Розділ 1. Теоретичні аспекти цінової політики підприємства в ринкових умовах

ВСТУП

 

Підприємництво — це самостійна, ініціативна господарська діяльність громадян, що спрямована на отримання прибутку (доходу) і здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою особисту майнову відповідальність чи юридичної особи — підприємства (організації).

Виходячи із зазначених характеристик підприємця, підприємництво можна визначити як уміння починати та вести справу, генерувати і використовувати ініціативу, зважуватися на ризик, долати протидію середовища тощо. Воно виступає, головним чином, як прояв економічної та організаційної творчості й новаторства.

Натомість, кожне підприємство потребує грамотного та ефективного ціноутворення, що передбачає побудову на відповідних організаційно-методичних систем інформаційного забезпечення, знання основних механізмів формування ціни, використання сучасних методів її аналізу і планування.

Проблемам ціноутворення приділяється багато уваги вітчизняними та зарубіжними фахівцями, такими як І.А. Бланк, М.Д. Виноградський, М.Я. Коробов, Г.В. Савицька, А.Д. Шеремет та ін. В їх працях детально розглянуті теоретичні засади і методи управління ціноутворенням на підприємствам, основні заходи з оптимізації цього процесу.

Таким чином, тема даної дипломної роботи «Управління ціновою політикою підприємства» набуває значної актуальності, оскільки в дослідженні висвітлюються принципові питання ціноутворення, його інструменти та особливості їх практичного застосування на окремому підприємстві.

Предметом дослідження є цінова політика підприємства.

Об’єктом дослідження є оптимізація ціноутворення ТОВ «Едемо», котре спеціалізується на наданні послуг з охорони приміщень і осіб.

Метою роботи є розкриття теоретичних основ формування цінової політики, узагальнення практичного досвіду ТОВ «Едемо» і розробка рекомендацій щодо оптимізації ціноутворення на підприємстві.

Для досягнення мети поставлені наступні завдання:

1) розглянути теоретико-методологічні основи управління цінової політикою підприємства;

2) провести оцінку стану управління фінансами ТОВ «Едемо», звертаючи увагу на показники рентабельності, ділової активності, ліквідності, фінансової стійкості, проаналізувати зовнішні та внутрішні чинники ціноутворення;

3) подати пропозиції щодо оптимізації цінової політики на підприємстві;

4) виконати індивідуальне завдання із охорони праці і навколишнього середовища

Структурно робота складається з чотирьох розділів, в кожному із яких послідовно вирішуються поставлені завдання. В кінці роботи наведено висновки, що ґрунтуються на проведеному дослідженні, подано список використаної літератури і додатки.

Розділ 1. Теоретичні аспекти цінової політики підприємства в ринкових умовах

Порядок ціноутворення

 

Як правило, порядок ціноутворення передбачає етапи, представлені на рис.1.1.

 

 

 

 

                                                                              

                                                                      

 

 

 

        

 

 

 

 

Рис.1.1. Методика визначення ціни в залежності від обраної цінової політики

 

Етап 1. На першому етапі, при визначенні цілей ціноутворення, підприємство обирає з трьох груп цілей, визначених нами в попередньому розділі: орієнтація на прибуток, на збут або на конкуренцію. Другий аспект, який потребує уточнення на цьому етапі ціноутворення, стосується ситуації прийняття рішення щодо цін, а саме:

· фірма виводить на ринок новий товар або виходить з наявним товаром на новий ринок;

· конкуренти змінили ціни на свої товари;

· результати діяльності фірми не відповідають визначеним цілям тощо;

Ціна є невідомою частиною комплексу маркетингу, тому оптимальне рішення щодо цін може бути прийняте лише з урахуванням зв’язку між ціною і іншими складовими маркетингового міксу [29, c.86].

Етап 2. Оцінка попиту на товар передбачає визначення:

· обсягу та динаміки продажу та залежність між попитом і ціною;

· еластичності попиту;

· економічних можливостей покупця (максимально прийнятної ціни);

· відчутної цінності даного товару для споживачів.

Залежність між попитом і ціною може біти проілюстрована кривою попиту, яка має різний вигляд для товарів масового попиту та для престижних товарів (рис.1.2).

