Особливості санації банкрутства

 

Економічно розвинені країни по-різному вирішують проблеми санації й банкрутства підприємств. Відмінності пояснюються особливостями економічного й соціального розвитку, принципами побудови національних фінансових систем і їхніх складових - фінансів підприємств. Цілісний погляд на етапи проведення фінансового оздоровлення окремого підприємства являє собою так називана «класична модель санації», що широко використається як основа для розробки механізму фінансової санації суб'єктів господарювання в країнах з розвиненою ринковою економікою (Рис. 3.2.) [13, c. 430].

 

 

Рис. 3.2. Класична модель санації

 

Взагалі, термін «санація» походить від лат. «sanare» – оздоровлення. Економічний словник трактує це поняття як систему заходів, які здійснюються для подолання банкрутства промислових, торгових, банківських монополій, визначаючи, що санація може виконуватися:

шляхом злиття підприємства, яке переживає кризу, з більш потужною компанією;

шляхом випуску нових акцій чи облігацій для мобілізації грошового капіталу;

шляхом збільшення банківських кредитів та представлення субсидій;

переведення короткострокової заборгованості в довгострокову;

повною чи частковою купівлею державою акцій підприємства, яке знаходиться в кризовому стані [6, c. 32].

Згідно Закону України «Про банкрутство» від 1992р., під санацією розуміють задоволення вимог кредиторів та виконання зобов’язань перед бюджетом та іншими державними цільовими фондами.

Згідно Нового Закону «Про відновлення платоспроможності підприємства та визнання його банкрутом» поняття «санації» трактується так – це система заходів, які передбачені процедурою ведення справи про банкрутство з метою подолання ліквідації боржника і направлених на оздоровлення його фінансового положення, а також на задоволення у повному об’ємі або частково вимог кредиторів, реструктуризації боргів і капіталу чи зміна організаційної і виробничої структури боржника [1, c. 35].

За визначенням відомих економістів Н. Здравомислова, Б. Бекенферде, М. Гелінга, А. Поддєрьогіна, санація - це комплекс послідовних взаємопов'язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного, соціального характеру, спрямованих на виведення суб'єкта господарювання з кризи і відновлення або досягнення його прибутковості та конкурентоспроможності в довгостроковому періоді [13, c. 437].

Як видно з вищенаведеної схеми, процес фінансового оздоровлення підприємства розпочинається з аналізу причин виникнення кризової ситуації. Проводиться поглиблений аналіз таких показників фінансового стану, як платоспроможність, ліквідність, прибутковість, фінансовий леверидж. За результатами цього аналізу та аналізу причин виникнення фінансової кризи роблять висновки щодо можливої або недоцільної санації даного підприємства.

Рішення про проведення санації приймається з ініціативи:

суб'єкта господарювання;

фінансово-кредитної установи;

агентства з питань запобігання банкрутствам підприємств;

Національного банку України.

На підставі висновків санаційного аудиту (причинно-наслідкового аналізу фінансово-господарської діяльності) А.М. Поддєрьогін пропонує структурно-логічну схему проведення санаційного аудиту (Рис. 3.3.) [13, c. 432].

Санаційний аудит має багато спільного із загальним фінансовим аналізом. Однак він відрізняється від фінансового аналізу за методами, об'єктами та цілями проведення. А саме: санаційний аудит здійснюється на підприємствах, які перебувають у стані фінансової кризи, й основною його метою є оцінка придатності підприємства для санації, тобто у визначенні глибини фінансової кризи та виявленні можливостей її подолання.

При проведенні причинно-наслідкового аналізу стану підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, рекомендується використовувати методику поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств, затверджену Агентством з питань запобігання банкрутству підприємств 20 березня 1997 року, Методику інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій, затверджену 23 лютого 1998 року, а також Положення про порядок проведення санації державних підприємств, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року.

Вивчається та дається оцінка змінам, які відбулися в:

динаміці валюти балансу та його структури за кілька років;

джерелах власних коштів, зокрема у коефіцієнтах фінансової незалежності, фінансової стійкості, фінансового лівериджу;

дебіторській та кредиторській заборгованості;

структурі активів балансу;

платоспроможності та кредитоспроможності;

маневреності робочого капіталу;

оборотності оборотних коштів.

 

 

 

Рис. 3.3. Структурно-логічна схема проведення санаційного аудиту

 

Аналізові підлягають і такі показники виробничо-господарської діяльності, як затрати на виробництво, конкурентоспроможність продукції, динаміка чисельності працівників та рівня зарплати, обсяги прихованого безробіття, плинність кваліфікованих робітників, втрати робочого часу.

За результатами аналізу ухвалюється відповідне рішення, а саме:

якщо виробничий потенціал підприємства незадовільний, відсутня стратегія його розвитку, втрачено ринки збуту, то приймається рішення про консервацію та ліквідацію підприємства;

якщо ж підприємство має достатньо підготовлений менеджмент, ринки збуту продукції, реальні можливості відновлення платоспроможності та залучення фінансових ресурсів зовнішнього санатора, то приймається рішення про проведення фінансового оздоровлення підприємства (санації).

Санація підприємств може бути проведена шляхом реорганізації (реструктуризації) підприємства - це проведення організаційно-економічних, правових, виробничо-технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, управління ним, форм власності, організаційно-правових форм, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення, збільшення обсягів конкурентоспроможної продукції, підвищення ефективності виробництва.

