Особливості ідіостилю мовця і їх адекватна передача під час перекладу політичного дискурсу

 

Вивчаючи проблему лінгвокультурологічних особливостей перекладу політичного дискурсу неможна оминути увагою і таке поняття як ідіостилю промовця. На сьогоднішній світовій політичній арені діє значна кількість яскравих, оригінальних особистостей, індивідуальні риси яких і знаходять відображення у їхніх політичних промовах. Тому у політичній лінгвістиці і сформувався такий термін як ідіостиль політичного діяча.

Термін ідіостилю застосовують не часто, більш відомим і простим за формою є термін образ або імідж політика. Окрім певних зовнішніх, психологічних, етичних характеристик та ознак, кожен так би мовити гравець політичної арени будь-якої держави має свій власний мовний портрет.

Мова перш за все існує у колективній свідомості народу, нації, етнічної групи або соціального прошарку, але не дивлячись на її колективність, однорідність і літературну канонічність, у вустах окремої людини мова набуває індивідуальних ознак суб’єкта, який нею оперує. Неможливо оминути щодо цього позицію Кубрякової: "У розумінні світу "як він є" завжди потужно втручалась оцінка, так само як і, у когнітивні процеси завжди втручались емоції, а, тому, формування ментальних репрезентацій і концептуальних структур, що відбувається на рівні свідомості завжди відбувалося під впливом суб’єктивних факторів" [20, с. 123]. Саме тому, і на тлі політичного дискурсу кожен політик володіє арсеналом відмінних мовних ознак, які обов’язково слід враховувати під час перекладу.

Так, наприклад, яскраво-виражений свій індивідуальний стиль мав американський президент Біл Клінтон, який отримав значну кількість прізвиськ через свою непередбачуваність та природність. Представники ЗМІ відзначають, що із приходом до влади 42-го президента США сталися і деякі зміни у риториці політиків. Риторика сучасного покоління політиків США відзначається зрушенням у бік егоцентричності, свідченням чого є широке використання займенника першої особи однини, а також необережних використань прізвиськ політичних колег.

Сучасні політичні діячі української громади становлять значний інтерес з огляду саме на їхній мовний портрет, та ідіостилю в цілому. Протягом останнього десятиліття політичні виступи мають більш конкретну цільову направленість на певну аудиторію за віковими, етнічними ознаками, також сам виступ виконується від першої особи, стає більш егоцентричним, в ньому часто фігурує "Я", властива українському дискурсу і висока емотивність, метафоричність, чуттєвість, посилання на важливі і хвилюючі історичні події для українського народу. Це створює труднощі перекладачеві, адже передати всю глибину емотивно-експресивного політичного дискурсу дуже складно. Такі труднощі викликають промови саме Юлії Володимирівни Тимошенко. Її промови відбивають її характер, складний і багатогранний, і зберегти це у перекладах видається надто складним завданням. Наведемо приклад:

Рік тому українці наважилися вибратися на незнайомі простори „по інший бік пагорба" і знайшли там демократію та обіцянки більш відкритої, чеснішої економіки. Але демократія безладна; тепер, коли Президент Ющенко відклав на потім виконання деяких обіцянок, розданих нашою Помаранчевою революцією, а від інших – відрікся взагалі, виникла вірогідність, що 26 березня, визначаючи своїм вибором склад нового парламенту, розчаровані українці вирішать повернутись до корумпованого автократичного правління [37].

A year ago, Ukrainians dared to risk the unfamiliar territory over the hill, and found democracy and the promise of a more open and honest economy. But democracy is messy; with some of our Orange Revolution’s promises postponed or disavowed by President Viktor Yushchenko, there is a chance that on March 26, when Ukrainians vote for a new parliament, they may in their disappointment choose to return to the realm of corrupt and autocratic rule [42].

Замість President Viktor Yushchenko вжито Президент Ющенко, що не вказує на надмір поваги до людини, про яку йдеться. У фразі ... відклав на потім виконання деяких обіцянок, обставина часу „на потім", яка відсутня у тексті оригіналу, лише підкреслює іронічність висловлювання. Disavowed перекладається не як нейтральне „відмовився", а не як „відрікся взагалі", що надає повідомленню трохи іншого звучання в плані експресивності та емоційності та набагато глибше проникає у свідомість адресата.

