ТОП 10:

Основні форми свободи – фізична, соціальна та моральна



Багатоплановість та різноспрямованость діяльнісного виконання свободи зумовлена, передусім, множинністю самих об’єктів людського світу, які що стають предметами діяльності. Адже, свобода не здійснюється так, що вона у хотінні або дії спрямована на саму себе, або так, ніби вона має якийсь свій особливий і відокремлений об’єкт діяльності. Свобода виконується скрізь, де людина вільно прагне чогось “іншого”.

Беззаперечна значущість фізичної свободи: найочевидніший спосіб здійснення останньої полягає в здатності до безперешкодного руху тіла. Беззаперечна перевага такого позиціонування (позиції фізичної свободи) очевидна: воно ставить проблему свободи на цілком реальний грунт, що дозволяє називати свободу свободою реальної дії, або ж свободою діяльності. З цього погляду, свобідним є лише той, хто не обмежується відсутністю формальних перешкод для здійснення свого наміру, але кому реально не перешкоджають – хто не відчуває реального зовнішнього насильства. Ця свобода позитивна в тому смислі, що вона має своєю передумовою не тільки відсутність (перешкод), але й певну наявність (передумовою або конкретних можливостей). Вона є, до того ж, і безпосередньо найочевиднішою. Саме через це і приклади застосування слова “свобода” частіше спадають на думку насамперед з галузі фізичної свободи: щоразу, коли ми шукаємо досконаліших зразків “свободи”, ми звертаємося до фактору можливості руху – “вільний як птах у польоті”, “звільнити руку від захвату”. Саме свобода рухатися куди завгодно становить підгрунтя деяких інших “свобод” – свободи подорожувати, свободи зборів, навіть свободи слова.

Соціальна свобода, носієм якої є як окремі “інші” люди, певні спільноти, так і суспільство загалом. Відомо, що міжлюдські стосунки, зв’язки та залежності можуть суттєво знизити ступінь свободи окремої людини, тобто її реальну здатність до свідомого самовизначення. Причому здійснюватися таке обмеження може найрізноманітнішими шляхами. Наприклад, – прямим насильством і обмеженням свободи іншого, внаслідок чого актуалізується питання влади: власна влада (в широкому розумінні слова) – заснована вона на власному вмілому господарюванні і накопиченні економічного потенціалу чи на політичному впливі та громадських зв’язках і впливовості, на авторитеті чи багатстві тощо – постає як така, що гарантує мені, носієві цієї влади, суспільну свободу (свободу в суспільстві), тобто незалежність від інших. Проте свобода як влада містить у собі й надзвичайний саморуйнівний потенціал, адже владарювання над іншою людиною не просто загрожує втратою свободи цією іншою людиною, але й, здійснюючись коштом свободи іншого і через тотальність людської свободи, воно руйнує саму свободу як таку: ступінь інтенсивності неволі рабовласника така сама, як і неволі раба, хоча зовнішні форми виявлення цієї несвободи різні. Будь-яка форма тоталітаризму в суспільстві в цьому плані постає як непослідовний досвід людського самовизволення, або як недосконалі історичні форми людської свободи.[3]

Моральна свобода полягає передусім в автономії, тобто у тому, щоб самому встановлювати закони та норми власної діяльності; вона не визнає ні прямого “зовнішнього” диктату суспільних перешкод та утисків, ні навкружного шляху такого суспільного тиску – через “інтеріоризацію”. Моральна свобода – певне повстання або протест як проти зовнішньої загрози, з боку прямих заборон, прескрипцій, тиску влади та авторитетів, “суспільної думки” – всього того, що Гайдеггер називає “Man”, так і проти тиску “зсередини”, з боку того ж таки “Man”’у, але тепер уже інтеріорізованого і такого, що постає у певній психологічній “ресентиментно-комплексовій” формі – як підсвідоме відчуття провини, страху тощо.[4]

 







Последнее изменение этой страницы: 2020-03-02; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.204.55.168 (0.006 с.)