Сучасні молодіжні проблеми Росії і України та шляхи їх вирішення

 

Соціалізація − це процес становлення особи, навчання, засвоєння цінностей, норм, установок зразків поведінки, прийнятих в даному суспільстві. У молоді є особливі риси, які характеризують її як самостійну соціально-демографічну групу.

Впровадження ринкових відносин загострило проблему соціальної захищеності у сфері праці. Молоді робочі першими потрапляють під скорочення і поповнюють ряди безробітних. До початку 1996 р. безробіття в Росії досягло (за офіційними даними) 2,3 млн. чоловік, або 3,2% економічно активного населення; 38% всіх безробітних − молоді люди до 30 років.

Ринок праці молоді є особливим соціально-демографічним сегментом російської економіки, власними закономірностям, що підкоряються, які необхідно враховувати в політиці зайнятості. Молоді люди характеризуються нестійкістю життєвих установок, відсутністю виробничого стажу і досвіду роботи і, як наслідок, відносно низьким професійним статусом. Через перенасиченості ринку праці більш конкурентоздатними категоріями населення молодь є достатньо вираженою групою ризику. В той же час, на відміну від інших соціально уразливих груп (інвалідів, жінок), молодь є найбільш перспективною категорією робочої сили. Ще не сформувавшись як суб’єкт трудової діяльності, вона найбільш сприйнятлива до всіх змін, має здібність до постійної зміни трудових функцій, величезні можливості професійного зростання, найбільш тривалий період майбутньої трудової діяльності [5].

В умовах ринкових відносин проблема зайнятості молоді набуває нових властивостей. З одного боку, питання працевлаштування надзвичайно значущі для молодих людей, з іншої - реалізувати свої потреби в професійній сфері вдається далеко не кожному.

Положення молоді в суспільстві визначає ряд об’єктивних і суб’єктивних чинників: рівень матеріальної забезпеченості, можливість реалізувати себе в професійній сфері, здобути освіту, зробити кар’єру, забезпечити свої цивільні права і соціальні гарантії. Молодіжне безробіття виділяється при розгляді проблем зайнятості населення через особливу гостроту її негативних наслідків.

Ще виходять на ринок праці молоді люди (14-30 років) які розрізняються за віком, статтю, освітнім рівнем, життєвими установками. У даній соціальній групі можна виділити щонайменше три підгрупи, кожна з яких має свої специфічні риси.

Молодь у віці від 14 до 18 років представляють в основному учнів шкіл, училищ, коледжів і вузів. Саме у цей період людина засвоює основні життєві цінності, норми поведінки в суспільстві і прагне адаптуватися до існуючих умов. Одним з найважливіших завдань цього періоду є вибір майбутньої професії.

В основному вона не залучена в трудову діяльність. Проте на відміну від молоді найбільш розвинених країн, де вік вступу до трудового життя об’єктивно підвищується, російська молодь вимушена починати соціально-економічні відносини значно раніше. Вже зараз майже 80% молодих людей заробили свої перші гроші до 18 років. Здавалося б, це повинно привести до позитивних результатів, оскільки у підлітка виробляється установка на працю, самостійність, ініціативність. Проте це не так: рання трудова діяльність не дозволяє повною мірою здобути належну освіту, що спочатку припускає низький рівень кваліфікації.

При цьому різні галузі економіки приймають молоді трудові ресурси украй нерівномірно. В основному роботодавці не зацікавлені в підлітковій праці. Більшою мірою молодь представлена у сфері послуг і підприємництві; відчувається брак кваліфікованих молодих кадрів в бюджетній сфері, на виробництві. Це може ускладнити питання кадрового забезпечення, зробити неможливим проведення державою ряду реформ і привести до кризи в певних сферах. Продовжується відхід молоді в сферу ”тіньової“ економіки (господарська діяльність, яка розвивається поза державним обліком та контролем, а тому не відображається в офіційній статистиці. ”Тіньові“ підприємства не перерозподіляють власних доходів до бюджетів та державних цільових фондів, вони не сплачують податки, збільшуючи власні прибутки.), що може привести до деградації трудового потенціалу країни. Для держави це означає втрату великого числа кваліфікованої робочої сили, здатної ефективно брати участь в розвитку країни [20].

Молоді люди 18-24 років, що завершують або завершили професійну підготовку, а також що відслужили в армії достатньо уразливі на ринку праці, оскільки не мають належного професійного і соціального досвіду і, як наслідок, менш конкурентоздатні.