Іншою характерною рисою промов Ю. Тимошенко є розмитість, завуальованість і відсутність конкретики, до таких засобів звертаються сьогодні велика кількість політлідерів. Використовуються конструкції з відсутнім активним суб'єктом, пасивні конструкції, які сприяють уникненню відповідальності за сказане чи зроблене, якщо така необхідність виникне. Під час перекладу обов’язково слід зберегти таку особливість. Ось наступний приклад:

Я дала тверду обіцянку, що ніколи, ні за яких умов, не створю урядову коаліцію з Віктором Януковичем [37].

I have pledged that, under no circumstances will I form a coalition government with Viktor Yanukovich [42].

Кримінальний і Цивільний кодекси отримають повну силу; наші суди отримають можливість встати на ноги й відчути свою свободу [37].

Criminal and civil codes will be enforced; our courts will be allowed to find their feet and their freedom [42].

Характерними для мовлення Ю. Тимошенко являються емфатичні фрази, які підкреслюють важливість зазначеного і насичують політичний текст емоційністю, і це слід зберігати у цільовому тексті. Так, у наступному прикладі, використано українське прислів’я "пан або пропав", перекладач вдається до заміни його англійським сталим виразом, який по емотивності програє, але все ж таки передає глибину і рішучість вислову.

Вибори рідко є вирішальною подією – "пан або пропав". Але ці – саме з таких [37].

Elections are seldom make-or-break affairs. This one is [42].

Говорячи про ідіостиль політичних діячів неможна оминути увагою і Президента України Віктора Ющенко. Приклади перекладу його промов, вже наводилися вище у роботі, але у цьому пункті наголосимо на відмінній рисі усіх його промов. По-перше це посилання і звернення до єдності, згуртованості українського народу, і постійна схильність його до об’єднання сил політиків і простого люду, начебто народ приймає активне життя у політиці і сам обирає свою долю. І по-друге, постійне уповання на Бога, Вищих сил як прояв його віруючою натури і праведного стилю життя. Розглянемо наступні приклади:

Моя перемога – це перемога всього українського народу і кожного громадянина зокрема [36].

My victory is the victory of all Ukrainians and each Ukrainian citizen [39].

Тут, В. Ющенко наголошує на тому, що своєю перемогою завдячує українському народові, а також натякає на події завдяки яким став Президентом, а саме "Помаранчеву революцію". Для перекладу ця фраза не становить складних труднощів, але прагматичний ефект зберігається не в повній мірі.

Дякую за неї Господу Богу, який дав нам Віру, Надію і Любов. Ними ми перемогли. Молюся, щоб ми назавжди зберегли їх у серцях [36].

Thank God for Faith, Hope and Love. We won a victory with their power. I am praying that we will always keep them in our hearts [39].

Цей уривок, також, сповнений високої емоційності і емотивності, через звернення для Бога, що для українського народу, як показує історія і культурна традиція дуже важливо, адже віра прививалася кожній українській дитині змалечку. Тому під час перекладу не варто опускати такі моменти, а слід передавати весь зміст.

Отже, на основі приведених прикладів із текстів політичних виступів українських діячів ми бачимо, що кожний політик має свої відмінні характерні риси, свій імідж, що і проявляється у його мовному портреті, тому як говорить, до яких мовних прийомів вдається, на чому наголошує. Вдалий імідж, ідіостилю політика – це половина його успіху, а дотримання свого стилю так само важливе як і вся діяльність, адже саме індивідуальні риси промови вирізняють яскравих діячів серед інших, і роблять їх пізнаваними для народу. Так, українські лідери вдаються до емотивності, емоційності, експресивності, щоб завоювати довіру народу і голоси на виборах. Також, звертаються до історичних важливих подій, уповають на Бога і закликають до єдності. Для української ментальності це важливо, адже це його історія, його культурна традиція та особливості соціального устрою.

