Виникнення та припинення діяльності юридичних осіб.

Традиційно в радянському та пострадянському цивільному пра­ві розрізняли три способи виникнення юридичних осіб: розпоряд­чий, нормативно-явочний і дозвільний.

Розпорядчий порядок виникнення юридичної особи має місце в тому випадку, коли вона створюється внаслідок розпорядження (вираження волі) власника майна або його представника. Це було характерним способом створення державних юридичних осіб.

Нормативно-явочний (реєстраційний) порядок означає, що у випадках, коли юридична особа створена відповідно до умов, зак­ріплених в законі, державний орган не може відмовити їй у легалі­зації (державній реєстрації).

Дозвільний порядок полягає у вимозі отримання дозволу відпо­відного державного органу, підприємства тощо на створення юри­дичної особи. Зокрема, дозвіл відповідних державних органів необ­хідний для створення організацій, які будуть займатися діяльністю, пов'язаною із забезпеченням правопорядку, охороною здоров'я, ос­вітою тощо.

Іноді у цивілістичній літературі згадується також договірний по­рядок виникнення юридичних осіб.

Однак слід зазначити, що така класифікація є неточною, оскіль­ки при ній певною мірою ототожнюються порядок і підстава ви­никнення юридичної особи.

Так, підставою виникнення можна вважати те волевиявлення, яке спричинило створення юридичної особи. Відповідно, класифі­кація може бути проведена залежно від характеру такого волевияв­лення.

З урахуванням цього критерію можна виділити:

а) створення юридичної особи шляхом одностороннього волевиявлення (розпорядження Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу міс­цевого самоврядування — для юридичних осіб публічного права, власника або уповноваженої ним особи — для юридичних осіб приватного права).

Цей спосіб створення юридичних осіб традиційно іменується розпорядчим порядком;

б) створення юридичної особи шляхом договору між її заснов­никами. У таких випадках ініціатива щодо створення юридичної особи може бути виражена у будь-якій формі: договір учасників, рішення зборів засновників тощо.

Слід зазначити, що законодавчими актами не встановлені будь-які спеціальні вимоги щодо форми та змісту рішення про створен­ня юридичної особи, проте за загальноприйнятими вимогами таке рішення має бути оформлене розпорядженням суб'єкту публічного права, актом управління, виданим власником майна (уповноваже­ним ним органом) відповідно до його компетенції, визначеної чин­ним законодавством. Якщо засновників підприємства два чи біль­ше, рішенням про створення підприємства є установчий договір.

Цей спосіб створення юридичних осіб традиційно іменується договірним порядком.

Отже, розпорядчий і договірний порядок — це класифікація по­рядку створення юридичної особи залежно від підстав її виникнення.

Якщо ж взяти за критерій класифікації власне порядок легалі­зації, то можна зробити висновок, що юридичні особи виникають або у нормативно-явочному, або у дозвільному порядку.

При цьому юридичні особи, які створюються шляхом розпоряд­ження, легітимуються у нормативно-явочному порядку, а ті, які створюються шляхом договору, легітимуються у нормативно-явоч­ному або в дозвільному порядку.

Порядок створення юридичних осіб приватного права визнача­ється актами цивільного законодавства. Насамперед це — ЦК. Крім того, порядок створення юридичних осіб додатково регламентується Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” від 15 травня 2003 р..

Реєстрація об'єднань громадян провадиться залежно від їх ста­тусу або Міністерством юстиції, або місцевими органами вико­навчої державної влади (ст.ст.15, 16 Закону "Про об'єднання гро­мадян").

Юридичні особи публічного права утворюються в порядку, пе­редбаченому окремими законодавчими актами.

Створення юридичних осіб приватного права має відбуватися відповідно до положень ст.ст.87-89 ЦК.

Згідно із зазначеними нормами для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками (засновниками) якщо інше не встановлено законом.

При цьому товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою.

У статуті товариства вказуються:

— найменування юридичної особи;

— місцезнаходження юридичної особи;

— адреса юридичної особи;

— органи управління товариством;

— компетенція органів управління товариством;

— порядок прийняття рішень органами управління товарис-гном;

— порядок вступу до товариства та виходу з нього;

— інші положення, встановлені ЦК, іншим законом або угодою засновників.

Засновницький договір, як і рішення про створення підприємс­тва, має укладатися в письмовій формі, оскільки законодавство пе­редбачає подання цього документа для здійснення державної реєс­трації.

Засновницький договір вважається укладеним, коли між сторо­нами досягнуто згоди за усіма істотними умовами договору, необ­хідними для його здійснення і виконання.

У засновницькому договорі товариства визначаються:

— зобов'язання учасників створити товариство;

— порядок їх спільної діяльності щодо його створення;

— умови передання товариству майна учасників;

— інші положення, встановлені ЦК, іншим законом або заснов­никами.

