Російська імперія напередодні революції 1917-1921?.

СТАН ЕКОНОМІКИ.

Війна справила тяжкий вплив, на розвиток господарства країни. Стан справ погіршувався і тим, що в період на 1917 рік декілька важливих промислових районів були окуповані противником, в результаті загальні втрати промислового потенціалу склали до 20%. Склалася топливно-енергетична

26

криза в країні. Темпи виробництва в металургії, машинобудуванні не задовольняли потреб фронту. Залізниці також не справлялися з різким ростом перевозок та експлуатацією населення.

Загальні витрати Росії на війну в березні 1917 року складали суму більше ЗО млрд. крб., І/З цих витрат становили зарубіжні кредити для Росії. Розпочався процес грошової емісії, що вело до росту інфляції. Офіційний курс рубля понизився до 55 коп., а купівна спроможність скла-дала 22коп. Державний борг Росії за роки війн зріс більше, ніж у 4 рази і складав—36,2 млрд. крб.

Тяжким ударом війна стала для. сільського господарства: скоротились посівні площі, більш як на 10%, виробництво м'яса 1 інших продуктів харчування. Все це вело до росту цін на продукти харчування, які зросли на 200% порівняно з 1914 роком.

Дані економічного стану країни свідчать про вступ Росії в економічну кризу. Хоча при цьому слід пам'ятати, що галузі промисловості, котрі працювали на оборону та для фронту в ході війни отримали більші можливості для свого розвитку, а їх власники більші прибутки.

ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ КРАЇНИ.

Бездарне ведення воєнних операцій викликало незадоволення діями уряду. І в середині політичної опозиції, і серед буржуазії та серед інтелігенції

1.11.1916 року відкрилась сесія IV Думи. На ній з промовою виступив лідер прогресивного блоку МІЛЮКОВ і кваліфікував дії уряду на чолі з Штюрмером, як зраду. Свою промову він закінчив словами: «С зтим, правительством думское большинство будет бороться до тех пор, пока оно не уйдет».

10 листопада 1916 р. Микола її відправив прем'єр-міністра у відставку. Новий Голова Ради міністрів А.Трепов належав також до реакційного крила Державної Ради, але вважав за необхідне створити конструктивний уряд за своїм складом і відправити у відставку непопулярних міністрів. Водночас Дума стала одним із центрів боротьби з Г. РАСПУТІНИМ та його впливом на державні справи. Неодноразово депутати Думи піднімали питання про роль Распутіна в державних справах. Прогресист киязь Трубецький говорив: «Министрьі только тени, проходящие на зкране, министрьі сменяются. Распутин остается». Разом з тим і в колі царської сім'ї бути ті, що розуміли необхідність реформ і неможливість перебування країни в такому стані і далі так, його світлість князь Юсупов говорив;

«Неужели никто не сознает, что мьгі находимся накануне ужаснейшей револіоции. Скоро вся царская семья й мьі все будем сметеньї народной волной».

Юсупов зумів організувати змову проти Распутіна, і з Григорієм в одну ніч було покінчено.

Крім того, на початку березня групою лібералів розроблявся план державного перевороту і заміни Миколи II іншою особою. Але серед учасників змови не було єдності, крім того вони боялись народних виступів, бо і їх дії могли розцінити, як сигнал до повстання. Тому план полишився не реалізованим. Хоч чутки про переворот і хвилювали громадськість.

І сам Микола П в цей період прагнув знайти опору для себе. Звідси його хитання між реакційною диктатурою та поступками ліберальному рухові. Микола II так і не зумів правити «залізною рукою» без Думи. Але в кінці 1916 р. Микола П повернув до реакції: призначив реакційних міністрів, провів перестановку в Державній Раді і при цьому заявив, «что он пойдет против общественного мнення й докажет твердую вдасть».

'РОБІТНИЧИЙ ТА СЕЛЯНСЬКИЙ РУХ.

Погіршення економічного стану мало свої негативні наслідки і для становища робітників, селянства. Вже на початку 1917 р. спостерігається ріст соціального незадоволення та протесту, 9 січня 1917 р відбувся загальний страйк у Петрограді під лозунгами: «Перетворення Думи в загально­національний центр», «За створення Тимчасового уряду— уряду народного довір'я».