З’ясувати реакцію споживачів, тобто зміну попиту на зміну цін, можна аналізуючи значення показника, що називається ціновою еластичністю. Цінова еластичність вимірюється коефіцієнтом цінової еластичності. Розрізняють:

· коефіцієнт точкової еластичності;

· коефіцієнт дугової еластичності;

· коефіцієнт перехресної еластичності;

· коефіцієнт еластичності за доходом.

Коефіцієнт точкової еластичності показує на скільки відсотків зміниться попит за зміни ціни на 1%:

     (1.4)

Ц1 – початкова ціна, К1 – попит при початковій ціні, DЦ – зміна ціни, DК – зміна попиту.

 

Рис.1.2. Крива попиту. А – для товарів масового попиту, Б – для престижних товарів

 

Якщо абсолютна величина точкової еластичності:

· ½Е½>1, то попит еластичний (невеликі зміни ціни призводять до значних змін попиту);

· ½Е½<1, попит нееластичний (невеликі зміни ціни не призводять до суттєвих змін попиту);

Коефіцієнт дугової еластичності використовують, щоб уникнути невизначеності щодо того, яку ціну врахувати при визначенні еластичності. Він розраховується за наступною формулою:

          (1.5)

На попит може впливати не тільки зміна ціни на нього, а й зміна ціни на інший товар. Ступінь чутливості попиту на один товар до зміни ціни на інший характеризується перехресною еластичністю попиту:

          (1.6)

де Ц_Б – початкова ціна товару Б, К_А – початкова кількість товару А, DЦ_Б – зміна ціни на тавр Б, DК_А – зміна попиту на товар А.

Коефіцієнт перехресної еластичності може набирати позитивних і від’ємних значень, що визначають характер залежності між товарами:

· Е>0 – товари взаємозамінні, тобто задовольняють однакові потреби і в цьому розумінні конкурують один з одним.

· Е<0 – товари взаємодоповнювальні, тобто один доповнює інший, задовольняючи одну потребу.

· Е=0 – товари незалежні.

Попит значною мірою залежить від доходу споживачів. Це пояснює актуальність оцінки попиту через показник еластичності попиту за доходом:

            (1.7)

Д1 – початковий доход споживача, DД – зміна доходу, К1 – попит на продукцію при доході Д1, DК – зміна попиту.

Ринковий, як і індивідуальний попит, залежить від ціни конкре­тного товару, ціни на альтернативний та доповнюючі товари, рівня доходів і купівельної спроможності окремих споживачів, характеру особистих потреб залежно від соціальних, національних умов і суспільних ценностей (табл.1.1)

Товари, для яких попит перебуває в прямій залежності від доходу населення, називаються товарами вищої категорії. Для споживачів з низькими доходами попит при зниженні доходу споживачів за товари вищої категорії падає, водночас зростає попит на дешеві товари. При цьому попит і дохід перебувають у зворотній залежності. Ці товари належать до товарів нижчої категорії.

Таблиця 1.1

Фактори зміщення кривих попиту [48, c.142]

 

Вліво	Вправо
1. Зниження ціни альтернативно­го товару	1. Зростання ціни альтернативного товару
2. Зростання ціни доповнюючого товару	2. Зниження ціни доповнюючого товару
3. Зменшення доходу споживача (нормальний товар)	3. Зростання доходу споживача (нормальний товар)
4. Зростання доходу споживача (товар нижчої якості)	4. Зниження доходу споживача (товар нижчої якості);
5. Сподівання споживача майбутнього зниження ціни	5. Сподівання споживача майбутнього підвищення ціни
6. Зменшення привабливості товару	6. Збільшення привабливості товару

 

Таким чином, практична цінність показників еластичності полягає в наступному:

· на основі оцінки еластичності можна визначити, в якому напрямі слід впливати на ціни, щоб збільшити виручку;

· зіставлення еластичності для конкуруючих марок дає змогу визначити ті з них, які є менш чутливими до підвищення ціни, тобто мають більшу ринкову силу;

· порівняння еластичності для товарів, що створюють єдину гаму, діє змогу узгодити ціни в межах цієї гами;

· перехресні еластичності дають змогу спрогнозувати зміни попиту з однієї марки на іншу, тощо.

Етап3. Попит визначає верхній рівень ціни, а її мінімальну величину – витрати. Всі витрати підприємства (загальні витрати) поділяються на операційні та інвестиційні.

