Умисне знищення або пошкодження майна

Матеріальні збитки власнику можуть бути спричинені не лише внаслідок розкрадання майна та інших корисливих посягань, але і шляхом умисного знищення або пошкодження майна.

Знищення майна з об'єктивної сторони передбачає протиправне доведення майна до певної непридатності щодо його цільового призначення. Внаслідок знищення майно перестає існувати або повністю втрачає свою цінність і корисні якості. Пошкодження майна передбачає приведення його до часткової непридатності, внаслідок чого суттєво погіршується його якість, і майно втрачає частину свого цільового призначення, яка може бути поновлена шляхом ремонту, реставрації та інших заходів.

Склад розглядуваного злочину матеріальний. Обов'язковою ознакою його об'єктивної сторони є суспільно небезпечний наслідок у вигляді спричинення власнику майнової шкоди.

Відповідальність за умисне знищення або пошкодження майна диференційована в кримінальному законодавстві України залежно від способу вчинення злочину, шкідливих наслідків, які настали, а також форми власності, на яку посягає злочин. У зв'язку з цим слід розглянути окремо склад злочину, що передбачає відповідальність за умисне знищення або пошкодження державного чи колективного майна (ст. 89 КК), і склад злочину, що передбачає відповідальність за умисне знищення або пошкодження приватного майна (ст. 145 КК). Між ними є багато спільного, але багато і відмінностей.

Відповідальність за умисне знищення або пошкодження державного чи колективного майна диференційована в залежності від способу вчинення злочину і шкідливих наслідків, що настали. Виходячи з цього, в ст. 89 КК України розрізняють три види цього складу: 1) простий, 2) тяжкий (кваліфікований), 3} особливо тяжкий.

Умисне знищення або пошкодження майна визнається простим, якщо воно вчинене способом, що не є загально-небезпечним (ч. 1 ст. 89 КК).

Кваліфікований (тяжкий) вид цього злочину має місце тоді, коли його вчинено шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом.

Підпал — це знищення або пошкодження майна за допомогою вогню, який переходить у пожежу. Підпал може бути здійснений шляхом підпалювання предметів або приведення паливних матеріалів, а так само енергії, в стан, при якому вони займаються природним шляхом.

Знищення або пошкодження майна вогнем, який не перейшов у пожежу, не можна розглядати як обтяжуючу обставину. Наприклад, спалення речі в печі або на вогнищі охоплюється не ч. 2, а ч. 1 ст. 89 КК України.

Під іншим загальнонебезпечним способом слід розуміти затоплення, вибух, обвал, зараження тварин тощо.

Затоплення передбачає використання напору водяної маси, яким поглинається, знищується або пошкоджується майно. Цей спосіб може полягати в умисному випусканні води з її природних або штучних джерел і перетворення ії на стихійну силу, яка затоплює майно. Це також може бути і умисне невжиття заходів до відведення або відкачування підземних вод з метою затоплення копальні, шахти або підземних споруд.

Проте умисне знищення або пошкодження майна шляхом занурювання його до водної стихії, яке не створює небезпеки для людей (наприклад, викидання вантажу в море), належить до простого розглядуваного виду злочину.

Загальнонебезпечним способом визначається також доведення державного або громадського майна до повної або тимчасової непридатності шляхом вибуху, обвалу,); зараження водоймищ чи тварин.

Частиною 2 ст. 89 КК охоплюється також умисне знищення або суттєве пошкодження лісових масивів шляхом підпалу.

Злочин визнається особливо тяжким (ч. 3 ст. 89 КК) за наявності двох обставин в їхній сукупності: 1) загально-небезпечний спосіб дії (підпал, вибух, затоплення, обвал, зараження) і 2) настання особливо тяжких наслідків (людські жертви або особливо велика матеріальна шкода).