9 січня страйкувало 44 тис. чол., в Москві- 45 тис.; на 51 заводі. Це 1/3 робітників Москви. Страйки відбувалися в Харкові, Катеринославі. Ростові-на;Дону та інших містах. В Баку пройшов загальноміський страйк на нафтових промислах. Великі, страйки пройшли в Донбасі. В цілому за січень—лютий 1917 р. страйкувало 67 тис, чол., з них в політичних страйках брало участь в січні 66%, а в лютому—95%.

Ріст незадоволення спостерігався і в армії: відбулося повстання солдат 434 піхотного Череповецького полку, повстання солдат 223 Піхотного Одоєвського.полку(6 учасників, було розстріляно, 14 осуджено до каторги). Про ситуацію на селі так говорилося в поліцейському донесенні:

«Деревня дьішит 1905годом».

27

Висновок:

Стан економіки Росії, політична ситуація, що склалась в країні, ріст соціальної напруги, посилення невдоволення, що охопило і ліберальну громадськість, і армію свідчать про наближення революційної ситуації в країні. Революція 1917 р. в Росії

Причинами революції в Росії були: - протиріччя між відсталою політичною надбудовою та новими суспільно-економічними відносинами;

-протиріччя між працею та капіталом;

-невирішеність аграрного питання: існування поміщицького господарства, безземелля селян;

- невирішеність національного питання. Завданнями революції в Росії були:

- ліквідація самодержавної форми правління і перехід до парламентської демократії;

-створення умов для вільного розвитку ринкових відносин;

- вирішення аграрного питання;

- демократизація суспільно-політичного життя країни;

- гарантія захисту соціальних прав трудящих;

- забезпечення вільного розвитку націй, що населяли Росію. Періодизація російської революції: 23 лютого - 3 березня 1917 р. - повалення монархії; березень -липень 1917 р. - двовладдя; липень - жовтень 1917 р. - революційна криза; жовтень 1917- червень 1918 р.- встановлення диктатур:і більшовиків; червень 1918 р. - березень 1921 р. - громадянська війна. Початок революції

23 лютого 1917 року на Путиловському заводі розпочався страйк, в якому взяло участь 90 тисяч чоловік. Поступово страйк охопив основні заводи Петрограду і в суботу 28 лютого вже страйкувало 240 тисяч чоловік. Страйки були викликані ддкаутом на путиловському заводі, погіршенням постачання населення хлібом.

Тим часом у місті були чималі його запаси. Але через бюрократичні суперечки між місцевими органами влади. Державною думою та Міністерством внутрішніх справ за право контролю за розподілом хліба до магазинів він не доходив. Серед населення пішли різні чутки з цього приводу, у столиці з'явилися великі черги за хлібом. Ще однією з причин було і те, що деякі пекарі приховували частину борошна, виділеного для випічки хліба, а залишки продавали на чорному ринку за підвищеними цінами. Крім того, під впливом більшовицької агітації частина пекарів страйкувала.

Але так чи інакше, а люди вимагали: "Хліба!" Викликані з фронту війська відмовились розганяти жіночі демонстрації, що вимагали тільки хліба.

Локаут на Путиловському заводі був викликаний трудовим конфліктом між робітниками і адміністрацією заводу. 18 лютого робітники одного з цехів висунули вимогу підвищення заробітної плати на 50%. Дирекція дала згоду, але організаторів виступу звільнила з роботи і платню підвищила на 20%. Робітники стали вимагати відновити на роботу звільнених, їх підтримали робітники інших цехів. 22 лютого 1917 р. дирекція оголосила закриття цехів на невизначений строк. Тисячі робітників було викинуто на вулицю, а їх сім'ї залишені напризволяще. На знак солідарності з путиловцями застрайкували робітники інших заводів Петрограду. Столицю охопив загальноміський страйк. Ліві партії були не готові до такого перебігу подій. Це перш за все був стихійних рух мас.

Правлячі кола столиці спочатку не звернули уваги на ці події, вважаючи, що боротьба з страйкуючими є справою поліції. В цілому рух носив мирний характер, відбувалися лише поодинокі сутички.

Характер подій змінився лише після 25 лютого, коли під час розгону мітингу біля пам'ятника Олександру ПІ було вбито офіцера, що намагався вгомонити демонстрантів, а козачий загін виступив на їх захист проти дій поліції.

Про ці події царю доповідали, як про неорганізовані виступи голодного натовпу. Але Микола П виявив занепокоєння і надіслав телеграму міністру Хабалову: "Повелеваю завтра же прекратить безобразия".

