Роль традицій і звичаїв у національному вихованні

 

Актуальність створення системи національного виховання в умовах України визначається потребами суспільства у всебічній активізації інтелектуального і духовно-творчого потенціалу національних та загальнолюдських цінностей, суперечливими процесами включення особистості в соціальне життя, необхідністю забезпечення єдності, наступності та послідовності виховуючи впливів різних соціальних інститутів, постійного коректування виховного процесу.

Шляхами та засобами реалізації національної системи виховання є рідна мова, рідна історія, природа рідного краю, фольклор, національне мистецтво, народний календар, національна символіка, родинна-побутова культура, національні традиції, звичаї й обряди.

Використання народних традицій у виховній роботі [14,44].

Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група мають свої традиції, звичаї, обряди та свята, становлення яких відбуваються протягом багатьох століть.

Мета виховної роботи школи з використанням народних традицій полягає у ознайомлені учнів з народними традиціями, вихованні поваги та любові до народних традицій та звичаїв, формуванні почуття національної гідності та самосвідомості. Традиції, звичаї, обряди та свята - це ті неписані закони, якими користуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах. Святково-звичаєва спадщина, а також мова - це ті найміцніші елементи, що об’єднують і цементують окремих людей в один народ, в одну націю.

Із часу виникнення людського суспільства кожним новим поколінням все це засвоювалося, застосовувалось в житті, розвивалося та в подальшому передавалося наступному поколінню. В ході історії склалися й утвердилися форми, засоби та механізми збереження й передачі соціального досвіду, які в сукупності називаються традицією.

Традиція- це загальноприйняте, загальнообов’язкове явище, перевірене минулим досвідом, визнане необхідним для забезпечення подальшого існування й розвитку індивіда, колективу, держави, суспільства. Мета традиції полягає в тому, що закріплювати й відтворювати в нових поколіннях усталені способи життєдіяльності, типи мислення і поведінки.

Поняття традиції служать загальною назвою як для матеріальних, так і для духовних цінностей, котрі сприймаються людьми як спадщина, а також для процесу й форм соціального дослідження. Форми реалізації традиції різноманітні, але основними є звичай, свято й обряд.

Звичай - загальноприйнятий порядок, спосіб дій, загальноприйнята норма поведінки, те, що стало звичайним засвоєним, визнаним, що увійшло у вжиток.

Звичай є практичною дією, завдання якого - дати зразок для наслідування, показати, як потрібно жити, щоб успадкувати досвід, який є у праці, поведінці, способі життя та досягнути реального результату. Мета звичаю - відтворити й закріпити вже вироблені способи й форми праці, спілкування, сімейно-побутових відносин, суспільної дисципліни; регулювання взаємовідносин між людьми. Досягається ця мета наочним прикладом, закликом чинити так, як чинить той, хто виконує звичай.

Обряд - різновид звичаю, це особлива колективна символічна дія, яка призначена для того, щоб наочно-образними засобами оформити й відзначити важливі події суспільного й особистого життя.

Мета обряду - за допомогою символів і символічних дій висловити, передати, закріпити традиційні для якого-небудь суспільства, соціальної групи ідеї, ідеали, норми, цінності, зразки життєдіяльності, викликати у його учасників відповідні почуття, настрої, переживання, створити у процесі його проведення морально-психологічну атмосферу, яка сприяла б засвоєнню соціального досвіду, котрий передається за допомогою даного обряду.

Відмінною особливістю обряду є його символічність, умовність, образність.

Символ- це особливий різновид знака. Національна символіка кожного народу виконує історично важливі функції консолідації нації в єдину етнографічну, культурно-історичну спільність, єдину суверенну державу.

Завдяки етнічним символам (бережіння, обереги пам’яті, калина, верба тощо) у свідомості кожного українця виникають дорогі серцю образи дитинства, рідного краю, батьківської хати, родинного вогнища.

Для того, щоб обрядові символи дійшли не тільки розуму, але і до серця, були не тільки усвідомлені, але й пережиті учнями необхідно виразити їх у яскравій психологічній дії і формі. Обряд завжди символ тих чи інших ідей, норм, ідеалів, цінностей, відношень, повчань, символ певної події, символічне ставлення соціального досвіду. Характерним для обряду є художнє оформлення всього його комплексу.

У суспільстві, окремій соціальній групі обряд виконує декілька функцій:

    нормативну (формує ціннісні орієнтації і моральні якості);

    регламентуючу (надає певні стереотипи поведінки, звички);

    заохочуючу (заохочення до суспільного життя, соціальної групи);

    консервативну.

Обряд органічно пов'язаний із звичаєм, але звичай, на відміну від обряду, не несе в собі символічного змісту. Свято - більш широке явище. Воно включає і не обрядові дії, котрі часто навіть і переважають. Воно може значно видозмінюватися залежно від творчості його учасників, самодіяльність яких не регламентована.

Якщо в обряді головним є особлива символіка дій, то у святі знаходить відображення безпосередній вираз почуттів, настроїв, переживань у зв’язку з пам’ятними подіями в житті суспільства, колективу, сім’ї, особи.

Свято - день чи дні, в яких урочисто відзначають значні, видатні події, історичні або календарні дати. В минулому, як і зараз, свята з більшості випадків були днями, присвяченими для відпочинку. За ними, у зв’язку із цим, і закріпилася назва святкових, тобто вільних, незайманих неробочих, на відміну від буднів. Так виникло поняття свята.

Методика проведення тематичної екскурсії

Екскурсія - форма організації навчальної та виховної роботи, яка проводиться на природі, в музеї, на виробництві. Її мета - розширення й поглиблення знань з різних галузей, встановлення взаємозв’язків теорії із практикою, виховання поважного ставлення до праці, природи, формування естетичних почуттів, розвиток спостережливості, мислення й ін. [11,118]

У виховній роботі застосовуються екологічні, краєзнавчі, екскурсії на виробництво, до музею, на виставку, на промислове підприємство тощо.

Кожна тематична екскурсія має великі виховні можливості. Але для цього вчителю слід подбати про її організацію, про дисципліну і порядок в колективі, про емоційність викладу матеріалу екскурсоводом і т.д. Для успішного проведення тематичної екскурсії важливу роль відіграє підготовчий етап під час якого уточнюється тема, мета та завдання, об’єкт екскурсії. [11,119]

З учнями можна влаштувати близькі прогулянки в парк, сад, поле, на берег річки, а також далекі походи, розраховані на цілий день. В одноденні прогулянки на далеку відстань учні можуть вирушати цілим класом. Для старшокласників походи можуть тривати кілька днів. У виховній роботі використовуються й комплексні екскурсії: по місцях бойової слави, по місцях партизанської слави, цікавими куточками рідного краю, по природним зонам тощо.В процесі підготовки екскурсії вчителеві необхідно заздалегідь познайомитись з місцем її проведення, продумати хід екскурсії, визначити загальні і індивідуальні завдання учнів, поспілкуватися з екскурсоводом, провести інструктаж про техніку безпеки з учнями, забезпечити їх усім необхідним для виконання поставлених перед ними завдань. Наприклад, зафіксувати помічені ними особливості даної природної місцевості - птахів, дерев, квітів; замалювати краєвид, написати відзив про виставку. Завдання можуть носити й практичний, суспільно-корисний характер:

    відновити пам’ятник чи пам’ятний знак;

    розчистити парк;

    зробити економічні розрахунки;

    зібрати природний матеріал для поробок.

Після екскурсії весь зібраний матеріал систематизується.