Цивільна правосуб’єктність юридичних осіб .

Цивільна правосуб'єктність юридичної особи, тобто її здатність бути суб'єктом цивільних відносин, складається з цивільної право­здатності та цивільної дієздатності цієї особи.

Цивільна правоздатність юридичної особи — це її здатність ма­ти цивільні права і обов'язки, яка виникає з моменту створення юридичної особи і припиняється з дня внесення запису до Єдино­го державного реєстру юридичних осіб запису про припинення її діяльності.

Порядок внесення запису до Єдиного державного реєстру та коло питань, які при цьому підлягають вирішенню врегульовані Законом Україні від 15.05.2003 “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”. Більш детально на цьому питанні ми зупинимось при розгляді питання виникнення юридичних осіб.

Згідно зі ст.91 ЦК юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, що за своєю при­родою можуть належати лише людині.

Таким чином, на зміну спеціальній правоздатності юридичної особи, яка передбачалася радянським цивільним законодавством, з'явився принцип універсальної правоздатності, що є відображен­ням сучасної тенденції розвитку концепції цивільного права Укра­їни як права приватного.

Слід зазначити, що правоздатність юридичної особи розшири­лася не тільки за рахунок надання їй ознак універсальності, а й зав­дяки зміні підходу до вирішення питання стосовно того, які права може мати така особа. Якщо раніше традиційно наголошувалося на майнових правах юридичної особи, то тепер нарівні з ними у ЦК закріплені також її особисті немайнові права. Зокрема ст.94 ЦК встановлює, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

При цьому особисті немайнові права юридичної особи захища­ються на загальних засадах відповідно до гл.3 ЦК.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, даних у постанові "Про застосування судами законодавства, що ре­гулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та органі­зацій" у випадках поширення відомостей, що принижують репута­цію організації, остання, якщо вона є юридичною особою, має право звернутися до суду з вимогами про їх спростування, незалеж­но від того, якою особою (фізичною чи юридичною) поширено ці відомості (п.5).

Водночас обсяг цивільної правоздатності юридичної особи не є безмежним, оскільки визначається її установчими документами. Це означає, що комерційні організації, якщо у їх установчих докумен­тах не міститься вичерпний перелік видів діяльності, яку вони мо­жуть здійснювати, можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, не забороненою законом. Реалізуючи власну правоздат­ність, юридична особа може укладати будь-які угоди. Проте якщо, наприклад, статутом юридичної особи визначений вичерпний пе­релік можливих видів її діяльності — вона наділена спеціальною правоздатністю, виходити за межі якої не має права. Укладені та­кою юридичною особою за межами її правоздатності правочини є недійсними.

Обмеження цивільної правоздатності юридичних осіб може мати місце за рішенням суду у випадках, спеціально передбачених законом. Крім того, обмеженням правоздатності юридичної особи можна вважати правило ч.3 ст.91 ЦК, відповідно до якого здійснення нею окремих видів діяльності, перелік яких встановлюється законом, можливе лише після одержання спеціального дозволу (ліцензії). Це правило поширюється на юридичних осіб, наділених як спеціаль­ною, так і універсальною правоздатністю. Вказана вимога поши­рюється як на підприємницькі, так і непідприємницькі організа­ції. Наприклад, таке ліцензування передбачено Законом України від 22 квітня 1993 р. "Про аудиторську діяльність", Законом Украї­ни від 16 вересня 1997 р. "Про благодійництво та благодійні органі­зації", ЗУ від 1 червня 2000 р. “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”.

Відповідно до останнього Закону ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності:

1) пошук (розвідка) корисних копалин;

2) виробництво, ремонт вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівля вогнепальною зброєю та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду;

 

3) виробництво вибухових речовин і матеріалів (за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України);

4) виробництво особливо небезпечних хімічних речовин (за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України);

5) видобування уранових руд;

6) видобуток дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння;

7) виробництво дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння;

8) виготовлення виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння, торгівля виробами з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння;

9) виробництво лікарських засобів, оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами;

10) виробництво ветеринарних медикаментів і препаратів, оптова, роздрібна торгівля ветеринарними медикаментами і препаратами;

11) виробництво пестицидів та агрохімікатів, оптова, роздрібна торгівля пестицидами та агрохімікатами, тощо.

Органи, які здійснюють ліцензування, і порядок здійснення лі­цензування передбачені даним законом. Відмова у наданні ліцензії може бути оскаржена до суду.

