Основні прийоми термінотворення

 

Акт термінотворення може бути здійснений з допомогою різноманітних прийомів, в основі яких лежить відносна значущість «логосних» (пов’язаних з системою понять) і «лексисних» (пов’язаних з системою мови) факторів. І те й інше однаково суттєве при вивченні терміну, незалежно від шляхів його виникнення. Поява нового терміну визначена як логосом, так і лексисом: сама необхідність у тому чи іншому терміні та його загальний тип мотивуються сферою логосу (рух наукового знання), а його конкретний вигляд в значній мірі визначається сферою лексису (лексичною системою мови і - більш вузько - даною терміносистемою з її термінологічним узусом). Відносна значущість «логосних» і «лексисних» факторів буде різною в залежності від засобів створення терміну - прийомів термінотвору.

Один з можливих прийомів термінотвору полягає в використанні для позначення наукового поняття слова загальновживаної мови, переводу цього слова у розряд термінів, його термінологізації. Цей процес є, образно кажучи, семантичною конверсією. Сутність даного явища не змінюється, навіть якщо в його основі лежить калькування. До семантичної конверсії примикає конверсія термінологічна - транстермінологізація - переніс готового терміну із однієї дисципліни в іншу з повним або ж частковим його переосмисленням і перетворенням його у міжгалузевий омонім. [36, 4]

Інший прийом - термінологічна деривація, що являє собою різновид словотворчої процедури, але відрізняється від звичайного словотвору відданням переваги певним компонентам (терміноелементам) та/або композиційним моделям. Цей прийом можна назвати власно терміностворенням. Оскільки терміностворення - процес свідомо цілеспрямований, для посилення цілеспрямованості відбувається звертання до спеціалізованих, часто штучних, моделей і елементів.

Третій прийом - запозичення терміну з іншої мови із збереженням або специфікацією його головних дефініційних параметрів і з фонетико- морфологічною адаптацією.

Очевидно, що роль логосних факторів порівняно з лексисними буде значною при термінологізації і особливо при транстермінологізації, механізм котрих є, по суті, переосмислення. При терміностворенні значущість логосних та лексисних факторів може врівноважуватися, або ж лексисні фактори будуть домінувати, якщо дана термінологія вже достатньо розвинена і можна говорити про існування певного еталону терміну для конкретних термінологічних підсистем.

 

Таблиця 1

Класифікація термінотворчих прийомів за ознакою «Шляхи утворення термінів» (за В.П. Даниленко[13; 34])

ТЕРМІНИ
Готові мовні одиниці	Спеціальні найменування (терміни- деривати)
1) «напівфункціональні слова» 2) семантично перетворені слова літературної мови, а також діалектні та просторічні 3) запозичення з інших мов	4) створені з допомогою спеціальних словотворчих засобів 5) створені з допомогою інтернаціональних терміноелементів

 

Під «напівфункціональними словами» розуміється великий прошарок лексики, який належить як до широкої загальнолітературної, так і до вузької, професійної сфер. Вони розрізняються об’ємом інформації і типом значення. В основу такої класифікації, тобто поділення термінів на два класи - готові мовні одиниці і спеціальні найменування - покладена ознака «походження» [13; 73].

Якщо ж в якості основної класифікаційної ознаки взяти ознаку «запозичення», то схема представлення термінотворчих прийомів буде виглядати наступним чином (наведено по [33]):

 

Таблиця 2

Класифікація термінотворчих прийомів за ознакою «Запозичення»

(за Г. Рондо)

ЗАПОЗИЧЕННЯ
Внутрішнє	Зовнішнє
1) Старі фонди мови 2) Загальновживана мова 3) Інші галузі знань	1) Пряме 2) З морфологічними трансформаціями

 

Під «старими фондами мови» розуміється актуалізація в термінології архаїчних, непродуктивних, «заморожених» у загальновживаній мові словотворчих моделей.

