Статусне положення дітей з різним рівнем тривожності

 

 

Рівеньтривожності	Кількість дітей, що мають статус
	I		II		ІІІ		IV
	Чол.	%	Чол.	%	Чол.	%	Чол.	%
Високий	–	–	–	–	1	3,5%	1	3,5%
Середній	1	3,5%	1	3,5%	3	10%	–	–
Низький	5	17%	4	17%	13	45%	–	–

Зіставляючи статусне положення кожної дитини групи із властивим їй рівнем тривожності, ми одержали наступні результати: із загальної кількості дітей I статусу («зірки») 17% дітей мають низький рівень тривожності й 3,5% – середній рівень тривожності; із всіх дітей групи, що перебувають в II статусі («предпочитаємі») 14% дітей мають низький рівень тривожності й 3,5% мають середній рівень тривожності; із всіх дітей III статусу («прийняті») 3,5% дітей мають високий рівень тривожності, 10% дітей мають середній рівень тривожності й 45% дітей мають низький рівень тривожності; 1 дитина, що перебуває в IV статусі («не прийняті»), має високий рівень тривожності.

Тепер розглянемо співвідношення (у %) дітей з різним статусом для кожного рівня тривожності (відсоток береться від загального числа дітей для даного рівня тривожності).

Рівеньтривожності	Кількість дітей, які мають статус
	І – ІІ		ІІІ – ІV
	Чол.	%	Чол.	%
Високий	–	–	2	100%
Середній	2	40%	3	60%
Низький	9	41%	13	59%

З отриманих співвідношень видно, що чим вище рівень тривожності, тим більший відсоток дітей має несприятливий статус у групі, особливо це характерно для дітей з високим рівнем тривожності: у несприятливу статусну категорію потрапили всі діти.

Висновки до розділу 3

У даній групі дітей старшого дошкільного віку більшість дітей має низький рівень тривожності, декілька дітей мають середній рівень тривожності та дві дитини мають високий рівень тривожності, а також невелика частина дітей мають середній рівень виразності ворожості, конфліктності, незахищеності, недовіри до себе, депресивності, почуття неповноцінності, труднощі у спілкування, інші діти мають низький рівень виразності.

Зіставляючи отримані результати двох малюнкових тестів – "Будинок–Дерево–Людина" й "Неіснуюча тварина" можна зробити висновок, що в малюнках обох тестів ми бачимо прояв підвищеної тривожності в малюнках тих самих дітей. Також у більшості малюнків дітей відбиваються ознаки агресії.

У досліджуваній групі більшість дітей має несприятливий статус. Низький рівень благополуччя взаємин означає неблагополуччя більшості дітей групи в системі міжособистісних відносин, їхня незадоволеність у спілкуванні, визнанні однолітками. Значення коефіцієнту взаємності й побудова соціограми на основі обчислених взаємних виборів дає нам уявлення про характер відносин, що існують у групі, тобто свідчить про роз'єднаність групи на окремі угрупування по 2–3 дитини. Спостерігається висока статева диференціація в групі. Коефіцієнт задоволеності дошкільників своїми взаєминами складає 46%. Визначивши КЗ кожної дитини групи, можна зробити висновок, що діти, яких обрали всі або майже всі однолітки із числа тих, кого вони самі вибирали, мають ґрунт для більш високого емоційного самопочуття, життєрадісності, чим ті діти, яких можливо й обирають, але зовсім не ті, до яких вони самі прагнуть. Індекс ізольованості 4%, дану групу можна вважати благополучної. В основі мотиву вибору в дівчаток або хлопчиків дітей своєї статі перебувають дружні відносини, а також проявляється інтерес до спільної діяльності з обраною дитиною. Хлопчики обирають дівчаток, виходячи з емоційно позитивного відношення до дівчинки, виділяють зовнішні якості, проявляють симпатію. У даній групі положення дівчаток більш сприятливе, ніж хлопчиків. Виявлено такий характер зв'язку як взаємна симпатія, спостерігаються явища «нерозділеної любові» (у більшості випадків хлопчики вибирають дівчаток).