Політичні тексти містять досить багато національно-специфічних реалій. Переклад слів, які є їх назвами, завжди викликав великі труднощі. Особливі труднощі викликають реалії, які належать до сфери політики і позначають поняття, які притаманні лише певній політичній системі і не мають відповідників у інших політичних системах. Є кілька способів перекладу таких реалій, серед яких: транслітерація або транскрипція (повна чи часткова), безпосереднє використання даного слова, яке позначає реалію, або його кореня в написанні буквами своєї мови або в поєднанні з суфіксами своєї мови. Етноспецифічні концепти є особливо складними для перекладу, вимагаючи глибоких фонових знань перекладача. Причому повна відсутність концепту в тій чи іншій лінгвокультурні – явище більш рідкісне, ніж відсутність однослівного вираження для певного концепту.

 

ВИСНОВКИ

У роботі подано вирішення актуальної наукової задачі зіставлення лінгвокультурних особливостей перекладу політичного дискурсу. Дослідження дало змогу дійти наступних висновків:

1. Поняття дискурс почало застосовуватися у лінгвістиці як синонім зв’язного тексту, при цьому під текстом розуміється будь-яке явище дійсності, яке певним чином структуроване і виражене за допомогою мовних знаків. Але деякі вчені наголошують на їх конкретних відмінностях, адже дискурс вміщує у собі велику кількість лінгвокультурних аспектів. Дискурс тлумачиться як мовленнєве утворення, одиниця вищого, ніж речення, рівня. Дискурс розглядається як форма мовленнєвого спілкування, яка передбачає взаємозв’язок між мовцем та слухачем, як міжособистісна діяльність.

2. Комунікативний дискурс як засіб соціальної взаємодії є новою формою політичної, наукової, організаційної й технічної сили суспільства, за допомогою якої індивід чи сукупність індивідів здійснюють обмін інформацією. Політичний дискурс як явище багатогранне, у сучасному світі, а саме у сучасній науці займає свою нішу на стику різних дисциплін, до яких входять і лінгвістика, і перекладознавство, і політологія і соціолінгвістика, а також і культурологія. Отже, політичний дискурс поєднує у собі і лінгвістичні, і комунікативні ознаки, і реалізується у суспільстві як промова, яка належить одній політичній особі, з її характерними мовними особливостями, відображає мовні, соціальні та культурологічні особливості народу, в якому здійснюється, і орієнтований на певну цільову аудиторію, із своїми психологічними та етнічними особливостями.

3. У сучасному просторі ЗМІ політичний дискурс набуває певних спільних характеристик, які розкривають саме поняття дискурсу і дають чіткий аналіз цього мовного явища. На теренах сучасного наукового простору дискурс набуває наступних психологічних характеристик, які досягаються засобами мови: ораторство, ідеологізація того, що говориться, насиченість лозунгами, претензія на абсолютну істину, сугестія, полемічність, антропоспрямованість, навіювання, з метою досягнення бажаного від об’єкта, на який направлений дискурс. Серед лінгвістичних особливостей – насиченість неологізмами, клішованими фразами, метафорами та індивідуалізованими фразами промовця, реаліями.

4. Англомовний політичний дискурс, як у нашому випадку саме американський значним чином залежить від індивідуальних особливостей політичного промовця. Характерними рисами сучасного американського політичного дискурсу слід вважати його розвиток у тісному зв’язку із ЗМІ, наявність президентської риторики як його складової, його ціннісну орієнтацію, дотримання принципу політичної коректності, посилену увагу до проблеми прав жінок та положення етнічних меншин. Головними риторичними прийомами залишаються використання методів контрасту, протиставлення, повтору, виділення ключових понять. Докорінні політичні зміни в Україні кінця XX століття супроводжувались радикальними змінами і в суспільно-політичній свідомості, що вплинуло на систему мови в цілому, і на мовні засоби, що вживаються у політичному дискурсі зокрема нові умови функціонування ЗМІ сприяють формуванню нового стилістичного канону, під яким ми розуміємо єдність структурних та змістових принципів організації мовних одиниць. Його основу складають норми відбору й сполучення мовних елементів у тексті відповідно до завдань комунікації. Серед спільних рис головні наступні: насиченість метафорами, посиланнями на історичні події та біблійні сюжети, алюзіями, засобами сугестії, реаліями.