Уявлення про термінотвір, як про запозичення (у тому його фрагменті, що пов'язаний з термінологізацією, тобто вживанням в якості терміну готового слову, запозиченого з іншої лексичної підсистеми), присутнє і в інших наукових працях з термінознавства. Так, Л.А.Капанадзе наполягає на позначенні цього процесу - термінологізації слів загальновживаної мови - як запозичення, а не «зміщення» (звуження, розширення) значення загальнолітературного слова, виходячи з того, що «часто ознаки наукового поняття зовсім не включають в себе ті ознаки, котрі складають значення загальнолітературного слова» [33], і, по суті, термінологізація полягає у «відсіканні» лексичного значення слова і «прив’язуванні» йому дефініції [33].

A.B.Суперанська деяким недоліком такої класифікації вважає уявлення про запозичення терміну із загальновживаної мови (своєї) та іншої мови (чужої) як про явища одного порядку, в той час як співвідношення логосних і лексисних факторів тут виявляється різним (в останньому випадку підключається процес «лексичної адаптації» іншомовного терміну і, окрім того, іншомовні терміни, як правило, запозичуються разом із дефініцією) [51; 217]. Дослідниця пропонує свою класифікацію термінотворчих прийомів, яка, на її думку, буде носити більш розчленований характер, якщо при її побудові базуватися одночасно на двох параметрах:

) уявлення про мовне джерело «своє - чуже»;

) уявлення про лексичний принцип в основі побудови терміну «готове слово - спеціально створене слово», інакше «запозичення - породження».

 

Схема 1. Класифікація термінотворчих прийомів

(за A.B. Суперансъкою) [51; 219]

 

А - термінологізація (використання в якості терміну готового слова своєї мови);

В - терміностворення на базі рідної мови - створення дериватів з допомогою спеціалізованих (семантично чи структурно) формантів;

С - термінозапозичення (використання в якості терміну готового слова чужої мови);

D - терміностворення на базі інтернаціональних терміноелементів - (використання «чужих», нейтральних морфологічних компонентів (наприклад греко-латинських), для конструювання термінологічних неологізмів).

Отримані класи А, В, С, Б співвідносяться з перерахованими і коротко охарактеризованими вище прийомами термінотвору.

Окреме місце в термінотворі займає калькування. Деякі дослідники (A.B.Суперанська) схильні розглядати його як окремий термінотворчий прийом. Однак перш ніж аналізувати і розглядати типологію кальок вважається необхідним визначити статус калькування, визначити співвідношення і розмежувати поняття «калькування - запозичення - переклад». Близькість цих трьох понять не викликає сумніву: у калькуванні, запозиченні та перекладі реалізуються три можливості передачі іншомовної лексики; всі три прийоми можна в цілому зазначити як встановлення еквіваленту у даній мові. При цьому характер еквіваленту може бути подвійним: або слово у мові, що позичає, будується з морфем даної мови, або являє собою транспоновану (транслітеровану) одиницю. За цією ознакою може бути виокремлене запозичення, як такий прийом передачі іншомовної лексики, при якому еквівалент, отриманий у мові, що запозичує, несе морфематично неадаптований характер (звісно, словом «неадаптованість» ні в якому разі не заперечується необхідне пристосування - у фонетичному і деякою мірою морфологічному аспектах - запозиченого слова. В даному випадку важливо лише підкреслити принципову різницю у виборі свого - «адаптованого» і чужого - «неадаптованого» морфемного репертуару). [50, 290]

Калькування і переклад виявляються поєднаними в один клас за ознакою «адаптованість еквіваленту». Для розділення цих двох прийомів релевантним вважається поняття внутрішньої форми. Для калькування воно має першочергове значення, оскільки деякими вченими калькування визначається як «передача внутрішньої форми» іноземного слова [49]. Таким чином калька, як еквівалент по заданій іншою мовою внутрішній формі, досить чітко може бути відокремлена від перекладу, як еквіваленту по внутрішній формі мови, що сприймає. В рамках нашого дослідження слід розглядати калькування як окремий термінотворчий прийом, що являє собою особливий випадок термінозапозичення, оскільки процес калькування так чи інакше включає в себе різновид семантичного запозичення (передача внутрішньої форми іншомовного терміну).

