Організація землеустрою та облаштування земельної території підприємств

 

Землеустрій включає систему заходів, спрямованих на виконання положень земельного законодавства, рішень місцевих рад щодо організації використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища і поліпшення природних ландшафтів.

Землеустрій передбачає:

· розробку прогнозів державної і регіональної програм використання та охорони земель;

· складання схем землеустрою, розробку техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земельних ресурсів;

· встановлення проектів створення нових і впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань з урахуванням контурної організації території;

· складання проектів створення нових і впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань з урахуванням контурної організації території;

· обґрунтування розміщення і встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;

· складання проектів відведення земельних ділянок у власність або користування, відмежуванням в натурі (на місцевості) вилучених (викуплених) і відведених земельних ділянок:

· підготовку документів, що посвідчують право власності або право користування землею;

· складання проектів внутрішньгосподарського землеустрою сільськогосподарських кооперативів, колективних та інших сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, селянських (фермерських) господарств, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування впроваджених сівозмін, впорядкування угідь, а також розробку заходів щодо охорони земель;

· складання проектів внутрішньогосподарського землеустрою землеволодінь громадян з обґрунтуванням заходів щодо ефективного використання землі відповідно до цільового призначення, підвищення її родючості, застосування природоохоронної технології виробництва;

· розробку проектів та іншої землевпорядної документації, пов'язаної з використанням і охороною земель;

· авторський нагляд за здійсненням проектів;

· проведення топографо-геодезичних, картографічних, фунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земельного фонду.

Землеустрій здійснюється Державним Комітетом України із земельних ресурсів та його землевпорядними органами на місцях за рахунок коштів державного, республіканського (Республіка Крим) і місцевих бюджетів.

Розробка землевпорядних проектів, пов'язаних з охороною земель від селів, зсувів, підтоплення і засолення, може провадитися з ініціативи власників землі і землекористувачів за їх рахунок державними та іншими землевпорядними організаціями.

В залежності від завдань, змісту і методів проведення державний землеустрій буває двох видів: міжгосподарський і внутрішньо­господарський.

Міжгосподарський землеустрій охоплює землі різнобічного господарського призначення. Саме тому його проводять одночасно на території групи господарств, цілих адміністративних районів чи територіальних зон. При цьому враховуються інтереси не лише конкретних підприємств, але й всього народного господарства або окремих галузей.

Внутрішньогосподарський землеустрій зводиться до створення організаційно-територіальних умов для раціонального використання і охорони земель окремими землекористувачами.

Незважаючи на згадані відмінності, міжгосподарський і внутрішньогосподарський землеустрій взаємопов'язані, належать до однієї системи заходів з організації раціонального використання землі.

Проекти внутрігосподарського землеустрою складають з ураху­ванням прийнятої перспективної схеми розселення в затверджених схемах районного планування. При цьому уточняються організаційно-господарські функції окремих населених пунктів, визначається центральна садиба господарства, вирішуються питання відмежування присадибних земель від земель громадського користування.

Ефективне застосування на підприємствах тієї чи іншої системи землеробства і тваринництва багато в чому залежить від організації території господарства.

Під організацією земельної території розуміють визначення зовнішніх кордонів господарства, його підрозділів, розміщення сівозмін, виробничих центрів, населених пунктів, меліоративної і дорожньої системи та інших комунікацій, визначення джерел водопостачання господарства.

Для найбільш повного і продуктивного використання кожної ділянки землі необхідно в кожному господарстві провести внутрішньогосподарську організацію території, що охоплює наступні найважливіші елементи:

· розміщення підрозділів господарства;

· розміщення доріг, що з'єднують господарство з районним центром
та іншими населеними пунктами, виробничими підрозділами та основними масивами сільськогосподарських угідь;

· розміщення основних худобопрогонів;

· організацію і розміщення польових, кормових та інших сівозмін, включно з мережею багаторічних лісових насаджень;

· організацію і розміщення культурних пасовищ;

· організацію і розміщення природних сінокосів.

Проведенню всієї роботи з організації території передує ґрунтове, геоботанічне, водне дорожнє обстеження господарства. Матеріали його повинні бути покладені в основу майбутнього проекту.