Ранок і перша половина 26 лютого минули спокійно- Деякі невеликі натовпи демонстрантів було розігнано за допомогою військ, поспішно викликаних з фронту. У військових частинах наростає незадоволення тим, що вони виконують поліцейські функції.

28

Увечері 26 лютого Хабалов доповів царю, що порядок в столиці відновлено. 27 лютого солдати Волинського полку відмовились стріляти в демонстрантів і перейшли на їх бік- Звістка про це розлетілась столицею, їх підтримали Преобра-женський та Московський полки. Гарнізон Петрограда перейшов на бік повсталого народу, армія стала ненадійною.

28 лютого до Петрограда були викликані частини, якими командував полковник Кутепов. Розгорнулись вуличні бої.

Спроба врятувати монархію, її повалення В ніч з 27 на 28 лютого проходило термінове засідання Кабінету міністрів за участю Родзянка (голова Державної думи) та брата царя Михайла. Обговорювався план дій по виходу з кризи. Міністри вирішили просити царя направити в столицю вірні йому війська. В 3 години ранку Родзянко залишив засідання, а о 4-й міністрам стало відомо про утворення Тимчасового комітету Державної думи, що брав на себе функції уряду, про арешт голови Державної ради Щегловітова. Тим часом Родзянко запропонував Великому князеві Михайлу стати регентом при малолітньому синові Миколи П - Олексію. Про це повідомили царя, він вирішив прибути до столиці, щоб там самому розібратися в ситуації, і згоди на регентство Михайла не дав. 28 лютого Микола П доручив Родзянку сформувати новий Кабінет міністрів. Останній вибирав, до якого табору пристати — чи до монархії, чи до її ворогів. Проте Родзянко дав згоду очолити Тимчасовий Кабінет Державної думи, до якого ввійшли соціалісти Керенський, Чхеїдзе. В таборі лібералів розгортається боротьба за владу: між думською фракцією на чолі з Мілюковим, лідерами соціалістів - Чхеїдзе та Корейським, а також Родзянком. Не знаючи точної картини розвитку подій в столиці і вбачаючи в Тимчасовому комітеті реальну силу, російський генералітет на чолі з генералом Алексеєвим вирішив підтримати вимогу про зречення Миколи П.

Цар залишив Ставку в Могильові і виїхав до Царського Села, де в цей час знаходився хворий царевич Олексій. Не якаючи на всі намагання комітету зупинити царський вагон, ^ продовжував рухатись до столиці з зупинками в регіональних центрах.

Микола П оголосив своє рішення про зречення трону за себе і за сина і запропонував власний Маніфест. Після внесення поправок, документ було підписано 3 березня 1917 поку. Микола П мав разом з сім'єю залишити Росію і вирушили до Англії. Але 7 березня Миколу II було заарештовано. Утворення Петроградської ради

25 лютого 1917 р. Союз Петроградських робітничих коопе-ративів разом з членами фракції соціал-демократів Державної думи зібрався на засідання в приміщенні управління Союзу на Невському проспекті. Серед присутніх був Чхеїдзе. Прийняли рішення: створити Петроградську раду робітничих депутатів. Вибори до рад мали організувати робітничі кооперативи та каси взаємодопомоги. Таким чином, ініціатива створення Рад належала РСДРП (меншовиків).

27 лютого 1917 р. було утворено виконавчий комітет Петроградської Ради, який виступив з відозвою до робітників столиці обрати делегатів до Петроградської ради. Того ж дня відбулося перше засідання Ради. На ньому були присутні більше 120 делегатів. До складу Виконкому обрали: Чхеїдзе, Корейського, Скобелєва, Гвоздєва і Ланкова. Пізніше до її складу було кооптовано кілька більшовиків:

Шляпнікова, Залуцького, соціалістів-революціонерів Соколовського та Александровича.

Петроградська рада та Виконком були створені на кілька годин раніше, ніж Тимчасовий комітет Державної думи, який оголосив про перехід влади до його рук.

Перемога революції залежала від того, на чий бік перейде армія, і Рада одразу повела боротьбу за вплив на війська гарнізону.

І березня 1917 року виконком Петроградської ради видав наказ № 1, який був адресований військам Петроградського гарнізону. Згідно з ним:

- у військах вводились виборні солдатські комітети;

- представники військових обирались до Петроградської ради;

- війська підпорядковувались тільки Петроградській раді, її розпорядженням;

- зброя зберігалась в солдатських комітетах, видача ц офіцерами заборонялась;

- солдати мають право користуватися всіма правами та свободами громадян Росії;

- вводилось звернення вищих чинів до солдатів тільки на "ви".

