Вогонь як символ жертовності, беззавітного служіння людям, як основа відновлення, початку нового

У контексті смислового навантаження образу-символу вогню як жертовності, у якому згорають задля щастя (збереження життя тощо) інших, показовою є поема А.Малишка "Прометей". Важливо, що в цьому творі письменником використано ще один образ-символ - Прометея, - який утілено в образі російського солдата, розвідника радянської армії, якого врятував український хлопчик разом з матір`ю під час Великої Вітчизняної війни.

Юнак, спасаючи жителів села, які визнали його за свого ("Це наш"), перед фашистами гордо заявив: "Стріляй! Розвідник я! Солдат!" [34, с. 145]. Вороги спалюють його, прив`язаного до могутнього дуба на дніпровській кручі. Образ-символ вогню в поемі твориться митцем за допомогою таких елементів: скорботної картини-образу вогню як вогнища - зловісного димовища: " Димить димовище під хмару, І дуб тріщить, ясний от жару, Зотлілий з серцем до кінця ", " димна ніч ", " мертва тиша ", і за допомогою зображення фізичного стану головного героя твору: " Огонь сяга тобі до віч, Палає дуб в мільйони свіч, І сушить груди мука люта. Ти руки звів - і трісли пута, Реміння спалене із пліч ", і на основі розкриття внутрішнього стану та нескореності юнака: " Глибінь очей твоїх іскриться, Ти не людина - ти вже птиця І не палаєш, а летиш. Тріпоче серце: "Я люблю У спразі, в радості, в жалю, Огнем напоєне до краю, Горю, м ` ятежне, не згоряю! І не прошу, і не молю… " [34, c. 147].

Отже, образ вогню у цьому творі використано як вогнище, у якому згорів юнак у роки війни, захищаючи мешканців села, які його врятували, і, водночас, як образ-символ вогню, в якому жертовно гине людина задля інших; однак ця фізична смерть є своєрідним способом назавжди залишитися в людській пам'яті, як і Прометей, врятувати інших, відкрити їм істину, зберегти віру в життя, тобто вогонь є символом незнищенності людської віри, надії, духовності, продовження кращого життя: " У добре літо, в гожу весну Я знову встану, я воскресну Цвітком людських ясних надій… " [34, c. 148].

Для творення образу-символу автор використовує тропи: гіперболи (" димить димовище під хмару ", " палає дуб в мільйони свіч "), персоніфікації (" дуб тріщить, ясний от жару, Зотлілий з серцем до кінця", серце " огнем напоєне до краю"), метафори-протиставлення (" Ти не людина - ти вже птиця І не палаєш, а летиш"), метафори (" я воскресну Цвітком людських ясних надій… ") тощо.

Дещо подібне смислове значення має образ-символ вогню у драмі-феєрії Лесі Українки "Лісова пісня": після перетворення Мавки у вербу розлючена Килина хоче її зрубати, а Перелесник, рятуючи Мавку, метеором злетівши з неба, обіймає вербу, яка спалахує вогнем. Досягнувши верховіття, полум’я перекидається на хату - солом’яна стріха займається, пожежа швидко обертає хату в кострище.

Мавка не зникла в небуття: вона з’явилася перед Лукашем в алегоричній постаті загубленої Долі, легкою, прозорою постаттю. Вона заспокоїла Лукаша, бо хоч він і "збавив її тіла", та " душу дав":

 

О, не журися за тіло!

Ясним вогнем засвітилось воно

чистим, палючим, як добре вино,

вільними іскрами вгору злетіло.

Легкий, пухкий попілець

ляже, вернувшися, в рідну землицю,

вкупі з водою там зростить вербицю, -

стане початком тоді мій кінець.

Я обізвуся до них

шелестом тихим вербової гілки,

голосом ніжним тонкої сопілки,

смутними росами з вітів моїх [35, с.300].

 

Тобто вогонь у цьому творі є символом очищення, способом переходу до іншого фізичного стану, утвердження вічності буття: життя не можна вбити, вічно живим є поклик людини до волі, до щастя, до краси.. Тому письменницею для ствердження позитивної дії вогню використано епітети " ясним ", " чистим, палючим","вільними іскрами",порівняння " як добре вино".

Вогонь як пожежа, у якій згорає все нажите добро, та все ж має очищувальну силу, зображено в повісті У.Самчука "Марія". У Великодню ніч, коли Марія стояла в церкві перед святим огнем свічок, - "Скільки радості і вогнів!" [30, c. 95], тобто, цей вогонь від свічок символізує віру, духовність, радість, очищення, - все її обійстя згоріло: " Клуні вже зовсім не було, одні кам'яні стовпи лишилися. Хата догоряла, дотлівали крокви, платви, балки. Все забрав вогонь. Не лишилося ні одного будиночка " [30, с. 96].

У творі автор не вдається до опису пожежі, лише коротко вказує на результат лиха. Та Марія не сприймає пожежу як біду, - навпаки, вона ставиться до того, що трапилося, як до заслуженого покарання, розуміє це як спокуту своїх гріхів за ставлення до колишнього чоловіка Гната, отже - як очищення. Мабуть, недаремно цей акт очищення відбувся саме в таку мить, символізуючи, що Марію прощено. А для Гната цей вогонь у Великодню ніч - помста, спроба розквитатися з Марією за вчинену кривду, за біль, що не відпускає, і надзвичайно великий гріх, який він ніс через усе життя, і лише перед смертю Марії спокутувався їй.

Отже, в українській художній літературі наявний художній образ вогню, що має значення незнищенності людської віри, надії, духовності, продовження кращого життя, очищення, способу переходу до іншого фізичного стану, утвердження вічності буття. Це вогонь хоч і спопеляючий, та життєдайний, життєстверджувальний. Тому цей вогонь - ясний, чистий, палючий, іскри вільні тощо.