Отже, мета організації території господарства - раціональне і найбільш ефективне використання земельних угідь, забезпечення зручного зв'язку господарства з зовнішніми центрами та внутрішньо-господарськими підрозділами, зниження затрат на транспортування виробленої продукції, перевезення різних вантажів і людей до місця роботи та місць постійного місця проживання, скорочення холостих прогонів тракторів і машин, забезпечення вільного проходу худоби до місць пасовища та літнім таборам і водопоям.

Розробку проекту плану організації території проводять інженери із землеустрою спільно зі спеціалістами господарства, після чого він затвер­джується загальними зборами (зборами уповноважених сільсько­господарських підприємств). Затверджений план території господарства інженер із землеустрою переносить в натуру.

Місце розташування тваринницьких комплексів і ферм ветеринарно-лікувальних установ, підприємств з переробки продукції, літніх таборів, польових станів, машинно-тракторних дворів і гаражів та інших об'єктів повинно відповідати організаційно-господарським, санітарко-гігієнічним, зооветеринарним вимогам; ці об'єкти мають розміщуватися поблизу населених пунктів із збереженням при цьому необхідних відстаней відносно житлових і громадських зон.

Сільськогосподарські угіддя і сівозміни розміщують з урахуванням природних умов, а також вимог правильної організації всіх галузей виробництва, створення найкращих вимог для механізації і скорочення транспортних витрат тощо. Під кожне угіддя і сівозміну відводять земельні ділянки, які найкраще підходять за своїми природними властивостями.

При визначенні складу, розмірів угідь і сівозмін враховують планові завдання, особливо бізнес-плану. В ньому зазначено обсяги продукції, які вироблятимуться на земельних угіддях підприємства. Для забезпечення виробництва планової кількості продукції й з метою його інтенсифікації складають план трансформації земельних угідь, а також намічають заходи щодо поліпшення окремих ділянок.

Особливе значення в поліпшенні використання землі має ліквідація дрібноконтурності,

Важливе значення в організації земельної території має обґрунтування системи сівозмін, тобто вибір їхньої кількості за видами і типами та розміщення по території підприємства. При цьому слід враховувати загальну площу ріллі та її конфігурацію, ґрунтові відмінності, розташування населених пунктів і відокремлених ділянок, спеціалізацію, структуру посівних площ тощо. Під спеціальні (ґрунтозахисні) сівозміни відводять еродовані землі.

Не останнє місце в раціональному використанні Землі належить вибору місць розташування населених пунктів та господарських центрів, оскільки це істотно впливає на розмір капітальних вкладень і собівартість продукції. Населені пункти повинні бути в центрі земельного масиву, неподалік від залізниці й водних станцій, підприємств по реалізації та переробці продукції. При цьому треба враховувати потреби культурно-побутового обслуговування населення, а також вимоги будівництва.

Господарський центр щодо населеного пункту розміщують нижче і з підвітряного боку. На підприємстві може бути один або кілька господарських центрів. Якщо їх кілька, то виділяють центральну садибу, яка повинна бути зв'язана з іншими впорядкованими дорогами. Розміщуючи господарські центри, слід враховувати також потребу і забезпеченість робочою силою. Так, молочнотоварні, репродуктивні свинарські ферми, овочівництво закритого ґрунту, підприємства по переробці й зберіганню сільськогосподарської продукції та інші підрозділи, які є трудомісткими, розміщують поблизу населених пунктів. При цьому треба створити найкращі умови для виробництва і життя людини. З цією метою ділянки землі для розміщення господарських дворів, особливо тваринницьких ферм, потрібно вибирати з урахуванням організаційно-господарських, санітарно-гігієнічних, будівельних і зооветеринарних вимог. Велике значення Для скорочення транспортних витрат має найкоротший зв'язок із закріпленими за бригадами земельними угіддями. Бажано також, щоб ці ділянки були компактними за формою й мали невеликий схил для стікання води.

Особливо відповідальним є розміщення господарських центрів великих тваринницьких комплексів. При цьому потрібно виходити з таких умов: ізоляції від населених пунктів; необхідної віддаленості від доріг загального користування; достатньої водозабезпеченості. Важлива вимога на комплексах - організація утилізації відходів. Найкращим варіантом вважається будівництво зрошувальної системи поблизу Комплексу, для чого потрібні відповідні земельні ділянки.

