Структура особистості за Платоновим

 У радянській психології існує ряд спроб представити структуру особистості (А.Г. Ковальов, В.С. Мерлін, А.И. Щербаков, В.А. Крутецький, К.К. Платонов).

Найбільш обґрунтовану і розгорнуту структуру особистості запропонував К.К. Платонов. Платонов мав такі області досліджень: психологія праці, соціальна психологія і психологія особистості, військова психологія, авіаційна психологія, психологія релігії, медична психологія, психологічні аспекти профтехосвіти. У роботах Платонова значна увага приділяється розгляду методолого-теоретичних основ психології, обґрунтуванню і твердженню відбивної природи психіки, її активного формування в діяльності, особистісного опосередкування психічних явищ. Розробляючи проблему особистості, Платонов реалізує структурно-генетичний підхід, розглядаючи як її структуру, так і взаємодію різних її компонентів у процесі розвитку. З позицій діяльницького підходу ним і його учнями досліджуються всі найважливіші сторони психіки людини: здатності, характер, потребно-мотиваційна сфера. Особистість визначається їм як загальпсихологічна категорія, тому що вона являє собою одну зі сторін людини, як носія свідомості. Платонов пропонує концепцію динамічної функціональної структури особистості, що інтегрує в собі 4 її процесуально-ієрархічні підструктури із субординацією нижчих підструктур стосовно вищого. Як основні підструктури їм виділяються: спрямованість особистості, досвід, особливості психічних процесів, біопсихічні властивості. На всі зазначені ієрархічні рівні їм "накладаються" два інтегральні особистісні утворення - характер і здібності (Проблеми здібностей. 1972). Методичним забезпеченням виділення всіх основних елементів і цілісного опису особистості відповідно до концепції динамічної функціональної структури особистості була розроблена Платоновим карта особистості, заповнювана по методу узагальнення незалежних характеристик. Дослідження особистості в навчанні Платонова органічно зв'язані з розробкою проблем колективу, що є однією з основних умов її розвитку і виховання (Колектив і особистість; Про риси особистості нового робітника; Праця й особистість).

Отже, що ж являє собою динамічна функціональна структура особистості. На основі критерію співвідношення соціального і біологічного в якостях особистості в її структурі виділені чотири ієрархічно співвідносні підструктури: 1-а – спрямованість особистості; 2-а – досвід; 3-я – індивідуальні особливості психічних процесів; 4-а – включає біопсихічні властивості. Крім того, у структурі особистості виділені дві загальні інтегративні підструктури (характер і здібності), що, на відміну від ієрархічних підструктур, пронизують усі чотири рівні ієрархії, вбираючи в себе якості з підструктур кожного виділеного рівня. У той же час кожна з загальних підструктур відбиває визначений аспект вивчення поводження особистості: стійкість прояву рис у різних видах діяльності (тоді мова йде про характер особистості) чи в якомусь конкретному виді діяльності (тоді мова йде про здібності особистості до даного виду діяльності).

1-а підструктура особистості, названа «спрямованість особистості», поєднує якості спрямованості і відносини особистості, що виявляються як її моральні риси. Елементи (риси) особистості, що входять у цю підструктуру, у своїй переважній більшості не мають безпосередніх уроджених задатків (крім потягів і схильностей), а відбивають індивідуально переломлену суспільну свідомість. Спрямованість особистості містить у собі такі її форми, як потяга, бажання, інтереси, схильності, ідеали, переконання, світогляд. У цих формах спрямованості особистості виявляються і відносини, і моральні якості особистості, і різні потреби. Ця підструктура формується шляхом виховання.

2-а підструктура особистості, названа «досвід», поєднує знання, навички, уміння і звички, придбані в особистому досвіді шляхом навчання, але вже з помітним впливом і біологічно і навіть генетично обумовлених властивостей особистості. Цю підструктуру іноді називають індивідуальною культурою, чи подготовленністю.

3-я підструктура особистості, названа «особливості психічних процесів», поєднує індивідуальні особливості окремих психічних процесів, чи психічних функцій, що розуміються як форми психічного відображення: пам'яті, емоцій, відчуттів, мислення, сприйняття, почуттів, волі.

4-а підструктура особистості, названа «біопсихічні властивості», поєднує властивості темпераменту, статеві і вікові властивості особистості і її патологічні, так названі органічні зміни. Властивості особистості, що входять у цю підструктуру, незрівнянно більше залежать від фізіологічних особливостей мозку, а соціальні впливи їхні тільки субординують. Активність цієї підструктури визначається основними властивостями нервової системи.

 

Ієрархія чотирьох підструктур особистості представлена в табл. 1.