Операційні витрати - це витрати операційної діяльності підприємства, тобто його основної діяльності, пов'язаної з виробництвом та реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), яка забезпечує основну частку його доходу. Операційна діяльність не включає інвестиційної та фінансової діяльності підприємства. Операційні витрати ще називають поточними витратами. Частина з них є циклічними і повторюваними (витрати за сировину і матеріали, заробітну плату та ін.), а інші мають місце постійно і незалежно від виробництва (витрати на утримання приміщень, управлінського персоналу, споруд тощо).

Витрати виробництва представляють у натуральній і вартісній формах. Розрахунок необхідної кількості і облік витрат у натуральній формі має важливе значення для організації самого процесу виробництва на підприємстві.

Вартісна форма оцінювання витрат є вирішальною в процесі визначення ефективності виробничої діяльності підприємства, вона відображається у вартості виготовленої продукції, виконаних робіт (послуг).

Вартісною формою витрат на підготовку виробництва, виготовлення продукції та її збут є собівартість продукції.

Собівартість комплексно характеризує використання всіх видів ресурсів підприємства, вона є одним з важливіших показників ефективності виробництва.

Собівартість продукції включає витрати на:

§ вивчення ринку, виявлення величини попиту на продукцію;

§ підготовку та освоєння виробництва нової продукції;

§ сам процес виробництва продукції;

§ обслуговування виробничого процесу та управління ним;

§ збут продукції;

§ дослідження, використання та охорону природних ресурсів;

§ набір і підготовку кадрів;

§ вдосконалення процесу виробництва, підвищення його ефективності.

Для підприємства важливо визначити витрати, які відшкодовуються за рахунок собівартості, а які - за рахунок прибутку.

На практиці не завжди собівартість продукції є повним відображенням дійсних витрат на її виробництво: одні з них мають відношення до процесу виробництва продукції, але відшкодовуються за рахунок прибутку; інші - включаються в собівартість, але не мають прямого зв'язку з виробництвом.

В основу класифікації витрат, що формують собівартість продукції, покладено такі ознаки:

І. Ступінь однорідності витрат.

Всі витрати за цією ознакою поділяються на:

• одноелементні (прості) — сировина і матеріали, заробітна плата тощо; ці витрати мають єдиний економічний зміст;

• комплексні - різнорідні за своїм складом і охоплюють декілька елементів витрат, їх ще називають непрямими (загальновиробничі та адміністративні витрати, втрати від браку).

II. Спосіб віднесення на окремі види продукції.

Витрати поділяються на:

• прямі (безпосередньо пов'язані з виготовленням даного виду продукції і можуть бути прямо віднесені на її одиницю);

•непрямі (пов'язані з виготовленням різних виробів і не можуть прямо відноситись на той чи інший вид продукції; до них належить заробітна плата управлінського і обслуговуючого персоналу, утримання й експлуатація основних фондів тощо).

III. Зв'язок з обсягом виробництва.

Витрати поділяються на:

• постійні (їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах; до них належать витрати на утримання і експлуатацію будівель і споруд, управління).

У складі постійних розрізняють умовно-постійні витрати, які неістотно змінюються при зміні обсягу виробництва:

• змінні - загальна сума витрат за певний час залежить від обсягу виробництва продукції; поділяються на:

• пропорційні - змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу виробництва - сировина, матеріали, комплектуючі, відрядна заробітна плата;

• непропорційні - поділяються на прогресуючі і дегресуючі.

 

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ

4.1. Вступ Основним нормативним документом, що регулює питання регулювання і контролю за охороною праці в Україні є Закон України «Про охорону праці» від 14.10.92 N 2695-XII зі змінами і доповненнями. Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.Згідно із ст..1 Закону «Про охорону праці», охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.Законодавство про охорону праці складається з Закону України «Про охорону праці», Кодексу законів про працю України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.В законодавстві враховано основні вимоги конвенцій і рекомендацій Міжнародної Організації Праці щодо безпеки і гігієни праці та виробничого середовища, регулювання відносин охорони праці передових промислово-розвинених країнах, досвід охорони праці в Україні. До державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці належать: правила, стандарти, положення, інструкції та інші документи, яким надається чинність правових норм, обов’язкових для виконання. Поряд із загальними правовими нормами із питань охорони праці система законодавства України про працю містить і спеціальні, спрямовані на забезпечення підвищених гарантій для окремих категорій працівників, зокрема жінок, молоді, інвалідів та працівників, зайнятих на важких, небезпечних та шкідливих роботах. Розділ про охорону праці входить в зміст колективних угод і договорів, що також сприяє розвитку і поліпшенню забезпечення нешкідливих і здорових умов праці.