Працевлаштуванню заважають рівень і якість здобутої освіти і незатребуваність випускників навчальних закладів на ринку праці. Зараз більше половини випускників не може знайти роботу за фахом, що негативно впливає на професійне становлення людини і визначення його життєвого шляху.

Молоді люди, що належать до перших двох підгруп, як правило, виходять на ринок праці вперше і відрізняються нижчим освітнім і професійним рівнем, не мають стажу роботи. Всі ці чинники зумовлюють нижчу їх конкурентоспроможність. Разом з тим саме на цей період доводиться початковий етап кар’єри.

У віці від 25 до 30 років молоді люди, в основному, вже визначили свою професійну стратегію і мають певний досвід роботи. У даний період життя у більшості з них вже є сім’я, і вони пред’являють високі вимоги до пропонованої (майбутньої) роботи. При цьому відсутність роботи даною категорією сприймається хворобливіше, що веде до тяжких соціальних і психологічних наслідків (розпаду сім'ї, кинутим дітям, відходу в кримінальне середовище, залученню до наркоманії, алкоголізму і ін.).

У аналізі проблем працевлаштування молоді можна виділити два основні підходи. Суть першого полягає у вузькогалузевому трактуванні працевлаштування. Працевлаштування зводиться в основному до прийому на роботу і заходів по зниженню рівня безробіття. Другий підхід розглядає працевлаштування значно ширше, як комплексну і системну соціальну проблему. Її рішення переслідує ширші соціальні завдання, а саме: дати можливість молодим людям повністю розвинути свої здібності, знайти місце в життя, своє покликання.

Молодь найбільшою мірою виявилася схильною до дії негативних проявів нової соціальної реальності. Сьогодні у неї серед соціальних цінностей праця опинилася на одному з останніх місць широко поширена думка, що праця не є джерелом життєвого успіху. (Слід відмітити, що подібна оцінка праці характерна сьогодні не тільки для російської молоді. Вона має місце в розвинених країнах світу, зокрема Німеччині, США, Японії).

Різка соціальна диференціація молоді, що відбулася, по рівню матеріальної забезпеченості, привела до нерівності шансів молоді в отриманні престижніших і фінансово забезпеченіших видів праці. Держава, покликана забезпечити рівність цих шансів у підростаючого покоління, на жаль, поки не займається цією проблемою.

Змінити ситуацію в цьому питанні майже неможливо без кардинальної зміни всієї економічної, соціальної і правової політики держави. Поки ж вона є головним живильним ґрунтом, що формує негативне відношення до добросовісної праці, до праці як найважливішої соціальної цінності, сприяючої розвитку особи. Проте все ж таки для створення більш ефективніших умов забезпечення зайнятості, в Російській Федерації створені служби зайнятості, що здійснюють комплексне регулювання питань трудової сфери. Надання допомоги в працевлаштуванні молоді - один з пріоритетних напрямів діяльності центру зайнятості населення. Для ефективної роботи в системі зайнятості у багатьох регіонах Російської Федерації були відкриті молодіжні біржі праці (МБП), які сприяють підліткам і молоді у постійному або тимчасовому працевлаштуванні.

У сучасній соціології праці, російські вчені виділяють різні види безробіття:

Природне (нормальна, допустима) - відсоток безробіття складає 5-7% від всього працеактивного населення економічного району;

Фрикційне (поточна) - стан, що відображає потік кадрів, пов'язаних із зміною робочих місць, місцепроживання, коли люди протягом тижня розраховують приступити до роботи на новому місці;

Інструментальне - виникає при неефективній організації ринку праці;

Добровільне;

Вимушене - коли працедавець відмовляє в роботі;

Технологічне - наслідок науково-технічного прогресу;

Структурне - результат дисбалансу попиту і пропозиції на ринку праці;

Регіональне - формується під впливом історичних, демографічних і економічних обставин, часто у зв’язку з нерівномірністю розвитку окремих регіонів;

Циклічне - виникає при спаді виробництва;

Масове - стан, коли велика кількість працездатного населення залишається без роботи;

Хронічне - масове безробіття, що постійно поновлюється.

Для ринку праці молоді характерна висока мобільність, низький рівень кваліфікації, а також достатньо високий рівень безробіття. Майже п’яту частину безробітних складає молодь, яка не має досвіду трудової діяльності. [18].

Також функціонують молодіжні центри працевлаштування і інформації (МЦПІ), які є багатопрофільними соціальними установами, що здійснюють психологічну, профконсультаційну, юридичну і інформаційну допомогу.

