Психологічний розвиток та особливості особистості 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Психологічний розвиток та особливості особистості



В похилому віці.

 

По питанню про зміну особистості старих людей існує безліч суперечливих думок. Вони відбивають різні погляди дослідників на сутність старіння і на трактування поняття "особистість". Деякі автори заперечують, істотні зміни особистості в старості. Інші, усі соматичні і психічні зміни, та й саму старість, вважають захворюванням (Пархен і ін.) Пояснюють вони це тим, що старість майже завжди супроводжується різними недугами і завжди закінчується смертю. Це крайні точки зору й існує ще безліч варіантів.

От який опис приводить у своїй роботі Е.З Авербух: "У людей у пізньому віці, як правило, падає активність, сповільнюються психічні процеси, погіршується самопочуття. У процесі старіння міняється відношення до явищ і подій, змінюється спрямованість інтересів. У багатьох випадках відбувається звуження кола інтересів, часте бурчання, невдоволення навколишніми. Поряд з цим має місце ідеалізація минулого, тенденція до спогадів. У старої людини найчастіше знижується самооцінка, зростає невдоволення собою, непевність у собі [ 2 ].

Відзначені зміни не в однаковому ступені властиві всім людям у старості. Загальновідомо, що багато людей до похилого віку зберігають свої особисті особливості і творчі можливості. Усе дріб'язкове, неважливе відпадає, настає відома "просвітленість духу", вони стають мудрими.

Ю.Б. Тарнавский пише про те, що старість - украй критичний період часу. Вона вимагає всіх сил особистості, щоб пристосуватися до навколишнього оточення. Але нерідко людині похилого віку важко звикнути до нового статусу. Автор відзначає, що літній вік характеризується не тільки мінусами. Старість несе в собі багато корисних, позитивних якостей. Людина стає розважливою, досвідченою.

Неминуче наступаючі в старості вікові зниження адаптаційних можливостей компенсується професійною майстерністю, глибокими пізнаннями і навичками, придбаними протягом усього життя. Адаптаційні механізми дійсно знижуються, але це може бути успішно компенсовано високим рівнем суджень, широтою кругозору.

Таким чином, особистість людини в міру її старіння змінюється, але старіння протікає по-різному, у залежності від ряду факторів, як біологічних (конституціональний тип особистості, темперамент, стан фізичного здоров'я), так і соціально-психологічних (спосіб життя, сімейно-побутове положення, наявність духових інтересів, творчої активності). "Людина старіє так і таким чином, як вона жила протягом життя і якою вона була як особистість".

Старіння особистості може виявлятися у виділеному закордонними авторами синдромі "неприйняття старіння", в основі якого лежить внутрішній конфлікт між потребами особистості й обмеженими в силу фізичного і психічного постаріння можливістю їхнього задоволення. Це протиріччя приводить до явища фрустрації і різних форм соціально- психологічної дезадаптації особистості [ 24 ].

Вплив соціальних і психологічних моментів на процес старіння особистості полягає в обриві звичних соціальних і психологічних зв'язків і відносини особистості літньої людини, що приводить власне кажучи до соціальної деривації, що несприятливо впливає на особистість. Цей ефект підсилюється в більшості випадків у ситуації фізичної і психологічної самітності, настільки частої в пізньому віці.

Таким чином, зміни статусу людини в старості, викликаного, насамперед припиненням або обмеженням трудової діяльності, трансформацією ціннісних орієнтирів самого способу життя і спілкування, а також виникненням різних утруднень, як у соціально-побутовій, так і психологічної адаптації до нових умов. Точне і повне знання особливостей впливу соціально - психологічних і біологічних факторів на процес старіння особистості дозволить направлено змінити умови, спосіб життя старих людей таким чином, щоб сприяти оптимальному функціонуванню особистості старої людини і робити тим самим стримуючий вплив на процес її старіння [ 41 ].

Однією з найважливіших систем, що входять у поняття особистості, є образ самого себе. Це представлення людини про себе, своєї зовнішності, можливості, здібності, переваги і недоліки, а також емоційне відношення до себе. Представлення про самому себе в старої людини залежить головним чином від актуальної життєвої ситуації. Має місце тенденція до підтримки постійного представлення про власне Я. Сталість образу Я дуже важливо для збереження особистісної й емоційної рівноваги. Раптове руйнування самооцінки і сприйняття власного Я може виявлятися у виді неврозів і навіть психозів. Важливу роль грає зворотна інформація, одержувана з приводу себе від середовища, у якому живе людина [ 41 ].

Розповсюджені в суспільстві стереотипи впливають на формування відношення до себе людей похилого віку. Під впливом негативних думок, багато представників пізньої дорослості зневіряються в себе, свої здібності і можливості. Вони знецінюють себе, утрачають самоповагу, відчувають почуття провини, у них падає мотивація і, отже, знижується і соціальна активність.

М. Крайг пише про те, що думка про свої можливості і здібності значно впливає на ефективність діяльності. Деякі люди похилого віку твердо упевнені в тім, що незабаром вони втратять пам'ять і будуть не в змозі робити те, що вдавалося раніше, що вони частково втратять контроль над своїм життям. Під впливом таких думок вони дійсно втрачають і свою компетентність, і контроль над обставинами життя.