Протипожежна безпека

 

Протипожежна безпека виробничих об’єктів регламентується Законом України «Про пожежну безпеку», Положенням «Про державний пожежний нагляд», нормативними документами ССБТ, СНиП, правилами пожежної безпеки, затвердженими міністерствами та відомствами.

Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій та підприємців. Це повинно бути відображено у трудових договорах (контрактах) та статутах підприємств, установ та організацій.

Забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та організацій покладається на їх керівників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором.

За порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного пожежного нагляду, невиконання їх приписів винні в цьому посадові особи, інші працівники підприємств, установ, організацій та громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Основним завданням пожежно-профілактичної роботи в ТОВ «Едемо» є проведення комплексу заходів щодо попередження пожару, забезпечення пожежної безпеки об’єкта. Робота із пожежної безпеки проводиться на підприємствах в двох напрямках: адміністративному і професійному.

Адміністративний напрямок пожежно-профілактичної роботи визначається відповідними документами: правилами, наказами, посадовими інструкціями осіб, що несуть відповідальність за протипожежний режим об’єкта.

На підприємствах адміністративно-технічний персонал зобов'язаний: строго стежити за. дотриманням правил і інструкцій з пожежної безпеки й застосовувати строгі міри відповідальності до порушників; знати пожежну небезпеку застосовуваних у виробництві речовин і матеріалів, а також найбільш пожежонебезпечні процеси й операції й причини можливих пожеж; відповідати за справність і схоронність протипожежних засобів захисту; не допускати до роботи осіб, що не пройшли протипожежний інструктаж; забезпечити проведення занять по пожежно-технічному мінімуму; при виникненні пожежі негайно сповістити про це в пожежну охорону підприємства й міста, при цьому одночасно організувати його гасіння наявними засобами.

Протипожежний інструктаж в ТОВ «Едемо» містить у собі первинні інструктаж і повторний.

Первинний інструктаж проводиться начальником пожежної охорони підприємства з усіма новими працівниками, прийнятими на роботу. Він включає наступні питання: знайомство з протипожежними правилами й інструкціями, що діють на підприємстві, із протипожежним режимом, можливими причинами пожеж і засобами їхнього попередження, із практичними діями у випадку виникнення загоряння або пожежі (використання первинних засобів пожежогасіння, евакуація людей і матеріальних цінностей і т.д.). Проведення інструктажу повинно супроводжуватися показом засобів пожежогасіння й пожежного зв'язку на підприємстві.

Повторний інструктаж проводить особа, відповідальна за пожежну безпеку в цеху, відділі й т.п. Цей інструктаж, проводиться з усіма новими працівниками, прийнятими на роботу, а також при переводі працівників з одного цеху в іншій. У результаті повторного інструктажу працівника знайомлять: з виробничим процесом і встаткуванням, найнебезпечнішими в пожежному відношенні, мірами запобігання загорянь і пожеж, місцями паління, засобами пожежогасіння, наявними в цеху, розташуванням найближчого телефону й інших засобів зв'язку, планом евакуації у випадку пожежі й т.п.

Важливими засобом підвищення знань працівників із пожежної безпеки на виробництві є проведення навчання по пожежно-технічному мінімуму. Порядок проведення занять по пожежно-технічному мінімуму оголошується наказом директора підприємства. Заняття, як правило, проводяться в цеху, відділі й т.д. по 2-4 год. протягом тижня. Програма проведення занять по пожежно-технічному мінімуму передбачає вивчення з робітниками та службовцями пожежонебезпечних підприємств, цехів наступних тем: засоби пожежної безпеки на об'єкті (2-6 год.), засоби пожежної безпеки в цеху й на робочому місці (4 год.), виклик пожежної допомоги (1 год.), протипожежне встаткування й інвентар, порядок використання їх на пожежі (2 год.), дії при пожежі (2 год.).

Після закінчення занять робітники та службовці здають залік. Повторний протипожежний інструктаж і пожежно-технічний мінімум проводяться кожні два-три роки.

Строге виконання всіх зазначених заходів сприяє підвищенню пожежної безпеки на підприємстві.

Професійний напрямок пожежно-профілактичної роботи здійснюють підрозділи воєнізованої, професійної та державної пожежної охорони МНС України.

