Розкрадання шляхом шахрайства

Шахрайство визначається як заволодіння майном або набуття права на майно шляхом обману або зловживання довір'ям.

На відміну від інших форм розкрадань шахрайство полягає не тільки в негайному заволодінні майном, але й в обманному набутті прав на придбання майна в майбутньому. Однак указаний предмет шахрайських дій за українським законодавством, є характерним тільки для випадків заволодіння приватним майном (ст. 143 КК). Щодо посягань на державну або колективну власність, то згідно зі ст. 83 КК предметом шахрайства може бути лише майно. Звідси витікає, що набуття шляхом обману або зловживання довір'ям права на державне майно треба кваліфікувати за ст. 17, 83 КК як незакінчену злочинну діяльність. За білоруським і російським законодавствами предметом шахрайства може виступати як майно, так і право на нього, незалежно від форми власності на майно.

З об'єктивної сторони шахрайство передбачає заволодіння чужим майном шляхом обману або зловживання довір'ям. Під обманом слід розуміти повідомлення неправдивих відомостей або свідоме приховування, замовчування певних обставин, повідомлення про які було обов'язковим. Зловживання довір'ям — це недобросовісне використання довір'я з боку потерпілого чи іншої особи, у віданні котрої знаходиться майно.

У навчальнііі і науковііі літературі обман поділяють на активний (у формі активної поведінки) і пасивний (вчинений шляхом бездіяльності, замовчування обставин. повідомлення про які було обов'язковим). Обман у формі активної поведінки поділяють на словесний (вербальний) і обман дією; в свою чергу словесний обман може бути в усній і письмовій формі.

Словесний (вербальний) обман в усній формі являє собою повідомлення неправдивих відомостей шляхом вимови слів (сюди також належить використання абетки глухонімих).

Словесний (вербальний) обман у письмовій формі буває двох видів: письмовий обман у приватних документах (листах, заявах, записках громадян) і письмовий обман в офіційних документах. Обман у документах може бути виражений в інтелектуальному і матеріальному підлогу. Інтелектуальний підлог здійснюється шляхом внесення в документ завідомо неправдивих відомостей, які фальсифікують зміст документа. Матеріальний підлог — це порушення правил оформлення документа (підробка підпису, печатки, засвідчення не тією печаткою, дописування, виправлення і т. ін.).

Обман дією являє собою вчинки, жести, рухи того, хто обманює, які мають певне інформаційне навантаження і на підставі яких можна зробити висновок щодо ствердження або заперечення якихось фактів. Обманні дії можуть бути вчинені як самостійно, так і тоді, коли словесного обману недосить для досягнення злочинного наслідку.

Шляхом обману винна особа вводить в оману потерпілого щодо дійсного стану справ, тобто свідомо перекручує істину відносно уявлень про факти дійсності і прагне до того. щоб у потерпілого виникло неправильне уявлення про факти. "Таким чином,— зазначає М. І. Панов,— помилка того, кого обманюють внаслідок повідомлення йому неправдивих відомостей або ж замовчування тих відомостей, повідомити про які винний був зобов'язаний, є важливою ознакою, що характеризує зміст обману. Вона виступає сполучним ланцюгом між поведінкою винної особи і діями того, кого вона обманює, а також ного уявленнями і міркуваннями щодо відповідних обставин. Нарешті, помилка є, так би мовити, продовженням викривлення істини уже в сфері інтелектуальної і вольової діяльності потерпілого. Тобто зміст обману становлять викривлення істини винним і помилка, яка виникає внаслідок цього у того, кого він обманює.

Шахрайство являє собою такий вплив на поведінку власника майна, який вводить потерпілого в оману щодо його уявлень про факти дійсності і обумовлює зовні добровільну передачу майна винному. Обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача майна або права на майно, тобто поміж діями чи бездіяльністю винної особи і помилкою потерпілого повинен існувати причинний зв'язок. При цьому на кваліфікацію вчиненого не впливає використання винною особою таких якостей потерпілого чи іншої особи, у віданні якої перебувало майно, як необачність або невиправдана довірливість. Для наявності складу шахрайства необхідно, щоб передача майна винному відбувалася при справжньому волевиявленні потерпілого, котрий або сам передає майно, або дозволив ного взяти. Тому поняттям шахрайства не охоплюються випадки заволодіння майном або правом на майно, які лише зовні видаються добровільними. Так, якщо потерпілий у зв'язку з віком, фізичними чи психічними вадами або іншими обставинами не міг правильно оцінити і зрозуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними; передачу ним майна чи права на нього не можна вважати добровільною. Заволодіння майном шляхом зловживання цими вадами в інтелектуальній чи вольовій сфері потерпілого, за наявності до того підстав може кваліфікуватися як крадіжка, а заволодіння правом на майно — як недійсна угода.

