Час проведення лекції: 4 години

Лекція № 5 – 6

з дисципліни Цивільне право

Тема: Юридична особа як суб’єкт цивільних правовідносин

 

 

Навчальна мета: визначити сутність та поняття юридичної особи, її правовий статус та правосуб’єктність, визначити види юридичних осіб, порядок виникнення та припинення діяльності юридичних осіб.

Виховна мета: набуття студентами переконань щодо дотримання законності в своїх діях; сприяти формуванню у них загальної культури юриста.

Види юридичних осіб.

В цивільному праві склалася система поглядів щодо диференціації юридичних осіб в залежності від низки ознак. Дійсно, як будь-яке поняття так і юридичні особи внаслідок аналізу їх правової сутності можуть бути класифікованими за певними підставами. Спробуємо надати характеристику окремим з них.

Юридичні особи можуть бути диференційовані:

1) Залежно від виду права власності на:

а) державні і комунальні юридичні особи — ті, що ґрунтуються на державній або комунальній формі власності.

До державної власності віднесена загальнодержавна власність. Суб'єктом права загальнодержавної власності є держава Україна (ст.ст.324, 326 ЦК).

Комунальна власність складається з майна, закріпленого за те­риторіальними громадами, у які об'єднані громадяни за місцем проживання (ст.327 ЦК).

Майно, що є державним або комунальним та закріплене за дер­жавним підприємством, належить йому на праві повного господар­ського відання. Майно, яке є державною власністю і закріплене за установою, що перебуває на державному бюджеті, належить їй на праві оперативного управління;

б) приватні юридичні особи — ті, що ґрунтуються на приватній власності. Об'єктом права приватної власності може бути будь-яке майно за винятками, встановленими законом (ст.325 ЦК);

в) юридичні особи, що ґрунтуються на спільній (змішаній) власності за участю юридичних осіб і громадян України, юридичних осіб і гро­мадян інших держав (ст.355 ЦК).

2) Залежно від мети створення і діяльності на:

а) комерційні юридичні особи;

б) некомерційні юридичні особи.

В основі цього розмежування лежить ознака наявності або від­сутності мети отримання прибутку внаслідок діяльності юридичної особи. Причому для комерційної організації така мета є основною.

Юридичні особи, що не є комерційними, можуть створюватися у формі громадських або релігійних організацій, споживчих коопе­ративів, добродійних та інших фондів, що фінансуються власника­ми установ, а також в інших формах, передбачених законом.

Юридичні особи, що є комерційними, можуть створюватися у формі господарських товариств, виробничих кооперативів, а також у формі об'єднань вказаних юридичних осіб.

3) Залежно від підстав фінансування на:

а) госпрозрахункові юридичні особи.

Госпрозрахунковими юридичними особами визнаються ті, що знаходяться на самоокупності. Вони один раз (при заснуванні) отримують від засновника кошти на праві повного господарсько­го відання, а відтак хазяйнують самі, несуть усі витрати тощо. Во­ни також можуть бути власниками певного майна, у чому прояв­ляється ознака відокремленості майна юридичної особи та інших осіб;

б) бюджетні юридичні особи.

Бюджетні — отримують від держави кожного року кошти для забезпечення своєї діяльності. Такі юридичні особи мають самос­тійний кошторис, а керівник юридичної особи користується права­ми розпорядника кредитами. Майно належить таким юридичним особам на праві оперативного управління. Бюджетним юридичним особам забороняється займатися комерційною діяльністю.

4) Залежно від функцій на:

а) юридичні особи, що господарюють — такі, що ставлять перед собою завдання виробництва продукції, виконання робіт тощо;

б) юридичні особи, що не господарюють, тобто не мають вироб­ничих завдань. До них належать різноманітні громадські організа­ції, політичні партії, школи, музеї, суди тощо. Слід зазначити, що деякі негосподарські організації та об'єднання можуть мати у сво­єму складі юридичних осіб, що господарюють (наприклад, випус­кають продукцію, необхідну для забезпечення основної діяльності вказаних організацій).

5) Залежно від відношення засновників до майна на:

а) юридичні особи, засновники яких мають право власності на майно відповідної юридичної особи;

6) юридичні особи, засновники яких мають лише корпоративні права (право вимоги) щодо майна створеної ними юридичної особи.

6) Залежно від кількості засновників на:

а) унітарні юридичні особи — такі, що виникають унаслідок во­левиявлення одного власника;

6) юридичні особи, створені кількома засновниками, — повне товариство товариства, об'єднання підприємств, громадян тощо.