Цивільна дієздатність юридичної особи — це її здатність набу­вати власними діями цивільні права і брати на себе цивільні обов'язки.

Цивільну дієздатність юридична особа реалізує через свої орга­ни, які діють відповідно до закону, інших правових актів і установ­чих документів.

Склад і перелік органів юридичної особи, компетенція кожного з них, порядок їх утворення визначаються для різних видів юридичних осіб, регулюються ЦК та відповідним цивільним законодавством.

Органи юридичної особи формують і виражають її волю. Тому саме через останні, за їх допомогою, їх діями юридична особа на­буває цивільних прав і бере цивільні обов'язки. Водночас як особи, які реалізують дієздатність юридичної особи, можуть бути відповід­но до ч.2 ст.92 ЦК інші суб'єкти, які є її учасниками. Юридична особа бере участь у цивільному обігу через своїх працівників, зав­дяки діям яких вона не тільки здійснює свої права і виконує обов'язки, а й набуває і припиняє їх. Дії цих працівників вважають­ся згідно із законом діями самої юридичної особи.

Відповідно до ч.3 ст.92 ЦК той, хто веде справи юридичної осо­би і виступає від її імені на підставі закону або установчих доку­ментів, повинен діяти добросовісно і розумно, забезпечувати усіма можливими законними засобами охорону інтересів юридичної осо­би, яку він представляє. При цьому орган юридичної особи або ін­ший суб'єкт, який діє від її імені, не можуть виходити за межі на­даних ним повноважень.

Для реалізації правосуб'єктності юридичної особи важливе зна­чення має її місцезнаходження (зокрема при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням зобов'язань, у яких вона бере участь, виз­наченням підсудності спорів тощо).

У ЦК 1963 р. місцем знаходження юридичної особи визнавалось місцезнаходження її постійно діючого органу. А місцезнаходжен­ням останнього визнавалось те місце, де розташоване приміщення, в якому працює її виконавчий орган, — дирекція, правління на чо­лі з директором, начальником, головою тощо.

У ЦК 2003 р. зазначається, що місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлене законом. Місцезнаходження юридичної особи вказу­ється в її установчих документах (ст.93 ЦК).

Місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності (юри­дичної особи) на день державної реєстрації може бути місцезнахо­дження (місце проживання) одного із засновників або місцезнахо­дження за іншою адресою, що підтверджується договором оренди чи іншим відповідним договором.

У випадку зміни місцезнаходження суб'єкт підприємницької ді­яльності зобов'язаний у семиденний термін з моменту настання та­ких змін сповістити про це органи державної реєстрації, подавши необхідні документи. Невиконання зазначеної вимоги у встановле­ний термін є підставою для звернення органу державної реєстрації до суду (господарського суду) із заявою про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Для реалізації правосуб'єктності юридичної особи нею можуть створюватися філії та представництва (ст.95 ЦК).

Філією є такий відокремлений підрозділ, який виконує всі або частину функцій юридичної особи від її імені. Філії створюються для здійснення діяльності юридичної особи поза її місцезнаходженням. Найчастіше вони створюються навчальними і науковими закладами, проте можуть створюватися і підприємствами з виробництва товарів, надання послуг, здійснення іншої підприємницької діяльності.

Представництва створюються для представництва і захисту ін­тересів юридичної особи поза місцем її знаходження. Найчастіше представництва створюються великими підприємствами у місцях знаходження постачальників, покупців, споживачів.

Філії і представництва не визнаються суб'єктами цивільного права, а їх посадові особи можуть діяти від імені юридичної особи, частиною якої є філія або представництво. Посадовим особам на їх ім'я (а не на ім'я філії або представництва) видається довіреність, якою визначається коло повноважень. Відповідальність за дії філій, представництв та їх посадових осіб несе юридична особа, яка утво­рила ці філії і представництва.

Таким чином, філії і представництва, хоча і є відокремленими підрозділами юридичної особи, проте продовжують залишатися її складовими. Власною юридичною правосуб'єктністю і правоздат­ністю вони не наділені.

Відомості про відкриття філій і представництв заносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб. Обов'язкова реєстра­ція встановлена для представників іноземних суб'єктів господар­ської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України (ст.5 Закону "Про зовнішньоекономічну ді­яльність").