Типологія кальок (і калькування як процесу), при всьому термінологічному варіюванні, зводиться здебільшого до виділення трьох головних типів:

·   Морфемні, чи структурно-семантичні кальки. Калькування такого типу зводиться до імітації іншомовної моделі і наповненню її морфемним матеріалом своєї мови при збереженні внутрішньої форми. Класичний приклад - англ. sky-scraper - укр. хмарочос.

·   Лексемні, чи семантичні кальки. Пов’язані з появою у слова своєї мови під впливом іншої мови нового значення. Прикладом цього може слугувати комп’ютерний термін «вікно» - англ. window - укр. вікно.

·   Фразеологічні кальки. Являють собою послівний переклад сталого виразу. Пор. кит. 找出租汽车 (знайти машину, яку можна винайняти) - укр. взяти таксі.

Оскільки калькування як передача внутрішньої форми безпосередньо пов’язано зі словотвором, мови із багатим дериваційним потенціалом більш до нього схильні. Що стосується кальок в термінології, то все вищезазначене цілком пристосовне до них. І головна задача, на наш погляд, полягає в визначенні місця калькування у загальному процесі термінотвору, його співвідношення з іншими термінотворчими прийомами.

 

1.4
Принципи передачі іншомовних науково-технічних термінів засобами української мови

 

В науково-технічній термінології простежуємо функціонування значної кількості термінів іншомовного походження. Адже термінологія - це відкрита система, яка відображає міжнародний характер науки і техніки. Тому в будь якій терміносистемі неможливо обійтись без іншомовних назв.

Дискусія щодо доцільності вживання термінів іншомовного походження продовжується до сьогодні. До проблеми запозичень у термінології зверталися Т. Кияк, І. Кочан, Т. Панько, Л. Симоненко та інші. Більшість мовознавців вважає, що від запозичених термінів не можна відмовитись, адже часто «запозичення приходить разом із новим поняттям чи винаходом і вкорінюється одночасно з ними (комп’ютер, дисплей, дискета, вінчестер)» [20; 4]. Запозичення виправдані і корисні тоді, коли їх не можна замінити словами рідної мови, і коли вони вже увійшли в її словниковий запас, а також такі, які мають лише неповні синоніми в певній мові і вносять у поняття, яке передають, особливий уточнювальний відтінок [24; 15].

Важливим аргументом, що пояснює активнее вживання термінів іншомовного походження в українській мові є те, що «базова термінологія будь-якої галузі науки за походженням грецька або латинська. А свідоме уникнення запозичень у термінології неодмінно призведе до труднощів перекладу наукових праць на інші мови й поступово спричинить замкнутість науки на себе. Але позичати варто лише те слово, яке вносить у певну галузь науки і техніки новее поняття і за умови, що цим терміном послуговуються науковці різних країн» [42; 115].

Позитивною ознакою термінів іншомовного походження, на відміну від значної частини автохтонних термінів, є «затемнена внутрішня форма» [48; 38]. Як стверджує М. Прокопович запозичення іншомовних слів, зокрема в ділянці термінології, може бути бажаним у зв’язку з відсіченням непотрібних асоціацій та образів, які виникають при вживанні в певному термінологічному значенні вже наявного в мові слова [48; 149].

Окрім того, вживання термінів іншомовного походження поряд із українськими відповідниками пояснюють тим, що вони виконують роль метафори рідної мови і забезпечують мовну економію та певну образність (пристій спрягання - інтерфейс, мікросхема на кристалі - чіп тощо) [49].

Незважаючи на позитивну роль запозичень у термінології, доволі часто необдумане введення у склад нашої мови іншомовних термінів призводить не до збагачення, а до засмічення останньої. Запозичені слова варто вводити в українську термінологію лише за відсутності питомого відповідника, ретельно добираючи кожен термін [38; 9]. Проте у багатьох випадках запозичення може бути об’єктивно незумовленим, викликаним «мовною модою» (калькуляція замість обчислення, сферичний замість кулястий) [37; 45].

