Суть, принципи та особливості господарського (комерційного) розрахунку в умовах ринку

 

Господарський механізм - це дуже складна економічна система, яка охоплює питання планування й управління підприємствами, економічні відносини їх як із державою, так і між собою, рівень використання засобів виробництва й трудових ресурсів, матеріальне стимулювання тощо, тобто практична дія економічних законів виявляється в господарському механізмі.

Найважливішим елементом господарського механізму є господарський розрахунок, або діяльність підприємств в умовах ринкових відносин, який пов'язує його з конкретним підприємством І охоплює широке коло відносин цього підприємства. На основі госпрозрахунку створюється сучасний механізм діяльності підприємств, що спонукає всебічно економити ресурси, широко використовувати досягнення науки й техніки.

Господарський розрахунок - об'єктивна економічна категорія, яка відображає відносини в процесі виробництва, розподілу і споживання продукції. Кожне сільськогосподарське підприємство вступає у відповідні відносини з державними вищестоящими установами, іншими підприємствами, власними підрозділами та окремими працівниками. Крім того, існують певні відносини між окремими підрозділами та їхніми працівниками.

Госпрозрахунок - це метод організації ведення господарства при якому кожне підприємство порівнює в грошовій формі витрати і результати виробництва (надання послуг), намагається відшкодувати витрати власними доходами, тобто забезпечувати самоокупність і оптимальну рентабельність виробництва. Він виступає важливим фактором підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції і забезпечення прибутковості виробництва. А це означає, що за рахунок виручки від реалізації продукції і послуг підприємство покриває всі витрати на виробництво продукції і отримує прибуток, який дає змогу вести розширене виробництво.

В основі господарського розрахунку лежить матеріальна заінтересо­ваність у наслідках виробництва, що в свою чергу веде до збільшення виробництва продукції та підвищення її рентабельності, розподілу за працею, а також керування у своїй діяльності відповідними економічними категоріями: собівартість, ціна, чистий доход, прибуток, фінансування тощо. В умовах вільної конкуренції й ринкових відносин роль госпрозрахунку зростає, оскільки досягти основної мети - одержати найбільший прибуток - кожне підприємство може тільки при дотриманні вимог цього методу господарювання. Останній стосується не тільки підприємства у цілому, а і його підрозділів та окремих працівників.

У процесі впровадження і функціонування господарського розрахунку виникають дві основні форми економічних взаємовідносин - зовнішні і внутрішні. Зовнішні, зазвичай, включають взаємовідносини підприємства з державою та іншими підприємствами, організаціями. Внутрішні включають взаємовідносини підприємства і виробничих підрозділів.

Загальногосподарський, як і внутрішньогосподарський розрахунок, є методом організації і ведення виробництва. Завдяки економному господарюванню в окремих підрозділах забезпечується економічний ефект у всьому господарстві. Отже, загальногосподарський і внутрішньогоспо­дарський розрахунок слід розглядати в єдності, але не можна "їх ототожнювати. Єдність загальногосподарського і внутрішньогосподарського розрахунку полягає в загальній меті, досягнення найбільшого обсягу продукції з найменшими витратами і на цій основі - високого рівня рентабельності виробництва. У той же час вони відрізняються формами зв'язків з іншими об'єктами, складом показників, які визначають господарську діяльність, при плануванні й обліку тощо*

Загальногосподарський розрахунок передбачає розв'язання питань діяльності підприємства як юридичної особи у цілому і питань його виробництва, сфери обігу та соціального розвитку і включає наступне: виконання договорів (контрактів) на реалізацію продукції; матеріально-технічне забезпечення, підприємства; організацію фінансово-кредитних відносин підприємства; податкову систему; встановлені для підприємства замовлення на товарну продукцію, рівень цін на неї.

Згідно проведеного аналізу господарської діяльності за ряд років і вибирають найдоцільніший варіант виконання господарських завдань, планують виробництво, визначають систему обліку та контролю, відпрацьовують систему матеріального стимулювання за результатами господарської діяльності, порядок розподілу прибутків, визначають перспективи розвитку господарства.

Ефективність системи загальногосподарського розрахунку забезпе­чується при впровадженні внутрішньогосподарського розрахунку, тобто створення умов режиму економії пращ і коштів на основі матеріальної заінтересованості та відповідальності в кожній виробничій одиниці.

Загальногосподарський і внутрішньогосподарський розрахунок тісно пов'язані між собою, але відрізняються організаційними формами, складом показників, які використовуються в процесі планування, обліку і контролю.

