Охорона навколишнього середовища

 

В Україні здійснюється стимулювання раціонального використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища шляхом:

а) надання пільг при оподаткуванні підприємств, установ, організацій і громадян в разі реалізації ними заходів щодо раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища, при переході на маловідходні і безвідходні ресурсо- та енергозберігаючі технології, організації виробництва і впровадженні очисного обладнання та устаткування для утилізації забруднюючих речовин і переробка відходів, а також приладів контролю за станом навколишнього природного середовища та джерелами викидів і скидів забруднюючих речовин, виконанні інших заходів, спрямованих на поліпшення охорони навколишнього природного середовища;

б) надання на пільгових умовах короткострокових і довгострокових позичок для реалізації заходів щодо забезпечення раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища;

в) встановлення підвищених норм амортизації основних виробничих природоохоронних фондів;

г) звільнення від оподаткування фондів охорони навколишнього природного середовища;

д) передачі частини коштів позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища на договірних умовах підприємствам, установам, організаціям і громадянам на заходи для гарантованого зниження викидів і скидів забруднюючих речовин і зменшення шкідливих фізичних, хімічних та біологічних впливів на стан навколишнього природного середовища, на розвиток екологічно безпечних технологій та ииробництв;

є) надання можливостей отримання природних ресурсів під заставу.

Однак цей механізм стимулювання ще не має ефективної дієздатності внаслідок відсутності необхідних підзаконних актів. Завдання уряду полягає у формуванні попиту на екологічну модернізацію виробництва і створення стимулюючих умов. Це буде важливим кроком на важкому шляху інтеграції до європейської еколого-економічної системи.

В умовах дефіциту бюджетних і оборотних коштів некапіталомістка екологічна модернізація підприємств є найбільш ефективним шляхом досягнення еколого-економічного ефекту без значних капітальних затрат. Ця ситуація характерна для України в умовах реформування економіки. При цьому досягаються такі цілі:

— екологізація функцій системи загального управління підприємством із запровадженням міжнародних стандартів системи екологічного менеджменту, екологічного аудиту, а також досвіду екологічного інжинірингу, маркетингу;

— оновлення виробничих процесів (технологічних систем) з метою поліпшення екологічних характеристик виробництва, і збільшення економічного ефекту;

— модернізація очисних споруд з економічним ефектом;

— екологічне оздоровлення промділянки і прилеглої території;

— підвищення екологічної свідомості і кваліфікації персоналу. Відповідно до визначених цілей надаються послуги у складі:

— комплексної експрес-оцінки (експрес-аудит), екологічного менеджменту підприємства, промділянки з прилеглою територією (5 км по периметру), відходів, очисних споруд, бухгалтерської звітності(екологічні витрати);

— поглибленого екоаудиту життєвого циклу продукції за рекомендаціями експрес-аудиту;

— екологічного інжинірингу обгрунтування програми екологічної модернізації виробництва з економічним ефектом (некапіталомісткість і самоокупність заходів);

— екологічного маркетингу щодо забезпечення некапіталомісткої екомодернізації;

— екологічного лізингу для вирішення інвестиційних проблем екомодернізації;

— підвищення екологічної кваліфікації персоналу для забезпечення реалізації програми екологічної модернізації;

— управлінського (менеджерського) консалтингу супроводження реалізації програми екологічної модернізації виробництва.

Відповідно до цього підходу формується модель поступової екологізації виробничої системи підприємства.

Значну увагу в розвинутих країнах приділяють системі екологічної сертифікації продукції.

В Україні система сертифікації функціонує згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію зі змінами, внесеними Законом України № 333/97-ВР від 11.09^r97 p., причому порядок сертифікації визначено у цьому Декреті тільки відносно продукції. В Декреті сертифікація поділяється на обов'язкову і добровільну. Добровільна сертифікація може проводитися на підприємницьких засадах на відповідність продукції вимогам, що не віднесені актами законодавства та нормативними документами до обов'язкових вимог, з ініціативи виробника, продавця, споживача, органів державної виконавчої влади, громадських організацій та окремих громадян на договірних умовах між заявником та органом із сертифікації.

Добровільну сертифікацію мають право проводити підприємства, організації, інші юридичні особи, що взяли на себе функції органу з добровільної сертифікації, а також органи, що акредитовані в державній системі сертифікації.

Правила добровільної сертифікації встановлюються органами з добровільної сертифікації, які подають Держкомстандарту України інформацію для їх реєстрації в установленому Комітетом порядку.

Враховуючи те, що екологічна сертифікація не відрегульована законодавством України, викладемо основні фрагменти міжнародної практики з екологічної сертифікації за міжнародним стандартом ІSO 14040 «Оцінка життєвого циклу».