Складовою реструктуризації підприємства є реорганізація. Вона може здійснюватись у формі злиття, приєднання, поглинання, поділу.

Фінансування санації може здійснюватись:

власниками підприємства (акціонери, пайовики тощо) шляхом зменшення чи збільшення статутного фонду боржника;

персоналом підприємства у формі відтермінування або відмови від винагороди за виробничі результати, надання працівниками позик, купівлі працівниками акцій даного підприємства;

кредиторами шляхом:

пролонгації та реструктуризації наявної заборгованості;

повної або часткової відмови від своїх вимог;

надання додаткових кредитних ресурсів.

Цілком зрозуміло, що фінансова участь кредиторів буде можлива лише за умови, якщо внаслідок санації та збереження підприємства-боржника вони отримають повніше задоволення своїх вимог, аніж за його ліквідації (майбутня участь у прибутках даного підприємства, надія отримати надійний ринок збуту своєї продукції) [21, c. 122].

Фінансове оздоровлення підприємства можливе і за рахунок цільового банківського кредиту, що його може надати комерційний банк, який обслуговує підприємство, під максимально високу ставку.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» передбачає, що підприємство, яке не виконало своїх зобов'язань щодо своєчасного погашення кредитів, оголошується неплатоспроможним. До нього можуть бути вжиті такі заходи:

вимога дострокового погашення виданих кредитів та призупинення надання нових позик;

зміна черговості платежів;

спрямування виторгу від реалізації продукції безпосередньо на погашення простроченої заборгованості;

передача управління діяльністю підприємства адміністрації, яку призначено за участю банку;

реорганізація підприємства-боржника або його ліквідація та реалізація заставленого майна.

Фінансова підтримка санації підприємств може здійснюватись і державою, якщо вона визнає продукцію цих підприємств суспільно необхідною. При цьому держава спрямовує свою підтримку насамперед на ті підприємства, які здатні використати цю продукцію з максимальною віддачею та забезпечити збільшення надходжень до бюджету шляхом збільшення випуску та реалізації конкурентоспроможної продукції.

В Україні практикується проведення Національним банком цільових кредитних аукціонів для комерційних банків під програми санації виробництва.

Державна фінансова допомога може надаватися також у формі:

повного або часткового викупу державою акцій підприємств, які перебувають у стані фінансової кризи;

надання державних гарантій або поручительств (зобов'язання держави здійснити погашення боргів підприємства за його неспроможності самостійно виконати умови кредитного договору);

надання дозволу на тимчасове недотримання антимонопольного законодавства;

списання чи реструктуризації податкових зобов'язань;

надання цільових податкових пільг;

фіскальних поступок головним кредиторам підприємств, що потребують фінансової санації, з метою активізації їх участі в санаційних процесах;

сприятливої амортизаційної політики.

Якщо щодо проведення санації підприємства не надійшли пропозиції або кредитори не погоджуються з умовами санації, арбітражний суд визнає боржника банкрутом.

Зовнішньою ознакою банкрутства є призупинення його поточних платежів та неспроможність забезпечити виконання вимог кредиторів протягом одного місяця з дня настання термінів їх виконання.

Проблемами санації та банкрутства підприємств з кінця 1996 року займається Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій. На нього покладені завдання із:

реалізації заходів для запобігання банкрутству підприємств;

проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств для визначення глибини фінансової кризи, в якій вони опинилися;

ведення реєстру неплатоспроможних підприємств;

здійснення функцій щодо управління майном суб'єктів господарювання, занесених до реєстру;

проведення експертизи проектів програм оздоровлення фінансового стану та запобігання банкрутству підприємств, занесених до реєстру;

здійснення контролю за виконанням заходів щодо реорганізації та санації неплатоспроможних підприємств;

методологічного забезпечення вирішення питань, пов'язаних із неплатоспроможністю підприємств;

здійснення контролю за цільовим використанням коштів, виділених на реорганізацію та санацію неплатоспроможних підприємств;

підготовки пропозицій щодо реструктуризації боргів та їх погашення;

• забезпечення реалізації антимонопольної політики в процесі реорганізації підприємств;

організації роботи, пов'язаної із залученням вітчизняних і зарубіжних інвесторів для фінансування заходів, спрямованих на реорганізацію та санацію неплатоспроможних підприємств;

організації конкурсів, тендерів, пов'язаних з відбором інвесторів;

• організації роботи зі створення і функціонування Фонду стабілізації для здійснення реорганізації та санації неплатоспроможних підприємств;

• прийняття рішень щодо ліквідації підприємства.

Постановою Кабінету Міністрів України прийнято Положення про реєстр неплатоспроможних підприємств.

Реєстр - це документ, до якого вносять відомості про неплатоспроможність підприємств та інформацію про їхній фінансово-економічний стан.

Якщо підприємство внесено до такого реєстру, то Агентство бере на себе повноваження щодо управління майном боржника, укладення та розриву контрактів з керівництвом, контролю за виконанням заходів щодо фінансового оздоровлення, прийняття рішень про ліквідацію підприємства.

Після того, як Агентство здійснило всі заходи щодо оздоровлення підприємства, його вилучають з реєстру та передають у сферу управління відповідного міністерства. Якщо в процесі реструктуризації створено підприємства інших форм власності, то вони передаються відповідним власникам майна [21, c. 134-137].