Внутрішньогосподарський розрахунок - це метод планової організації господарської діяльності підрозділів підприємства з виконання планових завдань, збільшення виходу продукції високої якості при зниженні витрат на її одиницю на основі матеріальної заінтересованості в кінцевих результатах роботи.

При внутрішньогосподарському розрахунку підрозділи не мають права юридичної особи, вони є частиною сільськогосподарського підприємства і тому самостійність їх обмежена лише виробничою сферою. Вони не можуть: укладати договорів, мати рахунок у банку, здійснювати взаємовідносини з державою та іншими підприємствами, вони не реалізують продукцію, не мають прибутків, а свою діяльність в основному обмежують питаннями економіки й організації сільськогосподарського виробництва всередині підприємства.

В умовах ринкової економіки господарський розрахунок стає комерційним. Це пов'язано з тим, що в ринкових умовах підприємства мають повну самостійність не тільки у виробництві продукції, також у її реалізації та придбанні всіх матеріалів і засобів виробництва. Він базується в основному на тих же принципах, але роль деяких із них поглиблюється і діють вони методом купівлі-продажу продукції, наданням послуг тощо. Це потребує від сільськогосподарських підприємств маркетингової діяльності.

Комерційний розрахунок як метод ведення виробничо-господарської діяльності загальною категорією ринкового господарства, його системоутворючою структурою та основним методом організації підприємницької діяльності. У країнах з ринковою економікою нагромаджений величезний досвід комерційного розрахунку, який передбачає:

· дійсне самофінансування підприємств, тобто відшкодування власних поточних і капітальних витрат за рахунок власних коштів та банківських кредитів;

· повну економічну самостійність у прийнятті рішень;

· ефективну матеріальну заінтересованість;

· реальну матеріальну відповідальність за результати поточної, господарської та інвестиційної діяльності;

· отримання прибутку як кінцевої мети.

Комерційний розрахунок є раціональним і високоефективним методом господарської діяльності. Він спонукає підприємство до мінімізації витрат і максимізації доходів та прибутку. Комерційний розрахунок притаманний ринковій економіці. Адже саме він, а не ринкові відносини самі по собі, сприяє високоефективному господарюванню.

Госпрозрахункові відносини в сільськогосподарських підприємствах ґрунтуються на певних принципах, незалежно від форми власності на підприємстві.

1. Самостійність господарської діяльності товаровиробників. Дотримання даного принципу дає змогу керівникам підприємств самим вирішувати питання організації виробництва, розвинути ініціативу працівників, краще використовувати засоби виробництва, трудові ресурси, створити умови для ефективного ведення господарства.

2. Повна господарська і юридична відокремленість. (Господарсько - оперативна самостійність) підприємств виявляється в тому, що вони повністю розпоряджаються власними і наданими їм засобами виробництва, мають право юридичної особи, ведуть фінансове господарство. Тобто, сільськогосподарські підприємства виступають, як окремі господарські одиниці.

3. Принцип самофінансування. Реалізація цього принципу - одна з основних умов підприємницької діяльності - забезпечує конкурентоспроможність господарюючого суб'єкта. Самофінансування означає повну окупність витрат на виробництво і реалізацію продукції.

4. Прибутковість, яка є логічним продовженням принципу самоокупності, означає, що отримані доходи мають не тільки покрити проведені витрати, а й сформувати прибуток.

5. Принцип матеріальної заінтересованості – об’єктивна його необхідність диктується основною метою підприємницької діяльності - отримання прибутку.

6. Принцип матеріальної відповідальності – означає наявність певної системи відповідальності за результати фінансово-господарської діяльності та виконання договірних зобов'язань

7. Принцип забезпечення фінансових резервів – необхідність формування фінансових резервів та інших аналогічних фондів, пов'язана з підприємницькою діяльністю, яка завжди зв'язана з ризиком.

Цей принцип реалізовується у відкритих і закритих акціонерних товариствах. Розмір резервного фонду регламентований і не може бути меншим за 15 відсотків від розміру оплаченого статутного капіталу, але й не більшим за 50 відсотків оподатковуваних прибутків, оскільки відрахування до резервного фонду проводяться до оподаткування прибутку.

8. Фінансова відповідальність (контроль гривнею за виробничо - фінансовою діяльністю підприємства) - є підсумковим принципом комерційного розрахунку і забезпечує його дійовість. Сутність цього принципу полягає в тому, що підприємство несе повну відповідальність за фінансові результати своєї діяльності. Отримані збитки покриваються за рахунок власних коштів.