Основною метою діяльності даних організацій є створення сприятливих умов для інтеграції молоді на ринку праці, адаптації її до сучасних вимог професійної підготовки і кваліфікації, зниження соціальної напруженості в молодіжному середовищі регіону і суспільстві в цілому.

Для досягнення цієї мети передбачається вирішення наступних завдань:

створення правових і організаційних умов для запобігання значному зростанню безробіття серед молоді;

соціально-психологічна адаптація молодих людей до ринкових умов;

забезпечення зайнятості з орієнтацією на інтереси і здібності людини;

правова освіта молоді;

профілактика правопорушень серед підлітків і молоді;

Поставлені завдання реалізуються на основі відповідних регіональних соціальних програм.

Безробітним громадянам у віці від 18 років гарантуються:

безкоштовне отримання послуг з професійної орієнтації, професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації, психологічної підтримки по напряму органів служби зайнятості;

забезпечення соціальної підтримки;

компенсація відповідно до законодавства Російської Федерації матеріальних витрат у зв'язку з направлянням на роботу (навчання) в іншу місцевість за пропозицією органів служби зайнятості;

безкоштовне медичне обслуговування і медичний огляд при прийомі на роботу і напрям на навчання;

можливість укладення термінових трудових договорів на участь в оплачуваних суспільних роботах, організовуваних з урахуванням вікових і інших особливостей громадян.

Важливою складовою державної соціальної підтримки для молоді є виплата допомоги і компенсацій унаслідок безробіття. Держава гарантує безробітним:

виплату посібників з безробіття, зокрема в період тимчасової непрацездатності безробітного;

виплату стипендії в період професійної підготовки, підвищення кваліфікації, перепідготовки по напряму органів служби зайнятості;

можливість участі в оплачуваних суспільних роботах;

відшкодування витрат у зв'язку з добровільним переїздом в іншу місцевість для працевлаштування за пропозиціями органів служби зайнятості.

Громадяни, що звернулися у службу зайнятості, мають право проконсультуватися з питань вибору сфер діяльності, працевлаштування, професійного навчання. Працюючі молоді люди, охочі змінити місце роботи, також можуть звернутися у службу зайнятості з метою пошуку відповідної роботи

Служба зайнятості вирішує не тільки соціальні, економічні, але і психологічні проблеми безробітного. Прогнозування поведінки безробітних на ринку праці, діагностика і корекція негативних психологічних станів - одні з основних напрямів діяльності служби зайнятості по роботі з молоддю. Стабільний емоційний стан сприяє швидкому працевлаштуванню [27].

Що стосується Української молоді в сфері працевлаштування тут я хотів би відзначити, що в Україні також є Молодіжні біржі праці, які надають молоді допомогу з питань тимчасового та повного працевлаштування, правового та економічного захисту, створення нових робочих місць, координація та розвиток міжнародних молодіжних програм тощо. Метою діяльності є вирішення питань працевлаштування молоді, забезпечення її зайнятості у вільний від навчання час, сприяння розвитку молодіжних ініціатив у трудовій сфері, перепідготовка та підвищення кваліфікації молоді.

Основними напрямами діяльності молодіжного центру є:

працевлаштування молоді в Україні за допомогою молодіжної біржі праці, яка пропонує різноманітні послуги щодо постійної та тимчасової зайнятості молоді міста, надає правову та психологічну допомогу з проблем працевлаштування;

професійна підготовка та перепідготовка незайнятої молоді, яка бажає отримати нову спеціальність або підвищити свою кваліфікацію у навчальному відділі центру;

підтримка підприємницької ініціативи молоді шляхом надання консультацій з бізнес-планування та іншої сервісної підтримки молодих підприємців, організація стажування молодих спеціалістів у діючих структурах малого і середнього бізнесу;

міжнародна діяльність, яка здійснюється через різноманітні молодіжні програми обміну, волонтерського руху, навчання та стажування за кордоном, робота за кордоном, організація міжнародних зустрічей, семінарів, тренінгів, конференцій, молодіжного туризму тощо.

Окрім Молодіжної біржі праці в Україні питаннями молоді займається такий різновид соціальної допомоги як соціальний супровід. Соціальний супровід передбачає здійснення: службами у справах неповнолітніх, центрами соціальних служб для молоді системного обліку та догляду дітей і молоді, які опинилися в складних життєвих ситуаціях; систематичних і комплексних заходів, спрямованих на подолання життєвих труднощів, збереження та підвищення соціального статусу дітей та молоді; системи заходів, спрямованих на подолання різних видів залежностей, які завдають шкоди психічному і фізичному здоров'ю дітей та молоді; соціальної опіки щодо дітей з вадами фізичного та розумового розвитку.

