоводи продумують їх так, щоб вони розширювали читацький кругозір учнів, наповнювали їх новими знаннями, поглиблювали інтерес до книги. Кожен урок позакласного читання – це постійна творчість учителя й учнів, пошук цікавих форм, методів і прийомів роботи. Цю справу необхідно організувати так, щоб до кожного такого уроку діти готувалися як до свята, до бажаної зустрічі з улюбленою книгою. Важливо урізноманітнювати види позакласного читання: робота над художніми творами одного письменника, групи письменників, народними казками, казками відомих письменників, творами науково-популярної літератури, матеріалами періодичної преси. Кожен з них має свої особливості, але всі об’єднані однією метою – формувати в школярів читацькі інтереси [31, С. 68-189].

На сьогоднішній день аналіз результатів численних досліджень дозволив зробити висновок, що рівень розвитку читацької самостійності молодших школярів не відповідає вимогам сьогодення. Основними показниками цього є:

1) відсутність у більшості школярів (62%) інтересу до читання як до одного із засобів пізнання навколишнього світу, самовдосконалення та естетичної насолоди;

2) недостатній рівень знань, умінь і навичок, які дають учням можливість із найменшою затратою сил та часу читати книжки за усвідомленим вибором.

Серед причин виявлених недоліків найважливішими, на наш погляд, є такі:

1) недостатня обізнаність частини вчителів із головним завданням уроків позакласного читання й відсутність цілеспрямованого підходу до вирішення проблеми розвитку читацької самостійності молодших школярів, що значною мірою викликано недостатнім науково-методичним забезпеченням діяльності педагогів;

2) відсутність системного підходу до організації й проведення уроків позакласного читання та недотримання на цих уроках психолого-педагогічних і методичних умов, що враховують вимоги сьогодення.

Визначення недоліків та з’ясування їх причин дозволили окреслити основні шляхи підвищення рівня сформованості читацьких навичок молодших школярів.

Безперечно, що підвищення ефективності уроків позакласного читання передусім залежить від якості підготовки вчителя до проведення такого роду занять. Ця підготовка має бути поетапною та цілеспрямованою. На наш погляд, вона повинна включати 4 етапи, зміст та послідовність яких пропонуємо нижче у вигляді дидактичної системно-діяльнісної моделі.

Модель 1

Підготовка вчителя до проведення уроків позакласного читання
↓
Ι етап	Ознайомлення з науково-методичною та психолого-педагогічною літературою з проблем формування навичок читацької самостійності
↓
ΙΙ етап	Ознайомлення зі списком рекомендованої літератури для учнів 1-4 класів. Вивчення фондів шкільної та міської (сільської) бібліотек. Добір творів для позакласного читання
↓
ΙΙΙ етап	Перспективне планування: Тематика уроків позакласного читання Типи уроків: традиційний(основний) і нетрадиційний(уроки-звіти, інтегровані уроки, уроки-КВК та ін.) Види уроків: тематичний, жанровий, авторський
↓
ΙV етап	Складання конспектів уроків (з урахуванням системного підходу та оптимальних психолого-педагогічних умов)
↓
Підвищення ефективності уроків позакласного читання

 

Зміст окремих етапів підготовки вчителя до проведення уроків позакласного читання потребує роз'яснень.

1. Уроки позакласного читання мають свої специфічні навчально-виховні цілі. Полягають вони в тому, щоб: 1) забезпечити систематичне ознайомлення дітей із широким колом книг, що відповідають їхньому віковому розвиткові;

2) допомогти учням засвоїти загальні особливості та закономірності, за якими групуються книги й упорядковується їх різноманітність;

3) навчити дітей вільно й безпомилково знаходити необхідну книжку, визначати своє коло читання. Іншими словами, головне завдання уроків позакласного читання в початкових класах — виховання активних читачів шляхом розвитку їхньої читацької самостійності.