Для даної групи середній показник коефіцієнту усвідомленості відносин дорівнює 27% – у дітей загальне число очікуваних виборів значно більше, ніж тих, що виправдалися, й цей факт свідчить про високий рівень домагань дітей групи, які мають несприятливий статус.

Зіставляючи статусне положення кожної дитини групи із властивим їй рівнем тривожності, ми одержали наступні результати: з дітей групи, що перебувають на III й IV статусах, більшість має низький рівень тривожності, трохи дітей має середній рівень тривожності й дві дитини мають високий рівень тривожності. З дітей групи, що перебувають на I й II статусах, більшість дітей має низький рівень тривожності й дві дитини мають середній рівень тривожності.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Тривожність – це схильність індивіда до переживання тривоги, що характеризується низьким порогом виникнення реакції тривоги: один з основних параметрів індивідуальних відмінностей.

Діяльність людини в ситуації, що породжує тривожність, безпосередньо залежить від сили ситуаційної тривожності, дієвості контрзаходів, які вживаються для її зниження, точності когнітивної оцінки ситуації.

Соціальний статус – це встановлюваний суспільством ознака, що характеризує позицію людини в соціальній спільності, положення суб'єкта в системі міжособистісних відносин і визначає його права, обов'язки, волі, престиж, повноваження й привілеї, які він одержує завдяки своєму положенню. Статус є визнаний групою ранг індивіда в соціальній групі.

У різних групах та сама людина може мати різний статус, та й взагалі, кожна людина володіє декількома статусами, однак вони не рівні. Положення в суспільстві визначає один з них – це головний статус

Відповідно до теорії ми провели емпіричне дослідження у групі дітей (29 дітей) старшого дошкільного віку дитячого садку № 256 „Дзвіночок”.

Для дослідження емоційного стану кожної дитини групи ми використали малюнковий тест Джона Бака "Будинок–Дерево–Людина" (БДЛ), методику "Малюнок неіснуючої тварини".

Також ми провели діагностику міжособистісних відносин дітей за методикою вивчення дитячої групи (соціометрія та аутосоціометрія).

У процесі проведеного дослідження впливу емоційної тривожності на статусне положення дітей старшого дошкільного віку у групі можна сказати, що наша гіпотеза підтвердилася, тому що за отриманими результатами ми бачимо, що чим вище рівень тривожності, тим більший відсоток дітей має несприятливий статус у групі, особливо це характерно для дітей з високим рівнем тривожності: у несприятливу статусну категорію потрапили всі діти з таким рівнем тривожності.

Тривожні діти можуть не користуватися загальним визнанням у групі, але й не виявляються в ізоляції, вони частіше входять до числа найменш популярних, тому що дуже часто такі діти вкрай невпевнені в собі, замкнуті, нетовариські. Або навпаки, занадто товариські, настирливі. Причиною непопулярності іноді є їхня безиніціативність через непевність у собі, тому ці діти скоріше не можуть бути лідерами в міжособистісних взаєминах. Результатом безиніціативності тривожних дітей є й те, що в інших дітей з'являється прагнення домінувати над ними, що веде до зниження емоційного фону тривожної дитини, до тенденції уникати спілкування, виникають внутрішні конфлікти, зв'язані зі сферою спілкування, підсилюється невпевненість в собі. В той же час, в результаті відсутності сприятливих взаємин з однолітками з'являється стан напруженості й тривожності, які й створюють або почуття неповноцінності й пригніченості, або агресивності. Дитина з низькою популярністю, не сподіваючись на співчуття й допомогу з боку однолітків, нерідко стає егоцентричною, відчуженою. Це погано в обох випадках, тому що може сприяти формуванню негативного відношення до дітей, людей взагалі, мстивість, ворожість, прагнення до самотності.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Большой толковый психологический словарь. Т.1. (А-О); Пер. с англ./Ребер Артир. – ООО «Изд-во АСТ»; Издательство «Вече», 2003. – 592 с.

2. Бреслав Г.М. Эмоциональные особенности формирования личности в детстве: Норма и отклонения. – М.: Изд-во МГУ, 1990. –345 с.