5. Оскільки мета перекладу політичного дискурсу – викликати в іншомовного адресата реакцію, подібну до реакції адресатів вихідного тексту, то завдання перекладача ускладнюється ще й тим, що політичний дискурс апелює до ієрархії цінностей, актуальної лише в межах певної культури, для якої політичний дискурс власне створений. Перекладач повинен, перш за все, правильно інтерпретувати вихідний текст, а тоді починати пошук засобів мови перекладу, здатних передати функцію вихідного повідомлення, його прагматику та емоційність. Адекватний переклад не може бути дослівним, адже дуже часто концепти чи реалії, які відсутні в мові перекладу, але наявні в оригіналі, вимагають додаткових пояснень чи тлумачень, інакше зміст перекладу залишиться незрозумілим для адресата і не матиме на нього такого ж впливу, як вихідний текст – на свого адресата, чим порушить адекватність перекладу. Національно-специфічні реалії, особливості мовлення окремих політиків, авторські метафори та ідіоми, які підкреслюють національний колорит політичного дискурсу, завжди викликали значні труднощі для перекладу.

6. На основі приведених прикладів із текстів політичних виступів українських діячів ми бачимо, що кожний політик має свої відмінні характерні риси, свій імідж, що і проявляється у його мовному портреті, тому як говорить, до яких мовних прийомів вдається, на чому наголошує. Вдалий імідж, ідіостилю політика – це половина його успіху, а дотримання свого стилю так само важливе як і вся діяльність, адже саме індивідуальні риси промови вирізняють яскравих діячів серед інших, і роблять їх пізнаваними для народу. Так, українські лідери часто вдаються до емотивності, емоційності, експресивності, щоб завоювати довіру народу і голоси на виборах. Для української ментальності це важливо, адже це його історія, його культурна традиція та особливості соціального устрою.

Подальшою перспективою наукового пошуку в обраному напрямі може бути дослідження особливостей відтворення в українських перекладах лінгвокультурологічно маркованих одиниць, а також навпаки під час перекладу україномовного дискурсу англійською мовою.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

І. Наукові праці

1. Арутюнова Н.Д. Метафора и дискурс. – www.nspu.net.

2. Арутюнова Н. Д. Фактор адресата. – www.feb-web.ru.

3. Баранов А.Н. Введение в прикладную лингвистику. – М.: ЛКИ, 2007. – 360 с.

4. Баранов А.Н., Казакевич Е. Г. Парламентские дебаты: традиции инновации. Советский политический язык (от ритуала к метафоре). – М.: Прогресс, 1991. – 145 с.

5. Белл Р. Т. Социолингвистика. Цели, методы и проблемы / Пер. В.А. Виноградова. – М.: Международные отношения, 1980. – 320 с.

6. Белова А.Д. Американизм, американский политический дискурс и идиостиль президента Теодора Рузвельта // Вісник Харківського державного університету. Серія романо-германська філологія. – 1999. – №430. – С. 6 – 13.

7. Бенвенист Э. Общая лингвистика: пер. с франц. – М.: Прогресс, 1975. – 447 с.

8. Васильєва М.О. Метафорична реалізація концепту політика в сучасному англомовному політичному дискурсі: Автореф. Дис. … канд. філол. наук: 10.02.04/ – ХНУ ім.. В. Н. Каразіна. – Харків, 2008. – 20 с.

9. Водак Р. Язык. Дискурс. Политика: Пер. с англ. и нем. – Волгоград: Перемена, 1997. – 139 с.

10. Галеева А.В. Речевые и переводческие характеристики текстов американских официальных заявлений // Современная политическая лингвистика: Материалы научной конференции. – Екатеринбург, 2003. – С. 38 – 39.

11. Гнезділова Я.В. Реалізація емотивної функції в публічних промовах політичних діячів США та Великобританії // Мова і культура. – К., 2003. – вип. 6. – С. 358 – 363.

12. Григорьева В.С. Дискурс как элемент коммуникативного процесса: прагмалингвистический и когнитивный аспекты. – Тамбов: Изд-во Тамб. гос. техн. ун-та, 2007. – 288 с.