2. Читацька самостійність характеризується, по-перше, наявністю в читача мотивів, що змушують його звертатись до книг, та, по-друге, наявністю системи знань, умінь і навичок, які дають йому можливість із найменшою затратою сил і часу реалізувати свої мотиви відповідно до особистої і суспільної необхідності (Н.Свєтловська).

3. Об'єктивним показником читацької самостійності школяра є стійка необхідність і здатність читати книги за усвідомленим вибором.

4. Зовнішніми виявами рівня сформованості основ читацької самостійності є: а) знання широкого кола доступних книжок; б) сформованість навичок користування основними прийомами роботи з книжкою; в) інтерес до читання (Н.Свєтловська).

5. Навчання школярів-читачів здійснюється за етапами (підготовчий, початковий, основний; завершальний). Ці етапи залежать від рівня сформованості техніки читання, вміння слухати, сприймати й відтворювати прочитане. Вони відрізняються завданнями, умовами навчання та структурою занять (Н.Свєтловська, С.Дорошенко, Г.Ткачук, М.Наумчук, В.Мартиненко).

Визначають 2 типи уроків позакласного читання: основний та урок-звіт. Оскільки терміном «основний» називається ще й один із етапів навчання школярів-читачів (що призводить до сплутування понять), а урок-звіт за своїм змістом та структурою є нетрадиційним, то буде більш логічним виділення таких 2-х типів уроків, як традиційний (основний) та нетрадиційний (уроки-звіти, уроки-екскурсії, уроки-КВК, інтегровані уроки та ін.). Щодо видів уроків (тематичний, жанровий, авторський), то тут варто дотримуватися класифікації, запропонованої вченими-методистами, зокрема, Г.Ткачук [109]. Нагадаємо, що такий вид уроку позакласного читання, як авторський, передбачає ознайомлення з творчістю одного автора (наприклад, урок на тему «Вірші Л.Костенко для дітей»); жанровий — вивчення творів певного жанру («У світі казки чарівної»); тематичний — ознайомлення з творами різних авторів та жанрів, але об'єднаними однією темою («Брати наші менші»).

На уроках позакласного читання рекомендуються такі види робіт:

- анкетування;

- індивідуальні та колективні бесіди;

- «звіти» учнів про самостійне читання творів;

- ведення читацького щоденника;

- складання каталогів з картками, що містять бібліографічні відомості та коротку анотацію;

- ведення альбому власних ілюстрацій до творів;

- складання анотацій, післямов, передмов до книг;

- написання рецензій, відгуків;

- проведення засідань гуртка книголюбів.

Так, анкетування проводиться для того, щоб дізнатися, що читають і як розуміють учні прочитане.(Див. дод. А)

Анкета

1. Чи є у тебе вдома книги?

2. Чи читаєш ти їх?

3. Про що ти любиш читати? Яким книгам ти віддаєш перевагу?

4. Назви свою найулюбленішу книгу (книги).

5. Чи є в тебе найулюбленіший письменник (письменники)? Назви його (їх).

 

Результати анкетування можна занести у таблицю:

№ п/п	Прізвище та ім’я учня	Питання
		1	2	3	4	5
1	Наталя П.	+	+	казки	Л. Павленко «Квіти папороті»	Л.Павленко, В.Сухомлинський
2	Микола Р.	+	+	оповідання	В.Нестайко«Пригоди журавлика»	-
3	…

 

Опрацювавши таку анкету, вчитель має змогу краще познайомитися з класом, дізнатися, яким книгам учні надають перевагу. Таким чином, педагог може використати цю інформацію у своїй подальшій роботі. На початку нового навчального року словесник може запропонувати таку анкету:

1. Чи читали Ви книги влітку?

2. Чи чигали Ви газети, журнали? (Так, ні, проглядав(ла)).

3. Які книги Ви за літо прочитали?

4. Назвіть ті, що запам'яталися.

5. Чи читаєте Ви зараз? Про що?