Шахрайство треба відрізняти також від інших випадків заволодіння майном або правом на майно шляхом обману. Відмінність між ними полягає в тому, що при шахрайстві обман є засобом заволодіння майном чи правом на нього, а не засобом доступу до майна або до його утримання. Обманні дії при викраденні майна шляхом шахрайства мають передувати моментові передачі майна на користі, винного і бути спрямованими на те, щоб внаслідок цього майно добровільно було передане винній особі. Тому не є шахрайством обман чи зловживання довір'ям з метою отримання доступу до матеріальних цінностей і наступне тасмне заволодіння майном. Такі дії кваліфікуються як крадіжка. Так само не вважається шахрайством заволодіння шляхом обману майном, яке було ввірене винному для перевезення чи зберігання, і в затежності від особливостей суб'єкта такі злочини кваліфікуюіься як крадіжка або привласнення, оскільки обман тут використовується не з метою отримання майна, а для обернення на свою користь майна, одержаного на законних підставах.

В той же час отримання майна за умови виконання будь-яких зобов'язань можна кваліфікувати як шахрайство, якщо ще до заволодіння цим майном винний мав намір його привласнити, а зобов'язання не виконувати тощо. Так, укладення договору підряду або трудової угоди без наміру їх виконувати і отримання за ними грошового авансу або іншого майна з наступним оберненням його на свою користь і ухилення від виконання зобов'язань містить у собі склад шахрайства. Однак, якщо винний після обернення майна на свою користь продовжує виконувати договірні зобов'язання, то тут постає питання про відповідальність за привласнення ввіреного майна, а не за шахрайство.

У судовій практиці шахрайством визнаються випадки обернення на свою користь майна, яке було передане за договором побутового прокату, якщо встановлено, що ще в момент укладення договору винний не мав наміру повертати майно, а договір використав лише з метою його отримання. Відсутність попереднього наміру на безоплатне заволодіння майном виключає склад щахрайства.

Якщо винний отримує від іншої особи гроші чи інші цінності нібиго для передачі службовій особі як хабар, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство. Однак, якщо при цьому винний сам схилив хабародавця до передачі йому цінностей, його дії належить також кваліфікувати як підмовництво до замаху на дачу хабара, тобто ще за ст. 19, 17 і відповідною частиною ст 170 КК.

Інколи винний при шахрайстві з метою обману чи зловживання довір’ям вчиняє інший злочин, наприклад самовільне присвоєння влади або звання службової особи, викрадення, пошкодження і підробку документів, а також використання завідомо підробленого документа. Такі діяння диспозиціями статей про шахрайство не охоплюються і якщо вони вчиняються з метою розкрадання шляхом шахрайства, то мусять окремо кваліфікуватися за відповідними ст. КК (ст. 191, 193 або 194 КК України).

Найтиповішими формами шахрайства з використанням підроблених документів є випадки незаконного отримання премій, надбавок до заробітної плати, пенсій та інших виплат. Тут винний усвідомлює, що шляхом подання підроблених документів він отримує майно, на яке не має права і ставить за мету незаконне збагачення. Якщо така мета відсутня, то буде відсутній і склад шахрайства, хоча підроблені документи і були використані. Наприклад, підтвердження підробленим документом фактичного стажу роботи, який є підставою для нарахування надбавок до заробітної плати або пенсії, не можна кваліфікувати як шахрайство. Такі дії підпадають лише під ознаки ст. 194 КК України, де передбачена відповідальність за підробку документів і використання завідомо підробленого документа.

Розкрадання майна буде відсутнім і в тих випадках, коли особа отримує підвищену пенсію або інші виплати хоча і на підставі поданих нею документів, але внаслідок помилки, припущеної органом, що робив відповідні нарахування.

Шахрайство, вчинене службовою особою, якщо вона з метою обманного заволодіння майном зловживала владою або посадовим становищем, підлягає кваліфікації за сукупністю шахрайства і посадового злочину (ст. 165 КК України).