Посадові особи пожежної охорони зобов'язані:

— використовувати в межах своєї компетенції надані їм повноваження щодо запобігання та припинення правопорушень у галузі пожежної безпеки, а також сили та засоби при гасінні пожеж і рятуванні людей;

— брати участь у здійсненні технічної політики щодо удосконалення та впровадження техніки, систем та засобів протипожежного захисту, форм і методів профілактики пожеж;

— сприяти розвитку самосвідомості та ініціативи громадян у питаннях боротьби з пожежами, виконання законодавства у галузі пожежної безпеки;

— зберігати в таємниці державну та комерційну інформацію, що стає відомою їм у зв'язку з виконанням службових обов'язків.

Особи рядового та начальницького складу пожежної охорони при виявленні пожежі зобов'язані повідомити про неї підрозділ пожежної охорони і до його прибуття взяти на себе керівництво гасінням пожежі та рятуванням людей, організувати надання першої медичної допомоги потерпілим.

Особлива увага при проведенні профілактичних заходів повинна приділятися безпеці використання електрообладнання. Основними причинами пожеж електричного обладнання та електромереж є:

— коротке замкнення;

— неправильне використання електро-опалювальних приладів;

— перевантаження електродвигунів і мереж;

— утворення великих локальних перехідних опорів, електричної дуги та іскріння.

Для попередження пожеж і вибухів від коротких замкнень, електричних перевантажень та інших причин необхідні правильний вибір, монтаж і додержання встановленого режиму експлуатації електричних мереж, обладнання і приладів. Конструкції, вид виконання, спосіб установки і клас ізоляції проводів, кабелів, обладнання і приладів повинні відповідати стану оточуючого середовища, граничним тривалим перевантаженням та іншим вимогам Правил обладнання електроустаткування (ПУЭ).

Наведемо розрахунки площі перерізу проводів електромережі. При недостатній площі перерізу провідники перегріваються, що приводить до небезпеки виникнення пожежі.

Практично максимальне перевищення температури провідників з резиновою ізоляцією над температурою оточуючого середовища повинно бути не більше 30ºС, що при середній температурі в приміщенні 25 ºС відповідає темпера ті провідника не вище 55 ºС.

Сильний перегрів провідників виникає про короткому замкненні. В табл.4.1 Наведені дані про граничну температуру нагріву провідників і кабелів при короткому замкненні.

Таблиця 4.1

Граничні температури нагріву провідників і кабелів[1]

Вид і матеріали провідників	Тривала гранична температура, ºС	Короткочасна гранична температура при перевантаженні, ºС	Максимальна гранична температура провідників при короткому замкненні, ºС
			з мідними жилами	з алюмінієвими жилами
Кабелі з паперовою просоченою ізоляцією до 3 кВ	80	125	200	150
Кабелі і провідники з резиновою ізоляцією
- звичайною	55	100	150	150
- термостійкою	65	110	150	150
Провідники з ПХВ ізоляцією	65	-	150	150

[1]

Кельберт Д.Л. Проектирование и расчет средств охраны труда в текстильной и лек гой промышленности. – М., 1979, с.231

Для визначення навантаження в мережі чи на користувачі використовують формулу:

              (4.1)

де Р – потужність струму, Вт, U – напруга, В.

Формулу (4.1) застосовують для визначення сили струму в мережах освітлення постійного і змінного струму і силових мережах постійного струму.

Для мережі змінного струму з навантаженням електродвигунами:

             (4.2)

де - коефіцієнт потужності (приблизно 0,8).

Розрахувавши значення струму за формулами (4.1) чи (4.2) і порівнявши його значення із граничними величинами для даного перерізу, визначають, чи перевантажені провідники.

Визначимо необхідну марку провідника для вентиляційної системи з вентилятором потужністю Р = 71,5 кВт. Напруга в мережі U = 380 В.

Розраховуємо силу струму за формулою (4.2):

За таблицями довідника знаходимо марку провідника: з резиновою або ПХВ ізоляцією, АПР, АПРТО, АПРВ, АПВ.[2]

Для визначення площі перерізу провідників і кабелів в залежності від граничної втрати напруги використовують наступні формули:

— якщо загрузка зосереджена в кінці лінії

             (4.3)

— якщо загрузка зосереджена в різних точках лінії

        (4.4)

де К – коефіцієнт, рівний 200 для однофазної лінії і 100 для трьохфазної лінії; l – довжина провідника, м; - питома провідність матеріалу провідника, Ом/м; Р – потужність, що передається по провіднику, Вт.