6. Про що хотіли б прочитати найближчим часом?

У результаті анкетування вчитель оцінюватиме точність та емоційність висновків та суджень учнів про прочитане, ставлення школярів до читання, а також мотиви звертання до того чи іншого твору.

Під час індивідуальних чи колективних бесід учитель також може дізнатися про те, що читають учні після уроків, що їх цікавить, якій літературі вони віддають перевагу, і використати це на уроках позакласного читання, при складанні списків літератури, яку школярі мають прочитати влітку. Врахування інтересів та смаків учнів допоможе не відштовхнути їх від книги взагалі, а навпаки залучити до читання.

Один чи два рази на рік (а може, і більше, якщо дозволяє час) доречно буде провести «уроки-звіти» учнів про самостійне читання творів. На таких «звітах» школярі мають розповісти, які книги, яких авторів вони «прочитали із списку літератури для позакласного читання. Учитель з'ясує, чи сподобалися їм ці твори, чим вони їх вразили, що цікавого та корисного для себе школярі винесли завдяки читанню. Учитель може запропонувати учням розказати про прочитані ними твори, що не входять до списку літератури, та попросити пояснити, що приваблює школярів у цих книгах. На таких уроках доречно буде чи самому вчителю, чи підготовленій творчій групі учнів розказати про новинки «книжкового світу»,а саме про нові твори та нових авторів, нові цікаві видання відомих уже творів, нові переклади, оригінальні точки зору на знайомі учням книги, що з'явилися в періодичній пресі чи інших виданнях тощо.

Звичайно, що всі види робіт на такому уроці-звітібудуть сприяти розширенню читацького кругозору школярів.

Доброю традицією у практиці навчання читання книжок у багатьох школах є ведення читацьких щоденників. Така форма роботи учнів дозволяє вчителю не тільки проконтролювати читацьку діяльність школярів, але й дає змогу вивчити коло читання учнів. Періодично вчитель може проводити «уроки-презентації читацьких щоденників», які цікаві тим, що спрямовані на розвиток навички поглибленого уважного читання. Цей урок тісно пов'язаний з уроками розвитку мовлення. Як правило, учням також подобається така форма проведення уроку, на якому кожен має можливість перевірити себе, почути заслужену похвалу, пережити ще раз прочитані найулюбленіші сторінки книги (Див. дод. Б).

Для того, щоб за структурою такий урок відрізнявся від уроків-звітів про прочитане, організаційно-методична схема уроку-презентації читацькихщоденниківможе бути такою: заздалегідь (за 3-4 уроки) учні повідомляють, які книги вони вибрали та прочитали протягом певного часу. Їм призначаються опоненти із числа учнів класу, які також прочитали ту чи іншу книгу. Завдання опонентів - підготувати важливі та цікаві запитання за прочитаним, а також з'ясувати та висловити свою думку про книгу. Таким чином, кожен учень може виступити і у ролі читця, що презентує свій читацький щоденник, і у ролі опонента. Це активізує читацьку діяльність школярів, сприяє вихованню грамотного розвиненого читача.

Складання маленьких каталогів з картками, що містять бібліографічні відомості та коротку анотацію, викликає на перших порах певні труднощі у школярів і потребує попередньої підготовки. Пропонуючи таке завдання, вчителю необхідно провести декілька уроків у бібліотеці на теми: «Знайомство з бібліотекою. Її фонди. Види каталогів та їх призначення». Важливо навчити школярів заповнювати картки для власних каталогів, на яких будуть міститися такі дані за планом:

1. Прізвище та ім'я автора книги (якщо є).

2. Назва книги.

3. Її упорядник (якщо є).

4. Назва видавництва та рік видання.

5. Коротко (у 2-3 реченнях) - про що книга та для кого вона призначена.

6. Де її можна знайти. (Наприклад, у книжковій шафі, на третій полиці зверху; у дитячій бібліотеці ім. Н.Забіли; у Марини Іванової тощо.)