У судовій практиці також виникають питання про те, як кваліфікувати дії, пов'язанні з зайняттям за підробленими документами певної посади особою, що не відповідає цій посаді. В науці ця проблема також не дістала ще свого остаточного вирішення. Наприклад, Б. С. Никифоров зазначає, що в них випадках, коли винний зовсім не відповідає тим вимогам, яким повинні відповідані особи, що посідають певні посади, його треба притягати до відповідальності за розкрадання. Якщо ж особа, яка має досвід роботи за даним фахом, шляхом використання підроблених документів займає певну посаду і, отримуючи винагороду, на яку формально не має права, задовільно виконує свої обов'язки, відповідальність повинна наставати лише за використання підроблених документів. Іншої думки дотримусться П. С. Матишевський. Він вказує, що навряд чи можна вирішення цього питання ставити в залежність від обсягу виробничого досвіду і кваліфікації особи, яка зайняла за підробленими документами високооплачувану посаду. Тому незалежно від того, виправдовує чи ні така особа своєю працею отримувану винагороду, цю ситуацію треба розглядадти лише як посягання на установлений порядок зайняття посад, оскільки винний задля здійснення свого умислу обертав майно на свою користь не безоплатно, а за певний еквівалент праці.

Шахраиство, як і будь-яка форма розкрадання, е безоплатне вилучення майна; винний при розкраданні не надає замість викраденого відповідного еквівалента, в той час як при посіданні посади за підробленим документом має місце не безоплатне вилучення, а отримання грошових коштів натомість еквівалента праці, тому і відповідальність тут мо-же наставати лише за використання підроблених документів, а не за розкрадання.

Деякі протиріччя мають місце і при вирішенні питання щодо можливості шахрайського обману шляхом бездіяльності. Розрізняють два види бездіяльності: 1) завідоме замовчування винним обставин, повідомлення про які було обов'язковим, якщо воно призвело до виникнення помилки потерпілого стосовно правомірності передачі майна винному і зумовило таку передачу; 2) свідоме використання винним чужої помилки (до виникнення якої він не був причетний), яка виявилася у передачі йому майна у більшій кількості, ніж потрібно.

Більшість учених згодна з тим, що у першому випадку має місце розкрадання шляхом шахрайства, оскільки мовчазний обман ввів в оману потерпілого і обумовив передачу майна. У другому випадку шахрайство не матиме місця, тому що при привласненні надмірно отриманого майна причинний зв'язок між бездіяльністю винного і помилкою потерпілою буде відсутнім. Однак питання про те, що треба розуміти під свідомим замовчуванням обставин, яке призвело до виникнення помилки потерпілого досі не дістало одностайного рішення. Однакові обставини автори виносять до різних видів бездіяльності.

Так, П. С. Матишевский не розглядає як шахрайство випадки свідомого викорисгания чужої помилки, до виникнення якої винний не був причетний, яка виразилась у передачі йому майна у більшій кількості, ніж потрібно.

М. І. Панов, навпаки, за різновид шахрайства вважає випадки, коли потерпілий внаслідок помилки передає винному своє майно, а той замовчує про таку помилку і заволодіває майном.

Як зазначає М І. Панов, у таких випадках винна особа, замовчуючи обставини, повідомлення про які було обов'язковим, підтримує або закріплює вже існуючу помилку інших осіб, до виникнення якої вона не була причетна, однак така пасивна поведінка кінець кінцем зумовлює помилку потерпілого і завжди припускає певну поведінку того, хто обманює.

Отже, якщо дотримуватися логіки М. І. Панова, шахрайський обман у формі пасивної поведінки можна подцити на два види 1) бездіяльність, яка призвела до помилки потерпілого; 2) бездіяльність, яка підтримує і закріплює вже існуючу помилку інших осіб.

Саме така точка зору останнім часом судовою практикою визнана за правильну. Тому в тих випадках, коли винному було відомо про помилку потерпілою ще до моменту передачі йому майна, але він умовчав про це і використав цю помилку з метою незаконного збагачення, вчинене діяння слід кваліфікувати як шахрайство.

Якщо винний виявив помилку потерпілого після отримання майна і обернув його на свою користь, то склад шахрайства буде відсутній. За певних обставин тут може мати місце відповідальність за привласнення знайденого або такого, що випадково опинилось у винного, чужого майна.

<І>