Розвиток науки і культури на початку ХХст.

ОСНОВНІ ІДЕЙНО-ПОЛІТИЧНІ ТЕЧІЇ.

Головними ідейно-політичними течіями в країнах Західної Європи і Північної Америки в той час були консерватизм, лібералізм та соціалізм, які склалися ще в XVIII— XIX ст. 37 Консерватора (від латинського «консервація» — збереження) виступали за зміцнення устоїв суспільства: сім'ї, соціальної Ієрархії, тих порядків, що існували. Вони не відмовлялися від необхідності проведення реформ, проте намагалися уникнути їх. '

Ліберали (від латинського «лібераліс» — вільний) боролися за свободу слова, друку, віросповідання, вільну політичну.діяльність. Одним з головних пунктів їх доктрин була критика державного втручання в торгівлю та приватне підприємництво Ліберали виступали проти революції. протиставляючи закликам до повалення існуючого ладу політику ' соціальних реформ. На їх думку, це давало можливість зменшити соціальну напруженість, покращити життя трудового народу і поступово перетворити суспільство на більш справедливе за умови збереження влади буржуазії.

Соціалісти (від латинського «соціаліст» — суспільний, товариський) прагнули замінити капіталістичне суспільство, побудоване на засадах приватної власності, на соціалістичне, з суспільною власністю на засоби виробництва та знаряддя праці й відсутністю 'експлуатації людини людиною. Соціалістичні ідеї знаходили підтримку головним чином серед робітників, а також інтелігенції, дрібної буржуазії та службовців.

В соціалістичній ідеології Існувало декілька різних напрямів. Найбільш популярним серед них був марксизм. Його представники вважали, що головною рушійною силою суспільного розвитку е класова боротьба. З її допомогою пролетаріат повинен покінчити з капіталізмом і встановити безкласове соціалістичне суспільство.

19

В марксизмі теж не було повно єдності.поглядів його прихильників, існувало дві течії:

революціонерів та реформістів. Революціонери особливо більшовики на чопі з В. Леніним в Росії) були переконані, що перехід від капіталізму до соціалізму можливий лише завдяки насильницькій революції 1 встановлення диктатури пролетаріату. Прибічники реформ — соціал-реформісти (пізніше соціал-демократи), — вважали, що такий перехід необхідно здійснити мирним шляхом, за допомогою реформ.

близьким до соціалізму був анархізм (від грецького «анархія» — безвладдя). Анархісти теж прагнули знищити капіталізм 1 побудувати безкласове суспільство, але на відміну від соціалістів, заперечували необхідність державної влади. В робітничому русі анархізм часто виступав у формі анархо-синдикалізму, прибічники якого головною формою об'єднання трудящих вбачали не політичні партії, а профспілки (французькою мовою —.«синдикати»), Анархо-синдикалісти відкидали збройне повстання проти буржуазії, закликали до страйків, бойкотів, саботажу виробництва.

РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ.

У філософській думці того часу теж існували полярні точки зору. Гостра дискусія відбувалася між прихильниками матеріалізму та ідеалізму, популярним стає прагматизм (від грецького «прагма» — справа, дія), який належав до суб'єктивно-ідеалістичної течії. Його прихильники звинувачували класичну філософію у відриві від життя, в абстрактності та пропонували зайнятися розв'язанням практичних завдань, що виникають у реальному житті людей. Істина це те, вважали прагматики, що «краще працює на неї, краще підходить до кожної частини життя і поєднується і нашим досвідом. Ця течія була найпопулярнішою у СІЛА. -

Іншою, досить поширеною течією у філософській думці був позитивізм. Прихильники цього вчення оголошували єдиним джерелом істинного, справжнього пізнання конкретні (імперичні) науки та відкидали нізпаральну значимісгь філософського дослідження. Позитивісти підкреслювали, що істину можливо пізнати лише за допомогою дослідів, методами конкретних наук, а абстрактні положення філософії, які не можуть бути перевірені за допомогою досліджень, вважали безглуздим. Позитивісти набули популярності у Франції.

В Німеччині успіхом користувалася «філософія сили», яку проповідували Л. Шопенгауер та Ф. Ніцше- «Останній сформулював ідею надлюдин і розробив цілу концепцію визволення іі «життєвих сил». На питання «Що добре? Ніцше відповідав "Все, що укріплює розуміння влади прагнення влади та саму владу людини". — «Що погане?» «Все, що витікає з її слабкості». Таким чином піп ставив надлюдину «по той бік добра і зла. Такі висловлювання філософа справедливо вважалися як виправдання «насильству як підрив позитивних цінностей людської цивілізації. Його послідовники створили культ сили і виправдовували агресію про ти інших народів.