Учителю потрібно буде підкреслити, що складаючи такі каталоги з метою зручного їх використання, картки необхідно ставити в алфавітному порядку.

Такий вид роботи організовує та координує читацьку діяльність школярів, спрямовану на розвиток умінь точно, чітко та коротко висловлювати свої думки, а вчителю дозволяє вивчити коло читання учнів [37, С. 55-57] (Див. дод. В).

Для того, щоб підвищити рівень розвитку читацької самостійності учнів передусім необхідно оптимізувати навчально-виховний процес. А це вимагає усвідомленого вибору такого варіанта навчання, який за даних умов забезпечував би максимально можливу ефективність розв'язання проблеми при раціональних затратах часу й зусиль учителів та учнів. Враховуючи сучасні вимоги, варто виділити психолого-педагогічні й методичні умови, серед яких найважливішими є такі:

— системний підхід доорганізації й проведення уроків позакласного читання, який проявляється в тому, що уроки становлять собою цілісну сукупність взаємозв’язок елементів, при цьому кожен із них реалізує специфічну мету (розвиток читацької самостійності учнів) й одночасно загальні цілі навчально-виховного процесу;

— добір спеціальних вправ,введення школярів у навчальні ситуації й види діяльності з книгою, спрямовані на розвиток читацької самостійності та реалізацію особистісно орієнтованого підходу до учнів;

— запровадження елементів педагогіки співробітництвана уроках позакласного читання шляхом організації спільної діяльності вчителя та учнів;

— емоційна насиченість занять, застосування ігрових форм навчання;

— активізація пізнавальної діяльності,створення проблемних ситуацій на уроках;

— здійснення міжпредметних зв'язків з уроками класного читання;

— зразок позитивного ставлення вчителя до книги, до читання;

— удосконалення системи оцінюванняна уроках позакласного читання.

Безперечно, освітні, розвивальні й виховні можливості уроків позакласного читання не можуть бути повністю реалізовані без створення необхідних організаційних умов, серед яких особливо велике значення має матеріальне забезпечення занять (наявність книг, таблиць, спеціальних підставок для виставки книг тощо). Як свідчить практика, підвищенню ефективності уроків позакласного читання значною мірою сприяє творче використання вдумливо оформленого «Куточка читача». Крім того, в класі доцільно створити бібліотечку й каталог до неї, якими діти могли б користуватись не лише в позаурочний час, а й на самих заняттях із позакласного й класного читання, під час проведення сюжетно-рольових ігор. Такий підхід до оформлення й використання "Куточка читача" допомагає вихованню читацьких інтересів школярів і, що особливо важливо, розвитку навичок читацької самостійності.

Дотримання цих умов навчання школярів-читачів потребує, як наслідок, особливої уваги вчителів до окремих важливих аспектів у структурі та змісті уроків позакласного читання в 3—4 класах.

1. До кожного уроку позакласного читання необхідно підготувати виставку книжок за темою заняття (на виставці подаються книги як прочитані учнями, так і запропоновані вчителем). Ця виставка на початку уроку колективно розглядається за чітко визначеним, планом, який відповідає темі й меті уроку (наприклад, дітям пропонується встановити, чи всі книжки відповідають темі заняття; чи не виставлена одна й та ж книжка двічі; якщо книжки збігаються за назвою, то яка між ними різниця; книжки яких авторів виставлені; пропонується визначити жанри виставлених творів і т.п.). Систематична робота в цьому напрямку має на меті сформувати таку важливу читацьку навичку, як орієнтація в книжковому «морі».

2. На кожному уроці позакласного читання передбачаються спеціальні вправи, спрямовані на вироблення в учнів умінь користуватись прийомами самостійної читацької діяльності.