Щоб забезпечити своє керівне становище. Петроградська рада провела ще ряд рішень, зокрема:

- була оголошена амністія політичним в'язням;

- відновлено всі політичні права та свободи, обмежені в умовах воєнного часу;

29

прийнято рішення про необхідність проведення виборів до Установчих зборів;

- введено самоуправління в армії та виборність командирів. В ніч з 1-го на 2-е березня відбулося таємне засідання представників виконкому Петроградської ради та Тимчасового комітету Державної думи, на якому було прийнято рішення про утворення Тимчасового революційного уряду. Утворення Тимчасового уряду

3-го березня 1917 року в ранкових газетах було опубліковано "Звернення до громадян та товаришів", в якому проголошувалось утворення Тимчасового революційного уряду, друкувався список його складу та програма дій уряду, яка передбачала:

- повну і термінову амністію;

- політичні права та свободи для всіх громадян;

- відміну всіх станових і національних обмежень;

- проведення роботи по організації та проведенню прямих, рівних, таємних, загальних виборів до Установчих зборів;

- розгортання виборів до органів місцевого самоврядування;

- заборону виводу із столиці військових частин, що брали участь в революційних подіях. До складу Тимчасового уряду ввійшли: Голова Ради міністрів - князь Г.Є.Львов, Міністр закордонних справ -П.М.МІЛЮКОВ, Міністр фінансів - МЛ.Тере-щенко, Міністр шляхів сполучень - Н.В.Некрасов, Міністр промисловості та торгівлі - О.І.Коновалов, Міністр сільського господарства - А.І.Шингарьов, Воєнний міністр - О.І.Гучков. прокурор синоду - Володимир Львов, Міністр народної освіти - 0-А.Манілов, Міністр юстиції - О.Ф.Керенський.

Даючи згоду на формування Тимчасового уряду та пере-дачу йому повноти влади. Петроградська рада залишила за собою право підтримувати політику уряду в тій мірі, в якій вона буде сприяти революції.

Опівдні відбулася таємна зустріч членів уряду з Великим князем Михайлом Романовим. Обговорювалось питання проголошення його імператором. Але ряд депутатів на чолі з Родзянком пропонували зректися трону для збереження династії. Згода Михайла Романова і проголошення Маніфесту про передачу всієї повноти влади Тимчасовому уряду завершило події, які відомі в історії як Лютнева революція. Двовладдя

Утворення Рад і Тимчасового уряду створило ситуацію, що отримала назву двовладдя. Адже влада робітників та солдатів була уособлена в Радах, а владу ліберальної інтелігенції та поміркованої буржуазії уособлював Тимчасовий уряд.

Влада зосередилася в руках двох керівних органів, чиє ставлення один до одного було суперечливим і коливалось від суперництва до співробітництва. Причини існування двовладдя такі:

- стихійність соціального вибуху;

- неорганізованість політичних партій для взяття ними влади,

- розрізненість дій політичних партій як правого, так і лівого табору.

Історичне значення двовладдя в тому, що в Росії виникла можливість мирного переходу від самодержавства до демократичного республіканського устрою при забезпеченні широкої демократії для народів.

Ліквідація монархії, а, відповідно, вирішення загальнонаціонального завдання революції призвело до розколу в революційному русі: для одних революція вже скінчилась (ліберали), а для інших - вона тільки розпочиналась (соціалісти). Домінування соціалістичних партій у політичному житті і визначило подальшу долю революції. У країні розгорілась гостра політична боротьба. На початку квітня 1917 року російські революціонери, що перебували в еміграції, повернулись до Росії. Разом з цією групою прибув лідер більшовиків - Володимир Ілліч Ульянов (Ленін).

Його приїздові до Росії сприяли урядові кола Німеччини які сподівались, що з приходом до влади більшовиків буде укладено з Росією мир, про підписання якого вони неодноразово заявляли.

Леніна зустрічала багатотисячна маніфестація робітників солдатів, матросів, як одного з вождів революції. На площі перед Фінляндським вокзалом Ленін виступив з невеликою промовою, в якій вітав Російську революцію. Він закінчив свою промову словами: "Хай живе всесвітня соціалістична революція!"

