Цивільна правоздатність держави. Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах

Основні засади участі держави та українського народу у право­відносинах визначені у Конституції України — Основному Законі держави.

Держава може мати особисті немайнові права, але лише ті, що не суперечать її сутності як соціально-публічного утворення, суб'єкта публічного права.

Держава є суб'єктом майнових відносин. Зокрема вона може бу­ти власником майна, яке знаходиться у державній власності.

Суб'єктом права загальнодержавної власності є держава в особі Верховної Ради України (ст.32 Закону "Про власність"). Статтею 13 Конституції закріплене визнання існування специфічного суб'єкта відносин власності — українського народу, який має виключні-право власності на окремі види майна, що забезпечують існування держави та народу як такого, національну безпеку і територіальну недоторканність держави.

Держава також може бути суб'єктом спільної власності за учас тю інших учасників цивільних правовідносин.

Держава може бути учасником зобов'язальних відносин. Наприклад, вона може бути учасником договору поставки для державних потреб, продавцем у договорі продажу з публічних торгів конфіскованого майна, продавцем у договорі приватизації державного майна, емітентом та продавцем цінних паперів, зокрема облігації державної позики, акцій, приватизаційних сертифікатів, житлових чеків тощо.

Особливе місце в зобов'язальних відносинах відводиться державі як суб'єкту цивільно-правової відповідальності. Цивільно-правова відповідальність може настати як за невиконання цивільно-правових зобов'язань, так і за деліктні зобов'язання, наприклад, шкоду, завдану прийняттям закону про припинення права власності на певне майно (ст.1170), шкоду, завдану державними органами (ст.ст.1173-1175), органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури та суду (ст.1176). На державу покладається обов'язок щодо відшкодування шкоди в окремих випадках, перед­бачених законом (наприклад, ст.1207 ЦК).

Держава може набувати окремі права інтелектуальної власності.

Держава також може бути учасником спадкових відносин (нап­риклад, бути спадкоємцем за заповітом).

Поряд із внутрішніми цивільними відносинами держава може брати участь і в зовнішньому обігу. Це має місце в тих випадках, коли зовнішньоторговельні відносини встановлюються через тор­говельні представництва України за кордоном і через інші спеці­ально уповноважені органи. Прав та обов'язків у цьому разі набу­ває безпосередньо держава, яка виступає як суб'єкт цивільного пра­ва (ст.8 Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність"). До таких цивільно-правових відносин належать, наприклад, міжнародні кон­цесійні договори, інвестиційна діяльність, договори зовнішньої по­зики тощо. Однак у тих випадках, коли договори вчиняють держав­ні юридичні особи від свого імені, останні виступають як учасни­ки відповідного договору.

Держава може створювати юридичні особи публічного права. Так, відповідно до Конституції державою створені органи, призна­чені для виконання поставлених перед нею завдань та функцій (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, військові формування (Збройні Сили України, інші військові формування, призначені для виконання завдань щодо гарантування національ­ної безпеки та недоторканності державного кордону України), Конституційний Суд України). Їх правовий статус, порядок їх ство­рення, діяльності та припинення визначаються Конституцією, за­конами та іншими законодавчими актами.

Держава може створювати також юридичні особи приватного права, виступаючи як самостійний засновник або як засновник на­рівні з іншими суб'єктами цивільного права. Водночас держава не може створювати такі юридичні особи, які можуть створюватися лише фізичними особами або недержавними юридичними особами (наприклад, громадські організації, політичні партії тощо).

Створюючи юридичні особи, держава наділяє їх певним майном та здійснює контроль за їх діяльністю. Державним юридичним осо­бам публічного права державне майно надається у повне господар­ське відання або передається в оперативне управління. При цьому власником такого майна залишається держава. В разі створення юридичних осіб приватного права держава передає їм майно у влас­ність, зберігаючи права корпоративного управління цим майном.

Зайняття господарською (підприємницькою) діяльністю безпо­середньо державою, територіальною громадою не допускається, ос­кільки це суперечить цілям їх існування. У випадках, зазначених у законі, така діяльність може здійснюватися державними та комунальними органами та спеціально створеними для цієї мети юри­дичними особами.

Автономна Республіка Крим згідно з ст.134 Конституції Украї­ни та ст.1 Конституції Автономної Республіки Крим є невід'ємною складовою України і в межах повноважень, визначених Конститу­цією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

Правовий статус Автономної Республіки Крим визначений Конституцією України, Конституцією Автономної Республіки Крим та іншими нормативно-правовими актами.