При рівномірному розподілі загрузки:

                       (4.5)

За умов, наведених для вентилятора, при виборі провідника з алюмінієвою жилою використовуємо формулу (4.3) і маємо:

    мм²            (4.6)

Отже, остаточно, підійде провідник АПРВ.

 

Охорона праці

 

Забезпечення належних умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган Роботодавець повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизму і забезпечують санітарно-гігієнічні умови, що попереджують виникнення професійних захворювань. Відповідно до законодавства, в разі порушення нормативно-правових актів про працю й охорону праці сторони трудових відносин (працівник і роботодавець) несуть адміністративну, дисциплінарну, матеріальну і майнову, а також кримінальну відповідальність. Державний нагляд за охороною праці здійснює Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю, створений відповідно до постанови Кабміну України від 30.08.2000 № 1387. До громадських органіі з нагляду і контролю за додержанням законодавства про охорону праці належать профспілкові та інші організації, що виражають інтереси робітників.

Впровадження ринкових відносин в економіку України та комерціалізація всіх сторін життя суспільства не сприяють підвищенню рівня безпеки виробництва. Проте відомо, що покращання умов праці, підтримання на належному рівні шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища, зниження показників виробничого травматизму та професійної захворюваності супроводжується не лише соціальним, але й економічним ефектом. Зростає період професійної активності працюючих, зростає продуктивність праці, скорочуються видатки, пов'язані з виробничим травматизмом та професійною захворюваністю, скорочуються видатки на пільги та компенсації.

Наукові дослідження доводять, що раціональний комплекс заходів, скерованих на покращання умов праці, може забезпечити приріст продуктивності праці на 15... 20% і більше. Дослідження доводять, що великий вплив має освітленість робочих місць. Так, природне освітлення збільшує продуктивність праці на 10%, а раціональне штучне освітлення-на 6... 13 %. Правильна організація робочого місця збільшує продуктивність праці на 21 %, функціональна музика - до 12 %, раціонально пофарбоване приміщення та обладнання - на 25 % тощо.

Продуктивність праці різко знижується при високій температурі повітря робочої зони і складає при26...30°С всього 20... 50 % від його рівня при 18 °С.

Покращання умов праці, впровадження заходів щодо забезпечення безпеки праці супроводжується зниженням показників виробничого травматизму та професійної захворюваності. Зростає ефективний фонд робочого часу, що зумовлює економічний ефект.

Ще одним резервом економії матеріальних ресурсів, пов'язаних з покращанням умов праці, є скорочення витрат на пільги та компенсації працюючим за роботу у шкідливих умовах.

В даній роботі ми розрахуємо параметри системи природної витяжки, виходячи із нормативних і санітарно-гігієнічних вимог.

Істотним елементом гігієнічних умов праці є забруднення повітря у виробничих приміщеннях і на робочих місцях. Ступінь забруднення повітря в робочій зоні визначається кількістю пари, що втримуються в ньому, газів, пилу й інших домішок.

Забруднення (запиленість, загазованість) повітря в робочих приміщеннях багато в чому залежить від характеру технологічних процесів.

Нерідко забруднення повітря пилом залежить від виду оброблюваних предметів праці (тканина, хутряна й шкіряна сировина, вовна й ін.) і механічних впливів на них. Виробничий пил, осідаючи на бронхах і легенях людини, може викликати захворювання дихальних шляхів і істотно знизити її працездатність, а іноді може бути причиною передчасної інвалідності.

Гранично припустимі концентрації пилу, пари, газів та інших домішок у повітрі виробничих приміщень зазначені в правилах і нормативах техніки безпеки. У загальному виді можна затверджувати, що гранично припустимими нормами забруднення повітря робочих приміщень є такі концентрації в ньому забруднювачів (домішок), які при щоденній восьмигодинній роботі протягом всієї трудової діяльності не викликають у працюючих професійних і інших захворювань і не погіршують загального стану здоров'я.

У зниженні забруднення повітря особливо велике значення надається вентиляції виробничих приміщень і робочих зон. Втім незалежно від наявності вентиляційних приладів і шкідливих домішок, виробничі приміщення повинні мати створи переплетінь та інші засоби для провітрювання.

Для посилення природної тяги при видаленні повітря через витяжні труби (шахти) служать дефлектори.