Деякі з-них почали проповідувати мілітаризм, тобто закликати готуватися до війни з метою завоювання нових земель, нових ринків збуту.

На противагу цим теоріям в філософській думці існувала іще з часів Відродження така впливова течія як гуманізм (від латинського «гуманус» людяний). Його прихильники клопоталися про всебічний розвиток людини про створення для неї сприятливих умов життя. Вони проголосили свободу людської особистості, виступали проти релігійного аскетизму, за право людини на задоволення земних потреб.

У кінні XIX — й4 початку XX ст в Європі та СІЛА набула поширення соціологія — наука про різні сторони розвитку суспільства. В деяких країнах в цей час стала досить популярною така течія, як соціал-дарвінізм. Ця теорія розглядала боротьбу за існування 1 природний відбір як головний стимул суспільного прогресу. Подальший розвиток соціології допоміг по-збутися обмеженості соціал-дарвінізму.

НАУКИ І ТЕХНІКИ.

Величезний вплив на розвиток суспільства па початку XX ст. мали науково-технічні досягнення. Деякі з них повністю перевернули минулі уявлення про побудову матерії. Так, англійський фізик Дж. Томсон 1897 р. відкрив першу елементарну частку електрон, яка входила до складу атома. Виявилося що атом непостання неділима частка матерії, як вважалося раніше. В 1911р англійський фізик Е. Резерфорд запропонував першу планетарну теорію побудови атома. В 1913 р ця теорія була доповнена датським фізиком П. Бором, який ввів уяву про стрибко подібний перехід електрона з однієї орбіти на іншу. Ідеї Бора стали фундаментом квантової механіки.

20

Корінні зміни відбулися також: в традиційному уявленні про простір час та рух. У 1905 р. 26-річний німецький фізик А. Ейнштейн опублікував свою працю "Про електродинаміку тіл, що рухаються", в якій були закладені основи теорії відносності. Квантова механіка та теорія відносності в корені змінили погляди традиційної фізики.

Великі відкриття були зроблені в біології Спираючись на вчення її клітинну будову організму і теорію чеського натураліста Г.Менделя про фактори, що впливають на спадковість, німець А, Вейсман та американець Т. Морган створили основи генетики науки про спадковість серед рос лин і тварин.

Класичні досліди в галузі фізіології сердечно-судинної системи та органів травлення здійснив російський вчений В. П. Павлов.

Після вивчення впливу вищої нервової системи на хід фізіології процесів, він розробив теорію умовних рефлексів.

Австрієць 3. Фрейд відкрив основи психоаналізу - вчення відомі імпульси, мотивації, нахили. З часом психоаналіз поширився на філософію, історію, вивчення культури та релігії.

Досягнення біологічних наук дали міцний поштовх розв-иткові медицини. Німецький мікробіолог Р. Кох та його учні відкрили збудників туберкульозу, брюшного тифу, дифтерії, сифілису і створили ліки проти них. Лікарі різних країн світу розробили основи санітарії та гігієни заходи профілактики та попередженню епідемій.

Кардинальним кроком, у підвищенні енергозабезпеченості промислового виробництва та транспорту стало отримання електроенергії у великих розмірах за допомогою динамомашин, перші зразки яких з'явилася ще 70-х рр. XIX ст.

Подією, величезного значення булл поява компактного високоекономічного двигуна, що працював на рідкому паливі. Ця новинка німецьких винахідників Н. Отта (1875) та Р. Дізеля (1877) дуже швидко знайшли застосування в першому автомобілі Г. Даймлера та К. Бенца (1886, Ні меччина), першому літакові братів У. та О. Райт (1903. США), в першому тепловозі компанії Клозе-Шульцер (1912. Німеччина)

Талановитий американський механік-самоучка, згодом великий промисловець Г. Форд розробив та випробував декілька типів автомобілів найбільш популярна модель «Форд-Т» у 1908 р. була пущена в серійне виробництво. Автомобілі збиралися за допомогою конвейєра. Суть цього нововедення полягала в тому, що робочі місця розташовувалися по ходу технологічного процесу, а сам процес, розчленований на ряд простих операцій, здійснювався безперервно Кожна з цих операцій була хронометризовані, а виробничі норми визначалися за результатами праці найбільш міцних і а спритних робітників Цю систему організації праці розробив американський інженер Ф. У. Тейлор.