Матеріальною основою участі Автономної Республіки Крим у цивільному обігу є майно (бюджетні та інші матеріальні кошти). яке належить їй і не закріплене за юридичними особами публічно­го та приватного права, створеними нею.

Автономна Республіка Крим, як і держава Україна, може набу­вати всього обсягу прав та обов'язків учасника цивільних відносин, що не суперечать її сутності як соціально-публічного утворення. наділеного владними та розпорядчими функціями.

Як і держава Україна, Автономна Республіка Крим може мати певні немайнові права, здійснювати речові права, що належать їй, створювати юридичні особи публічного та приватного права, бути учасником цивільних зобов'язань, спадкувати на підставі заповіту тощо.

Відмінність Автономної Республіки Крим від держави України як учасника цивільно-правових відносин полягає у неможливості самостійного встановлення власної цивільної правосуб'єктності (Конституція Автономної Республіки Крим затверджена законом, який прийнято Верховною Радою України). Автономна Республіка Крим не може виступати суб'єктом конфіскації, реквізиції майна. набувачем скарбу тощо.

Територіальною громадою визнаються жителі, об'єднані постій­ним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійни­ми адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр (ст.1 Закону України від 21 травня 1997 р. "Про місцеве са­моврядування в Україні").

Територіальна громада, як й інші соціально-публічні утворення, має цивільну правосуб'єктність. Моментом її виникнення є визнання у встановленому законом порядку існування адміністративно-територіальної одиниці.

Територіальні громади можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби (ст.60 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні"). У цьому разі бюджетні кошти чи майно закріплюються за однією із територіальних громад, яка є відповідальною за здійснення цієї діяльності. Можливе також створення юридичної особи для забезпечення досягнення спільних інтересів територіальних громад, що об'єдна­лися.

Матеріальним підґрунтям правосуб'єктності органів місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюд­жетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності тери­торіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єк­ти їх спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (ст.142 Конституції України).

Територіальна громада може виступати суб'єктом речових пра­вовідносин. Вона є суб'єктом права комунальної власності (ст.327 ЦК), може набувати права власності на безхазяйну річ (ч.2 ст.335 ЦК), знахідку (ч.2 ст.338 ЦК), бездоглядну домашню тварину (ч.2 ст.341 ЦК), а також на спадщину, яка визнана судом відумерлою (ч.3 ст.1277 ЦК) тощо.

Згідно зі ст.60 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ра­ди мають право на переважне придбання в комунальну власність приміщень, споруд, інших об'єктів, розташованих на відповідній території, якщо вони можуть бути використані для забезпечення комунально-побутових та соціально-культурних потреб територі­альних громад.

Територіальна громада може виступати суб'єктом зовнішньое­кономічної діяльності (ст.3 Закону "Про зовнішньоекономічну ді­яльність").

Територіальні громади можуть бути учасниками договорів та ін­ших цивільних зобов'язань, здійснювати емісію цінних паперів то­що. Так, рада або за її рішенням інші органи місцевого самовряду­вання відповідно до законодавства можуть випускати місцеві пози­ки, лотереї та цінні папери, отримувати позики з інших бюджетів з їх погашенням до кінця бюджетного року, а також отримувати кре­дити в банківських установах.

Органи місцевого самоврядування можуть у межах, визначених законодавством, створювати комунальні банки та інші фінансово-кредитні установи, виступати гарантами кредитів підприємств, ус­танов та організацій, що належать до комунальної власності відпо­відних територіальних громад, розміщувати належні їм кошти у банках інших суб'єктів права власності, отримувати відсотки від їх доходів відповідно до закону із зарахуванням їх до доходної части­ни відповідного місцевого бюджету (ч.2 ст.70 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні").

Територіальна громада може нести цивільно-правову відпові­дальність за своїми зобов'язаннями, а також за шкоду, заподіяну органами та посадовими (службовими) особами при виконанні покладених на них посадових (службових) обов'язків.

Територіальні громади можуть створювати юридичні особи. Крім того, муніципальне законодавство України визначає взаєми­ни органів місцевого самоврядування з юридичними особами пуб­лічного та приватного права, створеними територіальною громадою, а також з юридичними особами, створеними іншими заснов­никами. Так, відносини органів місцевого самоврядування з орга­нізаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних те­риторіальних громад, будуються на засадах підпорядкованості, під­звітності та підконтрольності останніх органам місцевого самовря­дування. а відносини з іншими юридичними особами будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у ме­жах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування зако­ном (ст.ст.16, 17 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні").