Відмінності англомовного і україномовного сучасного політичного дискурсу, зумовлені впливом екстралінгвістичних чинників

 

Дипломатичний дискурс утворився внаслідок бурхливого розвитку міжнародних контактів, становлення незалежних держав, зміцнення культурних і політичних зв'язків. Внаслідок цього розвитку і сформувалися особливості політичного дискурсу українських провідних діячів політики, так само і англійських та американських, які обов’язково слід враховувати під час перекладу. Адже передача екстралінгвістичних аспектів будь-якого тексту чи дискурсу становить мету перекладача, іноді надзвичайно важливу для правильного сприйняття та розуміння реципієнтом отриманого повідомлення.

Спілкування на міжнародному рівні визначають і регулюють правила протоколу, особливі норми етикету й церемоніалу. Вони визначають не тільки поведінку дипломатів та глав держави, проведення важливих заходів міжнародного рівня, а й оформлення дипломатичної документації.

Отже, у наступному розділі ми намагатимемося сформулювати та пояснити основні відмінності англомовного та україномовного політичного дискурсу, а також розкриємо складнощі, що виникають під час перекладу англомовного дискурсу українською мовою, і наведемо способи передачі повного змісту і прагматичного аспекту під час перекладу політичного дискурсу.

Невпинно зростаюча роль політиків у вирішенні першочергових проблем людства викликала збільшення інтересу до вивчення політичного дискурсу різних країн. Однак необхідно підкреслити, що в останні десятиріччя ХХ століття вивчалися, переважно, окремі аспекти політичного дискурсу. Також досліджувалися різні аспекти сучасного політичного дискурсу на матеріалі англійської, німецької, іспанської та швецької мов. Увага приділялась аналізу індивідуального стилю політиків, випадкам комунікативних невдач, найбільш ефективним і поширеним стилістичним і риторичним прийомам, що застосовувались у промовах політиків [25, с. 8].

Для того, щоб зрозуміти основні характеристики англомовного та україномовного політичного дискурсу слід провести аналіз і виділити основні відмінності між ними, що безперечно допоможе перекладачеві направити переклад того чи іншого політичного дискурсу у правильне русло.

Отже, щоб реципієнт не лише отримав повну інформацію зазначену мовцем і автором дискурсу, але і піддався тому впливу, на який і розрахований дискурс, тобто щоб зберегти прагматичний вплив. Адже політична промова направлена, перш за все, на досягнення бажаного політиком результату, і на привернення цікавості народу, аудиторії на свою сторону.

Як нам відомо, кожен народ окремої країни має свою культурну спадщину, історію розвитку, соціальний устрій, що протягом років у своїй сукупності і формує його менталітет, зумовлюючи психологічні особливості сприйняття життя, чинить безперечний вплив на його свідомість і утворює значним чином модель поведінки у своїй країни, тим самим визначаючи соціальну поведінку, соціальні прагнення, рівень домагань. Усе це у кінцевому рахунку утворю картину політичного життя країни кожного члена нації. Тим самим окремий народ очікує і потребує певних дій від політиків, що і є ключовим для політичного діяча під час формування агітаційної програми і конкретно промови. Український народ і американський чи англійський значно відрізняються своїм менталітетом, історією, традиціями, що і відображається у політичному дискурсі як і в інших сферах життя. Безперечно існують спільні риси, схожі особливості для політичного дискурсу як комунікативного та лінгвістичного явища, але прагматичний ефект, і мовні засоби досягнення кінцевої мети промови і виконання результату відмінні. Тож далі, розглядатимемо український та американський дискурс, з метою виділення основних відмінностей та взагалі особливостей, і їх важливість для здійснення перекладу.

Як зазначає К. С. Серажим у своїй статті "Сучасний український політичний дискурс: формування нового стилістичного канону" докорінні політичні зміни в Україні кінця XX століття супроводжувались радикальними змінами і в суспільно-політичній свідомості, що вплинуло на систему мови в цілому, і на мовні засоби, що вживаються у політичному дискурсі зокрема Нові умови функціонування ЗМІ сприяють формуванню нового стилістичного канону, під яким ми розуміємо єдність структурних та змістових принципів організації мовних одиниць. Його основу складають норми відбору й сполучення мовних елементів у тексті відповідно до завдань комунікації [29].

На ритуалізацію політичної мови в радянські часи цілком слушно вказують А.Н. Баранов і Е. Г. Казакевич. На їхній погляд, ритуалізація мови є неодмінною умовою функціонування політичної культури, основаної на тому, що супер-его "народ" займає в політичному дискурсі, тобто в ситуації політичної комунікації, одночасно два місця – і суб'єкта ("від імені якого усе робиться"), й адресата ("в ім'я якого усе робиться"). У політичній культурі такого типу "досягнення згоди відсувається на задній план, а то й зникає взагалі - домовлятися ні з ким" [4, с. 14]. Іншими словами, в доперебудовні часи політична мова не виконувала функції засобу комунікації, отже, повноцінного політичного дискурсу як такого не існувало. А.Н. Баранов і Е.Г. Казакевич формулюють цей факт так: "у політичному дискурсі "народ" як супер-его був поданий у вигляді окремих неавтономних псевдополітичних суб'єктів, що не перебували в реальному діалозі, але імітували його, мимоволі ритуалізуючи політичну комунікацію [4, с. 15-16]. Справжній політичний дискурс став можливим лише у посттоталітарну добу.