У першому десятиріччі XX ст. «Імперія Форда» випускала понад 300 тис автомобілів. За рік вони були надійні та відносно недорогі і стали символом переходу промислове розвинутих країн до нової автомобільної доби.

Поряд з автомобілем широкого використання набули й інші технічні новації- Посгійно поліпшувався телефонний зв'язок (винайдений А. Г. Беллом в 1876), сподобався людям грамофон Т. А. Едісона 1877), радіоприймач, сконс труйованний А. Поповим та Т. Марконі, кінематограф братів Л. І Ю. Люм'ер (1895). В цей час з'являються нові види міського транспорту в Лондоні, Нью-Йорку, Парижі та ряді інших міст було збудовано метро, це набагато полегшило пересування простих мешканців цих міст.

Вдосконалювалася також військова техніка. Американський інженер X. Максим в 1883 р. винайшов станковий кулемет. Пізніше з'явилися легкі кулемети Інших систем. На початок першої світової війни було винайдено декілька типів автоматичних рушниць, з'явилися перші зразки напівавтоматичних гранат. Почали використовуватись броньові автомобілі на колісному ходу, озброєні кулеметами та дрібнокаліберними гарматами

Перші кроки робила військова авіація. Спочатку вважалося, що літаки потрібні лише для розвідувальних цілей але згодом ця думка змінилася. "

Гонка морських озброєнь привела до будівництва в Німеччині підводних човнів. Над водою вони рухалися за допомогою дизельної установки, а під водою — електродвигунів, що отримували енергію від акумулятор них батарей.               '

РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ ТЛ МИСТЕЦТВА.

21

Одним з найважливіших напрямів у літературі та мистецтві кінця XIX — початку XX ст. був неоромантизм- Його прихильники намагалися переосмислити минуле світової культури, створити Синтез культур, В рамках цього напрямку виник літературний символізм, який згодом поширився на Інші сфери мистецтва — театр, живопис, музику. Головним засобом художнього пізнання вважався символ. Центральним в ньому був культ найвищої довершеності — Споконвічної Жіночості. Представники цього напряму французькі поети Ш. Бодлер, П, Верпен, С. Маларме, російські - О. Блок, В. Брюссв, А. Білий; композитор А. Скрябін та ін. В образотворчому мистецтві символізм втілювався пластичними засобами стилю модерн (від французького — новий, сучасний). Найдосконалішим він виявився в архітектурі

Другим популярним напрямом в літературі та мистецтві стає авангардизм.

Він об'єднав декілька течій, представники яких відмовлялися від простого відтворення об'єктів-художньої творчості, а прагнули вникнути в суть явищ, внутрішній світ, характер людини. Ця тенденція знайшла своє найвиразніше виявлення в кубізмі. Засновники цієї течії французькі художники П. Пікассо, М. Дюан та Ж.Брак вважали основою всякої форми геометричні фігури. Відмовившись від передачі світла й кольору, як це робили їх попередники імпресіоністи кубісти почали зображувати об'єкти, розклавши їх на геометричні форми. Вони вибирали такі ракурси, які в звичайних умовах були неприйнятні оком.

Подальшим розвитком кубізму можна вважати створений К. Малевичем супрематизм (від латинського- найвищий). Найвідомішим його твором став «Чорний чотирикутник». Розмістивши на білому фоні чорний, ідеальний чотирикутний, Малевич створив символ вічного протистояння двох сил світла й темряви, добра і зла, минулого і невідомого майбутнього. Якщо кубісти і супрематисти зображували світ за допомогою геометричних форм, то інший французький художник А. Матісс звертається до природи і прагне знайти гармонію людини з оточуючим середовищем. В його картині «Танок» зображена ідеальна формула декоративної гармонії трьох сил — неба, землі й людей, трьох кольорів — блакитного, зеленого і багряного.

Пошуки свого місця в мистецтві повернули деяких митців до джерел своєї культури (ікони, ліпка лубок) або до «чи тих» східних культур. Вони почали відображати народне мистецтво і створили стиль неопримітивізм (П. Гоген у Франції, Н. Гончаров і М.Ларіонов у Росії). Зокрема Гоген відправився в Полінезію на о. Таїті. Його захопила недоторкана природа цих місць, а також, мудрість стародавніх міфів Художник засобами неопримітивізму прагнув створити образ гармонії людини і природи.

