Типологічні теорії особистості

Давніша конституціональна типологія мала свого попередника у френології Галля. Її прибічники намагалися за формою черепа робити висновки про психологічні особливості індивіда. Теоретичною передумовою стало уявлення, буцімто форма черепа пристосовується до форми мозку, а мозок має приблизно 27 ділянок, що представляють певні властивості, як-от: любов до дітей, скупість, почуття гумору тощо.

Відома також фізіономіка Ломброзо, який шукав і встановив злочинний тип обличчя: виступаючі вилиці та щелепи, скошений назад лоб, великі вушні раковини і т.д.

Та найвідомішою типологічною теорією стала типологія Кречмера. Кречмер був психіатром; основна його заслуга – встановлення кореляції психіатричного діагнозу із соматичним типом.

Типологічна модель Э. Кречмера

Э.Кречмер у 1921 р. опублікував свою знамениту роботу “Будoвa тіла і характер”. Головна ідея полягала в тім, що люди з визначеним типом будови мають визначені психічні особливості. Ним було проведено безліч вимірів частин тіла, що дозволило йому виділити 4 конституціональних типи:

Лептосоматик – характеризується тендітною статурою високим ростом, плоскою грудною кліткою; плечі вузькі, нижні кінцівки – довгі і худі;

 Пікнік – людина з вираженою жировою тканиною, надмірно гладкий. Характеризується малим чи середнім ростом, розпливчатим тулубом з великим животом і круглою головою на короткій шиї;

    Атлетик – людин з розвинутою мускулатурою, міцною статурою, характерний високий чи середній ріст, широкі плечі, вузькі стегна;

 Диспластик – люди з безформною, неправильною будовою; індивіди цього типу характеризуються різними деформаціями статури (наприклад, надмірний ріст, непропорційна статура).

З названими типами будови тіла Кречмер співвідносить 2 головних типи темпераменту, які він називає шизотимний і циклотимний.

Шизотимний тип:

a) Гіперестетичний (надміру чутливий, тактовний, делікатний, із тонким розумінням естетичної форми, ідеаліст);

b) Шизотимний середній (холодно енергійний, послідовний, систематичний, аристократичний);

c) Анестетичний (нечуттєвий) – байдуже холодний, педантичний, нечутливий до людей, інколи навіть тупий.

Конституційно:

Лептосомний, астенічний – стрункий, худий, тонкі кінцівки, подовжене обличчя з відхиленим назад лобом, голова невелика, профіль здебільшого гострий, волосся густе; облисіння спостерігається рідко, а якщо буває, то неправильної форми; мускулатура слабка, кістяк відносно міцний. Схильності до повноти не відзначено.

Циклотимний тип:

a) Гіпоманічний ( веселий, жвавий, підприємливий, сповнений планів, наполегливий, товариський);

b) Практичний (реаліст, із почуттям гумору, активний, залежно від настрою – між манією та дипресією);

c) Депресивний (похмурий, тугодум, турботливий, товариський, з потребою в розумінні).

Конституційно:

Пікніки – середнього зросту, голова кругла зі схильністю до облисіння, тулуб короткий і кремезний, добре розвинута грудна клітка, не дуже сильні та короткі кінцівки, м’яка мускулатура. Обличчя кругле, навіть п’ятикутне, широке чоло, світла шкіра, схильність до повноти.

Кречмер розвиває свою теорію темпераментів, окремо виділяючи таблицею “спеціальні дарування”, властиві повноцінним соціальним варіантам темпераментів. Наприклад, поэт-циклотимик для нього “реаліст, гуморист”, а шизотимик – скоріше романтик, художник форми. Подібним чином розділяє він характери дослідників і вождів.

Теорія Э. Кречмера була дуже поширена в Європі.

        

 

Психодинамічний напрямок

Психоаналіз Фрейда

 

Розроблена Зиґмундом Фрейдом теорія особистості шокувала представлення свого часу, тому що представила людину не як homo sapiens, що усвідомлює своє поводження, а як істота, що знаходиться в конфлікті, корені якого лежать у сфері несвідомого. Фрейд першим охарактеризував психіку як поле бою між непримиренними інстинктами, розумом і свідомістю.

Психоаналітична теорія Фрейда є прикладом психодинамічного підходу. Динаміка тут означає те, що поводження людини детерминовано, і несвідомі психічні процеси мають велике значення в регуляції поводження людини. Психодинамічна теорія особистості Фрейда є основою подальших практик – наприклад, психоаналізу.