Проектуючи розміщення полів по території сівозмін, слід виходити з того, що вони мають бути рівновеликими, не перетинатись ярами, річками тощо. Допускається відхилення від середнього розміру поля 3-5 відсотків. Останнє повинне мати ґрунт однієї якості. За конфігурацією найкращим є поле прямокутної форми. При площі поля 100 га бажано таке співвідношення сторін: 1:3,1:4.

Розміщуючи поля, враховують рельєф місцевості. Якщо поле знаходиться на схилі, то довша сторона його розташовується впоперек схилу. Неоднакове за рельєфом і ґрунтами поле обробляють відповідними частинами. Проектувати поля сівозмін слід також з урахуванням доріг, лісосмуг, меліоративних споруд та інших природних контурів, які повинні бути їхніми межами.

Основні лісосмуги розміщують, по довжині полів, допоміжні - по ширині. На віддалених полях організовують тимчасові стани, де будують житло, а також здійснюють технічне обслуговування машин, їх розміщують поряд з основною дорогою, яка зв'язує стан із центральною садибою.

Для освоєння сівозмін складають план переходу до них на 2-3 роки. У ньому передбачають розміщення сільськогосподарських культур на полях згідно з встановленим чергуванням. Сівозміна вважається освоєною тоді, коли сільськогосподарські культури розміщено після відповідних попередників, а також впроваджено запроектовані системи удобрення, обробітку ґрунту та інші агротехнічні заходи.

Найефективнішою є та система сівозмін, де вихід продукції на одиницю площі найбільший, а витрати - найменші.

Характерною ознакою кінця XX та початку XXI ст. є загострення екологічної ситуації у світі. Україна нестала винятком внаслідок аварії на ЧАЕС забруднено 4,5 млн. та с-г угідь (12 відсотків загальної площі).

Україна за останні 20 років втратила 463 тисячі сільськогосподарських угідь. Отже, змінити ситуацію на краще може лише докорінний перегляд економічних, організаційних, технічних та технологічних принципів діяльності сільськогосподарського підприємства відповідно до екологічних норм.

Найголовнішими з них є:

Раціональне землекористування, що передбачає оптимальне залучення до господарського обігу всіх земель та їх ефективне використання за основними цільовими призначеннями, створення найсприятливіших умов для високої продуктивності сільськогосподарських угідь і одержання на одиницю праці максимальної кількості продукції з мінімальними витратами праці та коштів.

Охорона земельних угідь - сукупність науково обґрунтованих заходів, спрямованих на:

· ліквідацію надмірного вилучення земельних фондів із сільськогоспо­дарського обігу внаслідок різного роду будівництва (промислового, транспортного, житлового);

· запобігання затопленню, заболоченню (меліоративні заходи);

· недопущення нагромадження в ґрунті отруйних та хімічних речовин при застосуванні мінеральних добрив та засобів захисту рослин від шкідників і хвороб;

· запобігати забруднення ґрунту відходами промислового виробництва, паливо-мастильними матеріалами при виконанні сільськогос­подарських робіт;

· захист від водної та вітрової ерозії;

· вирішення проблеми очищення гнойових стоків, попередження забруднення землі відходами тварин, і збереження здорових санітарних умов у місцях концентрації тварин.

Заходи спрямовані на держання рослинницької і тваринницької продукції, що відповідає радіологічним стандартам, і забезпечення належних умов праці вісьмом працівникам.

Створення системи більш жорсткого контролю за вмістом радіонуклідів у сільськогосподарської продукції та недопущення продажу забрудненої продукції на ринку.

Недбале відношення до навколишнього середовища спричиняє економічну шкоду.

Контрольна питання

1. Складові частини системи ведення господарства.

2. Основні вимоги до системи землеробства.

3. Системи тваринництва їх зміст.

4. Порядок проведення землеустрою господарства.

5. Організація земельної території підприємства.

6. Основні заходи раціонального землекористування.

Планування та організація виробництва продукції рослинництва