До засновницького договору застосовуються загальні норми цивільного законодавства про угоди та зобов'язання.

Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Уста­новчий акт може міститися також і в заповіті. До створення уста­нови установчий акт, складений однією або кількома особами, мо­же бути скасований засновником (засновниками).

В установчому акті установи вказуються:

— мета установи;

— майно, яке передається установі, необхідне для досягнення цієї мети;

— структура управління установою.

Якщо в установчому акті, який міститься у заповіті, відсутні ок­ремі із зазначених вище положень, їх встановлює орган, що здій­снює державну реєстрацію.

До установчих документів можуть бути включені будь-які умови, не передбачені законодавством, але такі, які не суперечать йому.

Водночас невідповідність їх вимогам закону (коли такі точно визначені) може зумовити недійсність установчих документів. Підставами для визнання недійсними установчих документів і рі­шень про створення юридичної особи можуть бути, наприклад, невідповідність фактичним обставинам вміщених в установчих документах відомостей щодо виду юридичної особи, мети її ство­рення тощо.

Щодо акціонерних товариств, то установчим документом в них є статут, хоча йому передує укладення договору між засновниками. Відповідно до ст.4 Закону "Про господарські товариства" акціонер­не товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого дого­вору і статуту, повне і командитне товариство — на підставі уста­новчого договору. Установчі документи товариства у випадках, пе­редбачених чинним законодавством, погоджуються з Антимонопольним комітетом України.

Юридична особа вважається створеною з моменту її державної реєстрації.

На розвиток цього положення ст.89 ЦК передбачає, що юри­дична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановлено­му законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру юридичних осіб, відкритого для загального оз­найомлення.

Значення державної реєстрації юридичних осіб, її організація, повнота єдиного реєстру юридичних осіб, достовірність відомос­тей, які вносяться в державний реєстр, полягає в тому, що реєстра­ція забезпечує можливість отримання необхідної інформації госпо­дарюючими суб'єктами. Така інформація є важливою при вирішен­ні питань щодо укладення договорів, розвитку господарських зв'яз­ків, веденні торгових операцій, а відтак — формуванні усталеності економічного обороту. Юридична особа вважається створеною з моменту реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб і з цього моменту набуває правоздатності.

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності про­водиться у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання цього суб'єкта, якщо інше не передбачено законом. Чинне законодавство пов'язує державну реєстрацію з внесенням даних з реєстраційної картки суб'єкта підприємницької діяльності (яка водночас є заявою про державну реєстрацію) до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та видачею свідоцтва про державну реєстрацію встановленого зразка.

Строк державної реєстрації юридичної особи не повинен перевищувати три робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи. Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи повинно бути оформлено і видано (надіслано рекомендованим листом за описом вкладення) засновнику або уповноваженій ним особі державним реєстратором не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи. Разом із свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи засновнику або уповноваженій ним особі видається (надсилається рекомендованим листом) один примірник оригіналу установчих документів з відміткою державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи.

Орган, на який покладено здійснення державної реєстрації, вправі делегувати ці функції іншим органам, структурним підрозділам, хоча б і наділеним статусом юридичної особи, або посадовим особам за дорученням. Порушення цього правила і прийняття рішення з перевищенням компетенції відповідного органу влади може бути підставою для скасування такого рішення. Недійсність ре­єстрації є підставою встановлення факту фальсифікації установчих документів.

Водночас свідоцтво про державну реєстрацію може бути видано структурним підрозділом чи посадовою особою згідно з розподіленням функціональних обов'язків, оскільки свідоцтво є похідним документом від відповідного рішення.

Для окремих видів юридичних осіб може бути передбачений спеціальний порядок державної реєстрації. Наприклад, реєстрація всеукраїнських та міжнародних благодійних організацій здійсню­ється Міністерством юстиції України, а місцевих благодійних орга­нізацій, а також відділень (філій, представництв) всеукраїнських, міжнародних благодійних організацій — відповідними місцевими органами виконавчої влади (ст.8 Закону "Про благодійництво та благодійні організації"). Рішення про реєстрацію такої благодійної організації приймається відповідним органом виконавчої влади за місцем знаходження благодійної організації.

ЦК не містить вичерпного переліку відомостей, які мають бути повідомлені при поданні заяви на реєстрацію юридичної особи. Проте це обов'язково мають бути відомості про організаційно-правову форму, найменування, місцезнаходження, органи управління, філії і представництва, мсту створення юридичної особи. Інші ві­домості можуть бути витребувані лише в разі, якщо це передбаче­но законом.