Крім цих напрямів нового, авангардного мистецтва, широкого поширення набув критичний реалізм. Його представники в літературі були французькі письменники Р. Ролан, А. Франс, американські - Дж. Лондон, Т. Драйзер, німець Т. Манн. англійський драматург В. Шоу та. ін. У їх творах знайшли відображення проблеми несправедливості суспільного ладу, соціальної нерівності, колоніалізму, мілітаризму, війни, які хвилювали людей в різних країнах світу.

На відміну від представників «чистого мистецтва», що прагнули відгородитися від реального життя, замкнутися у "вежі із слонової кості", представники цього напрямку намагалися відтворити життя у всій його складності і по можливості, змінити на краще.

Таким чином, розвиток культур на початку XX ст. відрізнявся велячем, різнобарвністю стилів і напрямів, плеядою блискучих імен літераторів, композиторів, художників, які жили й творили в той час.

Перша світова війна.

МІЖНАРОДНІ кризи першого десятиліття XX ст., Балканські війни, колоніальні суперечки вкрай загострили міжімперіадістичні протиріччя: англо-німецькі, франко-німецькі, російсько-німецькі і ро­сійсько-австрійські. Поділ Європи на два ворогуючих блоки держав — Антанту і Троїстий союз — означав неминучість широкомасштабного воєнного конфлікту. В рамках Антанти йшла консолідація сил — в 1906 р. між Англією і Францією була досягнута домовленість про спільні дії проти Німеччини, в 1912 р. обидві держави підписали військово-морську конвенцію, і Англія брала на себе оборону французького побережжя. Того ж року аналогічна конвенція була підписана між Францією і Росією. Від Троїстого союзу у зв'язку з італо-австрійськими протиріччями на Балканах відійшла Італія. Німеччина могла опиратися тільки на Австро-Угорщину. Внутрішнє становище цієї імперії було нестабільним і, колись могутня держава, перебувала,під тиском національно-визвольних рухів.

22

Гонка озброєнь у країнах Європи досягла нечуваного розмаху. Франція збільшила війська, з двох до трьох років підвищила термін служби. В Росії в 1913 р. була введена Велика воєнна програма, яка передбачала технічне переоснащення армії. Найкраще змогла підготуватися Німеччина, чиї збройні сили спирались на величезний економічний потенціал. Перша світова війна була однією з найбільш кровопролитних в історії людства. На полях битв загинуло близько 10 млн. чол. Війна почалася І серпня 1914 р. і продовжувалась до 11 листопада 1918 р. Кількість воюючих держав збільшувалася до 1917 р. На боці Німеччини і Австро-Угорщини виступили Туреччина і Болгарія, створивши Четвертний союз. До Антанти приєдналися Японія, Італія, Португалія, Румунія, Сербія, СИТА, Греція. Війну Німеччині оголосили Китай, 14 держав Латинської Америки. Всього у війні взяло участь 38 держав з населенням понад 1 млрд. чол.

Франція прагнула взяти реванш за поразку у франко-пруській війні 1870-—1871 рр., повернути Ельзас і Ло-тарінгію, захопити у Німеччини Рейнську промислову зону, частину колоній.

Урядові й шовіністичні кола Росії висунули ідею вирішення в ході війни «національного завдання»

— вільного виходу до Середземного моря, що передбачало встановлення контролю над протоками Босфор і Дарданелли. Микола II навіть наполягав на включенні до складу Росії Константинополя, західного узбережжя Мармурового моря.

Таємні наміри воюючих держав зумовили рівень Їх підготовки, співвідношення сил і стратегічні плани. Країни Антанти значно переважали своїх суперників за кількістю військ і озброєнь (на 2 млн. чол., майже на 3 тис. гармат, на 286 літаків, мали в 5 разів більше крейсерів). Німеччина мала перевагу в якості озброєнь, швидких темпах мобілізації, виключній маневреності своїх військ, внаслідок розгалуженості мережі шляхів.сполучень тощо.