Людські жертви — це загибель навіть однієї особи. Психічне ставлення винного до загибелі людей виражається у формі необережності. Якщо особа, яка вчинила загальнонебечпечним способом умисне знищення (пошкодження) майна або лісового масиву, що спричинило людські жертви, мала прямий або непрямий умисел на позбавлення житгя потерпілих, її дії необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів як умисне вбивство і умисне знищення або пошкодження майна (ч. З ст. 89 і ст. 93 КК). Спричинення будь-кому внаслідок знищення або пошкодження майка шляхом підпалу або іншим загально-небезпечним способом тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження (при необережній формі вини до таких наслідків) не охоплюється поняттям "людські жертви" і кваліфікується за ч. 2 ст. 89 КК. Якщо такі наслідки були метою дій винної особи, чи вона свідомо припускала можливість їх настання, відповідальність буде та сукупністю злочинів — за ч. 2 ст. 89 і відповідно — за ст. 101 чи 102 за умисне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Спричинення особливо великої шкоди — це знищення майна, йке призвело до тривалої зупинки процесу виробництва або суттєвого порушення діяльності підприємства, установи, організації, загибелі великої кількості худоби, господарських будівель, споруд. У вартісному вираженні збитки на суму в 250 і більше мінімальних розмірів заробітної плати являють собою особливо велику шкоду. В ст. 89 йдеться про умисне знищення державного або колективного майна, тобто такі діяння можуть бути вчинені як з прямим, так і з непрямим умислом. Винна особа усвідомлює, що знищує або пошкоджує майно, передбачає настання суспільнонебезпечних наслідків у вигляді матеріальних збитків і бажає чи свідомо допускає їх настання.

Інакше вирішується питання про форму вини особи щодо наслідків за наявності обставин, які обтяжують цей злочин. Тут психічне ставлення особи до діяння і загально-небезпечного способу, за допомогою якого воно вчиняється, може виражатися у формі умислу, а щодо наслідків у вигляді особливо великої шкоди — як у формі умислу, так і у формі необережності. Що ж до таких наслідків, як людські жертви, то ставлення особи до цих наслідків може виражатися лише у формі необережної вини.

Злочин, передбачений ст. 89 КК, може бути вчинений за будь-яких мотивів — із корисливих, хуліганських спонукань, з помсти. Різною може бути і його мета. Звичайно ці обставини не впливають на кваліфікацію вчиненого, але в деяких випадках дозволяють відмежувати вказаний злочин від суміжних складів. Так, якщо умисне знищення або пошкодження державного чи колективного майна було вчинене з метою послаблення держави, це розглядається як особливо небезпечний злочин проти держави — диверсія (ст. 60 КК).

У випадку, коли знищення або пошкодження майна без обтяжуючих обставин вчинене із хуліганських мотивів. вчинене кваліфікується як хуліганство за ст. 206 КК. Разом з тим, знищення або пошкодження державного або колективного майна за обтяжуючих обставин (наприклад, шляхом підпалу), вчинене з хуліганських мотивів, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів ст. 89 і ст. 206 КК. Сукупність злочинів може мати місце і у випадку розкрадання державного або колективного майна з проникненням у приміщення, яке поєднане з умисним знищенням або пошкодженням приміщення (наприклад, викрадення товару зі складу, вагону, куди винний потрапив через дірку, яку вибив у стіні, або розкрадання з наступним підпалом).

Однак сукупності злочинів не буде у випадку знищення або пошкодження винним викраденого майна з метою його реалізації (наприклад, забій викраденої худоби для продажу м'яса) або з метою приховати сліди вчиненого злочину (наприклад, спалення викрадених речей). Тут знищення викраденого майна додаткової кваліфікації за ст. 89 КК не потребує.

Тим часом знищення або пошкодження державного чи колективного майна в процесі вимагательства, якщо це вчинене не шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом, охоплюється ч. 2 ст. 86³ КК, а у випадку спричинення великої шкоди або інших тяжких наслідків — ч. 3 ст. 86² КК. Якщо при цьому майно було знищене шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом, дії винного належить кваліфікувати за сукупністю ч. 2 або ч. З ст. 86² і ч. 2 або 3 ст. 89 КК.

Деякі діяння, що виразилися в умисному знищенні або пошкодженні державного чи колективного майна, законодавець виділив в окремі склади залежно від об'єкта посягання і суб'єктивної сторони складу як спеціальні норми щодо ст. 89 КК.

