Тривожність як прояв емоційної сфери

Емоції та почуття являють собою відображення реальної дійсності у формі переживань. Різні форми переживання почуттів (емоції, афекти, настрої, стреси, страсті й таке інше) утворюють у сукупності емоційну сферу людини.

Виділяють такі види почуттів, як моральні, інтелектуальні й естетичні. За класифікацією, запропонованою К. Ізардом, виділяються емоції фундаментальні й похідні. До фундаментальних відносять: 1) інтерес-хвилювання, 2) радість, 3) подив, 4) горе-страждання, 5) гнів, 6) відраза, 7) презирство, 8) страх, 9) сором, 10) провину [9].

Інші – похідні. Зі з'єднання фундаментальних емоцій виникає такий комплексний емоційний стан, як тривожність, що може поєднувати у собі й страх, і гнів, і провину, й інтерес-збудження.

«Тривожність – це схильність індивіда до переживання тривоги, що характеризується низьким порогом виникнення реакції тривоги: один з основних параметрів індивідуальних відмінностей» [2].

Певний рівень тривожності – природна й обов'язкова особливість активної діяльності особистості. У кожної людини існує свій оптимальний або бажаний рівень тривожності – це так звана корисна тривожність [17]. Оцінка людиною свого стану щодо цього є для нього істотним компонентом самоконтролю й самовиховання. Однак, підвищений рівень тривожності є суб'єктивним проявом неблагополуччя особистості.

Прояви тривожності в різних ситуаціях не однакові. В одних випадках люди схильні поводитися тривожно завжди й скрізь, в інших – вони виявляють свою тривожність лише час від часу, в залежності від обставин, які складаються [14].

Ситуативно стійкі прояви тривожності прийнято називати особистісними й зв'язувати з наявністю в людини відповідної особистісної риси (так звана «особистісна тривожність»). Це стійка індивідуальна характеристика, що відображає схильність суб'єкта до тривоги й що припускає наявність у нього тенденції сприймати досить широкий спектр ситуацій як загрозливий, відповідаючи на кожну з них певною реакцією. Як схильність, особистісна тривожність активізується при сприйнятті певних стимулів, розцінюваних людиною як небезпечні, зв'язані зі специфічними ситуаціями погрози його престижу, самооцінці, самоповазі [17].

Ситуативно мінливі прояви тривожності називають ситуативними, а особливість особистості, що виявляє такого роду тривожність, позначають як «ситуаційна тривожність». Цей стан характеризується суб'єктивно пережитими емоціями: напругою, занепокоєнням, заклопотаністю, нервозністю. Такий стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію й може бути різним за інтенсивністю й динамічним у часі.

Особистості, які відносяться до категорії з високою тривожністю, схильні сприймати загрозу своїй самооцінці й життєдіяльності у великому діапазоні ситуацій та реагувати досить напружено, вираженим станом тривожності.

Поводження людей з високим рівнем тривожності у діяльності, спрямованої на досягнення успіхів, має наступні особливості:

1. Високотривожні індивіди емоційно гостріше, ніж низькотривожні, реагують на повідомлення про невдачу.

2. Високотривожні люди гірше, ніж низькотривожні, працюють у стресових ситуаціях або в умовах дефіциту часу, відведеного на рішення завдання.

3. Острах невдачі – характерна риса високотривожних людей. Цей острах у них домінує над прагненням до досягнення успіху.

4. Мотивація досягнення успіхів переважає у низькотривожиих людей. Звичайно вона переважує побоювання можливої невдачі.

5. Для високотривожних людей більшою стимулюючою силою володіє повідомлення про успіх, ніж про невдачу.

6. Низькотривожних людей більше стимулює повідомлення про невдачу.

7. Особистісна тривожність принаджує індивіда до сприйняття й оцінки багатьох, об'єктивно безпечних ситуацій як таких, які несуть у собі погрозу.

Діяльність людини в конкретній ситуації залежить не тільки від самої ситуації, від наявності або відсутності у індивіда особистісної тривожності, але й від ситуаційної тривожності, що виникає у даної людини в даній ситуації під впливом складних обставин.

Вплив сформованої ситуації, власні потреби, думки й почуття людини, особливості її тривожності як особистісної тривожності визначають когнітивну оцінку нею ситуації, що виникла. Ця оцінка, у свою чергу, викликає певні емоції (активізація роботи автономної нервової системи й посилення стану ситуаційної тривожності разом із очікуваннями можливої невдачі). Інформація про все це через нервові механізми зворотного зв'язку передається в кору головного мозку людини, впливаючи на її думки, споживи й почуття.

Та ж когнітивна оцінка ситуації водночас й автоматично викликає реакцію організму на загрозливі стимули, що призводить до появи контрзаходів і певних відповідних реакцій, спрямованих на зниження виниклої ситуаційної тривожності. Підсумок усього цього безпосередньо позначається на діяльності, що виконується. Ця діяльність перебуває у безпосередній залежності від стану тривожності, який не вдалося перебороти за допомогою початих відповідних реакцій і контрзаходів, а також адекватної когнітивної оцінки ситуації [14].

Таким чином, діяльність людини в ситуації, що породжує тривожність, безпосередньо залежить від сили ситуаційної тривожності, дієвості контрзаходів, які вживаються для її зниження, точності когнітивної оцінки ситуації.