Наступною досить актуальною молодіжною проблемою є молодіжні правопорушення. Неповнолітні злочинці - це особи у віці від чотирнадцяти до сімнадцяти років включно. Вони відрізняються від осіб більш старшого віку багатьма характеристиками особи і злочинної поведінки.

Підстави виділення злочинності неповнолітніх як особливого об’єкту дослідження можна розділити на дві групи:

1.Загальноправові - наявність спеціальних розділів в кримінальному, карно-процесуальному, кримінально-старанному кодексах, що містять особливості притягання до кримінальної відповідальності, розслідування даної категорії подій, призначення і виконань покарання;

2.Кримінології - специфіка:

а) самих злочинів (види, форми, мотиви);

б) особи (обмежений період її формування, обмежена дієздатність, динаміка змісту соціальних функцій);

в) причин і умов злочинності;

г) заходів профілактичної дії.

У 1991 р. в Росії було зареєстровано 173,4 тис. злочинів неповнолітніх. У 1993 р. це число виросло до 225,7 тис., тобто на 30%. Разом з тим питома вага злочинів підлітків в злочинності в цілому скоротилася з 17,0 до 16,2%, що пояснюється випереджаючими темпами зростання дорослої злочинності (і в першу чергу - молодіжною). Починаючи з 1995 р. (вже 209,8 тис. діянь) тенденція злочинності неповнолітніх змінилася: у 1997 р. число злочинів скоротилося до 182,8 тис. (-15%), проте в наступні два роки знов відбувся приріст (+13,9%), в 1999 р. число зареєстрованих злочинів досягло 208,3 тис.

Впродовж 1994 - 1999 рр. наголошувалося зниження питомої ваги підліткової злочинності в загальному числі розслідуваних злочинів: з 14 до 9,6% [31].

Найбільш неблагополучними по рівню кримінальної ураженості неповнолітнього населення є Сахалінська, Пермська, Архангельська, Вологодська, Калінінградська, Ленінградська, Магаданська, Новосибірська, Тюменська області, республіки Бурятія і Хакасія, Єврейська автономна область, Хабаровський край.

Злочинність неповнолітніх - це в своїй основі чоловіча злочинність, на долю дівчаток доводиться близько 8%, число зареєстрованих злочинів в 1995 -1999 рр. скоротилося на 21,4%. Кількість дівчаток, що перебувають на обліку в підрозділах по попередженню правопорушень неповнолітніх, зросла за цей же період в 1,3 рази, а доставлених в органи внутрішніх справ - в 1,7 рази. Причому дівчата скоюють не тільки ”традиційні“ злочини (крадіжки, шахрайство), але і все частіше стають учасницями стійких груп хуліганської і корисливо-насильницької спрямованості. Не дивлячись на істотну специфіку особових характеристик неповнолітніх злочинниць (вони брехливіші, приховані, психічно травмовані негативними обставинами середовища), особливості правопорушної поведінки неповнолітніх жіночої статі поки не знаходять достатнього віддзеркалення в організації профілактичних заходів [17].

Для попередження злочинності неповнолітніх в умовах сучасної Росії необхідне створення ефективнішої системи загальносоціальної і індивідуальної профілактики.

У червні 1999 року в Російській Федерації був прийнятий спеціалізований Федеральний закон «Об основах системы профилактики безпризорности и правонарушений несовершеннолетних» Комплекс норм цього закону визначив основні напрями профілактики бездоглядності і правопорушень неповнолітніх, а також змалював круг суб’єктів і особливості профілактичної дії відносно вказаних осіб.

Основними завданнями діяльності по профілактиці бездоглядності і правопорушень неповнолітніх вказаним законом є:

попередження бездоглядності, безпритульності, правопорушень і антигромадських дій неповнолітніх, виявлення і усунення причин і умов, сприяючих цьому;

забезпечення захисту і законних інтересів неповнолітніх;

соціально-педагогічна реабілітація неповнолітніх, таких, що знаходяться в соціально небезпечному положенні;

виявлення і припинення випадків залучення неповнолітніх в здійснення злочинів і антигромадських дій.