Висновок по другому питанню:

    Таким чином, ми визначили таку суттєву властивість юридичної особи як здатність бути суб’єктом цивільно-правових відносин. При цьому, нами визначено, що до складу правосуб’єктності входять такі ж складові як і щодо правосуб’єктності фізичних осіб, а саме правоздатність та дієздатність. До того ж обидві ці складові на відміну від фізичних осіб у юридичних осіб виникають з моменту державної реєстрації та припиняються з моменту анулювання подібного запису в Державному реєстрі. Не менш важливим для правового статусу юридичних осіб є встановлення їх загальної правоздатності, а також її обмеження при здійсненні певних видів діяльності, які мають стратегічне значення для суспільства і держави.

 

Види юридичних осіб.

В цивільному праві склалася система поглядів щодо диференціації юридичних осіб в залежності від низки ознак. Дійсно, як будь-яке поняття так і юридичні особи внаслідок аналізу їх правової сутності можуть бути класифікованими за певними підставами. Спробуємо надати характеристику окремим з них.

Юридичні особи можуть бути диференційовані:

1) Залежно від виду права власності на:

а) державні і комунальні юридичні особи — ті, що ґрунтуються на державній або комунальній формі власності.

До державної власності віднесена загальнодержавна власність. Суб'єктом права загальнодержавної власності є держава Україна (ст.ст.324, 326 ЦК).

Комунальна власність складається з майна, закріпленого за те­риторіальними громадами, у які об'єднані громадяни за місцем проживання (ст.327 ЦК).

Майно, що є державним або комунальним та закріплене за дер­жавним підприємством, належить йому на праві повного господар­ського відання. Майно, яке є державною власністю і закріплене за установою, що перебуває на державному бюджеті, належить їй на праві оперативного управління;

б) приватні юридичні особи — ті, що ґрунтуються на приватній власності. Об'єктом права приватної власності може бути будь-яке майно за винятками, встановленими законом (ст.325 ЦК);

в) юридичні особи, що ґрунтуються на спільній (змішаній) власності за участю юридичних осіб і громадян України, юридичних осіб і гро­мадян інших держав (ст.355 ЦК).

2) Залежно від мети створення і діяльності на:

а) комерційні юридичні особи;

б) некомерційні юридичні особи.

В основі цього розмежування лежить ознака наявності або від­сутності мети отримання прибутку внаслідок діяльності юридичної особи. Причому для комерційної організації така мета є основною.

Юридичні особи, що не є комерційними, можуть створюватися у формі громадських або релігійних організацій, споживчих коопе­ративів, добродійних та інших фондів, що фінансуються власника­ми установ, а також в інших формах, передбачених законом.

Юридичні особи, що є комерційними, можуть створюватися у формі господарських товариств, виробничих кооперативів, а також у формі об'єднань вказаних юридичних осіб.

3) Залежно від підстав фінансування на:

а) госпрозрахункові юридичні особи.

Госпрозрахунковими юридичними особами визнаються ті, що знаходяться на самоокупності. Вони один раз (при заснуванні) отримують від засновника кошти на праві повного господарсько­го відання, а відтак хазяйнують самі, несуть усі витрати тощо. Во­ни також можуть бути власниками певного майна, у чому прояв­ляється ознака відокремленості майна юридичної особи та інших осіб;

б) бюджетні юридичні особи.

Бюджетні — отримують від держави кожного року кошти для забезпечення своєї діяльності. Такі юридичні особи мають самос­тійний кошторис, а керівник юридичної особи користується права­ми розпорядника кредитами. Майно належить таким юридичним особам на праві оперативного управління. Бюджетним юридичним особам забороняється займатися комерційною діяльністю.

4) Залежно від функцій на:

а) юридичні особи, що господарюють — такі, що ставлять перед собою завдання виробництва продукції, виконання робіт тощо;

б) юридичні особи, що не господарюють, тобто не мають вироб­ничих завдань. До них належать різноманітні громадські організа­ції, політичні партії, школи, музеї, суди тощо. Слід зазначити, що деякі негосподарські організації та об'єднання можуть мати у сво­єму складі юридичних осіб, що господарюють (наприклад, випус­кають продукцію, необхідну для забезпечення основної діяльності вказаних організацій).

5) Залежно від відношення засновників до майна на:

а) юридичні особи, засновники яких мають право власності на майно відповідної юридичної особи;

6) юридичні особи, засновники яких мають лише корпоративні права (право вимоги) щодо майна створеної ними юридичної особи.

6) Залежно від кількості засновників на:

а) унітарні юридичні особи — такі, що виникають унаслідок во­левиявлення одного власника;

6) юридичні особи, створені кількома засновниками, — повне товариство товариства, об'єднання підприємств, громадян тощо.