за

Наступного дня Ленін виступав з доповіддю "Про завдання пролетаріату в даній революції" (відомою ще ігід назвою "Квітневі тези"). Головним завданням пролетаріату Ленін вважав забезпечення умов для переходу від буржуазно-демократичного етапу революції до соціалістичного. Виходячи з цього, Ленін вимагав: позбавити Тимчасовий уряд будь-якої підтримки, встановити революційно-демократичну диктатуру робітників та селян у формі влади Рад, замінити старий державний апарат, ввести виборність на управлінські посади, провести конфіскацію поміщицьких земель та їх націоналізацію, встановити контроль Рад над загальнонаціональним банком та, виробництвом.

Позиція Леніна про необхідність переходу до наступного етапу революції - соціалістичного, навіть, мирним шляхом, викликала гостру полеміку серед керівництва партії більшовиків. Основним опонентом Леніна виступив Каменєв, який вважав передчасним встановлення влади Рад. Але в ході полеміки Леніну вдалося завоювати більшість у партії. Головним гаслом більшовиків стало: "Вся влада Радам!" Квітнева та червнева кризи Тимчасового уряду. Перший з'їзд Рад

Революція в Росії викликала занепокоєння в стані союзників Росії у війні. Тому країни Антанти прагнули ясності від Тимчасового уряду в питанні про подальшу участь Росії у війні. 19 квітня газети опублікували ноту міністра закордонних справ Мілюкова урядам країн Антанти, в якій говорилось, що Росія буде вести війну до переможного кінця.

Невдовзі соціалістичні партії організували маніфестації, присвячені Першотравневим святам солідарності трудящих, мі переросли у демонстрації протесту проти політики продовження війни Тимчасовим урядом, були висунуті вимоги підставки міністра закордонних справ Мілюкова та міністра військових справ Гучкова..Виникла урядова криза.

На екстренному засіданні Тимчасового уряду дебатувалось питання про відставку міністрів. Частина наполягала не піддаватись тиску маніфестантів. У столиці відбулися зіткнення противників та прихильників Тимчасового уряду. З метою стабілізації ситуації в столиці було прийнято рішення про відставку Мілюкова та Гучкова. Лідери есеро-меншовицької більшості Петроградської Ради направили до складу Тимчасового уряду своїх представників. Так було сформовано коаліційний уряд з представників буржуазних та соціалістичних партій. Урядова криза була ліквідована шляхом компро­місу між представниками буржуазних та соціалістичних партій.

У червні 1917 р. у Петрограді проходив Перший з'їзд рад. Одним з головних питань, що обговорювалися на з'їзді, було питання про ставлення рад до Тимчасового уряду- Яскравим епізодом у роботі з'їзду стала відповідь лідера більшовиків -Леніна на заяву меншовика Церетелі про відсутність в країні партії, яка була б готова взяти в свої руки політичну владу. І саме тоді із залу пролунали слова Леніна: "Є така партія!".

Це не було сприйнято серйозно, хоча і означало, що в країні є політична сила, яка прагне завоювання політичної влади. З'їзд прийняв документи, які забезпечували створення основ парламентаризму в Росії. Більшовики домагалися Передачі всієї влади радам. З'їзд обрав виконавчий орган рад -Всеросійський Центральний Виконавчий Комітету складі представників меншовиків, есерів, більшовиків та ін. До складу ВЦВК увійшло 7 більшовиків.

У червні 1917 р. по країні, особливо в столиці, з новою силою прокотились маніфестації протесту проти політики зволікання реформ. Лише організація наступу на фронті відвернула нову політичну кризу Тимчасового уряду. Проте наступ провалився, що викликало нове загострення політичного становища в країні. Цим вирішили, скористатись як кадети, так і більшовики- Липнева криза. Повстання більшовиків Кадети, прагнучи позбавитись опіки з боку Рад, вирішили створити штучну політичну кризу, використавши для цього українське питання. Зокрема, кадети були проти угоди з Українською Центральною Радою, яку уклала делегація на чолі з Корейським, Церетелі, Терещенком. В знак протесту вони подали у відставку.

В цей же час найбільш радикальні члени більшовицької партії Лаціс, Подвойський, Невський стали ініціаторами збройного виступу. Головною ударною силою були бійці Першого кулеметного полку, яких підтримали робітники ряду підприємств Петрограда. Озброєні кулеметники спробували взяти столицю під свій контроль. Була захоплена Петропавлівська фортеця.

Вважаючи повстання передчасним, Ленін доклав усіх зусиль, щоб направити виступ у мирне русло і тим самим відвернути удар владних структур від більшовицької партії, як організатора заколоту. 4