Також свою долю у профілактиці по правопорушеннях бере Комісія у Справах Неповнолітніх (КСН)

Комісія у справах неповнолітніх є органом, який, в першу чергу, займається профілактикою, попередженням правопорушень серед неповнолітніх. Тому систему роботи КСН можна представити таким чином: Робота з батьками або особами, які їх замінять, у вигляді винесення суспільного осуду за невиконання обов’язків по вихованню дітей (обмеження в дієздатності, позбавлення батьківських прав). Виявлення негативної ролі дорослих, що залучають підлітків до злочинної діяльності.

У профілактиці і ліквідації правопорушень неповнолітніх особливо велика роль громадськості. Одній з основних форм участі громадян у виховно-профілактичній роботі з підлітками є КСН (Комісія у Справах Неповнолітніх) при міській адміністрації. КСН − державний орган. Її діяльність носить організаційний і правовий характер. Вона наділена повноваженнями владного характеру. Майже всі особи, що входять до складу комісії представники державних органів і громадських організацій, − виконують свої обов’язки безоплатно.

Головними завданнями КСН є: Організація роботи по попередженню бездоглядності, правопорушень неповнолітніх, охорона інтересів неповнолітніх. Координація зусиль державних органів і громадських організацій з вказаних питань. Розгляд фактів про правопорушення неповнолітніх. Здійснення контролю за умовами змісту і проведенням виховної роботи з неповнолітніми в установах [33].

Для порівняння можна сказати, що в Україні до неповнолітніх правопорушників застосовують соціальну профілактику яка ґрунтується на виявленні несприятливих психобіологічних, психолого-педагогічних, соціальних умов, що зумовлюють відхилення в психічному та соціальному розвитку молоді, в її поведінці, стані здоров'я, а також в організації життєдіяльності й дозвілля.

Зміст соціальної профілактики полягає:

ознайомленні з нормативними міжнародними і державними документами, які забезпечують розвиток особистості, рівень освіти, вибір професії;

наданні різним категоріям молоді інформації про можливі наслідки асоціальних дій, нехтування здоровим способом життя, відмови від культурного проведення дозвілля;

організації заходів щодо забезпечення програми позитивної життєдіяльності особистості;

здійсненні системи соціального захисту різних категорій молоді (забезпечення роботою, навчанням);

формуванні відповідальності за можливі наслідки анти-правних дій.

Дитяча безпритульність і бездоглядність є свідченням відсутності у дітей і підлітків сімейного або державного піклування, педагогічного нагляду і нормальних умов життя.

У рішенні Міжвідомчої комісії у справах неповнолітніх при Уряді РФ від 7 липня 1998 р. генезис дитячої безпритульності і бездоглядності визначений таким чином: ”Дитяча бездоглядність і безпритульність - наслідок сучасної соціально-економічної і духовно-етичної ситуації в Росії, яка характеризується наростанням соціального неблагополуччя сімей, падінням їх життєвого рівня, дистанціюванням школи від дітей з важкою долею, криміналізацією середовища“. Серед причин зростання дитячої безпритульності і бездоглядності фахівці Московського міського центру «Діти вулиць» (Міський центр профілактики бездоглядності, злочинності, алкоголізму, наркоманії і СНІДУ серед неповнолітніх) називають наступні:

падіння доходів сімей з дітьми, часто до катастрофічно низького рівня; безробіття дорослих членів сім’ї;

різке збільшення поширеності кризових явищ в сім’ї (підвищення нестабільності сімей, збільшення числа неповних сімей з дітьми, асоціальна поведінка батьків);

морально-психологічна криза у частини суспільства в умовах вироблення нових морально-етичних цінностей, розповсюдження моралі вседозволеності;

відвертість меж Росії для країн, що раніше входили в Радянський Союз, їх ще важчий економічний стан, а у ряді випадків і озброєні конфлікти ведуть до нелегальної міграції дітей, причому часто без супроводу дорослих, з цих країн в індустріальні центри Росії;

зростання криміналізації суспільства, поширеність нових для Росії видів правопорушень (проституція, торгівля наркотиками і ін.) при одночасному ослабленні механізмів контролю за працедавцями в результаті розвитку дрібного і нелегального бізнесу, а також невідпрацьованість механізмів і процедур виявлення і покарання дорослих, що залучають дітей до цих видів діяльності [7].

Також є немало ”психологічних порушень“, що приводять до ситуації, коли дитина систематично йде з дому, і подорожує протягом тривалого часу, або просто ”гуляє“ по вулиці. Пік полювання до зміни місць припадає на вік від 7 до 15 років, причому з хлопчиками це трапляється значно частіше, ніж з дівчатками.