Насамперед зазначимо, яке стимулююче значення має екологічна сертифікація:

— екологічна сертифікація і знак відповідності мають вищий пріоритет відносно інших сертифікатів і знаків;

— екологічний сертифікат є підставою для розгляду питання про надання державної ліцензії на право природокористування;

— екологічний сертифікат обумовлює пріоритетне право на отримання ліцензії, пільгового кредитування і пільгового оподаткування.

Екологічний сертифікат і свідоцтво про його визнання є необхідною умовою введення на територію країни об'єктів екологічної сертифікації.

Система екологічної сертифікації має такі характеристики:

Екологічна сертифікація відповідності — це дія третьої сторони стосовно підтвердження відповідності об'єкта, що сертифікуються, екологічним вимогам.

Декларація про відповідність — заява виробника (першої сторона) — постачальника, продавця, виконавця про відповідність об'єкта сертифікації визначеним екологічним вимогам (відрізняється від сертифікації формою підтвердження відповідності «третьою стороною»).

Екологічний сертифікат відповідності — документ, що надається відповідно до правил Системи сертифікації (обов'язкової, добровільної чи міжнародної), яка гарантує забезпечення впевненості у тому, що об'єкт екосертифікації відповідає екологічним вимогам, які до нього ставляться.

Знак відповідності (екологічний знак) — захищений в установленому порядку знак, що застосовується відповідно до правил Системи, які гарантують впевненість у тому, що об'єкт екосертифікації відповідає екологічним вимогам. Екологічний знак присуджують продукції, яка має екологічні переваги перед аналогами у межах визначеної групи однорідної продукції. Таке екологічне маркування є добровільним і може бути використане громадськими або підприємницькими агентствами. Воно може бути національним, регіональним, галузевим чи міжнародним. Екологічне маркування може мати форму знака, графічного зображення на виробі або тарі, може бути надане у вигляді текстового документа, технічного бюлетеня, рекламного оголошення, публічної об'яви.

Згідно з міжнародним стандартом ISO 14020, екологічне маркування є одним з видів екологічної декларації, що характеризує вплив продукції чи послуги на навколишнє середовище на всіх стадіях життєвого циклу.

Тип 1 — екологічне маркування знаком, що надається за результатами сертифікації продукції третьою стороною.

Тип 2 — екологічне маркування, що ґрунтується на само декларації відповідної продукції визначеним екологічним нормативам. При цьому виробник може маркувати продукцію особливим знаком.

Тип 3 — подібний на тип 1, але пов'язаний з визначеним обсягом інформації про характеристики екологічності на стадіях життєвого циклу продукції.

Оцінка життєвого циклу відповідно до міжнародного стандарту ISO 14040 як метод оцінки екологічних аспектів продукції і потенційних впливів на навколишнє середовище включає:

— визначення цілей і завдань оцінки життєвого циклу;

— формування переліку вхідних і вихідних параметрів (інвентаризаційної відомості вхідних і вихідних матеріальних та енергетичних потоків) на етапах життєвого циклу продукції, проведення необхідних розрахунків у межах інвентаризаційного аналізу;

— оцінка потенційного впливу на навколишнє середовище на етапах життєвого циклу відповідно до вхідних і вихідних потоків ресурсів і про­дуктів;

— інтерпретація результатів інвентаризаційного аналізу та аналізу впливу для досягнення цілей оцінки життєвого циклу.

Методологія процесу оцінки життєвого циклу продукції, як бачимо з вищезазначених її складових, багато в чому ідентична методології екологічного аудиту. Практично інвентаризаційний аналіз — це більш поглиблені аудиторські дослідження технологічних процесів з формуванням наступних оцінок і висновків відносно екологічних ризиків. З погляду авторів, екоаудиторські фірми за наявності відповідних цілей можуть забезпечити оцінку життєвого циклу продукції.

Таким чином, розглянуті методи проведення екологічного аудиту та сертифікації дозволяють підприємству суттєво оновити виробничі процеси з метою поліпшення екологічних характеристик виробництва і збільшення економічного і соціального ефекту.

 

Висновки до Розділу 4

 

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Основним завданням пожежно-профілактичної роботи на підприємствах є проведення комплексу заходів щодо попередження пожару, забезпечення пожежної безпеки об’єкта. Робота із пожежної безпеки проводиться на підприємствах в двох напрямках: адміністративному і професійному.

Особлива увага при проведенні профілактичних заходів повинна приділятися безпеці використання електрообладнання В роботі проведено розрахунки площі перерізу провідника для підключення промислового вентилятора. Враховані такі параметри: сила струму, напруга, довжина провідника, граничні відхилення від напруги, питома провідність матеріалу. Отримано значення – 2,4мм², що відповідає провіднику АПРВ.