Початок війни. Стратегічні плани воюючих сторін

28 червня 1914 р. в м. Сараєво членами організації «Молода Боснія» був вбитий австрійський ерцгерцог Франц-Фердинанд. Це було початком світової війни. При підтримці Німеччини Австро-Угорщина пред'явила Сербії ультиматум, вимоги якого були несумісними з державним суверенітетом Сербії. Союзниця Сербії Росія спробувала ліквідувати конфлікт мирним шляхом, висунувши проект дипломатичного демаршу трьох держав — Англії, Франції і Росії. Однак союзники відмовились, а президент Франції Пуанкаре наполягав на проведенні «твердої» політики стосовно австро-німецького блоку. Незважаючи на те, що Сербія погодилася майже з усіма вимогами ультиматуму, Австро-Угорщина 28 липня оголосила війну Сербії. У відповідь Росія почала загальну мобілізацію, а 1 серпня Німеччина оголосила війну Росії, Водночас, відповідно до свого стратегічного плану, Німеччина почала концентрацію військ на західних кордонах і 8 серпня оголосила війну Франції. Берлін висунув вимогу перед урядом Бельгії пропустити німецькі війська через її територію. Порушення нейтралітету Бельгії стало приводом до оголошення Англією 4 серпня війни Німеччині.

Війна була несправедливого і загарбницькою для всіх держав воюючих блоків, кожна з яких переслідувала виключно свої цілі, намагаючись досягти їх за рахунок сусідів.

Основного метою Німеччини було захоплення величезних територій в Європі і Африці: Бельгії, частини Франції, Прибалтики, більшої частини України, Кавказу, Марокко, Конго, Єгипту, закріпити своє становище у. Туреччині і на Близькому Сході, витіснити Англію із Середземномор'я тощо. Берлін мріяв створити союз європейських держав на чолі з Німеччиною. Виношувалися плани проникнення німецького капіталу в Китай.

Не відставала від своєї союзниці і Австро-Угорщина, чиї наміри, щоправда, були дещо скромнішими. Планувалося захопити більшу частину Балкан, багаті нафтою райони Румунії.

Англія намагалася підірвати економічну могутність Німеччини, знищити її як суперника у торгівлі, встановити одноосібне панування на морях, захопити німецькі колонії, зміцнити своє стратегічне становище в Середземномор'ї, посилити свій вплив на Середньому Сході.

Франція прагнула взяти реванш за поразку у франко-пруській війні 1870-—1871 рр., повернути Ельзас і Ло-тарінгію, захопити у Німеччини Рейнську промислову зону, частину колоній.

Урядові й шовіністичні кола Росії висунули ідею вирішення в ході війни «національного завдання»

— вільного виходу до Середземного моря, що передбачало встановлення контролю над протоками Босфор і Дарданелли. Микола II навіть наполягав на включенні до складу Росії Константинополя, західного узбережжя Мармурового моря.

Таємні наміри воюючих держав зумовили рівень їх підготовки, співвідношення сил і стратегічні

23

плани. Країни Антанти значно переважали своїх суперників за кількістю військ і озброєнь (на 2 млн. чол., майже на 3 тис- гармат, на 286 літаків, мали в 5 разів більше крейсерів). Німеччина мала перевагу в якості озброєнь, швидких темпах мобілізації, виключній маневреності своїх військ, внаслідок розгалуженості мережі шляхів сполучень тощо.

В основі німецького плану війни, відомого як «план Шліфена» (за ім'ям начальника генерального штабу), лежала ідея миттєвої війни (бліцкріга) на Заході проти Франції. В Берліні планували, зосе­редивши велику частину військ, в одній генеральній битві розгромити французьку армію і ще до «осіннього листопада» завершити кампанію на Заході, після чого нанести удар по Росії.

Таким чином, основними фронтами війни були Західний і Східний.