Існує декілька ”сценаріїв“ схильності до бездоглядності:

це може бути потяг до нових вражень, потреба в притоці постійно змінної інформації, своєрідне відчуття, коли ”стіни тиснуть“, і дитина не може довго залишатися на одному місці - це патологічний стан називають дромоманією;

можливе жадання пригод, ”екшену“, ”справжнього життя“, причому діти нерідко довго і ретельно (у їх розумінні) готуються до таких подорожей;

нарешті, діти можуть покидати будинок унаслідок того, що там їм елементарно погано: з ними жорстоко звертаються або не помічають зовсім, і піти - єдиний спосіб уникнути нестерпної ситуації, або ж зробити хоч щось, щоб дитину нарешті помітили.

Втечі можуть бути як короткочасними, так і тривалими, як разовими і нечастими - так і звичними. З’являються певні стереотипи і традиції: улюблені місця і маршрути ”подорожей“. У випадку якщо дитина благополучно переростає такий період тяга до пригод і зміні місць залишається з нею назавжди: вона полюбляє подорожі, роботу з відрядженнями. Причинами таких станів в дитинстві можуть бути серйозні порушення (психопатії, шизофренія), органічні патології (олігофренії, епілепсії), тому до таких дітей потрібно бути особливо уважними. Проте бездоглядність може бути спровокована і у абсолютно здорової дитини - хворою атмосферою в сім'ї.

За останні роки в Росії прийняті нові законодавчі і нормативні акти, спрямовані на захист законних інтересів дітей, вдосконалення діяльності органів і установ системи профілактики бездоглядності і правопорушень неповнолітніх, на комплексне рішення проблем дітей, що знаходяться в соціально-небезпечному положенні. З метою посилення профілактики безпритульності і бездоглядності неповнолітніх федеральними і регіональними органами виконавчої влади Російської Федерації здійснюються наступні заходи: розробляються нормативні акти, регулюючі діяльність комісій у справах неповнолітніх і захисту їх прав, зміни в законодавство, спрямовані на посилення відповідальності батьків (законних представників) неповнолітніх за невиконання обов’язків по вихованню, змісту, навчанню неповнолітніх.

Відповідно до ст. 14,15 ФЗ «Об основах государственной системы профилактики беспризорности и правонарушений несовершеннолетних» місія і завдання освітньої установи визначені таким чином:

надання соціально-психологічної і педагогічної допомоги неповнолітнім, таким, що мають відхилення в розвитку або поведінці або проблеми в навчанні;

виявлення неповнолітніх, таких, що знаходяться в соціально небезпечному положенні, а також не відвідуючих або систематично проникних з неповажних причин школу, вживання заходів по їх вихованню і отриманню ними основної загальної освіти;

виявлення сімей, що знаходяться в соціально небезпечному положенні, і надання їм допомоги в навчанні і вихованні дітей;

забезпечення організації в школі спортивних секцій, технічних і інших кружків, клубів і залучення до участі в них неповнолітніх;

здійснення заходів по реалізації програм і методик, направлених на розвиток законопокірної поведінки неповнолітніх[11].

В Україні також загострюється проблема бездоглядності і безпритульності, а причинами її виникнення являється: соціально-економічна та політична нестабільність; відсутність скоординованих дій міністерств та відомств, що відповідають за стан роботи з молоддю в Україні. І тому для вирішенні проблеми попередження та подолання бездоглядності і безпритульності в Україні вбачають такі напрями: По-перше не допустити самого явища бездоглядності і безпритульності, появи дітей на вулиці,попередити втечі дітей із навчального закладу та сім’ї. По-друге важливе стратегічне завдання - здійснення заходів щодо адаптації і ресоціалізації бездоглядних і безпритульних шляхом впровадження різноманітних форм навчання і виховання. По-третє забезпечення підготовки кадрів з профілактики бездоглядності і безпритульності в Україні через навчальні заклади усіх рівнів акредитації та систему післядипломної освіти і видання комплексу методичної літератури з цієї проблеми.

Також до даної категорії населення застосовується соціальна реабілітація зміст її полягає у реконструкції соціокультурного оточення з різними категоріями молоді, допомозі у комунікації та навчанні, цілеспрямованій соціально-психологічній роботі з близькими та родичами; допомозі у професійному самовизначенні, сприянні працевлаштуванню; організації дозвілля та спілкування; виявленні творчих здібностей.