Роботодавець повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизму і забезпечують санітарно-гігієнічні умови, що попереджують виникнення професійних захворювань. В даній роботі розраховано параметри системи природної витяжки, виходячи із нормативних і санітарно-гігієнічних вимог. Доведено, що використання дефлектора з визначеними параметрами дозволяє збільшити приток свіжого повітря в приміщення на 50%.

Українська промисловість потребує переходу до нових технологій у зв’язку з інтеграцією до європейської еколого-економічної системи. В умовах дефіциту бюджетних і оборотних коштів не капіталомістка екологічна модернізація підприємств є найбільш ефективним шляхом досягнення екологоекономічного ефекту без знач­них капітальних затрат. Розглянуті методики дозволяють оновити виробничі процеси з ме­тою поліпшення його екологічних характеристик і збіль­шення економічного і соціального ефекту.

Список літератури

 

1. Закон України “Про господарські товариства ” від 19.09.91 №1576-ХІІ зі змінами і доповненнями // www.kiev.rada.ua

2. Закон України "Про захист прав споживачів" від 12.05.91 N 1024-XII зі змінами і доповненнями // www.kiev.rada.ua

3. Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність ” від 16.04.91 №960-ХІІ зі змінами і доповненнями станом на 15.11.2005 // www.kiev.rada.ua

4. Господарський кодекс України від 16.01.03 р. №436-ІУ. – К.: Атика, 2004. – 182 с.

5. Цивільний кодекс України від 16.01.03 р. №428-ІУ. – К.: Атика, 2005. – 418 с.

6. Постанова КМУ «Про удосконалення порядку формування цін» від 18 грудня 1998 р. N 1998 із змінами і доповненнями // www.kiev.rada.ua

7. Постанова КМУ «Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування населення». від 8 лютого 1995 р. N 108, із змінами і доповненнями // www.kiev.rada.ua

8. Наказ Мінфіну України «Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації» від 26.01.2001 №49/121 // www.kiev.rada.ua

9. Методичні рекомендації з перевірки порівнянності показників фінансової звітності підприємства // Лист Мінфіну України від 31.12.2003 N 31-04200-20-5/8622 – www.kiev.rada.ua

10. Методичні рекомендації з формування складу витрат та порядку їх планування в торговельній діяльності. Наказ Міністерства економіки та з питань Європейської інтеграції України від 22 травня 2002 р. № 145 // www.kiev.rada.ua

11. Антикризисное управление // под ред. Э.М.Короткова. – М.: Инфра-М, 2001. – 432 с.

12. Апопій В.В,, Міщук І.П., Ребицький В.М. та ін. Організація торгівлі // за ред.. В.В.Апопія. – К.: ЦНЛ, 2005. – 616 с.

13. Бланк И.А. Управление использованием капитала. – К.: Ника-центр, Эльга. 2002. – 656 с

14. Бланк И.А. Управление прибылью. – К.: Ника-центр, Эльга. 2002. – 752 с.

15. Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці. – К.: Знання-Прес, 2000. – 313 с.

16. Бойчик І.М.. Економіка підприємства. – К., 2002. – 286 с.

17. Василенко В.А. Менеджмент устойчивого развития предприятий. – К.: ЦУЛ, 2005. – 648 с.

18. Виноградський М.Д., Бєляєва С.В., Виноградська А.М., Шкапова О.М. Управління персоналом. – К.: ЦНЛ, 2006. – 504 с.

19. Виноградський М.Д., Виноградська А.М., Шкапова О.М, Менеджмент в організації. – К,: Кондор, 2004. – 598 с.

20. Воркут А.И. Концепция, проблемы и задачи развития логистических систем. Научно-практические семинары. – К., 2004. – 184 с.

21. Гаркавенко С.С. Маркетинг. – К.:Лібра, 2002. – 712 с.

22. Голов С.Ф, Управлінський облік. - К.: Лібра, 2006. – 704 с.

23. Головко Т.В., Сагова С.В, Стратегічний аналіз. – К.:КНЕУ, 2002. – 198 с.

24. Голошубова Н., Голошубов О. Розвиток складської мережі як компонента інфраструктури ринку.// Економіка України - 2003. - № 3

25. Гріфін Р., Яцура В. Основи менеджменту. – Львів: БаК, 2001. – 624 с.

26. Джонсон Дж., Вуд Д., Вордлоу Д., Мерфи-мл. П. Современная логистика. – М.: «Вильямс», 2002. – 726 с.

27. Дорош Н.І. Аудит: методологія і організація. – К.: Знання, 2001. – 402 с.

28. Економічний аналіз./Під ред. М.Г.Чумаченка. – К., 2001. – 712 с.

29. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. – К.: Знання, 2000. – 684 с.