Відповідно до плану німецькі війська вторгайся в Бельгію, захопивши Льєж і Брюссель, увійшли в Північну Францію, що дало їм можливість наступати на Париж. Французька армія й англійський армійський корпус не змогли зупинити німців в боях в Лотарінгії і в «прикордонній битві» поблизу Мобежа в Північній Бельгії. Становище Франції стало загрозливим. Напередодні війни російський Генеральний штаб розробив два варіанти ведення війни — на півночі, в Прусії, проти німецької армії і на півдні — проти армії Австро-Угорщини. Австрійська армія була порівняно слабкою, тому південний напрям видавався більш перспективним — давав можливість вивести Австро-Угорщину з війни, залишивши Німеччину наодинці з могутніми арміями Антанти. Оптимізм російського генерального штабу щодо Австро-Угорщини грунтувався на правильному аналізі її збройних сил. За чисельністю вони були одними з найбільших у Європі, що підігрівало загарбницькі амбіції правлячої верхівки імперії. Проте дві якості австро-угорської армії перетворювали її у вразливого суперника. По-перше, протягом другої половини ХГХ і початку XX ст. вона розвивалась екстенсивне: зростала загальна чисельність і витрати на утримання військ без належного технічного переоснащення, осучаснення військової доктрини, стратегічного і тактичного мислення. Австрійський генштаб дотримувався застарілих поглядів на ведення війни, надаючи перевагу обороні, облозі фортець, пішим передислокаціям військ, ефективним ударам кавалерії й обмеженим діям авіації. По-друге, політичне становище імперії Габсбургів з її невирішеним національним питанням обумовили багатонаціональний склад армії. В ній існували військові формування змішаного складу і формування, утворені за національною ознакою. Це таїло в собі потенційну небезпеку виникнення національних протиріч всередині армії. Зосередження російських військ поблизу Балкан дозволяло російському командуванню розгорнути наступ в напрямку Босфора і Дарданелл. Однак з початком війни дії російської армії були поставлені в повну залежність від подій на Західному фронті.

В розпал німецького наступу на заході 17 серпня російські війська силами двох армій (під командуванням генералів П. Ренненкампфа і А. Самсонова) перейшли в наступ у Східній Прусії, завдали поразки німецькій.армії в районі Гумбінена і почали тіснити Й до Кенігсберга. Німецьке командування змушене було зняти два корпуси із Західного фронту. Скориставшись неузгодженістю дій російських командуючих, німецькі війська під командуванням Гінденбурга і Людендорфа оточили і знищили два корпуси армії Самсонова, а у вересні повністю витіснили росіян із Східної Прусії.

Невдачі на півночі були компенсовані успішним наступом на півдні російського фронту, де як і передбачалося, російські війська захопили 3 вересня Львів, відкинуло австрійські війська за р. Сан, оволоділи фортецею Перемишль. Втрати австрійців складали близько 400 тис. чол., що впритул наблизило Австро-Угорщину до катастрофи.

На Західному фронті німецькі війська відмовилися від обхідного маневру на Париж, що дало змогу французьким військам почати контрнаступ. 5 вересня почалася битва на Марні, внаслідок якої німці відступили від -Парижа, зазнавши значних втрат. Восени 1914 р. продовжувалися локальні бої на півночі Франції і зрештою фронт стабілізувався по лінії Ньюпорт — Ельзас. Почалася позиційна окопна війна.

На Східному фронті восени австро-німецькі війська, побоюючись втратити промислову Сілезію, почали наступ на Варшаву. Однак в ході боїв під Варшавою й Івангородом російські війська зупинили 9-у німецьку армію і розбили 1-у австрійську. Невдачею завершився також наступ німецької армії в листопаді в районі Лодзі (Польща). Російські війська оточили і розгромили велику німецьку армійську групу генерала Шеффера.

Поразки німецької та австрійської армій на Західному і Східному фронтах означали крах німецького «бліц-крігу».

24

Останні місяці 1914 р, позначилися вступом у війну Туреччини, яка зобов'язувалася виступити на боці Німеччини, відповідно до таємного союзного договору від 2 серпня 1914р. Після його підписання в Мармурове море ввійшли два німецьких крейсери «Гебен» і «Бреслау», які змінили співвідношення сил на Чорному морі на користь Туреччини. В жовтні турецько-німецька ескадра почала бойові дії, обстрілявши Севастополь, Феодосію, Одесу і Новоросійськ. В листопаді Росія, Англія і Франція оголосили війну Туреччині. У грудні головні сили турецької армії атакували російські війська в Закавказзі, проте в Сарикамигиській битві були розгромлені, втративши 78 тис. із 90 тис. чол.

У 1915 р. основними фронтами залишалися Західний і Східний. Зрозумівши, що війною на два фронти досягти, вирішального успіху неможливо, німецьке командування вирішило перейти на Західному фронті до стратегічної оборонила основні сили зосередити на сході з метою нанесення вирішального удару по Росії і виведення її з війни. Розрахунки німецького командування спиралися на дані розвідки про недостатню підготовленість Росії до війна: військові запаси були розраховані лише на тримісячну кампанію, і вже 8 кінця 1914 р. багато частин відчували нестачу в боєприпасах і зброї. Вступ у війну Туреччини фактично означав економічну блокаду Росії, яка могла розраховувати лише на власні сили.