Порушення встановленого законом порядку створення юридич­ної особи або невідповідність її установчих документів закону є підставою для відмови у державній реєстрації юридичної особи. Строк надання такої відмови встановлений у три робочі дні з дати надходження документів на реєстрацію. Відмова у державній реєстрації з інших мотивів (недоцільність то­що) не допускається.

Відмова у державній реєстрації, а також зволікання з її прове­денням можуть бути оскаржені до суду.

До Єдиного державного реєстру юридичних осіб вносяться відо­мості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найме­нування, місцезнаходження, органи управління, філії та представ­ництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

Відомості, які містяться в державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, за винятком відомостей про фізичних осіб, які мають конфіденційний зміст.

Безпідставна відмова у наданні відомостей, які містяться в реєстрі, не допускається, і може бути оскаржена до суду.

Установчі документи змінюються в порядку, передбаченому за­коном і самими документами. Рішення про зміну статуту прийма­ються, як правило, вищим органом юридичної особи або заснов­никами.

Зміни реєструються тим же органом і в тому ж порядку, що й самі юридичні особи.

Зміни до установчих документів юридичної особи набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації, а у випадках, встановлених законом, — з моменту повідомлення органу, що здій­снює державну реєстрацію, про такі зміни. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з ура­хуванням цих змін (ч.5 ст.89 ЦК).

У випадках, встановлених законом, юридична особа може бути створена шляхом примусового поділу (виділу).

Припинення юридичних осіб можливе за рішенням органів, вказаних в законі, а також в установчих документах юридичної особи, шляхом реорганізації або ліквідації. Порядок припинення юридичних осіб детально регламентований Законом України від 14.05.92 (в редакції від 12.05.2004) “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. 

Реорганізація можлива шляхом злиття, приєднання, поділу, ви­ділу, перетворення юридичних осіб.

Злиття означає, що замість кількох юридичних осіб утворюєть­ся одна нова.

Приєднання полягає у поглинанні однієї юридичної особи ін­шою.

В результаті поділу замість однієї юридичної особи виникає кілька нових.

При виділі зберігається первісна юридична особа, але від неї ві­докремлюється одна або кілька нових.

Перетворення полягає у зміні організаційно-правової форми юридичної особи (наприклад, колгосп перетворено в акціонерне товариство).

При реорганізаціївсі права і обов'язки юридичної особи, що ре­організується, або їх частина переходять до інших суб'єктів права.

Реорганізація, як правило, проводиться за рішенням учасників юридичної особи, тобто добровільно. Однак якщо вона має місце за рішенням власника юридичної особи, то йдеться про примусову реорганізацію. Наприклад, перетворення кооперативу в товариство з обмеженою відповідальністю за рішенням його членів є актом добровільним. Але створення дочірнього підприємства (виділ) за рішенням власника має характер примусовий.

Ліквідація юридичної особи можлива:

— за рішенням власника майна, уповноваженого ним органу, а також за рішенням органу, уповноваженого на те установчими до­кументами юридичної особи;

— за рішенням суду у разі банкрутства (неспроможності) або систематичного здійснення діяльності юридичної особи:

1) без належного дозволу (ліцензії);

2) забороненої законодавчими актами;

3) з неодноразовим або грубим порушенням законодавства. Юридична особа може бути також ліквідована у зв'язку із закін­ченням строку, на який вона створена, або з досягненням мети, за­ради якої вона створена.

Ліквідація юридичної особи, вирішення питань, що виникають при цьому, розгляд фінансових претензій тощо проводяться лікві­даційною комісією, яка призначається органом, що ухвалив рішен­ня про ліквідацію. При цьому законодавство розмежовує порядок ліквідації і здійснення, пов’язаної з нею процедури, в залежності від платоспроможності юридичної особи: якщо платоспроможна – регулюється ЦК, якщо ж ні - Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ”. До того ж порядок ліквідації банків визначається ЗУ “Про банки і банківську діяльність ”. (Тому залиште у своїх зошитах місце й самостійно опрацюйте зазначений матеріал. Додатково зверніть увагу на порядок задоволення вимог кредиторів).

Висновок по четвертому питанню:

Отже, нами встановлено, що реєстрація юридичної особи має особливе значення як юридичний факт, що є відправним моментом виникнення правосуб’єктності юридичної особи. Даний суб’єкт цивільних правовідносин може створюватись шляхом розпоряд­ження і легітимуватись у нормативно-явочному порядку, або шляхом договору і легітимуватись у нормативно-явоч­ному або в дозвільному порядку. До того ж припинення діяльності юридичної особи може здійснюватись реорганізацією та ліквідацією. При цьому реорганізація можлива у вигляді злиття, приєднання, поділу, виділу, перетворення. Не менш важливим є питання участі інших крім осіб суб’єктів у цивільних правовідносинах, що ми розглянемо надалі.