Негативна модальність суб'єктивного відношення до себе - важливий фактор не тільки психічного, але і фізичного старіння людини.

Соціально-психологічна недооцінка або знецінювання людей похилого віку тісно зв'язана з іншими несприятливими для їхнього повноцінного функціонування обставинами. До них у першу чергу відносяться: утрата роботи, змушений відхід на пенсію, утрата особистісно-значимих соціальних ролей. У результаті людина позбавляється свого професійного майбутнього. Вона також виявляється виключеною із системи міжособистісних зв'язків, у яку входять представники різних поколінь.

Таким чином, людина, що старіє, попадає в унікальну для неї по ступені складності ситуацію невизначеності. Людині приходиться самостійно виробляти вимоги до своєї поведінки, у чому і полягає одна з труднощів життя в умовах виходу на пенсію. У літературі утримуються суперечливі відомості щодо самооцінки в пізньому віці. В одних роботах висловлюється думка про те, що вік не впливає на самооцінку, самоповагу, інші автори відзначають факт вікового впливу. При цьому по окремим даним самооцінка знижується, захоплюючи сфери стану здоров'я, самопочуття і багато іншіого (Виноградов), а по іншим даним характерний високий рівень самооцінки в пізньому віці в сполученні з властивостями нестійкості і неадекватності по типу завищення. (Болтенко)

А.В. Бороздина й О.Н. Молчанова у своїй роботі описують результати дослідження самооцінки.

При описі себе, найбільше, що згадуються часто в чоловіків, є категорії ділової сфери, а жінки роблять акцент головним чином на особистісні якості. Значне місце в описі займає сфера інтересів, захоплень. Частина людей констатує загальний інтерес до світу, але більшість указують конкретні захоплення. Серед особливо розповсюджених - читання, перегляд фільмів, в'язання, прогулянки, проведення бесід.

Істотною в самоописі є сфера соціальних контактів і, зокрема, родини. Особливо значима ця сфера для жінок. Також важливе місце займає опис здоров'я, самопочуття. Усі перераховані теми є важливими для всього життєвого циклу людини, але в старих деякі з них особливо акцентуються.

У старих, у питанні виділення ведучого елемента самооцінки, як основи регуляції поведінки, орієнтація йде на реальну самооцінку, а не на ідеальну, що типово для попередніх періодів життєвого циклу [ 46 ].

Поряд із загальними особливостями мають місце різко виражені індивідуальні розходження самооцінки. Це є, очевидно, наслідком загального закону геронтогенеза - закону розмаїтості, що виявляється в тім, що показники станів, функцій або властивостей у цьому періоді здобувають варіативність, що підсилюється, значно перевищуючи таку в групах людей зрілого віку.

Крім розглянутих емоційних і особистісних проблем старості, не менш важливим є інтелектуальне функціонування в цьому віці.

Традиційним поглядом на інтелект старих людей була концепція "інтелектуального дефіциту", тобто вважалося, що в старості настає зниження загальних розумових здібностей людини. Але сучасні дослідження не підтверджують цю концепцію.

Потрібно враховувати той факт, що зниження показників інтелекту в літньому віці найчастіше пов'язано з уповільненням швидкості реакцій, через що подовжується час, необхідний для виконання завдання. Якщо не обмежувати строгими рамками часу, то можливо більш успішне виконання завдання.

У міру того, як частка старих у населенні збільшується, усе більш важливим стає розуміння їхнього когнітивного функціонування. Найбільш важливе й істотне питання полягає в тім, наскільки морфо-функціональні зрушення, що визначаються біологічними віковими процесами, можуть відбиватись в психіці людини і її інтелектуальних характеристиках.

Дослідники вважають, що не має сенсу прямо зіставляти дані інтелектуальних тестів осіб молодого і літнього віку, тому що це не виявляє специфіку інтелекту. У літньому віці інтелект якісно інший. Якщо в молодості інтелект переважно спрямований на готовність до навчання і рішення нових задач, то в старості основну роль грає здатність до виконання тих задач, що будуються на використанні накопиченого досвіду й інформації. Велике значення має ступінь розумових здібностей у молодому віці, особливо якщо людина займається творчою, науковою діяльністю. Люди інтелектуальної праці часто зберігають ясність розуму до глибокої старості.

Американські психологи вважають, що в більшості випадків зниження інтелектуальних здібностей у людей похилого віку пояснюється слабким здоров'ям, економічними або соціальними причинами, наприклад ізоляцією, а також недостатньою освітою і деякими іншими факторами, прямо не зв'язаними зі старінням.

Важливе місце при вивченні впливу процесу старіння на психічні процеси приділяється пам'яті. Ослаблення основних функцій пам'яті відбувається не рівномірно. В основному страждає пам'ять на недавні події. Пам'ять на минуле знижується тільки в глибокій старості.

Активне пристосування до нової ситуації, діяльний стиль життя в цей період дає можливість подальшого розвитку людини, зокрема розвитку її особистості.

При такому розгляді проблеми старості виникає можливість і необхідність підготовки людей до старіння. Задача, ця полягає не тільки в підтримці фізичного стану індивіда, але і вимагає створення умови для його психологічної адаптації, розробки мір психологічного забезпечення.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2020-03-14; просмотров: 118; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.24.82 (0.008 с.)