Дискурс як лінгвістичне явище

 

На теренах сучасного наукового простору поняття дискурсу набуває широкого спектру різноманітних визначень, які розмежовуються його приналежністю до різних сфер як науки, так і суспільного життя. По-перше дискурс фігурує у науці як лінгвістичне явище. А по-друге, він є яскравим комунікативним феноменом, що розкриває його нові особливості. Так, наприклад, К. С. Серажим виокремлює методологічний, прагматико-семантичний і жанрово-лінгвістичний аспекти дискурсу [28, с. 4]. Але спочатку спробуємо сформулювати загальне визначення поняття дискурсу.

Поняття "дискурс" дуже багатозначне. Воно походить від латинського слова dіscursus, що буквально означало "біг у різних напрямках". Поступово термін набуває величезної кількості різноманітних значень. У перекладі з англійської dіscourse означає "мова, міркування, розмова, бесіда", у французькій мові слово dіscours означає "діалогічна мова, публічний виступ", у середньовічній латині він мав значення "пояснення, довід, аргумент у суперечці, логічне міркування", а прикметник дискурсивний у цей же час набуває стійкого значення "розумовий, логічний, опосередкований", на відміну від чуттєвого, споглядального, безпосереднього. Частково цим і зумовлюється те, що чіткого і загальноприйнятого визначення поняття "дискурс", яке б охоплювало всі випадки його вживання, не існує [12, с. 23]. Як зазначає А. Н. Баранов, семантична багатозначність даного терміна прослідковується з моменту його вживання з метою мовознавчого аналізу [3, с. 170].

У науковій літературі, насамперед лінгвістичній, слово дискурс, в основному, вживається як синонім слова текст. Причому під текстом може розумітися не тільки специфічний продукт мовної діяльності, а й будь-яке явище дійсності, що має знакову природу і певним чином структуроване: наприклад, фільми, спектаклі, мітинги, дебати тощо [26]. У сучасній науковій літературі не існує авторських прав на використання даного терміна. Але вважається, що цей термін ввів американський дослідник Харріс. Щодо відмінності тексту від дискурсу, О. С. Кубрякова зазначає: "хоча текст і являє собою зразок емерджентного утворення (яке виникає під час здійснення певного процесу), він вивчається саме у своїй закінченій формі, тобто як дещо кінцеве. Це й і відрізняє його від дискурсу, вивчення якого як би природно передує процесу його виникнення. У будь-якому випадку, дискурсивний аналіз потребує відновлення цього процесу, навіть якщо досліджується його результат" [21, с. 74].

Вчений Е. Бенвеніст під дискурсом розуміє "усіляке висловлювання, яке зумовлює наявність комунікантів: адресата, адресанта, а, також, наміри адресанта певним чином впливати на свого співрозмовника" [7, с. 276-279].

У сучасній лінгвістиці поняття дискурсу трактується неоднозначно. Для визначення нашого розуміння дискурсу всі існуючі підходи можна звести до наступних.

1. Дискурс визначається через текст або текст через дискурс.

2. Дискурс розуміють як когнітивний процес, пов’язаний із творенням мовленнєвої поведінки [20,с. 56 ].

3. Дискурс розглядається як послідовність взаємозв’язаних висловлювань, об’єднаних спільністю цільового завдання.

4. Дискурс визначається як засіб бесіди та мислення, які, як і жанри можуть ставати ритуалізованими.

5. Дискурс тлумачиться як мовленнєве утворення, одиниця вищого, ніж речення, рівня.

6. Дискурс розглядається як форма мовленнєвого спілкування, яка передбачає взаємозв’язок між мовцем та слухачем, як міжособистісна діяльність.

7. Дискурс розуміється як складна комунікативна подія [13, с. 153].

8. Дискурс тлумачиться як соціолінгвістична структура, яка твориться адресатом у конкретних комунікативних, соціальних та прагматичних ситуаціях.

Окрім вище зазначеного слід відмітити, що дискурс не є хаотичним утворенням; маючи певні особливості і характеризуючись певними аспектами, дискурс регулюється певними правилами. Вони повинні застосовуватись не до самих висловлювань, а до відносин між діями, що виконуються цими висловлюваннями, тобто у поточній мовній інтеграції акти співвідносяться з актами, часто, хоча не виключно маніфестованими в реальних висловлюваннях, і звідси витікають три типи правил:слідування, інтерпретації і породження [5, с. 134-135].

Отже, навівши тлумачення поняття "дискурс" різними вченими, і його основні характеристики, ми пропонуємо зупинитися на визначенні запропонованому Н. Д. Арутюновою у "Лінгвістичному енциклопедичному словнику": "Дискурс – це зв’язний текст у сукупності з екстралінгвістичними – прагматичними, соціокультурними, психологічними та іншими факторами; текст, що розглядається у аспекті події … Дискурс – це промова, "занурена у життя" [43, с. 136-137]. Це визначення найбільш широко розкриває необхідний ракурс теми дослідження. Адже нас цікавить дискурс саме у ситуативному аспекті, та з огляду на вплив соціокультурологічних факторів на дискурс.