Розкрадання, що спричинило потерпілому значну шкоду

Значна шкода — це оціночна ознака, яка підлягає визначенню у кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи. Пленум Верховного Суду України в постанові №12 від 25 грудня 1992 року "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" роз'яснив, що вирішуючи питання про кваліфікацію дій винної особи за ознакою шкоди, судам належигь виходити із вартості викраденого на час вчинення злочину, його кількості і значущості для потерпілого, а також з матеріального стану останнього, наявності в нього утриманців тощо.

Критерії, що не мають матеріального змісту (дефіцитність викраденої речі, престижність володіння нею тощо), при цьому враховуватись не повинні.

Розмір заподіяних потерпілому збитків належить визначати, виходячи з вартості майна на момент вчинення злочину за державними роздрібними (закупівельними) цінами. Це стосується і тих випадків, коли вилучені у потерпілого предмети були створені ним в результаті трудової діяльності. При відсутності цін на майно його вартість може бути визначена шляхом проведення експертизи.

Якщо потерпілий придбав майно за риночними чи комісійними цінами, його вартість слід визначати, виходячи з цих цін на час вчинення злочину.

Від розміру розкрадання, яке завдало потерпілому значної шкоди, треба відрізняти розмір збитків, які підлягають стягненню за цивільним позовом. Сума, що підлягає стягненню, може бути меншою (якщо частина викраденого відшкодована винним) або більшою, оскільки крім вартості викраденого підлягають відшкодуванню також збитки, спричинені пошкодженням майна, і упущена вигода. Визначається це не на момент вчинення злочину, а на момент розгляду справи в суді, а в деяких випадках і на момент виконання рішення про стягнення з винного присуджених сум. В п. 36 наведеної постанови Пленуму Верховного Суду України з цього питання зазначається: "Роз'яснити, що у відповідності зі ст. 453 Цивільного кодексу, суд, вирішуючи питання про відшкодування шкоди, зобов'язаний перевірити можливість відшкодування її в натурі. За наявності такої можливості суд повинен прийняти рішення про передачу потерпілому викраденого у нього майна або зобов'язати винну особу надати потерпілому річ того ж роду і якості, виправити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі.

Коли відшкодування в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості майна (тобто за цінами, за які вільно можна придбати майно того ж роду і якості на час розгляду справи), а також не одержані потерпілим доходи".

Далі у вказаному п. 36 говориться- "Судам слід мати на увазі, що у відповідності з п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" в тому разі, коли на час виконання рішення про відшкодування шкоди збільшились ціни на майно або роботи, на придбання чи проведення яких було стягнуто грошові суми, потерпілий з цих підстав може заявити додаткові вимоги до винної особи".

Як кваліфікуюча ознака заподіяння розкраданням значної шкоди потерпілому в українському і білоруському законодавствах передбачена в трьох складах — крадіжка, грабіж, шахрайство, в російському — лише в одному складі — крадіжка. При цьому в українському законодавстві і судовій практиці немає ніяких визначених цифрових орієнтирів щодо того, яку шкоду слід вважати значною для потерпілого, і питання про це вирішується судом під час розгляду конкретної кримінальної справи. Білоруське законодавство має верхню межу у вигляді цифри, з якої шкода вважається значною. Російське законодавство також встановило верхню межу у вигляді великої шкоди, а нижня визначена наукою і судовою практикою і дорівнює сумі, що в п'ятдесят і більше разів перевищує мінімальний розмір заробітної плати.

<І>