7) За типом правосуб'єктності та функціями на:

а) юридичні особи публічного права. Створюються для вико­нання функцій публічної влади — управління, забезпечення пуб­лічного правопорядку тощо;

б) юридичні особи приватного права. Створюються для досяг­нення мети, яка має приватний характер, для отримання прибутку та задоволення інших потреб їх засновників.

8) Залежно від організаційно-правової форми на:

а) господарські товариства;

б) установи;

в) об'єднання громадян;

г) об'єднання юридичних осіб тощо.

Можливі також класифікації юридичних осіб за змішаними критеріями (суб'єкт, форма власності, мета створення тощо). Про­те більшість з них уявляються надто узагальненими, внаслідок чо­го певною мірою втрачаються критерії розмежування між деякими видами юридичних осіб.

Слід зазначити, що з усього розмаїття класифікацій юридичних осіб, що пропонувалися у вітчизняній цивілістиці, у ЦК викорис­тана лише одна — поділ юридичних осіб на особи приватного пра­ва та особи публічного права. При цьому критерієм поділу названо порядок створення тих та інших юридичних осіб. Зокрема ч.2 ст.81 ЦК встановлює, що юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяються на юридичних осіб приватного права та юри­дичних осіб публічного права.

Юридична особа приватного права створюється на підставі ус­тановчих документів відповідно до ст.87 ЦК.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим ак­том Президента України, органу державної влади, органу влади Ав­тономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

З приводу обрання у ЦК критерію для класифікації, на думку Харитонова Є.О., ним насамперед слід вважати усе ж таки не порядок, а цілі створення, а також галузь, у якій має ді­яти та чи інша особа. Якщо юридична особа має діяти у галузі пуб­лічного права і виконувати відповідні адміністративні, освітні, культурні тощо функції, то вона є суб'єктом публічного права і має створюватися у порядку, визначеному для таких осіб. Якщо ж юри­дична особа має функціонувати у галузі приватного права, як його суб'єкт, то вона має створюватися у порядку, встановленому для юридичних осіб приватного права.

Стосовно класифікації юридичних осіб, запропонованої у ЦК, слід також зауважити таке.

Оскільки ч.3 ст.81 ЦК передбачає, що цим Кодексом встанов­люються порядок створення, організаційно-правові форми, право­вий статус лише юридичних осіб приватного права, можна припус­тити, що такий поділ обраний як первісна підстава для подальших класифікацій юридичних осіб саме приватного права. Дійсно, згідно цієї статті порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом. Таким законом, очевидно, може бути Господарський кодекс України 2003 року. До того ж, у відповідності зі ст.82 ЦК на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Щодо критеріїв поділу юридичних осіб приватного права, то ч.1 ст.81 ЦК містить положення, де встановлено, що юридич­на особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна.

Отже, звідси випливає, що згідно з ЦК юридичні особи приват­ного права можуть бути:

а) такими, що являють собою об'єднання осіб;

б) такими, що являють собою об'єднання майна;

в) такими, що являють собою об'єднання осіб та майна.

Такий поділ становить не лише теоретичний, а й практичний інтерес, оскільки від виду юридичної особи приватного права зале­жить визначення переліку установчих документів, обсяг правосуб'єктності такої юридичної особи, порядок придбання та реаліза­ції прав і обов'язків тощо.

Відповідно до Закону "Про товарну біржу" специфічним видом юридичних осіб є біржа, яка є організаційно-правовою формою оп­тової торгівлі.

Товарна біржа — це організація, що об'єднує фізичних і юри­дичних осіб, які здійснюють виробничу та комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту й пропозиції на товари, вивчення, впорядку­вання і полегшення товарообігу та пов'язаних з ним операцій.

Фондова біржа займається виключно організацією укладення угод купівлі-продажу цінних паперів. Вона не може здійснювати операції з цінними паперами від власного імені й за дорученнями клієнтів, а також виконувати функції депозитарію.

Слід підкреслити, що біржі незалежно від їх виду (товарна, фон­дова, універсальна тощо) не є комерційними організаціями і не мо­жуть мати за мету отримання прибутку в результаті здійснення ос­новної діяльності.

Банки — це установи, функцією яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності і громадян за рахунок залучених коштів підприємств, установ, організацій, населення, інших кредитних ре­сурсів, а також касове і розрахункове обслуговування, здійснення валютних та інших банківських операцій.