Більшість українських мовознавців схиляються до думки, що у випадку параллельного вживання запозиченого й українського термінів краще обирати останній. Не варто шукати іншомовного слова, якщо в рідній вже функціонує звична та вмотивована лексична одиниця [37; 23]. Вимоги, які традиційно висувають мовознавці до терміна, якнайкраще виконує термін, складений із власне українських мовно правильних стислих слів (або морфем) із великою словотворчою здатністю. Введення в термін чужомовних елементів призводить до виникнення додаткової проблеми правильного їх перекладу на українському ґрунті, внаслідок чого такий термін не доступає до широкого загалу [33].

У додатку до термінологічного стандарту ДСТУ 3966-2000 пропонують: «Добираючи терміни для стандартизування, віддавати перевагу термінам українського походження перед запозиченими. Однак у разі доцільності запозичення іншомовні терміни треба пристосовувати до законів української мови» [14; 21].

На прикладі запозичених іменників зі суфіксами -цій(а)/-ацій(а), -ій(а), -атор та їхніх українських відповідників спробуємо простежити доцільність вживання термінів іншомовного походження та запропонуємо шляхи унормування синонімії у термінологічній лексиці. Поряд із запозиченими термінами зі суфіксом -цій(а)/-ацій(а), -ій(а) пропонують вживати українські відповідники різних типів:

) віддієслівні іменники на -нн΄(а) (абсорбція - вбирання, деклінація - відхилення, іригація - обводнювання, експансія - поширення, корозія - ржавіння, роз’їдання);

) віддієслівні іменники з нульовим суфіксом (індикація - показ, інклінація - нахил, реконструкція - перебудова, дисперсія - розріда);

) віддієслівні іменники зі суфіксом -к(а) (дистиляція - перегонка, експозиція - витримка, видержка);

) відіменникові іменники з демінутативним значенням (корозія - щербинка);

) відприкметникові іменники зі суфіксом -іст´- (варіація - мінливість).

Розмаїття можливих українських аналогів свідчить, що однотипні терміни іншомовного походження могли набувати на українському ґрунті різних значень. У книзі «Словотвір сучасної української літературної мови» зазначено, що іменники на -цій(а)/-ацій(а), -ій(а) «відповідають дієсловам із суфіксом -ува-ти із основами іншомовного походження і мають значення опредметненої дії, процесу, проте часто ознака протяжності дії в часі виражена в них нечітко. Вони також набувають ряду інших значень: предмета - наслідку дії, пристосування, обладнання потрібного для дії, сукупності осіб, закладу, місця призначеного для виконання дії, різного роду абстрактних понять» [4; 4].

Чимало сучасних термінознавців не рекомендують вживати однин термін на позначення дії (доконаної та недоконаної одночасно) і наслідку дії, бо «така нагромадженість значень не спирається на українську традицію і не вдосконалює мови, а є запозиченою прямо або через російську мову із західноєвропейських мов. Коли одне слово означає кілька понять, то зрозуміти його значення можна лише з контексту, а це ускладнює процес сприймання науково-технічного тексту» [33].

Творці держстандартів також зазначають, що «не можна стандартизувати іншомовні іменники на позначення дії, що закінчують на -цій(а), -інґ, -мент та ін., які не даватимуть змоги розрізняти поняття дії і події (недоконаного і доконаного процесу) і цим руйнуватимуть структуру української мови. Такими іменниками можна позначати інші поняття: наслідки дії, об’єкти, суб’єкти тощо (процес - публікування, об’єкт - публікація)» [38; 6].