3. У зручний із методичної точки зору час вчитель ознайомлює учнів із новими книгами для дітей, які видані недавно й тому до списків рекомендованої літератури ще не внесені, хоч заслуговують на увагу. Таким чином здійснюватиметься постійне розширення кола читацьких інтересів учнів та зв'язок із сучасністю.

4. На основі врахування пізнавальної спрямованості школярів, яка формується під час зустрічі з книгою, та з метою активізації читацьких інтересів у структуру уроку вводяться цікаві запитання-завдання та літературні ігри.

5. Обов'язковим структурним елементом уроків позакласного читання є здійснення внутрішньопредметних зв'язків з уроками класного читання і навпаки. Це вирішується шляхом створення умов для перенесення прийомів самостійної читацької діяльності з одних уроків на інші, інтеграції навчальних матеріалів та формування позитивного ставлення до книги на обох видах уроків.

6. У структурі основного типу уроку позакласного читання передбачається роздум, бесіда, бесіда-дискусія. Суть цього виду занять така: кожного разу, починаючи з дітьми розмову про прочитаний твір, необхідно звернути їхню увагу на те, що стосовно одного й того ж вчинку, випадку й факту різними людьми можуть висловлюватись далеко не однакові, а іноді й протилежні думки. Слід переконувати дітей у тому, що думка ще не є істиною і що навчитись відшукувати, відстоювати істину не менш цікаво й важливо, ніж читати. З метою інтенсифікації бесід-дискусій доцільно урізноманітнювати їх, вводити елементи інсценізування, словесне малювання і т.п., враховуючи при цьому особливості жанру.

7. Оскільки на уроках позакласного читання учні ознайомлюються з цілим рядом понять, пов'язаних із процесом формування читацьких навичок (наприклад, картотека, картка, каталог і т.п.), систематичною під час їх проведення має бути словникова робота.

Як зразок, пропонуємо таку орієнтовну структуру основного типу уроку позакласного читання в 3—4 класах:

I. Повідомлення теми та мети уроку (1—2 хв).

II. Актуалізація читацького досвіду школярів (8— 10 хв)

1) Робота з виставкою книжок за темою заняття;

2) Розгляд та короткий аналіз дитячих ілюстрацій

до прочитаних творів;

3) Прослухування письмових відгуків про самостійно прочитані книги.

III. Активізація читацького досвіду учнів (15—20 хв):

1) Бесіда на основі прочитаних творів (із включенням запитань і завдань, спрямованих на розвиток ціннісних орієнтацій учнів та формування вмінь висловлювати власне ставлення до прочитаного; робота над художніми засобами твору);

2) Літературні вікторини, ігри, конкурси;

3) Підсумок самостійної роботи учнів (оцінювання рівня підготовки учнів до уроку та їх активності під час обговорення прочитаного).

IV. Розширення читацького кругозору школярів (5-8 хв):

1) Розповідь учителя про нові книжки та їх авторів;

2) Розгляд цих книжок, ознайомлення із зовнішніми та внутрішніми ознаками.

V. Підсумкова бесіда (2—3 хв).

VI. Завдання додому (2—3 хв):

1) Повідомлення теми наступного уроку позакласного читання;

2) Ознайомлення зі списком рекомендованої літератури за темою наступного заняття (пропонується кілька творів на вибір; даються поради, де їх можна знайти);

3) Уточнення завдань (коротко розповісти про прочитане, висловити своє ставлення до вчинків персонажів тощо);

4) Пропозиції щодо виконання додаткових завдань за бажаннями учнів (проілюструвати прочитане, написати відгук, підготувати розповідь про письменника тощо).

Примітки.

1. Час проведення вікторин, конкурсів, ігор у структурі уроку може бути змінений (наприклад, вони можуть проводитись у кінці IV етапу).

2. Позначкою* виділено перевірку завдань, що виконуються учнями вдома за бажанням.

3. На кожному уроці необхідно передбачити час для проведення фізкультхвилинок: однієї тривалої (2—3 хв) та кількох короткочасних.