Проблеми людей похилого віку.

 

Серед пенсіонерів по праці абсолютна більшість належить пенсіонерам по старості. Є підстави думати, що найближчим часом цей показник буде коливатися в межах 88 - 90% від числа пенсіонерів по праці. Однак 75% пенсіонерів усе ще залишаються поза сферою уваги і діяльності системи соціального захисту. Саме ці літні і старі люди не можуть реалізувати свої потреби в необхідній їм соціальної допомоги, а те, що вона їм необхідна, особливо при рішенні матеріальних і побутових труднощів, не викликає сумніву.

Насторожує і той факт, що близько 50% старих людей після першого контакту з чиновниками системи соціального захисту не приходять за соціальною допомогою повторно, тому що в них залишається почуття гіркоти й образи. Одна з причин виникнення цього почуття - недостатнє фінансування державою соціальних послуг і пільг для малозабезпечених шарів населення, відсутність строгого обліку адресности соціального захисту.

Диференційований підхід повинний стати обов'язковим у соціальній роботі з людьми похилого віку.

У багатьох країнах частка осіб, що досягли пенсійного віку, уже наблизилася до максимальної величини й у майбутньому, ймовірно, не зросте. Однак серед населення літнього і старого віку можуть з'явитися важливі зміни, наприклад, збільшиться число "старих", а число людей, що постаріли не більше ніж на 15 років після виходу на пенсію, знизиться. Важливо не змішувати всі групи людей третього віку, а розглядати кожну групу з розривом не більш 5-10 років. Тільки тоді можна одержати об'єктивні дані, що характеризують старих людей, що можуть бути використані для планування соціальної роботи в майбутньому. Звичайно, неможливо прогнозувати, чи буде сучасне населення у віці 60 - 64 роки через 10 років схоже на групу, який зараз 70 - 74 роки. Однак можна з великою часткою ймовірності припускати, що неминуче зміни в організації соціальних служб і економіці, що вплинуть на зазначені вікові групи. Насамперед, ці дані мають особливе значення для планування діяльності місцевих соціальних служб і установ охорони здоров'я. Так, наприклад, якщо стан здоров'я або фінансово-економічної забезпеченості в якій-небудь вибірці обстежених старих людей виявиться гірше, ніж в інших районах, то можна виділити конкретну проблему, що має безпосереднє значення саме для цієї місцевості, району, регіону. Можуть бути виявлені й інші, не настільки невідкладні, проблеми: демографічні прогнози в більшості районів указують на те, що в наступному десятилітті підвищиться частка старих людей у групі літніх. Таким чином, якщо сучасна система соціальної допомоги і соціальної роботи відповідає потребам цього контингенту і таких служб зараз використовуються в максимальному ступені, то в майбутньому дана система може виявитися неадекватної новим умовам, якщо не запланувати її розширення відповідно до росту чисельності даної групи населення. Ще більш гострою є необхідність одержання об'єктивних зведень для розумного планування і безпосередньої реорганізації соціальних служб у районах або регіонах, де зараз потреби швидко зростаючого числа старих, залежних від цих служб, не задовольняються повною мірою. Для прогнозування потреб у соціальному обслуговуванні і соціальній роботі важливе визначення динаміки росту чисельності осіб у віці від 75 років і більше, а не загальне збільшення числа людей у віці від 55 років. За даними Інститута соціальних досліджень, 80% осіб старше 75 років - це найбільш безпомічні люди і вони мають потребу в повній сторонній допомозі й обслуговуванні.

Особливої уваги заслуговує і відношення самих людей похилого віку до тієї допомоги, що їм роблять соціальні працівники. Практичний досвід і спеціально проведені дослідження дозволяють виділити кілька визначених стереотипів поведінки з людьми похилого віку.

1. часом неприйняття соціальної допомоги в повсякденному житті, недовіра до соціальних працівників, небажання бути залежними від чужих, сторонніх людей;

2. явні установки, прагнення і наполегливість в одержанні як можна більшої кількості послуг з боку соціальних працівників, покладання на останні виконання всіх побутових обов'язків;

3. незадоволеність своїми життєвими умовами переноситься на соціальних працівників, з якими безпосередньо спілкуються;

4. соціальний працівник сприймається як об'єкт, що несе відповідальність за їхнє фізичне здоров'я, моральний і матеріальний стан.

Звичайно, основна частина населення людей похилого віку, з якими ведеться соціальна робота в різних її видах, виражає свою щиру вдячність соціальним працівникам, високо оцінює їхню працю. Однак нерідким є і недоброзичливе відношення, підозрілість, невдоволення послугами, що робляться. Іноді прибігають і до надмірного замилування, вихвалянню соціального працівника, щоб домогтися від нього тих послуг, що не входять у перелік виконуваних обов'язків.

Робота зі старими людьми у всіх країнах вважається однієї з найважчих у всіх відносинах: велике розчарування осіб, що забезпечують обхід за ними; щоб його уникнути, необхідна висока професійна підготовка, розуміння і знання психологічних особливостей людей похилого віку.

Соціальним працівникам потрібно із самого початку готуватися до того, що в їхній роботі подяк буде значно менше, ніж підозрілості, необґрунтованих обвинувачень, а нерідко і незаслужених образ. Соціальні працівники повинні бути підготовлені до того, щоб бути терплячими й турботливими до будь-якому, навіть дуже примхливій і докучливих людей похилого віку.

Не можна сприймати стару людину ізольовану, поза його життєвим шляхом. Навпроти, те, що він являє собою зараз, є відображення багатоаспектного і багатошарового становлення особистості. Біографія кожної старої людини являє собою відображення вдалої або невдалої долі, можливо, розламаної або порушеного життя.

Саме головне - кожна стара людина є особистість і як особистість має найбільше значення. Особистість - серцевина людського буття, його почуттів, переживань і дій. Особистість визначає і поведінка людини в процесі старіння. Кожна людина унікальна у своєму "Я" і ніяк не може бути підмінений іншою людиною, і в такому виді іншої людини не існує.

Самоцінність людини повинна бути збережена цілком, вона повинна бути неподільної, "індивідус" по-латинському значить "неподільний".

Людина вступає в контакти з навколишніми його людьми, створює з ними тривалі або короткочасні зв'язки, підтримує їхній або відкидає; у ході цих контактів виникає приязнь або ворожість, довіра або недовіра.

На третьому етапі, тобто в старості, у людини з'являється шанс, якщо він правильно переборює цей віковий поріг, знову придбати загублену гармонію, причому на більш високому рівні.

Це коротке введення в суть положень психоаналізу, зв'язаних з питанням психічного старіння індивідуума, дозволяє скласти уявлення про всю складність і психологічні трудності діяльності соціальних працівників