За іменниками іншомовного походження зі суфіксом -цій(а)/-ацій(а), -ій(а) пропонують закріпити лише одну функцію - найменування явищ, бо для найменування процесів та наслідків дії українська мова має інші словотворчі засоби. У російській мові для номінації і явища, і процесу вживають один термін на -цій(а)/- ацій(а), -ій(а), що, очевидно й спричинило вживання того самого іменника для наймену вання різних науково-технічних понять.

М. Гінзбург розмежовує поняття явища та процесу. На його думку, «явище - це зовнішній вияв сутності предметів, процесів. Тоді як процес - це послідовне змінювання станів, яке відбувається закономірним порядком» [16, c. 90], тому «для назв фізико-хімічних процесів використовують віддієслівні іменники на -нн΄(а), утворені від дієслів недоконаного виду, а називати явища варто іменниками, які не конкретизують час їх протікання (віддієслівні іменники зі суфіксами -цій(а)/-ацій(а), -ій(а), віддієслівні іменники з нульовим суфіксом або із суфіксом -енн´(а))» [цит за 41; 90 ].

Застосовуючи це правило, можемо частково уникнути синонімії у термінології. Поряд із термінами іншомовного походження на -цій(а)/- ацій(а), -ій(а) не вживатимуть автохтонні іменники зі суфіксом -нн’(а), мотивовані дієсловами недоконаного виду зі суфіксами -а-, -ва-, -ува- (абсорбція - вбирання, іригація - обводнювання тощо). Віддієслівні іменники зісуфіксом -енн´(а), які походять від дієслів доконаного виду не варто вживати поряд із цими іменниками (деклінація - відхилення, коагуляція - вурдження), бо вони позначають завершену або одноразову дію, а не явище.

Нелегко уникнути паралельного функціонування українських віддієслівних іменників із нульовим суфіксом поряд із запозиченими термінами зі суфіксами -цій(а)/-ацій(а), -ій(а), адже іменники обох типів можна вживати в українській науково-технічній термінології для найменування явищ (індикація - показ, інструкція - настанова). Вживання автохтонних термінів більш виправдане, адже вони мають прозору семантику і більш доступні для широкого загалу. Щодо запозичених термінів цього типу, то їх можна уникати, окрім тих випадків, коли вони не мають українських аналогів.

Можна паралельно вживати запозичений термін зі суфіксом -цій(а)/-ацій(а) та автохтон- ний віддієслівний відповідник зі суфіксом -к(а) для найменування наслідку дії (об’єкта, місця або стану, що виникає внаслідок події, назва величини, що характеризує цей об’єкт чи стан [16; 15]). Українські відповідники можуть витіснити запозичені терміни з тим самим значенням. Іноді український відприкметниковий іменник зі суфіксом -іст´- вважають синонімом запозиченого іменника на -цій(а) (варіація - мінливість). Але термін варіація позначає явище «видозміна», а мінливість називає ознаку, здатність об’єкта до видозміни. Тому в цьому разі варто вживати іншомовний термін варіація або підібрати якийсь інший український відповідник (можливо, видозміна).

У 60-х рр. в українській науково-технічній термінології поряд із латинським терміном корозія пропонувала вживати іменник щербинка, який має первісне демінутативне значення. У цьому випадку краще вживати термін іншо- мовного походження корозія для позначення цього явища. Бо термін щербинка має більш загальне значення «зазублина, заглибина, в чомусь», яка може виникнути не лише під впливом дії природного середовища, але й внаслідок механічного пошкодження будь-якої поверхні. Термін корозія називає такий тип пошкодження металу, який виник внаслідок хімічної взаємодії зі зовнішнім середовищем. Паралельно зі запозиченим терміном дистанція можна вживати як нормативні власне українські відповідники відстань і віддаль, які давно функціонують в українській науково-технічній термінології і мають таке саме значення, що й іншомовне слово.