Такими є диверсія (ст. 60); масові безпорядки (ст. 71 КК); умисне зруйнування або пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст. 78 КК); пошкодження магістральних нафто-, газо- і нафтопродуктопроводів (ст. 78¹ КК), потрава посівів і пошкодження насаджень (ст. 159 КК); незаконна порубка лісу (ст. 160 КК), незаконне полювання і заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (ст. 161. 162 КК), глум над державною символікою (ст. 181² КК); пошкодження документів, штампів, печаток, бланків (ст. 193 КК); знищення і зруйнування пам'яток історії і культури (ст. 207 КК); руйнування радіоактивних матеріалів (сг. 228² КК); умисне знищення або пошкодження військового майна (ст. 245 КК).

Однак у деяких випадках конкуренція основної і спеціальної норм може перетинатися з конкуренцією частини і цілого. Мається на увазі таке становище, коли, наприклад, кваліфікований вид основної норми передбачає такий спосіб діяння або такого роду наслідки, суспільна небезпека яких значно перевищує небезпеку діяння, описаного в спеціальній нормі. Наприклад, ч. 2 і ч. 3 сі. 89 (основна норма) і, з іншого боку, ст. 207 (спеціальна норма — умисне знищення або зруйнування пам'яток культури та природних об'єктів, взятих під охорону держави). Тут кваліфікований вид основної норми передбачає загально-небезпечний спосіб знищення чи зіпсування майна, що є її переваюю перед спеціальною нормою, яка не має такої ознаки. Це означає, що коли знищення або зруйнування пам'яток культури чи природних об'єктів було вчинене в загальнонебезпечний спосіб і до того ж спричинило людські жертви або завдало особливо великої шкоди, то треба застосовувати ч. 2 або ч. 3 ст. 89 КК, а не ст. 207 КК.

У випадках, коли для знищення або пошкодження такого майна, як тварини, що є державною або колективною власністю, використовується спосіб, котрий передбачає жорстоке поводження з тваринами, вчинене треба кваліфікувати за сукупністю ст. 89 і ст. 207¹ КК.

Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 89 КК, є особа, що досягла 16-річного віку; за ч. 2 і 3 ст. 89 КК суб'єктом може бути як 16-річна, так і 14-річна особа. Відповідальність з 14-річного віку настає за умисне знищення або пошкодження державного чи колективного майна, що спричинило тяжкі наслідки (ч. 2 і 3 ст. 89 КК).

Посадові особи за умисне знищення або пошкодження майна відповідають за сукупністю злочинів, передбачених ст.89 і ст. 166 КК.

Відповідальність за умисне знищення або пошкодження приватного майна також диференційована в залежності від способу вчинення злочину і тяжких наслідків, які настали. Виходячи з цього, ст. 145 КК розрізняє два види цього злочину: 1) простий і 2) тяжкий (кваліфікований).

Умисне знищення і пошкодження майна громадян буде простим, якщо воно завдало потерпілому значної шкоди, але не було вчинене загальионебезпечним способом, і не спричинило тяжких наслідків.

Кваліфікованим (тяжким) цей злочин буде тоді, коли його вчинено шляхом підпалу або іншим загально-небезпсчним способом, або коли були спричинені людські жертви чи інші тяжкі наслідки.

На відміну від кваліфікованих видів ст. 89 КК, у ст. 145 КК закон не зв'язує в одне спосіб знищення і тяжкі наслідки, що настали, а навпаки, розглядає їх як самостійні кваліфікуючі ознаки, незалежні одна від одної. Тому кваліфікований вид злочину, передбаченого в ст. 145 КК, можна поділити, в свою чергу, на два види: 1) вчинення діяння шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом; 2) спричинення діянням людських жертв або інших тяжких наслідків. Ці кваліфікуючі ознаки можуть мати місце у вчиненому злочині, але не виключається і їх самостійне значення.

Предметом вказаного злочину є приватне майно громадян (жилий будинок, господарські споруди, меблі, машини. худоба, посіви, плодово-ягідні та інші насадження).

Обов'язковими умовами настання кримінальної відповідальності за умисне знищення або пошкодження приватного манна є заподіяння потерпілому значної шкоди і наявність причинного зв'язку між діями винного і наслідками. що настали. Питання, чи с шкода значною, вирішується,, зважаючії на обставини, в конкретному випадку.