3. Вилюнас В.К. Психология эмоциональных явлений. – М.: Изд-во МГУ, 1976. – 254 с.

4. Возрастная и педагогическая психология: Учебник для студентов пед. ин-тов/В.В.Давыдов, Т.В.Драгунова, Л.Б.Ительсон и др.; под ред. А.В.Петровского. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Просвещение, 1979. – 288 с.

5. Гарбузов В.И. Нервные дети: Советы врача.– Л.: Медицина, 1990. – 176 с.

6. Детская психология: Учеб. пособие/Я.Л.Коломинский, Е.А.Панько, А.Н.Белоус и др.; под ред. Я.Л.Коломинского, Е.А.Панько. – Минск: Университетское, 1988. – 399 с.

7. Загальна психологія: Підруч.для студентів вищ.навч.закладів/ За загальн.ред.акад. С.Д.Максименка. – К.: Форум, 2002. – 554 с.

8. Захаров А.И. Предупреждение отклонений в поведении ребёнка: 3-е изд., испр. – СПб: Союз, 1997. – 224 с.

9. Изард К. Эмоции человека: [Пер. с англ.]/Под ред. Л.Я.Гозмана, М.С.Егоровой; Вступительная статья А.Е.Ольшанниковой. – М.: Изд-во МГУ, 1980. – 513 с.

10.Коломинский Я.Л., Панько Е.А. Диагностика и коррекция психического развития дошкольников. – Минск: Университетское, 1997. – 291 с.

11.Кочубей Б., Новикова Е. Ярлыки для тревожности//Семья и школа. – 1988. – № 9. – С. 32–43.

12.Кочубей Б., Новикова Е. Снимем маску с тревоги//Семья и школа. – 1988. – № 11. – С. 21–28.

13.Кравцова Е.Е. Психологические новообразования дошкольного возраста//Вопр. психологии. – 1996. – № 6. – С. 64–76.

14.Кузьменко В. Емоції//Дошк. виховання. – 1996. – № 6. – С. 20–21.

15.Лешли Дж. Работать с маленькими детьми, поощрять их развитие и решать проблемы: кн. для воспитателей деского сада: [Пер. с англ.]. –М.: Просвещение, 1991. – 411 с.

16.Мухина В.С.Детская психология: Учеб. для пед. ин-тов/Под ред. Л.А.Венгера. – М.: Просвещение, 1985. – 534 с.

17.Немов Р.С. Психология: учеб. для студентов выс.пед.учеб.заведений: В 3 кн. Кн.1. – М.: Просвещение, 1998. – 638 с.

18.Ольховець Т. Дитина в садку і вдома: (Психомалюнок як метод дослідження тривожності)//Дошк. виховання. – 1994. – № 10. – С. 4–5.

19.Практическая психология: Учебно-методич6еское пособие/Под ред. С.В.Кондратьевой. – Мн.: Ред. журн. „Воспитание”, 1997. – 212 с.

20.Психолог в детском дошкольном учреждении: Методические рекомендации к практической деятельности/Под ред. Т.В.Лаврентьевой. – М.: Новая школа, 1996. – 144 с.

21.Психологія: Підручник/За ред. Ю.Л.Трофімова. – 3-тє вид. – К.:Либідь, 2001. – 560 с.

22.Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога в образовании: Учебное пособие. – М.: ВЛАДОС, 1996. – 529 с.

23.Рубинштейн С.Я. Экспериментальные методики патопсихологии. – М.: Наука, 1970. – 302 с.

24.Социльная психология: Учебное пособие для вузов/Сост.: Р.И.Мокшанцев, А.В.Мокшанцева. – Новосибирск: Сибирское соглашение, 2001. – 408 с.

25.Степанова Г. Эмоциональные состояния ребёнка-дошкольника и их педагогическая оценка в условиях детского сада//Жошк. воспитание. – 1998. – № 5. – С. 39–53.

26.Урунгаева Г.А. Дошкольная психология. – М.: Наука, 2002. – 470 с.

 

ДОДАТКИ

Додаток 1

Таблиця 3.2.1