30. Канюк В.М,, Петюх В.М,, Цимбалюк С.О. та ін.. Менеджмент персоналу. – К.:КНЕУ, 2004. – 398 с.

31. Катасонов В.Ю., Морозов Д.С. Проектное финансирование: организация, управление риском, страхование. – М.: ФиС, 2000. – 668 с.

32. Кириченко О.А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності. – К.: Знання-Прес, 2002. – 486 с.

33. Ковтун С. Бюджетування на сучасному підприємстві, або як ефективно управляти фінансами. – Х.: Фактор, 2005. – 340 с.

34. Колпаков В.М., Дмитренко Г.А. Стратегический кадровый менеджмент. – К.:МАУП, 2002. – 280 с.

35. Коробов М.Я.. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. – К., 2002. – 296 с.

36. Кревенс Д. Стратегический маркетинг. – М.-СПб-К., 2003. – 752 с.

37. Крутик А.Б., Муравьев А.И. Антикризисный менеджмент. – СПб: Питер, 2001. – 468 с.

38. Крушельницька О.В., Мельничук Д.П. Управління персоналом. – К.: Кондор, 2003. – 296 с.

39. Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз сільськогосподарських підприємств. – К.:КНЕУ, 2004. – 365 с.

40. Люкшинов А.Н. Стратегический менеджмент. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 484 с.

41. Маркарьян Э.А., Герасименко Г.П., Маркарьян С.Э. Финансовый анализ. – М.: ФБК-Пресс, 2003. – 224 с.

42.  Махсма М.Б. Економіка праці та соціально-трудові відносини. – К.: Атіка, 2005, - 304 с.

43. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. – М.: Дело, 1998. – 718 с.

44. Мочерний С.В., Довбенко М.В. Економічна теорія. – К.: ВЦ Академія, 2004. – 856 с.

45. Нападовська Л.В. Управлінський облік. – К.: Книга, 2004. – 544 с.

46. Нємцов В.Д. Стратегічний менеджмент. – К.: Лібра, 2001. – 364 с.

47. Нікбахт Е.. Гропеллі А. Фінанси. – К.:ЦНЛ, 2002. – 393с.

48. Ніколайчук В. Взаємозв’язок і відмінності логістики та маркетингу// Економіка України - 2002. - № 4

49. Окландер М. Логістичний сервіс і методика розрахунку логістичних затрат// Економіка України - 2004. - № 8

50. Опарін В.М. Фінанси. Загальна теорія. – К.: ЦУЛ, 2002. – 386 с.

51. Паркінсон С., Рустомжі М. Мистецтво управляти // Галицькі контракти. – 2004. - № 7-14

52. Пастухова В. Стратегічне планування на підприємстві//Економіка України - 2000. - № 11

53. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. – М.: Инфра-М, 2003. – 400 с.

54. Трудове право України // заряд. Н.М.Хуторян. – К.: АСК, 2004. – 608 с.

55. Управління зовнішньоекономічною діяльністю//за ред. А.І.Кредисова. – К.: ВІРА-Р, 2002. – 552 с.

56. Управление персоналом организации // под ред. А.Я,Кибанова. – М.: Инфра-М, 2002. – 638 с.

57. Уткин Э.А. Антикризисное управление. - М.: Тендем, ЭКМОС, 2000. – 516 с.

58. Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А. М. Поддєрьогін. - К.: КНЕУ, 2005. - 460 с.

59. Финансовый менеджмент / под ред. Шохина Е.И. – К.: ИД ФБК-Пресс, 2003. – 408 с.

60. Хміль Ф.І. Основи менеджменту. –К.: Академвидав, 2005. – 608 с.

61. Цал-Цалко Ю.С. Витрати підприємства. – К.: ЦУЛ, 2002. – 656 с.

62. Череп А.В. Економічний аналіз. –К.: Кондор, 2005. – 160 с.

63. Човушян Э.О., Сидоров М.А, Управление риском и устойчивое развитие. – М.: ИЦЦ «Рассиана», 2000. – 322 с.

64. Чумаченько Н.Г. Економічний аналіз. – К.: КНЕУ, 2003. – 556 с.

65. Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С., Негашев Е.В. Методика финансового анализа.- М.: Инфра-М, 2001. – 208 с.

66. www.minfin.gov.ua – офіційний сайт Мінфіну України

67.  www.ukrstat.gov.ua – офіційний сайт Державного комітету статистики України

68. www.ufs.com.ua – український фінансовий сервер

 

[2] Кельберт Д.Л. Проектирование и расчет средств охраны труда в текстильной и лек гой промышленности. – М., 1979,  с.232

 

[3] Кельберт Д.Л. Проектирование и расчет средств охраны труда в текстильной и лек гой промышленности. – М., 1979, с.103