 

Таблиця 1. Основні підструктури як рівні особистості

№ під- струк- тури	Назва підструктур	Елементи, вхідні в підструктури	Співвідношення соціального і біологі- чного	Специфі- чні ви- ди форму- вання підструк- тур
1	Спрямованість особистості	Переконання, сприйняття, ідеали, схильності, інтереси, бажання, по- тяг	Біологичного дуже ма- ло	Виховання
2	Досвід особистості	Уміння, на- вичка, знання, звички	Значно більше соціального	Навчання
3	Особливості психічних процесів	Воля, почуття, сприйняття, мислення, відчуття, емоції,пам'ять	Частіше більше соціального	Вправа
4	Биопсихичес- Кие властивості	Темперамент, статеві, вікові, патологічні властивості	Соціального дуже мало	Тренування

 

Особливостями окремих властивостей цих чотирьох ієрархічних підструктур, однак, не вичерпуються індивідуальні особливості особистості, оскільки на ці підструктури накладаються ще дві загальні підструктури: характер і здібності. Будучи підструктурами накладеними, вирізняється з загальної структури особистості, характер і здібності являють собою не самостійні підструктури, а загальні якості особистості, що включають особливості кожної з чотирьох основних ієрархічних підструктур.

 

 

Висновки

Коли психологи звертаються до вивчення особистості, то перше на що вони наштовхуються, це різноманіття властивостей і їх проявів в поведінці. Інтереси і мотиви, схильності і здібності, характер і темперамент, ідеали, цінності орієнтації, вольові, емоційні і інтелектуальні особливості, співвідношення свідомого і несвідомого (підсвідомого) і багато іншого – ось це і є далеко не повний перелік характеристик, з якими доводиться мати діло, якщо ми намагаємося намалювати психологічний портрет особистості.

Володіючи різноманіттям властивостей, особистість разом з тим представляє собою єдине ціле. Звідси витікають дві взаємозв’язані задачі: по-перше, зрозуміти всю численність властивостей особистості як систему, виділивши в ній те, що прийнято називати системовиникаючим фактором (або властивістю), і, по-друге, розкрити об’єктивні основи цієї системи.

В даній роботі розглядається своєрідність кожного з підходів до вивчення теорії особистості і між особових відносин. Це - теорія З.Фрейда, К.Юнга, А.Адлера, А.Маслоу, К.Роджерс, Г.Айзенк і теорія К.Платонова.

Розроблену З.Фрейдом психоаналітичну теорію особистості, досить популярну в країнах Заходу, можна віднести до типу психодинамічних, неекспериментальних, охоплююча все життя людини і використовуючи для опису його як особистості, внутрішні психологічні властивості індивіда, в першу чергу його потреби і мотиви. Він вважав, що лише незначна частина того, що на справді відбувається в душі людини і характеризує його як особистість, актуально ним усвідомлюється.

Аналітична психологія Юнга допомогає нам краще зрозуміти поведінку особистості в взаєминах з оточуючими в т.ч. соціальну сторону його поведінки. Це викликає нашу особливу зацікавленість, як юристів і безперечно приносить користь в практичній діяльності педагога – розкриття якості особистості.

Індивідуальна психологія Адлера включає в себе основні принципи – людина є єдиним, самогласним і цілісним, людське життя – це динамічне прагнення до переваги, індивідуум – є творча сутність, що самовизначається, соціальна приналежність індивідуума.

Гуманістична теорія Маслоу висуває основні принципи трактування особистості як єдиного цілого, марність досліджень на тварин, сприйняття людини як істоти позитивного і творчого у своїй основі, акцент на вивчення психічного здоров'я. В свою чергу Карл Роджерс визначав особистість в термінах самості: як організовану, довгочасну сутність, що складає серцевину наших переживань.

Айзенк за певними психологічними критеріями поділив всіх індивідів на екстравертів, інтровертів і невротиків.

В запропонованій Платоновим динамічній функціональній структурі особистості міститься як координаційний, так і субординаційний принципи побудови.

 

 

Список використаної літератури:

 

1. Л.Хьелл, Д.Зиглер “Теории личности”. Санкт-Петербург, 1999.

2. Р.Робертсон «Введение в психологию Юнга». Ростов-на-Дону, 1999.

3. З.Фрейд “Аналитическая психология. Прошлое и настоящее”. М, 1995.

4. Р.С.Немов “Психология” 2 тома М., 19994.

5. В.Г.Казаков, Л.Л.Кондратьева “Психология”. М., 1989.

6. В.А.Крутецкий “Психология”. М., 1986.

7. В.С.Лозниця “Психологія і педагогіка”. К., 2000.