7) За типом правосуб'єктності та функціями на:

а) юридичні особи публічного права. Створюються для вико­нання функцій публічної влади — управління, забезпечення пуб­лічного правопорядку тощо;

б) юридичні особи приватного права. Створюються для досяг­нення мети, яка має приватний характер, для отримання прибутку та задоволення інших потреб їх засновників.

8) Залежно від організаційно-правової форми на:

а) господарські товариства;

б) установи;

в) об'єднання громадян;

г) об'єднання юридичних осіб тощо.

Можливі також класифікації юридичних осіб за змішаними критеріями (суб'єкт, форма власності, мета створення тощо). Про­те більшість з них уявляються надто узагальненими, внаслідок чо­го певною мірою втрачаються критерії розмежування між деякими видами юридичних осіб.

Слід зазначити, що з усього розмаїття класифікацій юридичних осіб, що пропонувалися у вітчизняній цивілістиці, у ЦК викорис­тана лише одна — поділ юридичних осіб на особи приватного пра­ва та особи публічного права. При цьому критерієм поділу названо порядок створення тих та інших юридичних осіб. Зокрема ч.2 ст.81 ЦК встановлює, що юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяються на юридичних осіб приватного права та юри­дичних осіб публічного права.

Юридична особа приватного права створюється на підставі ус­тановчих документів відповідно до ст.87 ЦК.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим ак­том Президента України, органу державної влади, органу влади Ав­тономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

З приводу обрання у ЦК критерію для класифікації, на думку Харитонова Є.О., ним насамперед слід вважати усе ж таки не порядок, а цілі створення, а також галузь, у якій має ді­яти та чи інша особа. Якщо юридична особа має діяти у галузі пуб­лічного права і виконувати відповідні адміністративні, освітні, культурні тощо функції, то вона є суб'єктом публічного права і має створюватися у порядку, визначеному для таких осіб. Якщо ж юри­дична особа має функціонувати у галузі приватного права, як його суб'єкт, то вона має створюватися у порядку, встановленому для юридичних осіб приватного права.

Стосовно класифікації юридичних осіб, запропонованої у ЦК, слід також зауважити таке.

Оскільки ч.3 ст.81 ЦК передбачає, що цим Кодексом встанов­люються порядок створення, організаційно-правові форми, право­вий статус лише юридичних осіб приватного права, можна припус­тити, що такий поділ обраний як первісна підстава для подальших класифікацій юридичних осіб саме приватного права. Дійсно, згідно цієї статті порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом. Таким законом, очевидно, може бути Господарський кодекс України 2003 року. До того ж, у відповідності зі ст.82 ЦК на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Щодо критеріїв поділу юридичних осіб приватного права, то ч.1 ст.81 ЦК містить положення, де встановлено, що юридич­на особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна.

Отже, звідси випливає, що згідно з ЦК юридичні особи приват­ного права можуть бути:

а) такими, що являють собою об'єднання осіб;

б) такими, що являють собою об'єднання майна;

в) такими, що являють собою об'єднання осіб та майна.

Такий поділ становить не лише теоретичний, а й практичний інтерес, оскільки від виду юридичної особи приватного права зале­жить визначення переліку установчих документів, обсяг правосуб'єктності такої юридичної особи, порядок придбання та реаліза­ції прав і обов'язків тощо.

Відповідно до Закону "Про товарну біржу" специфічним видом юридичних осіб є біржа, яка є організаційно-правовою формою оп­тової торгівлі.

Товарна біржа — це організація, що об'єднує фізичних і юри­дичних осіб, які здійснюють виробничу та комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту й пропозиції на товари, вивчення, впорядку­вання і полегшення товарообігу та пов'язаних з ним операцій.

Фондова біржа займається виключно організацією укладення угод купівлі-продажу цінних паперів. Вона не може здійснювати операції з цінними паперами від власного імені й за дорученнями клієнтів, а також виконувати функції депозитарію.

Слід підкреслити, що біржі незалежно від їх виду (товарна, фон­дова, універсальна тощо) не є комерційними організаціями і не мо­жуть мати за мету отримання прибутку в результаті здійснення ос­новної діяльності.

Банки — це установи, функцією яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності і громадян за рахунок залучених коштів підприємств, установ, організацій, населення, інших кредитних ре­сурсів, а також касове і розрахункове обслуговування, здійснення валютних та інших банківських операцій.