Запозичені іменники зі суфіксами -цій(а)/- ацій(а), -ій(а) в українській науково-технічній термінології під впливом російської мови тривалий час вживали одночасно для найменування кількох понять (процесу, наслідку дії, об’єкта дії). Про це свідчить розмаїття українських відповідників для одного терміна (дисперсія - розрідження, розсіяння, розсію- вання, розщеплення, розщеплювання, розріда, корекція - виправлення, виправляння, корозія - ржавіння, роз’їдання, щербинка). Синонімних термінів цього типу можна частково уникнути, закріпивши за іншомовними термінами лише одне значення (явище, наслідок дії). Таким чином поряд із ними припинять вживати українські віддієслівні терміни на -нн΄(а), що називають процес, але уникнути паралельного вживання українських іменників на позначення явищ і наслідків дії з нульовим суфіксом набагато важче, адже вони мають тотожне значення.

Синонімами іншомовних іменників зі суфік- сом -атор виступають українські відповідники різних типів:

·   віддієслівні іменники зі суфіксом -ач: декантатор - згущувач, дуплікатор - подвоювач, комутатор - перемикач, перфоратор - діркувач, пульверизатор - розпилювач;

·   віддієслівні іменники зі суфіксом -ник: амортизатор - гамівник, дистилятор - перегінник, ексикатор - висушник, декантатор - відстійник, модифікатор - перетвірник;

·   віддієслівні іменники зі суфіксом -чик(-щик): індикатор - покажчик; 4) віддієслівні іменники зі суфіксом -к(а): пульверизатор - прискавка;

·   складні іменники: амальгаматор - живосрібник, вентилятор - вітрогон, деклінатор - відхиломір, екскаватор - землекопниця, інклінатор - нахиломір, респіратор - саморятівник;

·   термінне словосполучення: калоризатор - запальна куля, розжарювальна куля/головка. Терміни зі суфіксом -атор виявляють чітко виражену тенденцію до зменшення кількості слів зі значенням особи і збільшенням кількості утворень із предметним значенням: прилад, механізм, пристрій, речовина, матеріал, вмісти- лище [26].

Трапляються випадки, коли одному запозиченому терміну відповідає два автохтонні: декантатор (апарат (відстійник, згущувач) для декантації - спосіб розділення розшарованих есенцій та емульсій, що полягає в обмеженому зливанні верхнього рідинного шару) - згущувач (апарат для згущування чого-небудь через видалення вологи), відстійник (басейн резервуар або спеціальна посудина для очищення рідини відстоюванням [6; 15, 37, 19]). Українські відповідники позначають подібні, але не тотожні технічні об’єкти, вони немовби конкретизують значення запозиченого слова з доволі затемненою внутрішньою формою, який важко однозначно замінити тим чи іншим словом.

Незважаючи на прозору семантику українського слова, ним не завжди легко замінити запозичений термін, особливо багатозначний. Наприклад термін перфоратор називає кілька об’єктів:

·   машину для буріння гірських порід;

·   інструмент для свердління отворів у бетонних, кам’яних стінах тощо;

·   апарат для пробивання отворів у стрічці, картці, кінострічці за певноюсистемою;

·   пристрій для запису перев. цифро- вої інформації на перфокартах і перфострічках [8, c. 93].

Український відповідник діркувач, мабуть, можна застосувати лише для номінації третього апарата, яким дійсно пробивають дірки, невеличкі отвори. Зрідка вживання терміна іншомовного поход- ження на місці питомого слова з тотожним значенням допомагає уникнути омонімії.

Тер-міни пульверизатор і розпилювач називають той самий прилад для розпилювання рідини або порошку струменем повітря. Крім того, існує омонімний термін розпилювач, який називає особу, фахівця з розпилювання (роз- різувати пилкою або напилком на частини дерево, метал тощо). Тому ці слова можемо вважати назвами різних понять. А щодо відповідника прискавка, що він більш характерний для розмовного стилю мовлення, тому його варто відкинути.

Зрідка пропонують поряд із запозиченими термінами використовувати складні іменники. В деяких випадках доцільно надати перевагу автохтонним термінам. Терміни відхиломір і нахиломір (прилад для вимірювання) мають більш точну семантику порівняно із запозиченими термінами деклінатор і інклінатор. Тому варто вживати українські терміни. Так само складний термін саморятівник не варто використовувати для найменування пристрою, бо останнім часом слово рятівник активно вживають для номінації осіб певної професії.

Отже, уникнути запозичень у науково-технічній термінології, як і в літературній мові загалом, неможливо, бо частина з них традиційно функціонує у різних терміносистемах і зрозумілі для більшості користувачів. Зва- жаючи на велику кількість українських відповідників, які пропонували у різні часи українські термінознавці, не варто їх одразу відкидати, бо вже існує термін іншомовного походження для номінації науково-технічного поняття. У тому разі, коли питомий термін має те саме значення, що й запозичений, його варто закріпити як єдиний нормативний варіант або як синонім поряд із терміном іншомовного походження. Якщо запропоновані паралельні назви, насправді, мають значні відмінності у значенні, їх варто вважати різними термінами. Національна технічна термінологія повинна увібрати в себе і світові надбання певної науки (терміносистему), залишаючись національно самобутньою.

Висновки до розділу І

 

В Розділі І дослідження було розглянуто термінознавство як науку про терміни, його появу, історичне становлення, сучасний стан і актуальні проблеми, зазначили провідних науковців, що зробили значний внесок у справу дослідження терміну, займалися і займаються актуальними теоретичними і прикладними проблемами термінознавства.

Термінознавство було визначено як розділ лінгвістики, що вивчає спеціальну лексику з точки зору її типології, походження, форми, змісту і функціонування, а також вживання, впорядкування і створення. Таокж були розглянуті головні сучасні напрямки досліджень в межах термінознавства (теоретичне, прикладне, загальне, галузеве, типологічне, порівняльне, семасіологічне, ономасіологічне, історичне, функціональне та когнітивне) та визначені ключові поняття термінознавства, як то термінополе, терміносистема та термін.

Вивчивши різні точки зору провідних термінознавців на питання визначення терміну «термін», ми прийшли до висновку, що найбільш слушним вдається визначення І.С.Квитка: «Термін - це слово чи словесний комплекс, що співвідноситься з поняттям певної організованої галузі пізнання (науки, техніки), що вступає у системні відносини з іншими словами та словесними комплексами і утворює разом з ними в кожному окремому випадку та в певний час замкнену систему, що характеризується високою інформативністю, однозначністю, точністю та експресивною нейтральністю» [цит за 41; 72]. Також були проаналізовані функції науково-технічного терміну, особливості значення термінів, що відрізняють їх від загальновживаної лексики, вимоги до ідеального терміну та проблематика вивчення та систематизування термінів.

В Розділі були розглянуті теоретичні питання утворення нових термінів, проаналізовані головні прийоми термінотвору (термінологічного словотвору), а також їх інтерпретації в різних дослідників та визначено, що. головними прийомами термінотвору є терміностворення (тобто утворення нових слів-термінів), термінологізація (семантична конверсія слів власної мови з їх переходом до розряду термінів) та термінозапозичення (запозичення готових термінів із різних лексичних баз чужої мови). Окремим явищем термінозапозичення можна вважати калькування, оскільки певні його ознаки дозволяють віднестись до нього як до окремого прийому термінотвору, інші ж ознаки незаперечно співвідносять калькування із прийомом запозичення.

Данні дослідження щодо прийомів термінотворення представлені в узагальнюючій схемі [цит за 7; 53]:

 

Схема 2

Класифікація термінотворчих прийомів

 

Загальні теоретичні питання термінознавства, розглянуті в Розділі І дослідження, створюють базу та підводять підґрунтя до подальшого багатостороннього аналізу терміносистеми технічної лексики в сучасній китайській мові.

РОЗДІЛ ІІ. ЗАСОБИ НОМІНАЦІЇ В СИСТЕМІ ТЕХНІЧНИХ ТЕРМІНІВ СУЧАСНОЇ КИТАЙСЬКОЇ МОВИ