Негнучкість і формульність як визначальні ознаки радянського політичного дискурсу визначає О.В. Какоріна; за її спостереженнями, радянський політичний дискурс (особливо в період від середини 60-х - до середини 80-х років) становив собою неприродно стабільну систему. Коло тем було заздалегідь задане, оцінки були соціально санкціоновані, існувала вироблена система фразеологічних засобів, використовувалися відібрані в ході становлення традиції способи - кліше [18, с. 18].

Для мови наших днів характерним є розвиток тенденцій, що з'явилися у період перебудови. Комунікація стає адресною, діалогічною. На зміну "розмитому" "ми" приходить конкретне "я". Повертаються лексеми, що у радянський період вийшли зі щоденного вжитку у зв'язку зі зникненням реалій, які вони позначали в українському минулому (віче; правиця (праве крило парламенту). Актуалізації "застарілої" лексики великою мірою сприяє відродження духовних традицій, культурник цінностей і суспільних реалій, які були втрачені чи заборонені у добу тоталітаризму. З іншого боку, значна частина політичної лексики, що донедавна становила поняттєву основу політичного дискурсу, перейшла у розряд потенційних історизмів, які позначають явища радянського минулого (політбюро, соціалістичний табір) [29].

У Сполучених Штатах внаслідок зростання зв’язку політики та капіталу, проведення масштабних виборчих кампаній, розвитку високих технологій та ЗМІ, нарешті, завдяки особистісним якостям видатних американських президентів був створений сучасний інститут президентства, складовою частиною якого став політичний дискурс. Характерними рисами сучасного американського політичного дискурсу слід вважати його розвиток у тісному зв’язку із ЗМІ, наявність президентської риторики як його складової, його ціннісну орієнтацію, дотримання принципу політичної коректності, посилену увагу до проблеми прав жінок та положення етнічних меншин. Головними риторичними прийомами залишаються використання методів контрасту, протиставлення, повтору, виділення ключових понять [31, с. 5].

Для успішного досягнення адресантом своєї мети більш важливим виявляється створення вдалого іміджу, складовими якого виявляються в однаковій мірі як ораторські здібності промовця, так і його зовнішній вигляд, фото- та телегінічність.

За час існування політичної комунікації сформувався словник політичної термінології, центральними поняттями якого є невелика кількість суто політичних понять. Переважну більшість слів, що утворюють глосарій політичних термінів, було запозичено з інших сфер. У ньому зустрічаються усталені вирази, запозичені з Біблії (All things to all men, Eleventh Commandment, fight the good fight, Armageddon), клерикальні, церковні терміни (party faithful, party elders, bleeding heart, gray eminence), слова з творів Шекспіра (strange bedfellows), Вордсворда (Happy Warrior), Еліота (wasteland), запозичені зі сфери спорту, зокрема, термінологія кінських перегонів (dark horse, running mate, front runner, bolt, shoo-in), з області військової справи (campaign, camps, boom, spoils, rally, regular, hundred days, man on horseback, war horse). Глосарій політичних термінів включає також одиниці з жаргону засобів масової інформації (off the record, authoritative sources, backgrounder, dope story, leak, plant, not for attribution), а також терміни, пов’язані з рухом за громадські права (black power, white power structure, Freedom Now, backlash, We Shall Overcome, soul, tokenism, Uncle Tom, Jim Crow, segregation, stand in the doorway) [31, с. 8].

Питання, пов’язані з проблемами жінок та представників етнічних груп, є одними з центральних у дискурсі сучасних американських політиків. Всі лексичні поняття, що стосуються жінок та етнічних меншин, з’являються у політичному дискурсі, переважно, у позитивному контексті. Політики, як правило, звертаються до них, пов’язуючи їх з ціннісними поняттями [31, с. 15]. Можемо, також, додати, що у сучасному політичному дискурсі США діяльність жінок оцінюється як позитивна.

З усіх видів комунікативних дій для дипломатичного дискурсу характерніша інтенціональна дія "переконання", що виявляється в різних етноспецифічних модусах-вчинках, мовних та комунікативних стереотипах. На основі повної вибірки з протокольних формул у дипломатичних промовах, можна зробити висновок, що український дипломатичний дискурс є стриманішим і менш експресивним, ніж англомовний.

Окрім відмінних рис, є звичайні спільні, характерні для політичних промов і на теренах України і на американському просторі. Українські та американські дипломатичні промови несуть на собі відбиток офіційно-ділового стилю, якому властива логічність, об’єктивність, чіткість, замкнутість і консервативність у доборі синтаксичних конструкцій та лексичних засобів вираження, брак емоційності, стереотипність, підкреслена ввічливість і увага до адресата (аудиторії). Необхідними атрибутами стилю дипломатичних документів є складні синтаксичні конструкції, політологічна лексика з елементами військової, юридичної тощо, особлива терміносистема. У дипломатичній терміносистемі переважають інтернаціоналізми, слова набувають іншого значення, ніж у літературній мові, або використовується лише один з лексико-семантичних варіантів полісемічного слова. Національне забарвлення протокольним текстам забезпечують етноспецифічні компоненти - цитати, алюзії, компліменти [25, с. 8]. Саме на такі мовні одиниці і явищі слід звертати увагу під час перекладу, адже вони переносять інформацію, що містить екстралінгвістичні дані, та наділені значним прагматичним аспектом.

Отже, ми навели основні характеристики як українського так і американського сучасного політичного дискурсу, які обов’язково слід враховувати під час перекладу.