13. Дейк Т.А. ванн. Язык. Познание. Коммуникация. – М.: Прогресс, 1989. – 310 с.

14. Демьянков В.З. Политический дискурс как предмет политологической филологии // Политическая наука. Политический дискурс: История и современные исследования. – М., 2002. - № 3. – С. 32 – 43.

15. Еремина С.А. Речевой портрет политика // Современная политическая лингвистика: Материалы научной конференции. – Екатеринбург, 2003. – С. 195 – 198 с.

16. Жуковець Г.Л. Лінгвориторичні особливості сучасного лейбористського дискурсу Великої Британії: Автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.02.04 / - КНУ ім. Тараса Шевченка. – К., 2002. – 21 с.

17. Зарума-Панських О.В. Англійська лексика міжнародних договорів: структурні, семантичні та дискурсні особливості: Автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.02.04 / - Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. – Л., 2001. – 20 с.

18. Какорина О.В. Стилистические заметки о современном политическом дискурсе // Облик слова. – М., 1997. – С. 226 – 246.

19. Каліщук Д.М. Лінгвокультурні особливості перекладу політичного дискурсу // Вісник СумДУ. – 2006. – Т. 1., №11 (95). – С. 153 – 159.

20. Кубрякова Е.С. Номинативный аспект речевой деятельности. – К.: ЛКИ, 2008 г. – 160 с.

21. Кубрякова Е.С. О тексте и критериях его определения // Текст. Структура и семантика. – М., 2001. – Т. 1. – С. 72 – 81.

22. Панин В.В. Политический дискурс: язык двусмысленности // Современная политическая лингвистика: Материалы научной конференции. – Екатеринбург, 2003. – С. 122 – 124.

23. Паршин А.В. Теория и практика перевода. – М.: Русский язык, 2000. – 161 с.

24. Паршин П.Б. Идиополитический дискурс и методологические основания политической лингвистики // Труды международного семинара Диалог’96. – М., 1996. – С. 39 – 45.

25. Поворознюк Р. В. Лінгвокультурологічні особливості протокольних промов у оригіналі та перекладі (на матеріалі українських та американських текстів): Автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.02.16 / КНУ ім. Тараса Шевченка. – К., 2004. – 20 с.

26. Попов Р.А. Політичний дискурс: проблема теоретичної ідентифікації. – www.academy.gov.ua.

27. Попова Е.А. Культурно-языковые характеристики политического дискурса (на материале газетного интервью): Автореф. дис. … канд. филол. наук. – Волгоград, 1999. – 21 с.

28. Серажим К.С. Дискурс як соціолінгвальний феномен сучасного комунікативного простору (методологічний, прагматико-семантичний і жанрово-лінгвістичний аспекти: на матеріалі політичного різновиду українського масово інформаційного дискурсу): Автореф. дис. … д-ра. філол. наук: 10.01.08 / КНУ ім. Тараса Шевченка. – К., 2003. – 32 с.

29. Серажим К.С. Сучасний український політичний дискурс: формування нового стилістичного канону (дисертаційне дослідження). – www.journlib.univ.kiev.ua.

30. Степанов Ю.С. Альтернативный мир. Дискурс. Факт и принципы причинности // Язык и наука конца 20 века. – М., 1995. – С. 35 – 37.

31. Фоменко О.С. Лінгвістичний аналіз сучасного політичного дискурсу США (90-ті роки ХХ століття): Автореф. Дис. … канд. філол. наук: 10.02.04 / – КНУ ім. Тараса Шевченка. – К., 1998. – 18 с.

32. Харламова Т.В. Политический дискурс как отражение общественных процессов // Романо-германская филология. – Саратов: изд-во Саратовского университета. – Вып. 4. – 2004. – С. 240 – 245.

33. Янков А.В. Соціально-політичні неологізми та оказіоналізми в американському варіанті англійської мови: структура-семантика-функціонування: Автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.02.04 / Львів. Нац. ун-т ім. І. Франка. – Л., 2004. – 20 с.

34. Warner R.G. Discourse connectives in English. – London, 1985. – 193 p.