Розрахуємо параметри дефлектора для видалення із приміщення повітря обсягом 3000 м³/год при розрахунковій швидкості повітря 5 м/с.

Швидкість повітря в шахті: vдеф = 3,4 м/с

Потужність дефлектора: L = 3000 м³/год

Діаметр шахти для встановлення дефлектора:

м     (4.7)

За довідниковими таблицями[3] даній величині Do відповідає дефлектор Т30 з Do = 600 мм.

Визначимо рух повітря в шахті при відсутності вітру, враховуючи наступні додаткові дані: висота шахти l = 5 м, коефіцієнт локального опору зонта Σξ1 = 0,3, коефіцієнт опору руху повітря для круглого дефлектора при повному напорі 0,61.

Тоді швидкість повітря в горловині дефлектора:

 м/с             (4.8)

 

Використання повітря:

 м³/год       (4.9)

Отже, при наявності вітру використання повітря для розрахованого устаткування збільшується на:

            (4.10)

що суттєво збільшує приток свіжого повітря в приміщення.

Висновки до Розділу 4

 

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Основним завданням пожежно-профілактичної роботи на підприємствах є проведення комплексу заходів щодо попередження пожару, забезпечення пожежної безпеки об’єкта. Робота із пожежної безпеки проводиться на підприємствах в двох напрямках: адміністративному і професійному.

Особлива увага при проведенні профілактичних заходів повинна приділятися безпеці використання електрообладнання В роботі проведено розрахунки площі перерізу провідника для підключення промислового вентилятора. Враховані такі параметри: сила струму, напруга, довжина провідника, граничні відхилення від напруги, питома провідність матеріалу. Отримано значення – 2,4мм², що відповідає провіднику АПРВ.

Роботодавець повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизму і забезпечують санітарно-гігієнічні умови, що попереджують виникнення професійних захворювань. В даній роботі розраховано параметри системи природної витяжки, виходячи із нормативних і санітарно-гігієнічних вимог. Доведено, що використання дефлектора з визначеними параметрами дозволяє збільшити приток свіжого повітря в приміщення на 50%.

Українська промисловість потребує переходу до нових технологій у зв’язку з інтеграцією до європейської еколого-економічної системи. В умовах дефіциту бюджетних і оборотних коштів не капіталомістка екологічна модернізація підприємств є найбільш ефективним шляхом досягнення екологоекономічного ефекту без знач­них капітальних затрат. Розглянуті методики дозволяють оновити виробничі процеси з ме­тою поліпшення його екологічних характеристик і збіль­шення економічного і соціального ефекту.

Список літератури

 

1. Закон України “Про господарські товариства ” від 19.09.91 №1576-ХІІ зі змінами і доповненнями // www.kiev.rada.ua

2. Закон України "Про захист прав споживачів" від 12.05.91 N 1024-XII зі змінами і доповненнями // www.kiev.rada.ua

3. Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність ” від 16.04.91 №960-ХІІ зі змінами і доповненнями станом на 15.11.2005 // www.kiev.rada.ua

4. Господарський кодекс України від 16.01.03 р. №436-ІУ. – К.: Атика, 2004. – 182 с.

5. Цивільний кодекс України від 16.01.03 р. №428-ІУ. – К.: Атика, 2005. – 418 с.

6. Постанова КМУ «Про удосконалення порядку формування цін» від 18 грудня 1998 р. N 1998 із змінами і доповненнями // www.kiev.rada.ua

7. Постанова КМУ «Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування населення». від 8 лютого 1995 р. N 108, із змінами і доповненнями // www.kiev.rada.ua

8. Наказ Мінфіну України «Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації» від 26.01.2001 №49/121 // www.kiev.rada.ua

9. Методичні рекомендації з перевірки порівнянності показників фінансової звітності підприємства // Лист Мінфіну України від 31.12.2003 N 31-04200-20-5/8622 – www.kiev.rada.ua

10. Методичні рекомендації з формування складу витрат та порядку їх планування в торговельній діяльності. Наказ Міністерства економіки та з питань Європейської інтеграції України від 22 травня 2002 р. № 145 // www.kiev.rada.ua

11. Антикризисное управление // под ред. Э.М.Короткова. – М.: Инфра-М, 2001. – 432 с.

12. Апопій В.В,, Міщук І.П., Ребицький В.М. та ін. Організація торгівлі // за ред.. В.В.Апопія. – К.: ЦНЛ, 2005. – 616 с.