Ці фактори зумовили поразки російської армії в 79/5 р. з вражаючими втратами. В лютому-березні в боях біля Мааурських озер німцям вдалося витіснити російську армію із Східної Прусії. А в травні почався широкомасштабний наступ німецьких і австрійських військ на півдні російського фронту. Російські війська залишили Львів, згодом — Варшаву. Лише восени вдалося стабілізувати фронт, але німецькі війська окупували Галичину, Польщу, Литву, частково Прибалтику і Білорусію. Половина російської армії була виведена з ладу (150 тис. вбитих, близько 700 тис, поранених, 900 тис. полонених).

На Західному фронті відбувалися локальні битви у Фландрії і Шампані. Лише в травні німецькі війська активізували бойові дії північніше р. Іпр, де німці вперше застосували отруйні гази. Від газу загинуло 5 тис. і 10 тис. чол. було травмовано, Німеччина починає «підводну війну», і командири підводних човнів отримують наказ топити судна навіть нейтральних держав.

Навесні 1915 р. почалися активні переговори між Італією і країнами Антанти. Італію цікавила західна частина Балканського півострова, а також деякі території, які належали Австро-Угорщині, Туреччині та Албанії. Англія і Франція підтримували ці домагання Італії, і в квітні в Лондоні був укладений таємний договір, за яким країни Антанти обіцяли ці території Італії. В травні 1915 р. Італія розірвала договір про Троїстий союз і оголосила Австро-Угорщині війну. Проте успіхи італійської армії були дуже скромними і не могли вплинути на перебіг подій на інших фронтах.

Після тривалих переговорів у вересні 1915 р. Болгарія офіційно стала союзником Німеччини. В жовтні вона оголосила війну Сербії, і незабаром війська союзників повністю 'окупували її територію. Залишки сербської армії були евакуйовані на грецький острів Корфу. Поразка Сербії мала стратегічне значення — Німеччині вдалося встановити прямий зв'язок з Туреччиною.

На початку 1916 р. головні сили німецької армії були зосереджені на Західному фронті. У лютому почався наступ поблизу Вердена, який прикривав шлях на Париж. Кинувши в бій 12 дивізій, німецьке командування вирішило остаточно розгромити французькі і англійські війська. Битва під Верденом завершилася наприкінці 1916 р. Втрати з кожного боку перевищували 300 тис. чол. Остаточний результат її так і не виправдав сподівань німецького командування.

Не менш кривавою, запеклою і практично безрезультатною була друга найбільша битва на/?. Соммі. В червні—липні англійські та французькі війська перейшли в наступ, намагаючись прорвати німецький фронт і розвинути наступ на Брюссель, Однак добре укріплена оборона німців протягом багатьох місяців стримувала атаки союзників. Не змінило ситуації і введення в бій у вересні нової англійської зброї,— танків. Битва на Соммі завершилася в листопаді і втрати союзників склали понад 600 тис. чол., а німців — 450 тис. чол.

У червні 1916 р. почався наступ російських військ на півдні. Війська під командуванням генерала А. Брусилова прорвали фронт австрійців і німців протяжністю 350 км. Були зайняті Луцьк і Чернівці. Втрати противника складали близько 1,5 млн. чол. Німецьке командування змушене було припинити дії під Верденом і перекинути на схід 6 дивізій. Однак наступ російських армій не приніс стратегічних результатів. Він не був підтриманий іншими арміями. В жовтні активні бойові дії припинились і знову

25

набули позиційного характеру.

Румунія вступила у війну 18 серпня. Під натиском австрійських і німецьких військ румунська армія відступила, залишаючи ворогові свою територію. Лише наприкінці 1916 р. за допомогою російської армії вдалося зупинити австро-німецькі війська, які захопили Бухарест і більшість нафтових свердловин.

У 1916 р. становище країн Четвертного союзу було критичним. Майже половина армій була виведена з ладу, стратегічні резерви закінчувалися, валовий збір зернових скоротився вдвічі, зменшилися розміри посівних площ, була введена карткова система розподілу продовольства. Німеччина опинилася в економічній і військовій блокаді. Англія зайняла майже всі її колонії- Спроба прорвати блокаду в морській битві поблизу Ютландського півострова ЗІ травня 1916 р. закінчилася невдачею. В урядових колах визрівали плани мирних переговорів.