Лекція № 5 – 6

з дисципліни Цивільне право

Тема: Юридична особа як суб’єкт цивільних правовідносин

 

 

Навчальна мета: визначити сутність та поняття юридичної особи, її правовий статус та правосуб’єктність, визначити види юридичних осіб, порядок виникнення та припинення діяльності юридичних осіб.

Виховна мета: набуття студентами переконань щодо дотримання законності в своїх діях; сприяти формуванню у них загальної культури юриста.

Час проведення лекції: 4 години

 

Навчальні питання:

1. Поняття юридичної особи, його сутність та ознаки.

2. Цивільна правосуб’єктність юридичних осіб.

    3. Види юридичних осіб.

4. Виникнення та припинення діяльності юридичних осіб.

 

Література:

1. Цивільний кодекс України. – К.: Велес, 2005. – 352.

2. Господарський кодекс України.

3. Закон України „Про господарські товариства” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 49. – Ст. 689 (зі змінами та доповненнями)

4. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» // Відомості Верховної Раді України. – 1992. – № 31. –Ст. 440

5. Закон України «Про цінні папері і фондовий ринок» // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 31. – Ст. 268.

6. Закон України «Про об'єднання громадян» // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – Ст. 504

7. Закон України «Про товарну біржу». // Відомості Верховної Ради України. - 1992. –№ 10. – Ст. 139.

8. Закон України «Про банки і банківську діяльність» // Відомості Верховної Ради України. – 2001. –№ 5-6. – Ст. 30.

9. Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» // Відомості Верховної Ради України. – 1991. –№ 25. – Ст. 283.

10. Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / Борисова В.І. (кер.авт.кол.), Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін..; За заг. ред.. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Т.1. – 560 с.

11. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: у 2 т. / За заг. ред.. Я.М. Шевченко. – Вид. 2-ге, доп. і перероб.. – К.: Видавничий дім „Ін Юре”, 2006. – Т.1. – 760 с.

12. Гончарова Н. Юридична особа в контексті нових УК і ГК України //Юридичний Вісник України. – 2004. – № 10. – С. 8-9

13. Примак, Володимир Функції цивільно-правової відповідальності юридичних осіб // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 7. – С. 91-94

14. Теньков С. Компетенція органів юридичної особи за новими кодексами //Юридичний Вісник України. – 2004. – № 30. – С. 6.

15. Яворська О. Проблеми правосуб'єктності закритих акціонерних товариств: чинне та нове цивільне законодавство //Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 3. – С. 54-61.

16. Яроцький В. Деякі аспекти дослідження механізму цивільно-правового регулювання: сфера випуску та обігу цінних паперів //Вісник Академії правових наук України. – 2004. – № 1 (36). – С. 45.

17.      Яроцький В. Правовідносини, які виникають з приводу цінних паперів, як елемент механізму цивільно-правового регулювання //Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 3. – С. 42-45.

18. Шеремет О. Щодо засновницького договору повного товариства //Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 4. – С. 22-25.

19. Примак В. Непідприємницькі юридичні особи як суб'єкти цивільно-правової відповідальності //Юридична Україна. – 2005. – № 3. – С. 50-54.

20. Винар Л. Порядок створення юридичних осіб публічного права, заснованих державою //Підприємництво, господарство і право. –2005. – № 12. – С. 44 – 47.

 

Приблизний розрахунок часу:

Вступна частина – 5 хв.

Перше учбове питання – 25 хв.

Друге учбове питання – 25 хв.

Третє учбове питання – 25 хв.

Четверте учбове питання – 25 хв.

П’яте учбове питання – 25 хв.

Шосте учбове питання – 25 хв.

Висновок – 5 хв.

 

Вступ

 

Попередні лекції сформували у нашому уявленні основні поняття цивільного права, серед яких вагоме місце посідають цивільні правовідносини, що є предметом вивчення цієї дисципліни. Ми з’ясували склад даних правовідносин, який включає суб’єкта, об’єкт та зміст. Характеризуючи суб’єкт ми з Вами визначили, що у цивільному праві він може бути представлений фізичною або юридичної особою, а також іншими зазначеними у ст.2 ЦК України суб’єктами.

Минула лекція повністю була присвячена характеристиці саме фізичної особи як суб’єкта цивільних правовідносин. Предметом нашого сьогоднішнього розгляду є саме поняття юридичної особи, її ознак, класифікації, правосуб’єктності тощо. До того ж ми зупинимось на з’ясуванні правового статусу інших суб’єктів цивільного права, передбачених зазначеною статтею ЦК.

На вивчення даної теми нам виділено згідно тематичного плану 6 годин, що надасть можливість більш якісно та повно розглянути вказане питання. Перейдемо до першого питання лекції.