Якщо спричинена шкода не є значною, знищення чи пошкодження майна громадян тягне лише цивільно-правову відповідальність. У тих випадках, коли незначність шкоди є результатом замаху на знищення чи пошкодження майна в значних розмірах, відповідальність настає за ч. 2 ст. 17; ст. 145 КК.

Загальнонебезпечним способом знищення або пошкодження майна громадян, крім підпалу, можуть бути визнані затоплення, вибух, отруєння тварин, тобто такий спосіб дій, який має велику руйнівну силу і створює небезпеку загибелі людей або інші тяжкі наслідки.

Під людськими жертвами розуміють загибель хоча б однієї особи.

До інших тяжких наслідків належать: спричинення шкоди здоров'ю людини (тяжкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження), заподіяння значної матеріальної шкоди багатьом особам або великої майнової шкоди хоча б одній особі (потерпілий залишився без притулку, їжі, одягу тощо).

Суб'єктивна сторона розглядуваного злочину передбачає лише умисну форму вини. Умисел може бути як прямим, так і непрямим.

Психічне ставлення винного до людських жертв або до тяжких тілесних ушкоджень, які були спричинені людям, виражається у формі необережної вини. В разі, коли винний при вчиненні умисного знищення чи пошкодження приватного майна бажав чи свідомо допускав, що внаслідок його дій настане смерть або будуть спричинені тілесні ушкодження, скоєне слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 145 КК та відповідними статтями, що передбачають відповідальність за злочини проти особи.

Мотиви знищення чи пошкодження майна бувають різними — помста, ревнощі, хуліганські спонукання. Мотив не є обов'язковою ознакою даного злочину, однак його з'ясування має важливе значення для відмежування цього злочину від суміжних.

Наприклад, знищення чи пошкодження майна громадян без обтяжуючих обставин із хуліганських спонукань, якщо відсутні кваліфікуючі ознаки, що передбачені ч. 2 ст. 145 КК, кваліфікується за відповідною частиною ст. 206 КК.

Якщо є ознаки, передбачені ч. 2 ст. 145 КК, то діяння кваліфікується за ч. 2 чи ч. 3 ст. 206 КК і за ч. 2ст. 145 КК. тобто за сукупністю злочинів. Знищення винним викраденого майна з метою приховати сліди злочину охоплюється статтями про розкрадання і додаткової кваліфікації за ст. 145 КК не потребує. Тим часом вчинення розкрадання за допомогою знищення або пошкодження іншого майна або наступне знищення іншого майна кваліфікується за сукупністю статей про розкрадання і ст. 145 КК.

В окремих випадках зазначені діяння кваліфікуються за іншими статтями КК. Так, умисне знищення або пошкодження майна громадян у процесі вимагательства охоплюється складом ст. 144 КК і додаткової кваліфікації не потребує.

За ст.145 КК провадиться додаткова кваліфікація, якщо знищення або пошкодження майна в процесі вимагательства відбувається шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом.

До спеціального складу виділена відповідальність за умисне знищення чи пошкодження майна працівника правоохоронного органу, а гак само його близьких родичів, у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків (ст. 189⁵ КК). Суб'єктом умисного знищення чи пошкодження приватного майна громадян є особа, яка досягла 16-річного віку, а за наявності тяжких наслідків, передбачених ч. 2 ст. 145 КК,— особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб'єктом злочину, як правило, не є власник майна, незалежно від способу знищення свого майна, а також особа, яка знищує майно за вказівкою або проханням власника.

Відповідно до чинного законодавства умисне знищення або пошкодження власного майна шляхом підпалу також не містить складу злочину, однак, якщо внаслідок такого підпалу було заподіяно шкоди державному, громадському майну або майну інших громадян (в тому числі членів сім'ї колгоспного двору), дії винного, що бажав або допускав настання таких наслідків треба кваліфікувати як умисне знищення або пошкодження майна, вчинене шляхом підпалу. При необережному ставленні особи, яка вчинила підпал свого власного майна, до вказаних наслідків, вчинене у випадку загибелі людей або настання тяжких наслідків треба кваліфікувати за статтею КК про відповідальність за необережне знищення або пошкодження майна.

<І>